Справа № 1527/3364/12

Провадження №2/523/1769/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря судових засідань - Щербан О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9, в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна, визнання частково недійсним договору дарування та витребування майна, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав та обовязків покупця,

ВСТАНОВИВ:

02.03.2012 р. позивач ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просив поділити квартиру АДРЕСА_1 шляхом виплати йому компенсації, посилаючись на те, що вказане майно є спільним майном подружжя, а згоди про його поділ між сторонами не досягнуто.

13.04.2012 р. позов уточнено, відповідачами визначено ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , та заявлено вимогу про зобовязання відповідачів виплатити компенсацію 1/3 частини квартири.

17.04.2012 р. відкрито провадження у справі (суддя Шепітко І.Г.).

06.07.2012 р. до суду подано зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до ОСОБА_5 і ухвалою суду від 23.07.2012 р. його прийнято в частині вимог про сплату грошової компенсації, припинення права на частку та визнання права власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1 .

23.07.2012 р. судом призначено судову будівельно-технічну експертизу, а провадження у справі зупинено.

24.07.2013 р. судом затверджено мирову угоду між сторонами, провадження закрито.

12.10.2016 р. ухвалою апеляційного суду Одеської області ухвалу від 24.07.2013 р. скасовано , а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

28.10.2016 року згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено на суддю Середу І.В..

Ухвалою судді 28.10.2016 року у справі відкрито провадження.

30.01.2017 р. представник позивача подав до суду уточнену позову заяву за змістом якої позивач змінив предмет позову, та просив в порядку поділу майна визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 (а.с.177-180).

В обгрунтування позовної заяви він вказував на те, що 1/2 частини вказаної квартири була придбана в період шлюбу, у зв`язку з чим він має право на 1/4 частини квартири.

30.01.2017 р. вказаний уточнений позов прийнято до провадження, а 09.03.2017 р. ухвалою суду раніше заявлені вимоги до ОСОБА_7 залишено без розгляду.

12.04.2017 р. від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на позов та заява про застосування строків позовної давності.

13.07.2017 р. представником позивача подано уточнений позов, за змістом якого позивач звертається до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і просить в порядку поділу майна визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 , також визнати частково недійсним договір дарування 1/2 частини вказаної квартири, укладений 18.12.2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та витребувати на його користь від ОСОБА_3 1/4 частину квартири (а.с.214-218).

В судовому засіданні 13.07.2017 р. ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати до участі у справі залучено також відповідачем ОСОБА_3 ..

В обгрунтування вказаних вимог позивач вказував на те, що 1/2 частини квартири є спільним майном подружжя, тоді як відповідачка ОСОБА_2 розпорядилася майном подружжя , в тому числі і його часткою.

01.10.2018 р. ухвалою суду залишено без розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до ОСОБА_5

15.11.2018 р. ОСОБА_3 поновлено строк для звернення з зустрічним позовом, а 03.12.2018 року зустрічний позов прийнято до провадження .

За змістом зустрічного позову ОСОБА_3 звернулася з вимогами до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та переведення на неї прав та обов`язків покупця.

В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 вказувала на те, що квартира була придбана на спільні з її чоловіком ОСОБА_8 кошти подружжя, а саме від продажу майна:квартири АДРЕСА_3 , земельної ділянки в садовогородничому товаристві АДРЕСА_5 в гаражно-будівельному кооперативі по АДРЕСА_6, оскільки прийняли рішення переїхати на постійне місце проживання до України. У звязку з тим, що вони не були громадянами України, тому мали намір оформити квартиру на доньку, або зятя, але потім прийняли рішення частину квартири оформити на неї, ОСОБА_3 , а частину на доньку ОСОБА_2 .. В квартирі ж ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ніколи не проживали і ніякого відношення до неї не мають. Фактично покупцем квартири є вона, а не переоформляла її на себе, бо вважала, що квартира їй належить, і ніхто не може претендувати на майно.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, вказуючи на те, що строк для звернення до суду позивачем не був пропущений, оскільки про порушення свого права він дізнався лише з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, заперечував проти зустрічного позову ОСОБА_3 , при цьом,у також просив застосувати строк позовної давності до її вимог, так як його пропущено з неповажних причин.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти заявлених до неї вимог ОСОБА_5 та погодилася з вимогами ОСОБА_3 підтвердивши вказані нею обставини.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечувала проти первісного позову та підтримала зустрічний позов, вказуючи на те, що позивач ОСОБА_5 безпідставно заявив вимоги на квартиру, яка є власністю ОСОБА_3 і придбавалася на спільні гроші подружжя з її нині покійним чоловіком. Про це був добре обізнаний позивач, тому він і не звертався раніше з позовом про поділ цієї квартири, а звернувся лише після того як було скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди по іншому майну, пропустивши і строк для звернення до суду, у зв`язку з чим також просила застосувати і строк позовної давності до первісного позову.

