УХВАЛА
13 березня 2020року
м. Київ
справа № 761/46206/18
провадження № 61-4652ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Ковальчук Наталією Віталіївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії медичних наук України (далі - НАМН України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до НАМН України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача встановити їй доплату за вчене звання «доцента» з 15 січня 2014 року в граничному розмірі 25 % посадового окладу та здійснити відповідний перерахунок за виплатами з дати припинення таких виплат;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача зарахувати до наукового стажу їй весь період роботи на посаді начальника фінансово-економічного управління апарату Президії НАМН України, а саме, з 14 червня 2011 року і по теперішній час, здійснити відповідний перерахунок з виплати, як науковому працівнику, який має науковий ступінь і працює за спеціальністю відповідно групи спеціальностей за галузями наук, за якою їй присвоєно науковий ступінь;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок відпусток, як науковому працівнику, який має науковий ступінь і працює в науковій сфері в кількості 42 календарних дні за один календарний рік за період часу з 14 червня 2011 року і по теперішній час та виплатити грошову компенсацію за невикористаний період;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача подати зміни до штатних розписів апарату Президії НАМН України за поточний рік і в майбутньому до Мінфін України із включенням всього періоду роботи в НАМН України позивачки з 14 червня 2011 року до граф «науковий стаж» із надбавкою за науковий ступінь кандидата наук з 01 липня 2011 року в граничному розмірі 15 % та доплатити за вчене звання «доцента» з 15 січня 2014 року в граничному розмірі 25 % посадового окладу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з того, що відповідно до пункту 2 наказу НАМН України від 07 квітня 2017 року № 34 на підставі листа Міністерства фінансів України від 10 січня 2017 року № 31-070020-27/3-27/661 встановлено припинити виплату доплат за вчене звання доцента та щомісячну надбавку за стаж наукової роботи начальнику фінансово-економічного управління ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року. Вказаний наказ є чинним, тому позов в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача встановити позивачу доплату за вчене звання «доцента» з 15 квітня 2014 року в граничному розмірі 25 % посадового окладу, а також здійснення відповідного перерахунку за виплатами з дати припинення таких виплат, є безпідставним.
Крім того, суди дійшли висновку, що неможливе зарахування до наукового стажу ОСОБА_1 за період перебування її на посаді начальника фінансово-економічного управління апарату Президії НАМН України, а саме з 14 червня 2011 року і по теперішній час, та здійснення перерахунку, оскільки позивач не є науковим працівником, що займається науковою діяльністю у розумінні вимог Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Також, відповідно до листа заступника начальника Науково-координаційного управління НАМН України Овсяннікової Л. М. від 21 грудня 2018 року № 90-НКУ зазначено, що при аналізі інформаційних бюллетней, що включають перелік усіх науково-дослідних робіт та їх виконавців, не виявлено участі ОСОБА_1 у виконанні НДР, які розробляються в державних наукових установах НАМН України.
Вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача подати зміни до штатних розписів апарату Президії НАМН України за поточний рік і в майбутньому до Міністерства фінансів України із включенням всього періоду роботи в НАМН України позивача з 14 червня 2011 року до граф «науковий стаж» із надбавкою за науковий ступінь кандидата наук з 01 липня 2011 року в граничному розмірі 15 % та доплати за вчене звання «доцента» з 15 січня 2014 року в граничному розмірі 25 % посадового окладу не підлягають задоволенню, оскільки штатні розписи за період з 2011 року по 2018 рік затверджені і введені в дію відповідно до чинного законодавства, а зміни до вказаних штатних розписів не можуть бути внесені, враховуючи, що дія штатних розписів бюджетних установ обмежена бюджетним періодом згідно положень бюджетного законодавства.
11 березня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук Н. В. звернуласьдо суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Ковальчук Н. В., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ :
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Ковальчук Наталією Віталіївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії медичних наук України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов
