Справа № 175/3054/19

Провадження № 2/175/842/19

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2019 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.

при секретарі Сотник Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку, –

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка у судове засідання надала письмову заяву у якій підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з-підстав викладених у позові і справу розглянути без її участі.

Представник відповідача надав суду заяву про можливий розгляд справи без їх участі та ухвалення рішення по справі на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого 08 листопада 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Кіровської міської ради міста Дніпропетровська.

За своє життя ОСОБА_2 склала заповіт, у якому заповіла позивачці, ОСОБА_1 , належне їй домоволодіння, але заповіт має формулювання житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 .

Так, ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом, який було складено 18.10.1996 року ОСОБА_2 .

У свою чергу, 26 листопада 1996 року спадкодавець ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серія ДП ДН 010121 від 26.11.1996 року виданий головою Підгородненської міської ради народних депутатів ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Підгородненської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 року №215, згідно якого ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2310 гектарів, яка розташована на території м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Звернувшись до Дніпровської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, яке складається з житлового будинку глинобитого А, загальною площею 40,4 кв.м., з яких житлова площа складає 16,7 кв.м. та слідуючих господарських будівель і споруд: сараю саманного Б, гаражу шлакоблочного Д, огорожі №3-4, замощення І, що знаходяться по АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці, площею 0,1000 га, що належало спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.04.1990 року Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. №1-529 і зареєстрованого в Новомосковському бюро технічної інвентаризації 24.04.1990 року за №869-8-Д-2 стор. 143. Вартість майна - 176 508 грн. 00 коп.

Того ж дня, 09 липня 2019 року позивачка отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що наданий нею заповіт не відповідає вимогам законодавства. У заповіті зазначено, що ОСОБА_2 заповідає їй, ОСОБА_1 , житловий будинок в АДРЕСА_1 , але земельна ділянка в цьому заповіті не зазначена, тобто її оформлення повинно відбувається за законом, але позивачка не є спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки між ними немає родинних відносин першої або другої черги.

Складаючи заповіт ОСОБА_2 заповідала домоволодіння в цілому, а саме: будинок з господарськими спорудами з земельною ділянкою, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Разом з тим встановлено, що отримавши Державний акт на землю лише 26.11.1996 року, що є датою пізнішою, ніж дата складання заповіту ОСОБА_2 додатково до нотаріуса не зверталася для внесення змін у заповіт або складання нового, оскільки вважала, що до складу спадщини за заповітом входить будинок з господарськими будівлями та земельна ділянка на якому вони розташовані.

Так, спірна земельна ділянка, складається з двох земельних ділянок, які мають кадастрові номери, а саме: 1221411000:02:036:0182 та 1221411000:02:036:0183, що підтверджується відповідними Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1209322682019 від 16.05.2019 року та № НВ-1209322462019 від 16.05.2019 року.

Зокрема, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1209322682019 від 16.05.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером - 1221411000:02:036:0183, площею - 0,1035 га, що розташована: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , на підставі Державного акту від 26.11.1996 року ДП ДН 010121. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає - 196 758,15 грн.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1209322462019 від 16.05.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером - 1221411000:02:036:0182, площею - 0,1000 га, що розташована: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , на підставі Державного акту від 26.11.1996 року ДП ДН 010121. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає -190 115,70 грн.

Крім того, за життя ОСОБА_2 була власником домоволодіння, а саме: будинку з господарськими спорудами з земельною ділянкою, які розташовані по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що вищевказані обставини перешкоджають позивачці в оформленні у встановленому порядку права власності на спадщину за заповітом вона змушена звернутися до суду з вищевказаною позовною заявою.

Так, на час відкриття та прийняття спадщини в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спадкові правовідносини регулювались Цивільним Кодексом УРСР (в редакції 1963 року чинній на момент складення заповіту та відкриття спадщини).

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом

Згідно ст. 534 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Так, згідно ст.ст. 546, 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Крім того, відповідно до ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ст. 374 ЦК України суб`єкти права власності на землю (земельну ділянку) суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Крім того, згідно ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, після набуття права власності або права користування нерухомим майном до нового власника переходить право власності або користування земельною ділянкою на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього хазяїна (ст. 120 ЗКУ та ст. 377 Цивільного кодексу України).

З моменту набуття права власності на нерухоме майно, новий власник такого майна стає власником або користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться будівля.

Ця позиція узгоджується з п.п. ґ) п. 18, п. 21-1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті ЗО ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 p., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 p. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 p. N 1702-VI.

Відповідно до статей 1225 ЦК України та 131 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

З вищевикладеного та на підставі норм ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ЗК України, а також ЦК України, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 , має право визнати за собою право власності на земельні ділянки.

Так, відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

За таких обставин, суд з урахуванням обставин справи, а також приймаючи до уваги той факт, що позовні вимоги не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, відповідно дост.9 КУ, ст.ст. 524, 534, 541, 546, 548, 549 ЦК У PCP (в редакції 1963 року), ст.ст. 373, 374 ЦК України, ст.ст.78, 81, 90, 116, 120 ЗК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , серія та номер паспорту НОМЕР_3 виданий Дніпропетровським РВУМВС України в Дніпропетровській області 16 вересня 2002 року) на земельну ділянку, яка складається з двох земельних ділянок:

- земельну ділянку з кадастровим номером - 1221411000:02:036:0182, площею - 0,1000 га, що розташована: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- земельну ділянку з кадастровим номером - 1221411000:02:036:0183, площею - 0,1035 га, що розташована: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Бойко