Відповідач ОСОБА_6 в засідання не з`явилася, викликалася належним чином, через оголошення на сайті судової влади .

Заслухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_5 та зустрічний позов ОСОБА_3 не підлягають задволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 14.02.1981 року, а 18.01.2011 року було зареєстровано розірвання їх шлюбу.

Відповідно до договору купівлі-продажу 09.10.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М., ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 купили в рівних частинах кожний квартиру АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 14400 грн..

18.12.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Отже, на час розгляду справи ОСОБА_3 є власником спірної квартири.

ОСОБА_3 знаходилася в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 03.01.1957 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, про що Одеським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 22.01.2018 р. складено актовий запис №777.

Як видно з договору купівлі-продажу 03.07.2002 року ОСОБА_8 продав за 4000 лєй гараж АДРЕСА_7

17.07.2002 р. ОСОБА_8 продав за 4000 лєй земельну ділянку сільгосппризначення, загальною площею 0,0366 га, який знаходиться у складі садовогородничого товариства "Дружба" уєзд ОСОБА_9 .

23.08.2002 року ОСОБА_8 продав за 30000 лєй квартиру АДРЕСА_3 .

Враховуючи період придбання спірного майна, а саме 09.10.2002 року за договором купівлі-продажу, суд вважає, що до виниклих правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу про шлюб та сім`ю України та Цивільний кодекс УРСР.

Згідно з нормами ч.1 ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За вимогами ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до вимог ч.2, 3 ст.29 КпШС України поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

За вимогами ст.11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Такі ж норми закріплені і в ст.ст.60,63,70 СК України.

Відповідно до вимог ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За нормами ст.71 ЦК УРСР визначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з вимогами ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до вимог ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

За нормами ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є

підставою для відмови в позові.

Щодо вимог по спірній 1/2 частині квартири за договором дарування від 18.12.2012 року, то такі відносини регулюються нормами Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.

Відповідно до ч.1,3 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Так, згідно з вимогами ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За нормами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.317 ЦПК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з нормами ч.1,2,3,4 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Як закріплено в нормах ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з вимогами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як визначено нормами ст.ст.257,261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з вимогами ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За нормами ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з нормами ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши усі докази в сукупності, проаназівавши норми, які регулюють виниклі правовідносини, суд прийшов до висновку, що 1/2 частини квартири придбана за договором купівлі-продажу від 09.10.2002 року є спільним майном подружжя ОСОБА_10 .

Необхідно звернути увагу на те, що до вказаного висновку, суд також прийшов виходячи із того, що обставини на які посилається відповідач ОСОБА_3 щодо придбання квартири за належні їй кошти, не знайшли свого підтвердження належними та допустими доказами. Із наданих доказів вбачається, що власником коштів по укладеним угодам в Респубіці Молдова став її чоловік. При цьому, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 пропущено строк для звернення до суду за захистом, а доводи про те, що її право порушено, коли позивач звернувся з позовом до неї, суд не приймає до уваги.

Разом з тим, враховуючи те, що позивач вперше звертаючись до суду з позовом в 02.03.2012 року не заявляв про права на 1/2 частину вказаної квартири, а звернувся з уточненим позовом лише 30.01.2017 р., і не оспорював договір дарування від 18.12.2012 року суд прийшов до висновку, що він пропустив трирічний строк для звернення до суду, тому його позов не підлягає задоволенню. Посилання представника позивача на те, що позивач звернувся до суду, коли дізнався про договір дарування в 2017 році з реєстру прав на нерухоме майно, суд розглядає критично, оскільки власність зобов`язує, він самостійно міг контролювати зміни у реєстрації права власності, тим більше, що про спірну квартиру йшло обговорення і під час складення мирової угоди, яка була затверджена судом, а в наступному ухвалу про її затвердження скасовано.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що оскільки, позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, а право власності на 1/2 частину квартири за договором дарування зареєстровано за ОСОБА_3 , тобто вона є власником квартири, тому на час звернення з зустрічним позовом її право ( на квартиру в цілому) не порушено.

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,258-259,263,265,268,273,354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна, визнання частково недійсним договору дарування та витребування майна залишити без задоволення .

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав та обовязків покупця залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 25.03.2020 р.

Суддя: