ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 року м. Київ № 640/20061/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Національного банку України

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Національного банку України (надалі - позивач), адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 0559601210 від 08.07.2019 (надалі - ППР).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2019 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що із позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідачем проведено камеральну перевірку за звітний податковий період 1 квартал 2019 року по податковій декларації з екологічного податку платника податків про що складено Акт «Про результати камеральної перевірки податкової звітності з екологічного податку» від 14.06.2019 № 2064/26-15-12-10/00032106 (надалі - Акт).

Зазначений Акт надійшов на адресу позивача 19.06.2019 (вх. № 326/46195).

У вказаному Акті зазначено, що дані камеральної перевірки свідчать про порушення позивачем положень Наказу Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку» із змінами, внесеними Наказом № 495 від 13.05.2017, згідно з яким платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний сплатити штраф, нарахований відповідно до абз. 4 п. 50.1 ст. 50 розділу ІІ Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Як вбачається з Акту, під час проведення перевірки було встановлено надання позивачем уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з екологічного податку у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок до податкової декларації по екологічному податку за 1 квартал 2019 року згідно якого задекларовано збільшення суми податкових зобов`язань за 1 квартал 2019 року у розмірі 1,31 грн. та не врахована сума штрафних санкцій в рядку « 7» у відповідності до вимог п.50.1. ст. 50 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено порушення вимог п.50.1. ст. 50 розділу ІІ ПК України, в результаті чого не нараховано в уточнюючому розрахунку штрафну санкцію у зв`язку із самостійним виправленням помилки в сумі 00 грн. 04 коп.

Вказане порушення тягне за собою накладення штрафної санкції відповідно до вимог п. 120.2 ст. 120 розділу V ПК України у розмірі 5% від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання (недоплати) у сумі 0,07 грн.

Не погоджуючись із висновками перевірки, 24.06.2019 позивач на адресу відповідача направив заперечення (вих. № 60-0007/32307 від 21.06.2019) щодо камеральної перевірки податкової звітності з екологічного податку.

За результатами розгляду заперечень позивача висновки Акту залишено без змін (лист від 03.07.2019 № 125699/10/26-15-12-10-18).

08.07.2019 на підставі Акту відповідач прийняв ППР про застосування штрафних санкцій в розмірі 0,07 грн.

19.07.2019 позивач подав скаргу на ППР до Державної фіскальної служби України (вих. № 60-007/37001 від 17.07.2019).

Одночасно з цим, 19.07.2019 позивач направив відповідачу повідомлення (вих. № 60-007/37000 від 17.07.2019).

07.08.2019 відповідач продовжив розгляд скарги позивача до 16.09.2019, зокрема скарги за вих. № 60-007/37001 від 17.07.2019.

16.09.2019 рішенням Державної податкової служби України скаргу позивача залишено без задоволення, а ППР - без змін.

Зазначене рішення отримано позивачем 18.09.2019 (вх. № 140/66461).

Вважаючи ППР протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв ППР, яке позивач вважає протиправним, у зв`язку із чим оскаржив його до суду.

Позивач у своєму позові в обґрунтування протиправності ППР відповідача посилається на наступні факти та обставини, обґрунтовуючи їх наступним.

Щодо права відповідача на проведення камеральної перевірки

Позивач зазначає, що відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

З наведеної норми Закону позивач робить висновок про те, що відповідач не вправі був проводити камеральну перевірку позивача, у зв`язку із чим вважає дії відповідача протиправними. Відтак позивач вважає, що зафіксована у Акті інформація про порушення не могла бути використана ним при прийнятті ППР.

Отже, на думку позивача, відповідач вийшов за межі визначених Законом повноважень в частині проведення ним камеральної перевірки позивача, у зв`язку із чим Акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, відповідно, прийняте на його підставі ППР є неправомірним.

Щодо застосування до позивача штрафних санкцій

Позивач вказує на те, що 17.05.2019 ним була подана уточнююча податкова декларація з екологічного податку за І квартал 2019.

Фактично, повна сплата узгодженого податкового зобов`язання з урахуванням уточнюючого розрахунку була здійснена позивачем 14.05.2019 (меморіальний ордер № 1539004235 на суму 4,90 грн.) та 16.05.2019 (меморіальний ордер № 1539004326 на суму 1,31 грн.), що також підтверджується інформацією з електронного кабінету платників податків. В той же час, останнім днем сплати екологічного податку за І квартал 2019 року є 20.05.2019.

Позивач звертає увагу суду на те, що уточнюючий розрахунок, поданий ним у строк 17.05.2019, коли граничний термін подання декларації за базовий звітний період (податковий) минув, але граничний термін сплати податкового зобов`язання за вказаний період ще не настав, а отже заниження суми податкових зобов`язань минулих податкових періодів не відбулося.

