ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа №809/710/17

касаційне провадження №К/9901/36298/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 (суддя Біньковська Н.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 (головуючий суддя - Рибачук А.І.; судді: Багрій В.М., Старунський Д.М.) у справі № 809/710/17 за позовом Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державна установа «Коломийська виправна колонія (№ 41)» звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2017 № 0002671302, від 25.04.2017 № 002621302, від 25.04.2017 № 0002641302, вимоги від 25.04.2017 № Ю-0002701304 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 25.04.2017 № 0002771304 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, рішення від 25.04.2017 № 0002721304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 24.07.2017 в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.11.2017 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 залишив без змін.

Державна установа «Коломийська виправна колонія (№ 41)» звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: статей 2, 11, 17, 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

При цьому наголошує на тому, що в охоплений перевіркою період трудові договори із засудженими укладені не були з огляду на відсутність у цих осіб ідентифікаційних номерів та паспортів громадянина України, а тому установа керувалась Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, якою не врегульовано питання сплати податку з доходів осіб, засуджених до позбавлення волі, й, відповідно, відрахування з такого доходу військового збору, а також питання сплати з доходів цих осіб єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 21.03.2017 № 170/09/19-13/08563613.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 6.1, 6.2 6.3 пункту 6 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 57.1 статті 57, пункту 127.1 статті 127, пункту 163.1 статті 163, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176, підпунктів 1.2, 1.3, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок невідображення в податковій звітності, а також несплати (неперерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 1303036,61 грн. із заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі, за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 і військового збору в розмірі 7865,21 грн. за січень 2015 року.

Крім того, органом доходів і зборів здійснено документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, наслідки якої оформлено актом від 19.04.2017 № 285-9-13-04-08563613.

За результатами контрольного заходу відповідач дійшов висновку про порушення колонією вимог пункту 1 частини першої статті 7, пункту 4 частини другої статті 6, пунктів 1, 2 частини другої статті 6, частини другої статті 9 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з необчисленням та несплатою єдиного внеску за період із жовтня по грудень 2016 року в сумі 51628,17 грн.

На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2017 № 0002671302, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в розмірі 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, від 25.04.2017 № 002621302, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 7865,21 грн. за основним платежем та 1966,31 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, від 25.04.2017 № 0002641302, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1302391,85 грн. за основним платежем та 259512,67 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 25.04.2017 № Ю-0002701304 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 51628,17 грн., рішення від 25.04.2017 № 0002771304, згідно з яким застосовано штраф у сумі 510,00 грн., рішення від 25.04.2017 № 0002721304, згідно з яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 24196,08 грн.

Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

За правилами частин першої, другої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії засудженим за наявності відповідного права мають призначатися органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання.

Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.

Таким чином, засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими трудовими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема Кримінально-виконавчим кодексом України, зміни до якого внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 07.09.2016 № 1492-VIII, який набрав чинності 08.10.2016.

Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

При цьому неукладення колонією відповідних трудових договорів із засудженими, зокрема у зв`язку з відсутністю необхідних документів, на що посилається позивач у касаційній скарзі, не скасовує його обов`язок сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску, зокрема, зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що в спірній ситуації особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак і податковим агентом, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати таких осіб, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі № 809/710/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк