ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року справа № 200/9138/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Коломійця Г.Е., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волноваської районної державної адміністрації на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року (повний текст складено 06 грудня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/9138/19-а (суддя в 1 інстанції - Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Волноваської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Волноваської районної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 14.06.2019 року № 11-рк «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на посаді першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації, зобов`язання нарахувати та сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу по день прийняття рішення судом, виходячи із розрахунку 443,08 грн за кожен день, зобов`язання нарахувати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по час розрахунку, виходячи із розрахунку 443,08 грн за кожен день затримки, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн. та витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, відриву від звичайних занять та витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи позовної заяви обґрунтовував тим, що, як вважає позивач, приймаючи розпорядження про звільнення позивача з посади першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства.

Вказує, що на час звільнення він знаходився на лікарняному, про що повідомив голову райдержадміністрації 18.06.2019 року, тобто в день звільнення, а тому не міг бути звільнений.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі № 200/9138/19-а позовні вимоги було задоволено частково, внаслідок чого: розпорядження Волноваської районної державної адміністрації від 14.06.2019 року № 11-рк про звільнення ОСОБА_1 першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації - визнано протиправним та скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації з 14.06.2019 року; стягнуто з Волноваської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.06.2019 року по час винесення рішення суду в сумі 51856 грн. 97 коп.; в задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що звільнення позивача відбулось 14.06.2019 року, про перебування на лікарняному позивач повідомив лише через чотири дні після прийняття розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації про звільнення.

Зазначив, що після отримання оригіналів листків непрацездатності, розпорядження голови райдержадміністрації від 14.06.2019 року № 11-рк «Про звільнення ОСОБА_1 » скасоване розпорядженням голови райдержадміністрації від 02.07.2019 року № 14-рк «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації».

В судовому засіданні позивач та його представник заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 (арк.справи 10-12).

Згідно запису у трудовій книжці 29.05.2018 року ОСОБА_1 призначений на посаду першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації зі строком випробування три місяці, 28.08.2018 року звільнений у зв`язку з встановленням невідповідності працівника займаній посаді, на яку його призначено протягом строку випробування на підставі п.11 ст. 40 КЗпП України (арк.справи 6).

Відповідно до розпорядження від 13.06.2019 року № 10-рк розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 28.08.2018 року № 22-рк «Про звільнення ОСОБА_1 » скасоване, ОСОБА_1 поновлений на посаді першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації з 29.08.2018 року.

Згідно розпорядження від 14.06.2019 року № 11-рк ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника голови Волноваської районної державної адміністрації у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Листом від 18.06.2019 року ОСОБА_1 повідомив голову Волноваської районної державної адміністрації, що з 13.06.2019 року він знаходиться на лікарняному.

Розпорядженням голови Волноваської районної державної адміністрації від 02.07.2019 року № 14-рк скасоване розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 14.06.2019 року № 11-рк «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку з тим, що на час видання розпорядження ОСОБА_1 знаходився на лікарняному.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та іншими законами України.

Відповідно п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, позивач у справі перебував на публічній службі в органі місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду; 11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Відповідно до ч. 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Аналогічна правова позиція зазначається у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

В порушення зазначених норм чинного законодавства, позивач звільнений з займаної посади у період його тимчасової непрацездатності, тому колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині скасування розпорядження та поновлення на посаді підлягають задоволенню.

Крім того, як встановлено колегією суддів, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, після отримання оригіналів листків непрацездатності відповідач скасував розпорядження голови райдержадміністрації від 14.06.2019 року № 11-рк «Про звільнення ОСОБА_1 », що, також, підтверджує неправомірність такого розпорядження.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу по день прийняття рішення судом, виходячи із розрахунку 443,08 грн за кожен день колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Згідно п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Волноваської районної державної адміністрації від 28.08.2019 року середньоденна заробітна плата позивача складала 428 грн. 57 коп.

Відповідно до розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік кількість робочих днів у червні 2019 року (з 14.06.2019 року) - 8 робочих днів, , у липні 2019 року - 23 робочі дні, у серпні 2019 року - 21 робочий день, у вересні 2019 року - 21 робочий день, у жовтні 2019 року - 22 робочих дня, у листопаді 2019 року - 21 робочий день, у грудні (станом на 06.12.2019 року) - 5 робочих дня, усього - 121 робочих днів.

Таким чином, заробітна плата позивача за період з 14.06.2019 року по 06.12.2019 року складає 428,57 грн. * 121 = 51856 грн. 97 коп.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення суми втраченого заробітку за час вимушеного прогулу з 14.06.2019 року по час винесення рішення суду з розрахунку 443 грн. 08 коп. такими, що підлягають частковому задоволенню, з розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 428 грн. 57 коп.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо посилання на розпорядження відповідача від 02.07.2019 року, яким скасоване розпорядження, яке оскаржується у справі, що розглядається, оскільки скасування розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 14.06.2019 року № 11-рк «Про звільнення ОСОБА_1 » фактично не є належним захистом права позивача на поновлення на посаді, оскільки не містить пункту щодо поновлення позивача на посаді та сплати заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волноваської районної державної адміністрації на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі № 200/9138/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі № 200/9138/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 18 березня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.В. Гайдар

Судді Е.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць