ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2020 року

Київ

справа №509/1398/16-а

адміністративне провадження №К/9901/24430/18

Верховний Суд у складіколегіїсуддівКасаційногоадміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року (Курочка В. М. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (Шляхтицький О.І., Запорожан Д.В., Романішин В.Л.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради, Таїровського селищного голови Хасаєва Хасан Гаруновича про визнання протиправною дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування:

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому зазначив, що у біографії, розповсюдженій ОСОБА_3 при реєстрації кандидатом на посаду Таїровського селищного голови, зазначено: народився у селі Новогагатлі Дагестанської АССР; 1980-1996 роки - вантажник, завідуючий відділом, директор підприємства «Укрторгбудматеріали»; 1996-2000 роки - директор Оптового продовольчого ринку «Автотаксосервіс»; освіта вища. У 1998 році закінчив Одеський інститут народного господарства за фахом «товарознавець».

Посилаючись на порушення відповідачами ОСОБА_3 і Таїровською селищною радою вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач просив:

- визнати протиправними дії Таїровської селищної ради по розміщенню на сайті цієї ради недостовірних даних про місце народження, трудову діяльність, освіту, займану посаду Таїровського селищного голови ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Таїровського селищного голову ОСОБА_3 невідкладно на найближчій сесії Таїровської селищної ради скласти Присягу;

- зобов`язати Таїровську селищну раду у триденний строк замінити на сайті цієї ради недостовірні відомості стосовно селищного голови ОСОБА_3 (дані про місце народження, трудову діяльність, освіту, займану посаду) на реальні, підтверджені документами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:

20 квітня 2016 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області відкрито провадження в адміністративній справі.

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що до розповсюдження стосовно ОСОБА_3 на інших сайтах мережі Інтернет, зокрема «Одеський футбол», Вікіпедії, інформації про персональні дані ОСОБА_3 , Таїровська селищна рада не має ніякого відношення, вона не є засновником цих сайтів. Помилки у розповсюджених персональних даних відносно ОСОБА_3 стосуються лише його особисто, не порушують будь-яких законних прав та інтересів позивача і не можуть бути підставою для зобов`язання Таїровської селищної ради замінити на її веб-сайті відомості стосовно ОСОБА_3 не підтверджені документами. Всі відомості про трудову діяльність зазначені селищною радою на веб-сайті взяті із трудової книжки ОСОБА_3 .

З відповідним запитом до Таїровської селищної ради щодо надання інформації про документи, на підставі яких нею були оприлюдненні на офіційному веб-сайті відомості стосовно селищного голови, позивач не звертався.

Відхиляючи доводи позивача з того приводу, що ОСОБА_3 не склав Присяги посадової особи органів місцевого самоврядування на сесії Таїровської селищної ради, суд першої інстанції зазначив, що дане твердження спростовується записом у трудовій книжці, а також постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 вересня 2016 року у справі №509/2991/16-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адмінстративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року ( справа К/800/27134/16).

17 травня 2017 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано.

Не погоджуючись частково із висновками суду першої, Одеський апеляційний адміністративний суд в обґрунтування своїх висновків зазначив наступне. Дослідивши витребувані докази суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність дати складання присяги селищним головою на веб-сайті Таїровської селищної ради є протиправною, та позовні вимоги щодо визання протиправним публічної інформації в цій частині підлягають задоволенню із зобов`язанням зазначити відповідну інформацію на офіційному сайті. В решті позовних вимог відмовити.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі позивач посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує на те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували, чому на сайті Таїровської селищної ради повинна міститись недостовірна інформація стосовно селищного голови ОСОБА_3 замість реальної, підтвердженої документами. Зобов`язання Таїровську селищну раду зазначити дату прийняття присяги на офіційному сайті, суперечить нормам Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Також позивачем зазначено, що судами попередніх інстанції порушено вимоги ч.ч. 1 та 7 ст. 8 КАС України за якими суд при вирішенні справи керується принципом законності, проігноровано норми матеріального права, залишено без уваги правові позиції Конституційного Суду України по справі №1-45/2010 від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 та постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2007 року, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Позиція інших учасників справи:

Від відповідачів не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги:

03 липня 2017 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла скарга ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2017 року визначено головуючого суддю Швець В.В., суддів Пасічник С.С., Стародуб О.П.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року визначено головуючого суддю Білоус О.В., та суддів Бевзенка В.М. та Желтобрюх І.Л.

Відповідно до розпорядження від 30 травня 2019 року у зв`язку зізміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді-доповідача Білоуса О.В .що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, призначено повторний автоматизований перерозподіл касаційних скарг.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 30 травня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О. та Соколов В.М.

Установлені судами попередніхінстанційобставинисправи

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому зазначив, що у біографії, розповсюдженій ОСОБА_3 при реєстрації кандидатом на посаду Таїровського селищного голови, зазначено: народився у селі Новогагатлі Дагестанської АССР; 1980-1996 роки - вантажник, завідуючий відділом, директор підприємства «Укрторгбудматеріали»; 1996-2000 роки - директор Оптового продовольчого ринку «Автотаксосервіс»; освіта вища. У 1998 році закінчив Одеський інститут народного господарства за фахом «товарознавець».

Перед виборами на сайті «Одеський футбол» стосовно ОСОБА_3 було розміщено інформацію: народився у місті Хасар`юрті, Дагестанська АССР; навчався у Донецькому технікумі фізичної культури. Закінчив Одеський технікум торгівлі (1983) і Одеський інститут народного господарства (1989); з 1983 року працює у торговій сфері ( з 1996 року - директор ринку «Чорноморський»).

У Вікіпедії на сторінці ОСОБА_3 розміщені дані: народився у Хасав`юрті; у 1983 році закінчив Одеський технікум торгівлі, а у 1989 році Одеський інститут народного господарства. Навчався у Донецькому технікумі фізичної культури; з 1983 року працює у торговій сфері, а з 1996 року у якості директора керує Одеським ринком «Чорноморський».

На сайті Таїровської селищної ради зазначені наступні біографічні дані стосовно ОСОБА_3 : місце народження село Новогагатли Хасавгортовського району, Республіка Дагестан; освіта вища, закінчував Одеський національний економічний університет (Одеський інститут народного господарства) за спеціальністю товароведення та організація торгівлі непродовольчими товарами, а також навчався в Донецькому технікумі фізичної культури; прийняття присяги державного службовця - дата відсутня; березня 1986 року - жовтня 2001 року - працював на різних посадах в Одеській обласній конторі «Укрторгстройматеріали»; з листопада 2015 року - Голова Таїровської селищної ради.

Протоколи сесій Таїровської селищної ради не містять відомостей про складання ОСОБА_3 згідно з ч. 7 ст. 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» присяги.

Посилаючись на порушення відповідачами ОСОБА_3 і Таїровською селищною радою вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач звернувся з позовом до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування:

Статтею 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У преамбулі Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтею 1 Закону України №2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 6 зазначеного вище Закону доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

в офіційних друкованих виданнях;

на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;

на інформаційних стендах;

будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 6 цього ж Закону інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Статтею 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ст. 23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Пленум Вищого адміністративного суду України в п. 2.1. постанови №10 від 29.09.2016 р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз`яснив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Визначене поняття «суб`єкт владних повноважень» не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб`єктів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ. У зв`язку з цим такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов`язки розпорядника інформації, у тому числі обов`язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації (статті 14, 15 Закону № 2939-VІ). У разі подання позову до таких осіб судам необхідно залишати його без задоволення через неналежність відповідача (нездатність таким відповідачем порушити права позивача), за умови якщо позивач відмовиться від їх заміни на належного відповідача і/або суд не знайде підстав для залучення другого відповідача.

Залежно від того, у чиєму володінні знаходиться запитувана інформація, належним відповідачем за позовами щодо доступу до публічної інформації у таких випадках є або відповідний представницький орган місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська, районна, обласна ради) або виконавчий орган місцевого самоврядування.

Не є розпорядниками публічної інформації у розумінні Закону № 2939-VІ народні депутати України, депутати місцевих рад та Верховної Ради АРК, голови районних, обласних рад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо.

В п. 5 зазначеної вище постанови Пленум Вищого адміністративного суду України також роз`яснив, що за загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом (частина друга статті 1 Закону № 2939-VІ, частина друга статті 20 Закону № 2657-XII). Таким законом є Закон № 2939-VІ. Положенням статті 6 Закону № 2939-VІ, зокрема, встановлено види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша), та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для обмеження доступу до таких видів інформації (частина друга). Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 2939-VІ конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону № 2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.

З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012). Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону № 2939-VІ, частини другої статті 21 Закону № 2657-XII та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту» (додатково див. пункт 5.5).

Необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону № 2939-VІ не передбачає можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).

Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Вбачається, що з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VІ та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.

Суди повинні мати на увазі, що законами до конфіденційної віднесено, зокрема:

інформацію про національність особи, її освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адресу проживання, дату і місце народження (частина друга статті 11 Закону України «Про інформацію»);

інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, яка стала відома особі у зв`язку з виконанням нею професійних або службових обов`язків (стаття 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»);

відомості про місце проживання або місце перебування особи (частина восьма статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»);

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України № 2297-VI не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено: «Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (частини шоста статті 6 Закону № 2939-VI); персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (частина третя статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних») (пункт 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України).

Тому суди повинні мати на увазі, що така інформація, зокрема, може міститися в наказах про відпустку чи відрядження, наказах про призначення чи звільнення особи. Такою також є інформація з особових справ, яка свідчить про дотримання особою, що займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлених кваліфікаційних чи інших обов`язкових для займання цієї посади вимог, інформація про притягнення до юридичної відповідальності за неналежне виконання посадових (службових) обов`язків.

Таким чином, у разі, якщо до посади, пов`язаної з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлені кваліфікаційні чи інші обов`язкові для займання цієї посади вимоги, такі як освіта, досвід роботи, знання іноземної мови, відсутність судимості тощо, така інформація не є конфіденційною.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи:

Позивач вважаючи, що інформація яка оприлюднена Таїровською селищою радою на її офіційному сайті стосовно селищного голови ОСОБА_3 про місце народження, трудову діяльність, освіту, займану посаду містить розбіжності та неточності.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, з чим і погодився суд апеляційної інстанції, що до розповсюдження стосовно ОСОБА_3 на інших сайтах мережі Інтернет, зокрема «Одеський футбол», Вікіпедії, інформації про його персональні дані Таїровська селищна рада не має ніякого відношення, вона не є засновником цих сайтів. Помилки у розповсюджених персональних даних відносно ОСОБА_3 стосуються лише його особисто, не порушують будь-яких законних прав та інтересів позивача і не можуть бути підставою для зобов`язання Таїровської селищної ради замінити на її веб-сайті відомості стосовно ОСОБА_3 не підтверджені документами.

Відповідно до приписів статі 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну . точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Чинним законодавством України для зайняття посади сільського чи селищного голови не встановлені вимоги щодо кваліфікації, трудового стажу, досвіду роботи, освіти, тобто ці відомості стосовно ОСОБА_3 є конфіденційною інформацією.

З відповідним запитом до Таїровської селищної ради щодо надання інформації про документи, на підставі яких оприлюдненні на офіційному веб-сайті відомості стосовно селищного голови, позивач не звертався.

Щодо доводів позивача з приводу того, що ОСОБА_3 не склав присяги посадової особи органів місцевого самоврядування на сесії Таїровської селищної ради, суд першої інстанції зазначив, що дане твердження спростовується записом у трудовій книжці, а також постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 вересня 2016 року у справі №509/2991/16-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адмінстративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року.

Посилання суду першої інстанції на трудову книжку ОСОБА_3 та відповідні судові рішення є недостатніми для прийняття висновку про наявність факту складення ОСОБА_3 присяги селищного голови, з огляду на те, що позивач у позові ставить під сумнів правильність заповнення трудової книжки, а відповідні судові рішення у справі № 509/2991/16-а, з урахування суб`єктного складу сторін, не можна вважати такими , якими встановлена певна обставина відповідно до вимог частини 2 статі 71 КАС України.

Відповідно до матеріалів справи судом апеляційної інстанції досліджено такі докази: роздруківку з офіційного веб-сайта Таїровської селищної ради; показання свідків - депутатів Таїровської селищної ради VІІ скликання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; показання свідка ОСОБА_7 , який проводив відео зйомку першої сесії Таїровської селищної ради VІІ скликання 06 листопада 2015 року, як кореспондент газети «СовіньйонІнофрм»;відеозапис першої сесії Таїровської селищної ради VІІ скликання від 06 листопада 2015 року; копію протоколу першої сесії VІІ (сьомого) скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 06 листопада 2015 року; текст присяги посадової особи органів місцевого самоврядування - ОСОБА_3 від 06 листопада 2015 року.

Дослідивши дані докази судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 06 листопада 2015 року приймав присягу селищного голови на першій сесії VІІ (сьомого) скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Відсутність такої інформації в протоколі першої сесії Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 06 листопада 2015 року вищенаведений висновок не спростовує, оскільки відповідач - Таїровською селищною Радою не заперечується факт невідображення такої події у протоколі сесії, посилаючись на те, що чинним законодавством така дія не передбачена.

Отже враховуючи предмет спору, судом апеляційної інстанції правильно надано оцінку вимогам позивача, відхилено доводи щодо порушення процедури складання ОСОБА_3 присяги, оскільки підставою позову ОСОБА_1 зазначив саме відсутність факту присяги, а не порушення процедури її складання. Отже такі вимоги створюють новий позов (інша підстава позову), який не був заявлений у суді першої інстанції , а відтак, судом апеляційної інстанції, відповідно до приписів частини 4 статті 195 КАС України, не можуть розглядатися. За таких обставин вимога позивача про зобов`язання скласти присягу не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції вірно зобов`язано Таїровську селищну раду зазначити достовірну публічну інформацію на офіційному сайті Таїровської селищної ради Овідіопольсокго району Одеської області стосовно дати прийняття присяги державного службовця ОСОБА_3 .

Відповідно до тексту рішення суду апеляційної інстанції, були досліджені всі докази у їх сукупності на підставі яких суд дійшов висновку про необгрунтованість заявлених вимог.

При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, щодо зобов`язання Таїровської селищної ради зазначити відповідну інформацію на офіційному сайті, в решті позовних вимог відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України,

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Л.О. Єресько

В.М. Соколов