ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року м. Київ № 640/11492/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм»

до 1. Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2. Міністерства культури України,

треті особи, без 1. Державна архітектурно-будівельна інспекція України,

самостійних вимог - 2. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу

на предмет спору Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), Міністерства культури України з такими вимогами:

- визнати погодженим Міністерством культури України за принципом мовчазної згоди історико-містобудівне обґрунтування «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77».

- визнати протиправним і скасувати рішення Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 серпня 2018 року про відмову у погодженні історико-містобудівного обґрунтування «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77»;

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства культури України від 02 квітня 2019 року про відмову у погодженні проекту «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77»;

- визнати погодженим Міністерством культури України за принципом мовчазної згоди проект «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77»;

- визнати протиправним і скасувати рішення Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 травня 2019 року №066-1614 про відмову у погодженні проекту «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77»;

- зобов`язати Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» проект «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77», розроблений Приватним підприємством «Макропроект»;

- зобов`язати Міністерство культури України погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» проект «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77», розроблений Приватним підприємством «Макропроект» та надати дозвіл на проведення будівельних робіт в межах історичних ареалів м. Києва

- зобов`язати Міністерство культури України надати дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території історичних ареалів м. Києва.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Статус Буд-Прайм» є користувачем земельної ділянки, призначеної для будівництва, та намагається реалізувати своє право на забудову зазначеної земельної ділянки за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77. Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07 липня 2015 року видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та у 2016 році ПП «Макропроект» розробило історико-містобудівне обґрунтування «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77», за погодженням яких позивач звернувся до відповідачів. Проте, за результатами розгляду були прийняті рішення про відмову у погодженні історико-містобудівного обґрунтування (далі - ІМО) у зв`язку з тим, що надана документація прийнята з порушенням норм чинного пам`яткоохоронного та містобудівного законодавства, а також процедури її погодження, з рекомендацією замовнику привести науково-проектну документацію у відповідність до норм чинного законодавства та наказу Міністерства культури України від 17 лютого 2012 року №122 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань», а також привести висотні параметри об`єкта проектування у відповідність до вимог діючого Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року №370/1804.

Надалі Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №92 від 21 лютого 2018 року «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць», якою, зокрема, з 01 січня 2019 року скасовано норми щодо необхідності розробки історико-містобудівного обґрунтування. Товариством 22 лютого 2019 року направлено на погодження Міністерству культури України проектну документацію «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77», проте Міністерством культури України відмовлено у погодженні проекту, оскільки необхідно погодження органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації зазначеної проектної документації, так як його реалізація може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Позивач 15 квітня 2019 року звернувся до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для погодження проектної документації, проте отримав лист від 28 травня 2019 року про відмову у погодженні проекту, оскільки розробка ІАОП триває, тому КМДА повернеться до його розгляду після розгляду проекту Міністерством культури України.

Зазначені рішення відповідачів про відмову у погодженні проекту позивач вважає незаконними, формальними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, обмежують права суб`єкта господарської діяльності на її здійснення, з чим звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року, після усунення позивачем недоліків позову відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року, відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

Відповідачем 2 через канцелярію суду 13 серпня 2019 року подано відзив на позовну заяву, у якому Міністерство культури України проти позовних вимог заперечує, зазначає, що відмовляючи у погодженні проекту, діяло у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Міністерство культури України та виходив з відсутності відповідного погодження органу охорони культурної спадщини КМДА.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року задоволено заяву представника Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Черненко І.І. про продовження строку для подання відзиву на адміністративний позов.

Відповідачем 1 через канцелярію суду 11 вересня 2019 року подано відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що позивачу правомірно відмовлено у погодженні проектної документації, оскільки розробка історико-архітектурного опорного плану ще триває, тому КМДА повернеться до розгляду документації після її розгляду Міністерством культури України.

Окрім того, відповідач 1 стверджує, що документи надавалися позивачем без дотримання відповідної процедури, а саме: не через центр надання адміністративних послуг, без надання необхідного пакету документів, без надання доказів дотримання Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №316, у зв`язку з чим позивачу надано відповідь від 28 травня 2019 року №006-1614 з відмовою у розгляді проекту та роз`ясненнями.

Також відповідач 1 зазначає, що об`єкт будівництва по вул. Глибочицькій, 73-77 у м. Києві відповідає критеріям самочинного будівництва. У задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року залучено до участі у справі №640/11492/19 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позивачем через канцелярію суду 06 лютого 2020 року подано заяву про уточнення позовних вимог у справі №640/11492/19.

Вирішуючи питання щодо прийняття зазначеної заяви про уточнення позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження визначено у розділі 10 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, виходячи з положень частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі №640/11492/19 відкрито ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2019 року, а розгляд справи по суті відповідно до положень частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства міста Києва розпочався через тридцять днів після відкриття провадження у справі.

Заява про уточнення позовних вимог надійшла від позивача через канцелярію суду 06 лютого 2020 року, тобто після початку розгляду судом справи по суті, тому до розгляду судом не приймається.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням пояснень представників сторін та третьої особи, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 15 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІА РК» і Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Березнякижилбуд» укладено договір №НВТ 589835 купівлі-продажу земельної ділянки по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва , площею 1,074 га, кадастровий номер: 8000000000:91:119:0046.

З 12 серпня 2016 року зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «Статус Буд-Прайм» відповідно до договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 12 серпня 2016 року №НВХ 012173.

Цільовим призначенням земельної ділянки визначено: для будівництва, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №61537454 від 15 червня 2016 року.

Отже, ТОВ «Статус Буд-Прайм» є користувачем земельної ділянки, призначеної для будівництва, та з метою реалізації права на її забудову розпочав оформлення відповідних документів.

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07 липня 2015 року видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №419/15/12/009-15 з такими техніко-економічними показниками: площа ділянки - 1,074 га; площа забудови (стилобат) - 8 500,00 кв.м.; площа житлового будинку - 48888,00 кв.м; площа вбудованих нежитлових приміщень - 2074,00 кв.м.; площа торговельно-громадського приміщення (стилобат) - 25 540,00 кв.м.; загальна площа квартир - 41000,00 кв.м.; загальна кількість квартир - 505, площа паркінгу - 29050,00 кв.м.; кількість надземних поверхів - 25 поверхів.

ПП «Макропроект» у 2016 році розроблено історико-містобудівне обґрунтування «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77» (далі по тексту - ІМО), за висновками ІМО максимальна поверховість об`єкта проектування має становити до 25 наземних поверхів, а висота до 87,5 м. від рівня денної поверхні (без урахування технологічно необхідних надбудов на даху), тобто 207,50 м. в абсолютних позначках.

Надалі позивач листом №20/70 від 20 липня 2018 року звернувся до Міністерства культури України за погодженням ІМО, проте відповіді на лист не отримав.

Листом від 20 серпня 2018 року ТОВ «Статус Буд-Прайм» звернулося до Департаменту культури Київської міської ради за погодженням ІМО Консультативною радою з питань охорони культурної спадщини Департаменту (далі - Консультативна рада).

В матеріалах справи міститься витяг з протоколу Консультативної ради від 30 серпня 2018 року, із змісту якого вбачається, що подана документація не відповідає нормам чинного пам`яткоохоронного та містобудівного законодавства, а також процедурі її погодження з рекомендацією замовнику привести науково-проектну документацію у відповідність до норм чинного законодавства та наказу Міністерства культури України від 17 лютого 2012 року №122 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань»; привести висотні параметри об`єкта проектування у відповідність до вимог чинного Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року №370/1804.

Надалі, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №92 від 21 лютого 2018 року «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць» (далі - Порядок №92), якою, зокрема, з 01 січня 2019 року скасовано норми щодо необхідності розробки історико-містобудівного обґрунтування, у зв`язку з чим ТОВ «Статус Буд-Прайм» 22 лютого 2019 року направлено на погодження Міністерству культури України проектну документацію «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Глибочицька, 73-77», проте Міністерством культури України 02 квітня 2019 року прийнято рішення, яким відмовлено у погодженні проекту із зазначенням, що земельна ділянка розташована на території пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра», а крім того вказано на необхідність погодження ІМО органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації зазначеної проектної документації, так як його реалізація може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Позивач 15 квітня 2019 року знову звернувся до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для погодження проектної документації, проте отримав лист від 28 травня 2019 року про відмову у погодженні проекту, оскільки розробка ІАОП триває, тому КМДА повернеться до його розгляду після розгляду проекту Міністерством культури України.

Зазначені обставини визнаються сторонами, однак, відповідачі вважають відмови у погодженні проекту позивача законними, такими, що відповідають положенням чинного законодавства, а позивач, навпаки, вважає, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, який повинен регулювати процес погодження проектної документації, проте, за тих умов, що необхідність у розробці ІМО відпала, ІАОП (історико-архітектурний опорний план) не затверджено, а відповідальним за їх затвердження є Міністерство культури України, яке надає безпідставні відмови, що не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та перешкоджають товариству здійснювати господарську діяльність.

Оцінюючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №495 затверджено Положення про Міністерство культури України (далі - Положення №495), згідно пункту 1 якого Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.

Згідно статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

У відзиві відповідач 2 підтверджує, що позивач звертався до Мінкультури з питанням погодження історико-містобудівного обґрунтування, проте стверджує, що у погодженні було відмовлено, оскільки проект будівництва був недостатньо обґрунтований.

Зокрема, зміст листа Мінкультури від 02 квітня 2019 року №161/10-2/72-19 вказує на те, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77 розташована на території пам`ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра, при цьому вимоги пам`яткоохоронного законодавства передбачають необхідність погодження органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації означеної проектної документації, оскільки реалізація проекту може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації визначені у статтях 5 і 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (пункт 17 частини другої статті 5 Закону).

Водночас, до повноважень органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок (пункт 13 частини першої статті 6 Закону).

Розглядаючи питання щодо повноважень органів охорони культурної спадщини на надання дозволу на проведення робіт в історичному ареалі м. Києва, суд керується частиною другою статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у редакції, що діяла на час первинного звернення позивача за погодженням ІМО до Міністерства культури України (01.08.2018). У ній передбачено: з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Як вже зазначав суд вище, відповідно до пункту 1 Порядку № 92 Кабінет Міністрів України постановив внести зміни до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, виклавши пункти 8 і 9 в такій редакції: « 8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.

9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.».

Відповідно до п. 2 Постанови № 92, - вимоги, зазначені в абзаці третьому пункту 1 цієї постанови, застосовуються до 01 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 3 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 № 878.

Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318.

Зазначена постанова у редакції, що діяла на час спірних правовідносин передбачала, що відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини (пункт 4).

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (пункт 5). Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування (пункт 10).

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (пункт 12).

Разом з тим, судом встановлено, що у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, також був затверджений історико- архітектурний опорний план міста Києва, під час розроблення якого визначені межі історичних ареалів.

Отже, історико-архітектурний опорний план м. Києва є невід`ємною частиною Генерального плану міста Києва.

Як зазначає у позові позивач, межі та режими використання історичних ареалів у м. Києві не затверджені як встановлено приписами статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку № 318.

Такі обставини підтверджуються і правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №826/5755/17, у якій зазначено, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України відповідно до вимог статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.

Пунктом 11 Методичних рекомендацій, які були чинними під час надання позивачем для погодження ІМО, визначено, що після отримання зазначеного погодження історико-містобудівне обґрунтування затверджується замовником у складі проектної документації. Таким чином, ІМО є складовою проектної документації. Проектна документація затверджується замовником будівництва і її погодження віднесено до адміністративних послуг.

Зокрема, наказом Міністерства культури України від 17 липня 2014 року № 562 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Міністерством культури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» додатком № 18 затверджена технологічна картка такої адміністративної послуги, як погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Рішенням Київської міської ради I сесії VIII скликання від 28 липня 2016 року № 861/861 додатком 1 пунктом 9 до адміністративних послуг, які надаються через центри надання адміністративних послуг в місті Києві, віднесено погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земельних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Розроблення ІМО передувало підготовці проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів. Відтак, складання та погодження ІМО здійснювалось виключно в контексті правовідносин, пов`язаних із адміністративною процедурою погодження проектної документації.

Враховуючи наведене, дії Міністерства культури України і Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо погодження ІМО нерозривно пов`язані із процедурою погодження проектної документації, а тому також вважаються адміністративною послугою.

Відповідно до вимог статей 4, 10 Закону України «Про адміністративні послуги» суб`єкт, який надає адміністративну послугу зобов`язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Наведені вище нормативні акти визначали спосіб прийняття Міністерством культури України рішення та вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, а саме подання неповного комплекту документів згідно із встановленим вичерпним переліком, виявлення в поданих документах недостовірних відомостей та невідповідності вимогам щодо оформлення визначених законодавством та державними будівельними нормами.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вбачається, що дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Частиною 6 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено поняття «принцип мовчазної згоди», який означає, що якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до абз. 4 частини першої статті. 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

За визначенням, наданим у статті 1, принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Отже, принцип мовчазної згоди можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження.

Порядок погодження ІМО регламентувався на момент подачі позивачем документів пунктом 11 Методичних рекомендацій та не визначав строків погодження ІМО.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди» від 27 січня 2010 року № 77 встановлено, що у разі ненадання у визначений законом строк суб`єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про адміністративні послуги» граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги. У зв`язку з тим, що чинним законодавством та положеннями Методичних рекомендацій не передбачені граничні строки розгляду питання щодо погодження ІМО, то застосуванню підлягає строк, який не може перевищувати 30 календарних днів.

Аналогічна позиція з цього питання висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/16335/17, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року № 757/44152/15-а та від 24 травня 2016 у справі № 815/2818/15.

Таким чином, принцип мовчазної згоди можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження.

Виходячи з фактичних обставин справи, 06 серпня 2018 року позивач звернувся до Міністерства культури України за погодженням ІМО, однак, Міністерство культури перевищило граничні строки надання адміністративної послуги, а відтак, надане ІМО можна вважати погодженим Міністерством культури України за принципом мовчазної згоди.

Надалі, позивач 22 лютого 2019 року звернувся до Міністерства культури України за погодженням проекту, однак, рішення Міністерство культури надало лише 02 квітня 2019 року, після спливу 39 днів, тобто із перевищенням граничних строків надання адміністративної послуги, а відтак, наданий проект вважається погодженим Міністерством культури України за принципом мовчазної згоди.

Ураховуючи положення Закону України «Про адміністративні послуги» та Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», позивачем фактично отримано мовчазну згоду на погодження Міністерством культури історико-містобудівного обґрунтування та проекту «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Глибочицька, 73-77» за принципом мовчазної згоди.

У сенсі наведених положень законів, лист Міністерства культури України від 23 листопада 2018 року № 1061/10-2/72-18, виходячи з якого за результатами розгляду звернення (листа) позивача від 20 липня 2018 року №20/7 відмовлено у погодженні історико-містобудівного обґрунтування з посиланням на необхідність доповнення висновком органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, по суті не може вважатися рішенням, яким порушуються законні права та охоронювані інтереси позивача, оскільки з огляду на попередні висновки суду станом на 23 листопада 2018 року історико-містобудівне обґрунтування зазначеного проекту було погоджено за принципом мовчазної згоди.

Аналогічним чином суд оцінює лист Міністерства культури України від 02 квітня 2019 року №161/10-2/72-19 щодо відмови у погодженні проекту з посиланням на необхідність погодження органом охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації проектної документації, оскільки станом на 02 квітня 2019 року проект «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Глибочицька, 73-77» погоджено за принципом мовчазної згоди.

Водночас, суд зауважує, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з того, що суд дійшов висновку про підтвердженість обставин погодження Міністерством культури України за принципом мовчазної згоди історико-містобудівного обґрунтування та проекту «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Глибочицька, 73-77, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Міністерства культури України від 02 квітня 2019 року про відмову у погодженні проекту та зобов`язання відповідачів погодити проект.

В контексті відмови у задоволенні вимог про визнання погодженим за принципом мовчазної згоди проекту та ІМО, суд вважає, що задоволення таких вимог поряд із встановленням цього факту під час розгляду справи не впливає на ефективність способу захисту права позивача.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Консультативної ради від 30 серпня 2018 року про відмову у погодженні історико-містобудівного обґрунтування «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Глибочицька, 73-77», та рішення Консультативної ради від 28 травня 2019 року № 066-1614 про відмову у погодженні проекту «Будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення та паркінгом за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Глибочицька, 73-77», суд також зазначає, що під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму цих рішень - офіційний документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Рішення Консультативної ради №17/18/П від 30 серпня 2018 року, від 28 травня 2019 року №066-1614 не є документами, які містять норми права загальної або індивідуальної дії, не породжує правових наслідків, а носять виключно рекомендаційний характер, та, відповідно, не порушують прав позивача.

Отже, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними і скасування рішень Консультативної ради від 30 серпня 2018 року та від 28 травня 2019 року.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Міністерства культури України надати дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва та дозвіл на проведення будівельних робіт на території історичних ареалів міста Києва суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернень позивача з цього приводу до Міністерства культури України, а також правові обґрунтування необхідності отримання таких дозволів та відмови Мінкультури у задоволенні таких прохань.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог, а окрім іншого вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності, з урахуванням приписів частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Буд-Прайм», адреса: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, 53, тел. +380683546843.

Відповідач 1: Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адреса: 04070, м. Київ, вул. Спаська, 12, тел. +380444253025, код ЄДРПОУ 42475311.

Відповідач 2: Міністерство культури України, адреса: 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, тел. 0442352378, код ЄДРПОУ 37535703.

Суддя В.І. Келеберда