ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

Київ

справа № 0640/3667/18

провадження № К/9901/1780/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Калашнікової О. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Житомирської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Лавренчук О. В., і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Смілянця Е. С. (доповідач), Сушка О. О., Залімського І. Г.

І. Суть спору

1. У липні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до прокуратури Житомирської області (надалі також відповідч), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії прокуратури Житомирської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період із 1 липня 2015 року по 2 квітня 2018 року включно відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

1.2. стягнути з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 1039304,64 гривень за період із 1 липня 2015 року по 2 квітня 2018 року включно.

2. Позов обґрунтований протиправністю нарахування та виплати заробітної плати в спірний період, а саме не у розмірах, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

3. Так, позивач стверджував, що йому, з урахуванням указаної законодавчої норми, не виплачено заробітну плату із 1 липня 2015 року по 2 квітня 2018 року в повному обсязі, а саме не виплачено:

- за 2015 рік: у липні - 11740,20 гривень, у серпні 12255,29 гривень, у вересні 13940,89 гривень, у жовтні 14067,26 гривень, у листопаді 9512,54 гривень, у грудні 13979,46 гривень;

- за 2016 рік: у січні не виплачено заробітну плату в розмірі 14489,76 гривень, у лютому - 18323,32 гривень, у березні - 18199,92 гривень, у квітні - 18489,21 гривень, у травні - 19466,66 гривень, у червні - 19505,69 гривень, у липні - 19505,69 гривень, у серпні - 19505,69 гривень, у вересні - 17144,89 гривень, у жовтні - 19505,69 гривень, у листопаді - 20488,59 гривень, у грудні - 22733,74 гривень;

- за 2017 рік: у січні - 51637,67 гривень, у лютому - 18101,50 гривень, у березні - 51203,77 гривень, у квітні - 51202,18 гривень, у травні - 38067,60 гривень, у червні - 36623,66 гривень, у липні - 52517,01 гривень, у серпні - 54284,97 гривень, у вересні - 44893,12 гривень, у жовтні - 44131,50 гривень, у листопаді - 46271,21 гривень, у грудні - 47960,86 гривень;

- 2018 рік: у січні - 45736,64 гривень, у лютому - 52181,72 гривень, у березні - 43164,87 гривень, у квітні - 58471,86 гривень.

4. Відповідач позов не визнав, зазначивши, що заробітна плата позивачу обрахована і виплачена правомірно, у відповідності до чинного нормативного-правового регулювання.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. ОСОБА_1 із червня 2012 року працював у органах прокуратури Житомирської області.

6. Наказом від 19 березня 2018 року № 61а позивача звільнено із посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області й органів прокуратури Житомирської області.

7. Заробітна плата за спірні періоди виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

8. Позивач вважає, що відповідачем у порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» не виплатив йому заробітну плату у повному обсязі, сума недоплати складає 1039304,64 гривень, що й зумовило звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 29 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року, в позові відмовив.

10. Такі свої рішення суди мотивували тим, що нарахування та виплату заробітної плати позивачу за спірний період здійснено відповідно до нормативних актів, які регулюють порядок оплати праці працівників прокуратури.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

11. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, позивач наполягає на тому, що при визначенні посадового окладу прокурорів у спірний період підлягає застосуванню саме стаття 81 Закону України «Про прокуратуру».

12. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Оцінка Верховного Суду

13. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

14. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

15. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

17. За правилом частин першої-четвертої статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (наводиться у цій постанові в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон України «Про прокуратуру»).

20. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

21. Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

22. Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

23. Частиною дев`ятою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

24. Згідно зі статтями 89 і 90 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

24. Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

25. Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

26. Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

27. Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

28. Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

29. Вищенаведені законодавчі приписи не визнавались неконституційними в установленому порядку.

30. При цьому суд касаційної інстанції враховує, що за загальним правилом конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які, на думку законодавця, на даному етапі розвитку суспільства є більш доцільними.

31. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (надалі - Постанова № 505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

32. Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

33. Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови № 505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

34. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру», а тому висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

35. Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, з-поміж інших, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 823/774/16, від 15 червня 2018 року у справі № 802/533/16-а, від 26 червня 2018 року у справі № 817/647/16, від 3 липня 2018 року у справі № 810/1318/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 808/2163/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/93/16, від 21 грудня 2018 року у справі № 802/748/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі № 808/2718/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 809/982/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 819/34/16, від 26 червня 2019 року у справі № 805/4085/18-а, від 18 вересня 2019 року у справі № 822/1067/16, від 2 жовтня 2019 року у справі № 825/99/16.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

36. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

37. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 0640/3667/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Калашнікова