-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №810/3476/16
провадження №К/9901/33629/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Смоковича М.І.,
суддів: Бевзенка В. М., Калашнікової О. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третіх осіб: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення кошті, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду, прийняту 14 листопада 2017 року у складі головуючого судді Щавінського В.Р., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н.М., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
І. Суть спору:
1.У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третіх осіб: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 18 жовтня 2017 року просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підйомної допомоги та відмови у наданні другої частини щорічної основної і додаткової відпусток;
1.2. скасувати наказ відповідача №161 від 28 липня 2016 року в частині звільнення і виключення позивача зі списків військової частини;
1.3. стягнути з військової частини НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 на його користь:
- суму підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, що складає 5885 гривень 70 копійок;
- суму добових за час перебування у відрядженні, що складає 1710 гривень;
- суму утриману від оподаткування військовим збором за час виконання завдань в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що складає 543 гривень 16 копійок;
- суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 7256 гривень 85 копійок;
- суму грошової компенсації за додаткову відпустку терміном 14 діб у розмірі 5950 гривень;
- суму моральної (немайнової) шкоди в розмірі 20000 гривень.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він є офіцером мобілізованим за призовом, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . При його демобілізації військова частина не у повній мірі виплатила суму грошового забезпечення, а саме: підйомну допомогу, добові за час перебування у відрядженні на курсах англійської мови, не компенсували суму утриманого військового збору, які були утримані з його грошового забезпечення від оподаткування військовим збором за час його безпосередньої участі в АТО.
2.1. Також позивач вважає протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 у надання йому додаткової відпустки і другої частини щорічної відпустки.
2.2. Крім того, позивач зазначає що при звільненні з військової служби він не отримав матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, тому свою незгоду з рішенням командира військової частини НОМЕР_1 з викладеними причинами, передчасність звільнення його і виключення зі списків частини та не можливість здати посаду виклав у рапорті, який подав на його ім`я 28 липня 2016 року.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. На підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №15 від 14 січня 2015 року ОСОБА_1 , був призваний Вишгородським РВК Київської області під час мобілізації та відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
4. 06 червня 2015 року позивач прийняв офіцерську посаду оперативного чергового військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) і приступив до виконання службових обов`язків, прибувши з військової частини НОМЕР_3 (м. Одеса).
5. Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 12 листопада 2010 року №590 «Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №322/1/12 від 21 квітня 2015 року та рішення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №1088 від 13 травня 2015 року військова частина НОМЕР_1 була зарахована на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
6. З матеріалів справи також вбачається, і ці обставини встановлені судами попередніх інстанцій, що у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 жовтня 2015 року №96 на підставі розпорядження ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_4 №2/7369 від 08 жовтня 2015 року позивач був відряджений у військову частину НОМЕР_5 (м. Київ, Командування Сухопутних Військ Збройних Сил України) на 64 доби з 11 жовтня 2015 року по 13 грудня 2015 року для навчання на інтенсивному курсі англійської мови середнього рівня при Британській раді в Україні.
6.1. Згідно посвідчення про відрядження від 09 жовтня 2015 року №47 за підписом командира ВЧ НОМЕР_1 , позивач відряджається до ВЧ НОМЕР_5 (м. Київ) на 64 дні з 11 жовтня 2015 року для навчання на інтенсивних курсах англійської мови середнього рівня при Британській раді в Україні. Підстава відрядження: розпорядження ТВО начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_6 №2/7369 від 08 жовтня 2015 року.
6.2. Відповідно до листа Фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ ЗСУ України від 21 вересня 2017 року №116/14/1/3426 та листа ТВО першого заступника начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних сил України від 06 жовтня 2015 року №315/3/5910, курси англійської мови при Британській раді в Україні проводились за повної фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
6.3. Міністерством оборони України кошти на оплату витрат на відрядження військовослужбовцям залученим до проходження курсів англійської мови при Британській раді в Україні не виділялись. Кошти на відрядження ОСОБА_1 не виплачувались.
6.4. Водночас, згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 від 01 березня 2017 року №281/ФЕС ОСОБА_1 , який вибув у відрядження згідно наказу по частині №96 від 09 жовтня 2015 року у ВЧ НОМЕР_5 м. Київ у період з 12 жовтня 2015 року по 07 грудня 2015 року сума добових на відрядження становить 1710 гривень.
7. На підставі Указу Президента України від 24 червня 2016 року №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15», наказу №102 командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 06 липня 2016 року, наказу №161 командира військової частин НОМЕР_1 від 28 липня 2016 року, позивач 28 липня 2016 року був звільнений зі Збройних Сил України (відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») та виключений із списків особового складу частини, знятий з усіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до Вишгородського РВК Київської області.
7.1. 29 липня 2016 року ОСОБА_1 був знятий з продовольчого забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 .
8. При звільнені вислуга у Збройних Силах України позивача станом на 28 липня 2016 року становила 12 років 03 місяців 26 днів.
8.1. Щорічна основна відпустка за 2016 рік тривалістю 15 діб використана у період з 24 по 29 березня 2016 р., залишок відпустки 3 дні.
9. При звільнені позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 21 886 гривень 69 копійок, що складалось з посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року №44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» в розмірі 450% місячного грошового забезпечення, щомісячної грошової винагороди у розмірі 60% від основних та додаткових видів грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу.
9.1. За невикористану відпустку за 2016 рік тривалістю три доби позивачу було нараховано та виплачено компенсацію в розмірі 702 гривень 28 копійок.
9.2. Судами також встановлено, що позивачем було подано рапорт про надання йому додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів та другу частину чергової відпустки за 2016 рік строком 3 календарних дні з 26 липня 2016 року.
9.3. Командир ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 листом від 05 серпня 2016 року №551 відмовив позивачу у задоволенні вказаного рапорту, оскільки в особливий період згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» додаткова відпустка припиняється.
9.4. Крім того, на момент надходження рапорту позивача до військової частини НОМЕР_1 28 липня 2016 року, позивача вже було звільнено з військової служби.
10. З матеріалів справи також вбачається, що позивачем 08 червня 2016 року командиру ВЧ НОМЕР_1 подано рапорт (зареєстровано 08 червня 2016 року за №1219), в якому він просив виплатити йому матеріальну допомогу за 2016 рік на вирішення соціально-побутових питань на підставі п.2 статті 9 Закону України №2011-XII, п.1.10, п.1.2, п.33.1-33.3 Наказу Міністерства оборони України №260 від 11 червня 2008 року.
10.1. Зазначена матеріальна допомога позивачу виплачена не була.
11. Суди встановили, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 28 липня 2016 року №161 капітана ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації, звільнено з військової служби відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі рапорту капітана ОСОБА_1 та витягу з наказу Командування військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України.
11.1. Рапорт про продовження військової служби позивачем не подавався.
12. У відповідності до Акту відмови від здачі справ та посади заступника начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку військової частини НОМЕР_1 від 28 липня 2016 року № 529 за підписом ТВО: начальника штабу першого заступника командира ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 , ТВО старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини ВЧ НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 , діловода штабу військової частини працівника ЗСУ ОСОБА_5 згідно Указу Президента України від 24 червня 2016 року №271/261 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» заступнику начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_1 було запропоновано 28 липня 2016 року здати справу та посаду заступника начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку ВЧ НОМЕР_1 .
12.1. Однак, капітан ОСОБА_1 відмовився здавати справи та посаду та складати відповідний рапорт.
13. Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду, при цьому, позивач вважає, що підставою для скасування наказу про його звільнення є відсутність його рапорту на звільнення та відсутність здачі справ, і наявне у нього право на отримання не виплачених на його користь сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, та інші невиплачені суми, про задоволення яких він просить у позовній заяві.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Київський окружний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, позов задовольнив частково.
14.1. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 суму добових за час перебування у відрядженні у сумі 1710,00 гривень (одна тисяча сімсот десять гривень 00 коп.).
14.2. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 суму утриману від оподаткування військовим збором за час виконання завдань в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей у сумі 543,16 грн. (п`ятсот сорок три гривні 16 коп.)
14.3. У решті позовних вимог відмовив.
15. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги, а суми утриманого військового збору спрямовуються виключно на виплату компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
15.1. Оскільки з позивача було утримано військовий збір на суму 543 грн 16 коп., при цьому компенсація вказаного податку позивачу здійснена не була, тому позовні вимоги про компенсацію утриманого військового збору підлягають задоволенню.
15.2. Крім того, для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
15.3. Оскільки ОСОБА_1 , який вибув у відрядження згідно наказу по частині №96 від 09 жовтня 2015 року у вч НОМЕР_5 м. Київ у період з 12.10.2015 по 07.12.2015 не була виплачена сума добових на відрядження, яка становить 1710 грн, тому вказані вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
15.3. Інші вимоги, виходячи з норм чинного законодавства є необґрунтованими, тому суди дійшли висновку щодо відмови у їх задоволенні.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
17. У скарзі позивач просить рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
18. Представник третьої особи Міністерства Оборони України подав заперечення на касаційну скаргу, в якому наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
19. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
20. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що позивачем оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій лише в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, тому перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, в частині позовних вимог які були задоволені рішення судів судом касаційної інстанції не переглядаються.
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо вимог позивача стягнути компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови йому у наданні другої частини щорічної основної і додаткових відпусток.
24. Відповідно до пункту 19 статті 10№ Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово- лікарської комісії, припиняється.
25. Згідно статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
26. Значення та період особливого періоду також визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
27. Так, відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
28. Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, в Україні було оголошено часткову мобілізацію.
29. За змістом вищенаведених Законів № 1932-ХІІ та № 3543-ХІІ особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних ДІЙ.
30. Закінчення періодів мобілізацій, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
30.1. Отже, враховуючи вищевикладене, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діє по теперішній час.
Щодо вимоги Позивача стягнути кошти за невиплачену матеріальну допомогу за 2016 рік.
31. Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
32. Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року № 638/15329) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260).
33. Відповідно до п.З наказу Міністерства оборони України від 27 січня 2016 року № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» (далі по тексту Наказ № 44) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується за окремим рішенням Міністра оборони України.
34. Крім того, згідно п.п. 33.3 Інструкції № 260 розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
35. Наказом Міністерства оборони України від 22 липня 2016 року № 375 було внесено зміни до Наказу № 44, яким визначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в межах фонду грошового забезпечення виключно за наявності залишків коштів на рахунках.
36. Отже, лише 22 липня 2016 року Міністром оборони України було прийнято окреме рішення про порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
37. Пунктом 1 вищенаведеного Наказу № 44 також визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такого порядку щодо виплат: у першу чергу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції; у другу - щомісячне грошове забезпечення іншим військовослужбовцям та розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; у третю -грошова допомога для оздоровлення; у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).
38. Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
Щодо вимог позивача стягнути суму підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, що складає 5 885,70 гривень та визнання протиправною відмови відповідача виплати позивачу підйомну допомогу.
39. Відповідно до п.3 статті 9№ Закону № 2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
40. Частиною шостою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № № 2232-ХІІ
«Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) визначено види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
40.1. Законодавцем виділено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період як окремий вид військової служби.
41. Пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370 особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
41.1. Отже, Наказом № 370 чітко визначено, що тільки військовослужбовці за контрактом при переїзді мають право на виплату їм підйомної допомоги.
42. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2014 року № 111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» установлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
43. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
44. Також, відповідно до пункту 18.2 Наказу № 370 підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим, у тому числі безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше, або зі збереженням посади за місцем служби незалежно від строку навчання.
VI. Позиція Верховного Суду
45. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог вважає вірними та зазначає наступне.
46. Позивач наполягає на тому, що він має право на отримання підйомної допомоги виходячи з положень статті 9, п.3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.1, 2 Наказу Міністерства оборони України № 370 від 22 жовтня 2001 року «Про затвердження інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» та Постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період» від 09 квітня 2014 року №111.
47. Однак, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо помилкових тверджень позивача, який вважає, що має право на отримання підйомної допомоги, оскільки він прирівняний до військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
47.1. ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка є окремим видом військової служби.
47.2. Лише військовослужбовці за контрактом при переїзді мають право на виплату їм та членам їх сімей підйомної допомоги.
47.3. Крім того, підйомна допомога не є грошовим забезпеченням.
47.4. Отже, з урахуванням зазначеного, у позивача відсутнє право на виплату підйомної допомоги, у зв`язку з чим вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
48. Верховним Судом також відхиляються доводи позивача, що він як військовослужбовець та учасник бойових дій має право на додаткову відпустку строком 14 днів відповідно пункту 4 частини третьої статті 10№ Закону №2011-XII, пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 16І Закону України «Про відпустки».
48.1. Так, згідно статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
48.2. Статтею 16І Закону України «Про відпустки», пунктом 12 частини першої статті 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
48.3. За правилами п.20 статті 10№ Закону №2011-XII військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості щорічної основної відпустки.
48.4. Інших відпусток для військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією не передбачено.
48.5. У відповідності до абзацу третього пункту 14 статті 10№ Закону №2011-XII військовослужбовці мають право у разі звільнення на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
48.6. Разом з тим, пункт 14 статті 10№ Закону №2011-XII, не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.
48.7. Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється пунктом 20 статті 10№ Закону №2011-XII, який не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
48.8. Отже, під час проходження військової служби за мобілізацією, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасникам бойових дій, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.
48.9. Твердження позивача про те, що на даний час в Україні особливого періоду не існує, тому повинні застосовуватись норми законодавства у мирний час є помилковими, оскільки закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діє по теперішній час.
49. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
50. Щодо ненадання позивачу трьох днів основної відпустки, Верховний суд зазначає наступне.
50.1. Суди встановили, що на момент надходження рапорту позивача до військової частини НОМЕР_1 28 липня 2016 року позивача було вже звільнено з військової служби.
50.2. За правилами абз.2 та 3 пункту 20 статті 10№ Закону №2011-XII, у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки.
50.3. За невикористану відпустку за 2016 рік тривалістю три доби позивачу було нарахована та виплачена компенсація в розмірі 702 грн 28 коп.
50.4. Отже, вимога позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови йому у наданні другої частини щорічної основної і додаткової відпусток задоволенню не підлягає.
51. Крім того, посилаючись на положення п.33.1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошової допомоги, затвердженої Наказом Міністра оборони України №260 від 11 червня 2008 року згідно якого особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення позивач просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.
52. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог, виходячи з наступного.
52.1. Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
52.2. Крім того, суди встановили, що право на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань виникло після прийняття Міністром оборони України окремого рішення (22 липня 2016 року), а позивача, відповідно до копії витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28 липня 2016 року № 161 наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 06 липня 2016 року № 102 звільнено з військової служби в запас.
52.3. Отже, враховуючи вищевикладене, будь-які резолюції командира в/ч НОМЕР_1 на рапорті позивача про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань до 22 липня 2016 року є незаконними.
52.4. Тому, законні підстави стягувати з в/ч НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпечення військової частини НОМЕР_2 на користь позивача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань відсутні.
53. Щодо вимоги позивача скасувати наказ відповідача № 161 від 28 липня 2016 року в частині звільнення і виключення позивача зі списків військової частини Верховний Суд зазначає наступне.
54. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами позивача призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період 28 липня 2016 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 161 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
55. На думку позивача підставою для скасування наказу про його звільнення є відсутність його рапорту на звільнення та відсутність здачі справ, і нібито наявне у нього право на отримання невиплачених на його користь сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, та інші невиплачені суми.
56. Судами встановлено, що наказ від 28 липня 2016 року № 161 про звільнення позивача, виданий на виконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15».
57. Згідно пункту 1 Указу Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» постановлено провести у червні-липні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію».
58. З урахуванням вищевикладеного, суди дійшли вірного висновку, що рапорт на звільнення позивача з військової служби у зв`язку з набранням чинності Указу Президента від 24 червня 2016 року № 271/2016 не вимагався, у зв`язку з чим наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби прийнятий в межах діючого законодавства.
59. Крім того, в матеріалах справи наявний рапорт позивача від 20 липня 2016 року в якому позивач також підтвердив закінчення терміну його служби за призовом під час мобілізації на особливий період, при цьому сам позивач пояснював, що не подавав рапорт про продовження військової служби.
60. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
61. Згідно із статтею 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
62. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
63. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
64. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
65. Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач стверджує, що відповідач здійснює на нього тиск, що проявляється в роздратованості, підвищеній емоційності, прихованій агресії і має загальні шкідливі наслідки на стан його психологічного здоров`я у вигляді періодичного стресового стану.
66. При цьому, на думку позивача, час витрачений на підготовку до судових засідань та їх відвідань нічим не компенсується. Позивач послався на те, що він жертвує час зі свого особистого життя та своєї родини і який міг був би направлений для підвищення особистого розвитку, укріплення здоров`я, активного громадського життя, суспільно корисної діяльності та відпочинок.
67. Однак, позивач під час розгляду справи не довів своїх фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, порушення нормальних життєвих зв`язків, які стались внаслідок дій відповідачів та не надано доказів спричинення відповідачами йому моральної шкоди, отже зазначені позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
68. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
69. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
70. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
VII. Судові витрати
71. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі № 810/3476/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. І. Смокович
СуддіВ. М. Бевзенко
О. В. Калашнікова
скопійовано
-
скопійовано
-
