Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2020

№607/22221/18

Тернопільський

міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого - судді Ромазана В.В.

з участю секретаря судового засідання Мотиль Б.І.

представника позивача Кондрат Л. Р.

представника відповідача Довганик В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення зайво виплачених коштів ,-

В С Т А Н О В И В:

Департамент патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліціїзвернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення зайво виплачених коштів за надмірно використану відпустку в сумі 5487,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 працювала на посаді інспектора роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції в період з 12.03.2016 року по 22.08.2017 року.Відповідач використала відпустку за 2017 рік терміном з 08.07.2017 року по 06.08.2017 рік, тобто 30 календарних днів. 16.08.2017 року наказом № 301 ОСОБА_2 звільнена зі служби в органах поліції відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) із відрахуванням грошового забезпечення за 12 діб використаної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час в календарному році. Сума надмірно виплачених коштів ОСОБА_2 становить 5487 грн. 09 коп., яку відповідач не сплатила. Вважають, що позивач не пропустив строк давності, який встановлений цивільним законодавством та складає три роки. Крім цього, зазначають, що в силу вимог ст..1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), повернути потерпілому це майно.

Представник відповідача - адвокат Довганик В.І. подала відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначила, що ОСОБА_2 фактично звільнена 22.08.2017 року, тобто після спливу 2 тижнів після написання рапорту про звільнення. Відтак, відповідач вважала, що із виплат, які належало їй при звільненні, які вона отримала 29.08.2017 року, позивачем уже проведено відрахування грошового забезпечення за 12 днів використаної чергової основної оплачуваної відпустки у відповідності до витягу з наказу по особовому складу про звільнення від 16.08.2017 року. Зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з набувача. Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому просить у задоволенні позовних вимог про стягнення надміру виплачених грошових коштів відмовити за його безпідставністю.

В судовому засіданні представник позивача та третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліціїКондрат Л.Р. позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити, посилаючись на мотиви, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат ДовганикВ.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, з підстав зазначених у поданому відзиві.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

З12.03.2016 року ОСОБА_2 прийнято на посаду рядового поліції Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що підтверджується витягом з наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №57 о/с від 25.03.2016 року.

Відповідно до наказу начальникаДепартаменту патрульної поліції Національної поліції України №301 о/с від 16.08.2017 року, ОСОБА_2 звільнено із служби в органах Національної поліції України відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) із відрахуванням грошового забезпечення за 12 діб використаної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році згідно поданого відповідачем рапорту про звільнення від 08 серпня 2017 року.

Як вбачається із письмових доказів наданих позивачем, з 08 липня 2017 року по06 серпня 2017 року, ОСОБА_2 перебувала у щорічній відпустці за 2017 рік, із розрахунку 18 днів за відпрацьований нею період роботи.

Позивач виплатив відповідачу грошове забезпечення за час перебування його у відпустці, що підтверджено розрахунком грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року від 30.10.2018року.

Згідно розрахунку надмірно нарахованого грошового забезпечення за невідпрацьований час у місяці звільнення від 30.07.2019 року, ОСОБА_2 надмірно виплачене грошове забезпечення за 12 календарних дні щорічної відпустки на суму 3183,24 грн. Також, ОСОБА_2 надмірно виплачено грошове забезпечення за невідпрацьований час у місяці звільнення у розмірі 2387,42 грн. Всього сума зайво отриманих ОСОБА_2 грошових коштів складає 2387,42+3183,24-83,57=5487,09 грн., де 83,57 грн. сума військового збору.

06.07.2018 року Управлінням патрульної поліції в Тернопільській області ДПП, ОСОБА_2 надіслано претензію за №4294/41/33/01-2018 з вимогою повернути у добровільному порядку заборгованість за надмірно використану частину основної щорічної відпустки за невідпрацьовану частину календарного року в сумі 5487,09 грн.

Відповідач зазначену суму зайво виплачених коштів у добровільному порядку, позивачу не повернув.

Судом також з`ясовано, що із відповідача не було відраховано суму зазначених коштів згідно наказу начальникаДепартаменту патрульної поліції Національної поліції України №301 о/с від 16.08.2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 9 ЦК України положенняцього Кодексу застосовуютьсядо врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Для врегулювання трудових відносиннорми ЦКУкраїни застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.

Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України у пункті 24 своєї постанови «Про застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року, при вирішенні спорів пов`язаних із застосуванням ст..127 КЗпП України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку із тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил ч.2 ст.233 КЗпП протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Згідно із ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Позивач із клопотанням про поновлення строку, передбаченого ч.3 ст.233 КУпАПпід час розгляду зазначеної справи, до суду не звертався.

Системне тлумачення положень статтей 127, 233 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки», дає підстави зазначити, що роботодавець може звернутися із вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум. Випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у статті 127 КЗпП України. Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством України, а тому до них не можуть застосовуватись положення статтей 1212, 1215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена ВС у своїй постанові від 17 липня 2019 року у справі №332/1433/17.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядаєсправи не інакше як за зверненням особи, поданимвідповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставідоказів, поданихучасникамисправиабовитребуваних судом у передбаченихцим Кодексом випадках.

Суд, розглянувши матеріали даної справи, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, приходить до висновку про доведеність факту зайво виплачених коштів ОСОБА_2 за надмірно використану відпустку в сумі 3135,48 грн. Крім цього, відповідачу проведено виплату грошового забезпечення за невідпрацьований час у місяці звільнення у розмірі 2351,61 грн. Загальна сума зайво виплачених коштів відповідачу складає 5487,09 грн. Однак, як вбачається із матеріалів даної справи, наказ позивача №301 о/с про звільнення ОСОБА_2 був виданий останнім 16.08.2017 року, у якому було зазначено про необхідність відрахування зайвого грошового забезпечення за використану відпустку. Проте, до суду із даним позовом Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся лише 31.10.2018 року, тобто після спливу річного строку, установленого ч.3 ст.233 КЗпП України, клопотання про поновлення такого строку не заявляв. Крім цього, суд зазначає, що сума зайво виплачених коштів відповідачу за відпустку повної тривалості складає 3135,48 грн. згідно наданого позивачем розрахунку, а не 5487,09 грн. як зазначає позивач. За наведених обставин, суд вважає, що позов Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення зайво виплачених коштів за надмірно використану відпустку, не підлягає до задоволення. При цьому, суд наголошує, що на його думку до даних правовідносин не може бути застосований термін позовної давності, передбачений ст..257 ЦК України, про що зазначає позивач у своїй позовній заяві, оскільки зазначені правовідносини, у тому числі питання відшкодування зайво виплачених коштів за використану відпустку, врегульовані нормами трудового права, а саме ст.127 КЗпП України, відтак, до них не можуть бути застосовані норми ст..1212, 1215 ЦК України. Також, суд зазначає, що позивач, проводячи звільнення відповідача, самостійно міг утримати зазначену суму коштів на підставі виданого ним наказу про їх відрахування, із ОСОБА_2 ще у серпні 2017 року, однак даним правом не скористався.

На підставі наведеного, керуючисьст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,-

УХ В А Л И В :

У задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_2 про стягнення зайво виплачених коштів, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду у повному обсязі складено 13 березня 2020 року.

Головуючий суддя

. В. Ромазан