Отже, заниження податкових зобов`язань (недоплати) за І квартал 2019 року не відбулося, а відтак позивачем забезпечено у визначений податковим законодавством строк сплату екологічного податку за І квартал 2019 року.

З наведених обґрунтувань позивач робить висновок про те, що в межах спірних правовідносин об`єкт застосування штрафу відсутній, оскільки відповідачем застосовано штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов`язання на суму, що сплачена позивачем вчасно та відображена шляхом подання уточнюючої декларації із зазначенням в ній такої суми.

Відповідач, на думку позивача, прийшов до помилкового висновку про порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов`язання, і, як наслідок, прийняв неправомірне ППР.

У своєму відзиві на адміністративний позов, поданий через канцелярію суду 25.11.2019 відповідач доводить, що штрафні санкції правомірно застосовані до позивача за порушення останнім строку сплати узгоджених грошових зобов`язань. Крім того, відзив містить в собі лише викладення фактичних обставин справи та цитування положень ПК України, при цьому, обґрунтувань того, в чому полягає порушення позивачем зазначених відповідачем норм, відзив не містить.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України.

Зокрема, ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. п. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Пунктом 81.3. статті 81 ПК України встановлено, що під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.86.2. ст. 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення відповідачем камеральної перевірки позивача встановлено надання ним уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з екологічного податку у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок до податкової декларації по екологічному податку за 1 квартал 2019 року згідно якого задекларовано збільшення суми податкових зобов`язань за 1 квартал 2019 року у розмірі 1,31 грн, та не врахована сума штрафних санкцій в рядку « 7» у відповідності до вимог п.50.1. ст. 50 ПК України.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п.50.1 ст. 50 ПК України щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності.

Згідно п.50.1. ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п.169.4 ст. 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

У відповідності до Наказу Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 «Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку» із змінами, внесеними Наказом № 495 від 13.05.2017, платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний сплатити штраф, нарахований відповідно до абз. 4. П.50.1 ст. 50 розділу ІІ ПК України.

Суд не погоджується із таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17.05.2019 позивач подав уточнюючу податкову декларацію з екологічного податку за І квартал 2019.

Відповідно до п.33.1. ст. 33 ПК України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Згідно п.33.2. ст. 33 ПК України базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов`язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму податкового зобов`язання платника податку.

Стаття 34 ПК України встановлює види податкового періоду, а відповідно до п.п. 34.1.4. п. 34.1. ст. 34 ПК України податковим періодом може бути календарний квартал.

Згідно з п.249.1. ПК України суми податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку.

Позивач стверджує, а відповідачем не спростовано того факту, що повна сплата узгодженого податкового зобов`язання з урахуванням уточнюючого розрахунку була здійснена позивачем 14.05.2019 (меморіальний ордер № 1539004235 на суму 4,90 грн.) та 16.05.2019 (меморіальний ордер № 1539004326 на суму 1,31 грн.), що також підтверджується інформацією з електронного кабінету платників податків, останнім днем сплати екологічного податку за І квартал 2019 року є - 20.05.2019. Уточнюючий розрахунок поданий позивачем у строк 17.05.2019 коли граничний термін подання декларації за базовий звітний період (податковий) минув, а граничний термін сплати податкового зобов`язання за вказаний період ще не настав, а отже заниження суми податкових зобов`язань минулих податкових періодів не відбулося.

Відтак, заниження податкових зобов`язань (недоплати) за І квартал 2019 не відбулося, і як наслідок - позивачем забезпечено у визначений податковим законодавством строк сплату екологічного податку за І квартал 2019 року.

У зв`язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що відповідачем застосовано штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов`язання на суму, що сплачена позивачем вчасно та відображена шляхом уточнюючої декларації із зазначенням в ній такої суми, а відтак об`єкт застосування штрафу відсутній.

Відповідно до п. 109.1. ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Натомість, відповідач як контролюючий орган прийшов до помилкового висновку про порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов`язання, і як наслідок прийняв неправомірне ППР.

Крім цього, щодо проведення відповідачем камеральної перевірки позивача суд зазначає наступне.

Статтею 20 ПК України чітко встановлені права контролюючих органів.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

З аналізу змісту наведеної норми, чинної на час проведення перевірки, вбачається, що відповідач не мав права проводити камеральну перевірку позивача, відтак дії відповідача є протиправними, а результатами перевірки, викладені в Акті не можуть слугувати підставою для прийняття ППР.

Зазначене дає підстави зробити висновок про те, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, встановлених ПК України в частині відсутності у нього права на проведення камеральної перевірки позивача, у зв`язку із чим Акт, складений за результатами перевірки є таким, що складений в порушення вимог, встановлених для її проведення і як наслідок - прийняте на підставі Акту ППР є неправомірним.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного ППР.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Національного банку України задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0559601210 від 08.07.2019.

3. Стягнути на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова