ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Київ № 640/21396/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом

Громадянки Ісламської республіки Іран ОСОБА_1

до

Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області

про

скасування рішення від 04.06.2018

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась громадянка Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач) та просить суд скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві «Про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну» від 04.06.2018 року №3/14635 та покласти судові витрати на позивача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що нею ніколи не порушувалось законодавство України, вона не перебувала в розшуку, не скоювала злочинів та не порушувала прав чи свободи громадян України, а тому законних підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що її не повідомляли про прийняте рішення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній вказує, що при поданні позивачем заяви на отримання дозволу на імміграцію нею свідомо надані неправдиві відомості з метою легалізації на території України, що і стало підставою для прийняття рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію в Україну.

Також, відповідачем надано копію матеріалів особової справи ОСОБА_1 .

Справа вирішується на підставі наявних в ній документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як стверджує громадянка Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , 10.10.2017 року нею подано документи, визначені статтею 9 Закону України «Про імміграцію» до Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві з метою отримання дозволу на імміграцію в України, проте доволі довго нею не отримувалась повна та достовірна інформація щодо стану розгляду її заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Через досить тривалий час, за наслідком отримання відповідей на адвокатські запити, їй стало відомо про прийняття Головним управління Державної міграційної служби у місті Києві рішення «Про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну» від 04.06.2018 року №3/14635 (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Як слідує з матеріалів особової справи позивача, оскаржуване рішення прийнято на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» на підставі висновку щодо розгляду клопотання громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання довозу на імміграцію, затвердженого 04.06.2018 року.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

В свою чергу, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III).

Відповідно до статті 1 вказаного закону імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання, а дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію,

Згідно статті 2 Закону №3773-VI питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Частина 1 статті 6 Закону №3773-VI визначає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Положеннями статті 9 Закону №3773-VI визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;

2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір`ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Крім зазначених документів подаються: 1) для осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України; 2) для осіб, зазначених у пункті 2 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці; 3) для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, - копії статуту та/або зареєстрованих договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність та довідка банку про надходження іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України; 5) для осіб, зазначених у пункті 5 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України; 6) для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні; 8) для осіб, зазначених у пункті 8 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа, що підтверджує встановлення особі статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) для осіб, зазначених у пункті 9 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує факт проходження військової служби у Збройних Силах України; 10) для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України; 11) для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують право особи на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України"; 12) для осіб, зазначених у пункті 4 частини третьої статті 4 цього Закону, - подання центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України; 13) для осіб, зазначених у пункті 5 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують отримання статусу закордонних українців, або копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки із закордонними українцями.

Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.

Якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Згідно статті 10 Закону №3773-VI дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають:

1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес.

У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів;

2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

У разі необхідності територіальні органи можуть приймати рішення стосовно іммігрантів позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС);

3) територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України; осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; закордонних українців, подружжя закордонних українців, їх дітей у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

У разі коли заяви іммігрантів позаквотової категорії надійшли від закордонних дипломатичних установ України, їх розгляд та прийняття відповідних рішень здійснюється територіальними органами.

Відповідно до пункту 10 Порядку №1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах; до закордонних дипломатичних установ України за місцем постійного проживання - особами, які постійно проживають за межами України.

Пунктом 12 Порядку №1983 визначено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка, в розрізі положень пункту 11 Порядку №1983 подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Документи, визначені пунктами 1 - 10 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Згідно пункту 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Відповідно до положень пункту 19, 20 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до: закордонних дипломатичних установ України із заявою про оформлення довгострокової візи, якщо вони постійно проживають за межами України, та після прибуття в Україну - протягом п`яти робочих днів до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання; до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

При цьому заявник повинен особисто звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання хоч би один раз - для подання заяви про надання дозволу на імміграцію чи для отримання посвідки (у тому разі коли із поважних причин він не зміг подати заяву про надання дозволу на імміграцію особисто).

Іммігранти, які отримали посвідки, повинні зареєструватися за місцем постійного проживання, а у разі зміни місця проживання - перереєструватися в порядку, встановленому для громадян України.

Органи, які прийняли рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію протягом двох тижнів безпосередньо заявнику або через МЗС відповідній закордонній дипломатичній установі України.

Копія прийнятого рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для оформлення закордонною дипломатичною установою України довгострокової візи особі, якій надано такий дозвіл.

Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що з метою отримання дозволу на імміграцію іноземець або особа без громадянства подає заяву із доданими до нею документами, які встановлені статтею 9 Закону №3773-VI, пунктом 11 Порядку №1983 до уповноваженої особи, за наслідком розгляду якої останній приймає рішення про надання дозволу на імміграцію та/або відмову у наданні такого дозволу.

При цьому, підстави для відмови у видачі дозволу на імміграцію є обставини передбачені статтею 10 Закону №3773-VI, зокрема, зазначення особами в заявах про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Судом встановлено, що позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має дозвіл на імміграцію в Україну та документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , орган видачі 8001 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 , видане 04.10.2017 року Білоцерівським міськрайонним відділом Державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Як вже було зазначено судом вище, підставою для прийняття спірного рішення відповідачем були обставини, передбачені пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону №3773-VI.

Відповідно до матеріалів особової справи у заяві на імміграцію позивачем вказано адресу, в якій остання має намір проживати, а саме: АДРЕСА_1 .

Також, в матеріалах особової справи міститься згода на реєстрацію та проживання громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 від власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини відповідачем не заперечувались та наводились ним у відзиві на позовну заяву.

Між тим, як підставу на підтвердження подання позивачем неправдивих відомостей у заяві на отримання дозволу на імміграцію відповідач посилається на лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, який надійшов до Дарницького РВ ГУ ДМС України в місті Києві 27.10.2017 року №92/1.

Відповідно до вказаного вище листа перевірочними заходами встановлено, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 не проживає.

Також у цьому листі вказано, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 використовується для масової реєстрації іноземців.

В той же час, відповідно до листа Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 02.03.2018 року №4099/125/48/04-2018 ним встановлено, що громадянка Ірану ОСОБА_1 відсутня за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд проаналізувавши матеріли особової справи вважає, що наведені листи, в своїй сукупності, свідчать про те, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, а відтак останнім фактично наведено неправдиві відомості у заяві на отримання дозволу на імміграцію, з огляду на що наявні підстави, передбачені положеннями пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону №3773-VI для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що наявна в матеріалах справи згода на реєстрацію та проживання громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 від власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 не свідчить про обставини місця проживання позивачем за зазначеною адресою.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.

Інші доводи позивача, в тому числі щодо порушення термінів розгляду її заяви та не надання повної та достовірної інформації про стан її розгляду суд не приймає до уваги, оскільки зазначене прямо не стосується предмету доказування в даній адміністративній справі.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову громадянки Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 07.07.2015 року: адреса для листування представника позивача: 01014, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 25, оф. 34) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02151, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева