П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 р.

м.Одеса

Справа № 400/2945/19

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору громадська організація "Миколаївська обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих", -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо визнання його жертвою нацистських переслідувань;

- зобов`язати видати посвідчення жертви нацистських переслідувань.

Обґрунтовуючи свої вимоги положеннями Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", позивач вказував, що він як дитина, що народилась в місцях відбування батьками примусових робіт, є жертвою нацистських переслідувань.

Про те, що він народився у 1944 році на території генерал-губернаторства Польща, що на той період часу було частиною німецького Рейху, а батьки його працювали на різних роботах як примусово привезені з України, підтверджуються достовірними доказами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 р. судом до участі у справі, в якості другого відповідача залучений Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику осіб, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо невизнання ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

Зобов`язано Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради визнати ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази належним чином підтверджують народження позивача в місцях примусового тримання його батьків та в місцях відбування, останніми примусових робіт;

На думку суду першої інстанції, належним способом захисту позивача буде визнання протиправними дій першого відповідача щодо невизнання його жертвою нацистських переслідувань та зобов`язання другого відповідача встановити йому статус жертви нацистських переслідувань як дитини, яка народилася в місцях відбування батьком примусових робіт. За таких умов, суд вважав, що вимоги ОСОБА_1 про обов`язок органу соціального захисту населення видати йому відповідне посвідчення є передчасними, адже виконання обов`язку встановити позивачу статус жертви нацистських переслідувань, тягне за собою видачу посвідчення жертви нацистських переслідувань.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник указує, що стаття 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» визначає коло осіб, які належать до числа жертв нацистських переслідувань. На його думку, даною нормою не передбачено осіб, які примусово вивезені разом з сім`єю, що в даному випадку стосується ОСОБА_1 .

Пояснюючи свою позицію представник Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради зазначив, що примусово вивезені на примусові роботи саме батьки позивача, а тому вони і належать до числа жертв нацистських переслідувань. Водночас, в 1944 році ОСОБА_1 тільки народився, тобто був малолітньою особою, яка не могла працювати на примусових роботах, як його батьки.

Скаржник наголошує на відсутність доказів того, що позивач народився в місцях примусового тримання його батьків або в місцях відбування батьками примусових робіт.

У відзиві на апеляцію громадська організація "Миколаївська обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих" указала, що апелянт свідомо вводить суд в оману, не посилаючись на додану до позову копію паспорта позивача і ставить під сумнів факт народження позивача на території Німеччини.

Проте, у паспорті зазначено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бірнбаум (Польська Республіка). Місто Бірнбаум (польська назва Мендзіхуд) було анексоване Німеччиною у 1939 році і входило до так званих «приєднаних територій», які складалися з кількох «рейхсгау». Місто Бірнбаум входило до рейхсгау з центром у м. Познань (Позен).

Громадська організація, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляцію без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради не скористалося правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справу розглянуто у письмовому провадженні.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА _1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бирнбаум, Польща.

Відповідно до довідки про реабілітацію №09-4-14 від 12 березня 2014 року, що видана прокуратурою Миколаївської області, мати позивача, ОСОБА_2 , 1916 року народження, українка, уродженка с. Сливино Варварівського району Миколаївської області з 1941 року мешкала на тимчасово окупованій німецькими військами території в с. Варварівка Варварівського району.

У травні 1944 року з родиною була вивезена окупаційною німецькою владою до Німеччини в с. Айсфельд, район міста Рендсбург, де прийняла громадянство Німеччини. Згідно з Директивою НКВС СРСР №181 від 11 жовтня 1945 року, як член родини німецької національності, у жовтні 1945 році з Німеччини по репатріації направлена на спецпоселення до селища Дедюхіно, м. Березанки, Молотовської області. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР залишена в селищі Дедюхіно, м. Березанки, Молотовської області назавжди з постановленням на облік під наглядом спецкомендатури МВС.

На підставі рішення МВС СРСР від 17 січня 1955 року №44/3-1006 ОСОБА_2 знята з обліку спецпоселення 02 січня 1955 року.

Разом з нею на обліку перебували інші члени родини: чоловік ОСОБА_3 , 1916 року народження, дочка ОСОБА_4 , 1935 року народження, дочка ОСОБА_5 , 1940 року народження, син ОСОБА_1 , 1944 року народження.

Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зняті з обліку спецпоселення на підставі вказівки УМВС Молотовської області за №9/2-5003 від 12 квітня 1954 року.

З довідки про реабілітацію №09-4-14 від 12 березня 2014 року, складеної щодо заявника, вбачається, що ОСОБА_1 на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року підлягає реабілітації як член сім`ї особи, засланої з постійного місця проживання за рішенням органу державної влади з національних мотивів та вважається реабілітованим.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема:

- архівною довідкою УМВС України в Миколаївський області від 29 серпня 2018 року №75/12-2018;

- довідкою про реабілітацію прокуратури Миколаївської області від 12 березня 2014 року №09-4-14;

- рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2019 року у справі №489/849/19, яким встановлений факт примусового вивезення німецькою владою ОСОБА_1 разом із родиною з України до Німеччини в 1944 році.

15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради із заявою про встановлення йому статусу жертви нацистських переслідувань, як дитині, яка народилась в місцях примусового тримання її батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт відповідно до абз. 4 ст. 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

28 вересня 2019 року Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради листом за №2726/09.0202-08 відмовило ОСОБА_1 у наданні такого статусу.

Зазначило, що відповідно до абз. 4 ст.4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт, проте згідно з архівною довідкою саме батьки позивача у травні 1944 року були примусово вивезені на примусові роботи, а позивач народився у червні 1944 року.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань врегульовано Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 року №1584-III (далі - Закон №1584-III).

Статтею 1 Закону № 1584-III встановлено, що жертви нацистських переслідувань - особи, які в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму.

Відповідно до ст. 4 Закону №1584-III особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є, зокрема, діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт.

Стаття 5 Закону №1584 - ІІІ встановлює, що жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року №1467 затверджено Порядок виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань, (далі - Порядок №1467).

Указаним нормативним актом визначено, що посвідчення жертви нацистських переслідувань (далі - посвідчення) є документом, що підтверджує статус жертви нацистських переслідувань і її право на отримання відповідних пільг згідно із Законами «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про податок з доходів фізичних осіб», іншими актами законодавства.

Згідно п. 2 Порядку №1467 посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону №1584-ІІІ визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів:

- довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав;

- довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург);

- довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;

- довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій;

- довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при Верховній Раді України.

В окремих випадках посвідчення можуть видаватися також на підставі документів, які містять необхідні відомості про факт нацистських переслідувань, а саме:

- довідки, витягу з документів особової справи за місцем роботи;

- довідки з книг руху вихованців дитячих закладів із зазначенням назви цих закладів та часу перебування в них особи, яка звернулася за отриманням посвідчення;

- свідчення іноземних громадян, які проживають нині у Федеративній Республіці Німеччині або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн.

Зміст апеляції Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради зводиться до того, що факт народження позивача в місцях примусового тримання його батьків або в місцях відбування ними примусових робіт ніякими архівними довідками не підтверджується.

На думку скаржника, архівна довідка УМВС України в Миколаївський області від 29 серпня 2018 року №75/12-2018, а також довідка про реабілітацію прокуратури Миколаївської області від 12 березня 2014 року №09-4-14 місять відомості про батьків позивача, а саме про їх примусове вивезення з тимчасово окупованою території України до Німеччини. Про ті ж самі обставини, як пояснює скаржник, свідчить і рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2019 року, яким встановлений факт примусового вивезення ОСОБА_1 , разом із родиною до Німеччини.

Водночас аналіз доказів, що є в матеріалах справи, свідчить про інше.

Встановленим фактом є те, що мати позивача ОСОБА_2 у 1944 році була вивезена німецькою владою з родиною до Германії. Відповідно до наявного в матеріалах паспорту ОСОБА_1 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бирнбаум (Польська Республіка), тобто не окупованій Україні, а вже на анексованою Німеччиною території.

Так, м. Бирнбаум (польська назва Мендзіхуд) було анексоване Німеччиною у 1939 році і входило до так званих «приєднаних територій», які складалися з кількох «рейхсгау». Місто Бірнбаум входило до рейхсгау з центром у м. Познань (Позен).

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт народження ОСОБА_1 в місцях і під час відбування його батьками примусових робіт на фашистську Німеччину, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню у спосіб визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання його встановити позивачу статус жертви нацистських переслідувань як дитини, яка народилася в місцях відбування батьком примусових робіт.

При тому, суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині видачі відповідного посвідчення, оскільки вказана вимога є похідною від основної вимоги, яка судом першої інстанції задоволена.

В свою чергу, для належного способу захисту прав позивача суд першої інстанції правомірно визнав протиправною бездіяльності Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо визнання ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань та зобов`язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради визнати ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченням проти позову. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено.

У відповідності до ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до п.3 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, відсутні підстави для касаційного оскарження даного рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, третя особа:Громадська організація "Миколаївська обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Л. В. Стас

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 23.03.2020 року.