Провадження № 22-ц/811/3660/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 07 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року по справі №464/7137/15-ц за виключними обставинами,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА _1 18.06.2019 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року по справі № 464/7137/15-ц за виключними обставинами та просила скасувати рішення суду за виключною обставиною – прийняття 04.12.2018 Конституційним судом України рішення, яким визнав неконституційною норму Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-У1 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-УШ, та 15.05.2019 - визнав неконституційними деякі положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 від 02.06.2016, забезпечивши реалізацію права на судовий захист та доступ до виконання судових рішень виконавчою службою.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором – задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором № Р20.981.73672 від 10.02.2014 в розмірі 78 543 (сімдесять вісім тисяч п*ятсот сорок три) гривень 22 копійок.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором № Р20.981.73672 від 10.02.2014 в розмірі 50 (п`ятдесяти) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 785 (сімсот вісімдесять п*ять) гривень 43 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 50 копійок.

ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2015 року по справі №464/7137/15-ц за виключними обставинами.

Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 07 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року у справі № 464/7137/15-ц за виключними обставинами.

Залишено рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року у справі № 464/7137/15-ц в силі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1178,90 грн.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що кошти в сумі 61 516 гривень відповідач не отримувала та позивач документів про видачу кредитних коштів готівкою та у безготівковій формі – не надав. Також банк не надав розрахунку боргу на її письмову заяву, що суперечить Постанові НБУ від 10.05.2007, чинній на час звернення та час розгляду справи судом. Вказує на те, що позовну заяву прийнято з порушенням підсудності, також до позовної заяви не додавались докази звернення банку до поручителя з вимогою виконання зобов`язань про дострокове погашення кредиту, чим порушив істотні умови кредитного договору. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо надання банком послуги за обслуговування кредиту на суму 1230,37 грн щомісячно. Відповідно до ч.2 ст.550 ЦКУ- проценти на неустойку не нараховуються, що є підставою вважати загальну суму боргу невірною. Вважає, що умова п.1.4 кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту (комісія) в розмірі 2% від початкової суми кредиту суперечить вимогам ст.ст.11,18 3У «Про захист прав споживачів».Посилається на рішення Конституційного Суду від 04.12.2018, яким визнано неконституційною норму ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-6 у редакції закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-8 та рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019, яким визнано неконституційну норму ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404 від 02.06.2016 зі змінами щодо внеску до виконавчої служби для забезпечення відкриття виконавчого провадження, як підставу для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами. Просить виконання ухвали зупинити, ухвалу скасувати, скасувати рішення Сихівського районного суду від 09 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами задоволити в повному обсязі.

АТ «Ідея Банк» надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду – без змін (а.с.153-156).

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили, тому розгляд справи проводиться колегією суддів у відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 09 листопада 2015 року у цивільній справі № 464/7137/15-ц за позовом ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 10.02.2014 в розмірі 78543,22 грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 10.02.2014 в ромірі 50 грн.

Вказане рішення суду одержала відповідач ОСОБА_1 , що стверджується доказами, наявними у матеріалах справи (а.с.51,53).

Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч.3 ст.423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Підставами для перегляду рішення Сихівського районного суду м,Львова від 09.11.2015 у зв`язку з виключними обставинами заявник ОСОБА_1 вважає прийняття Конституційним Судом України рішень: 04.12.2018, яким визнано неконституційною норму Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII; 15.05.2019, яким визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404 від 02.06.2016.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат"; визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.10 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", ^{для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: ч.1 ст.55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; ч.8 ст.56, ч.1, 2 ст.89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; ч.3 ст.82, ч.6, 7 ст.147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.}

Рішенням Конституційного Суду України від 15.05.2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404?VIII зі змінами, де, проаналізувавши положення частини другої статті 26 Закону, звертає увагу, що відповідно до положень Закону початок примусового виконання органом державної виконавчої служби судового рішення немайнового характеру, боржником за яким є державний орган, пов`язаний з необхідністю сплати стягувачем авансового внеску у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати, якщо стягувач не звільняється від сплати цього внеску у випадках, визначених Законом. Внаслідок несплати обов`язкового авансового внеску стягувачем примусове виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не розпочнеться, тобто сплата авансового внеску є необхідною умовою початку примусового виконання судового рішення; наголошує, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401–VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129^{1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом; гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган, - у чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов`язковість; наголошує, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України.}

Розглядаючи подану заяву, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення відповідно до п.1 ч.3 ст.423 ЦПК України, оскільки рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 та 15.05.2019 не стосуються правовідносин, які склалися між АТ «Ідея Банк» як позивача та ОСОБА_1 як відповідача у даній справі; цими рішеннями не встановлена неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні даної справи.

Переоцінка доказів, до яких вдається ОСОБА_1 , не є підставою для перегляду рішення за виключними обставинами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 07 жовтня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 384 грн 20 коп. за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:17.03.2020

Головуючий

Судді