17.03.2020 Єдиний унікальний номер 205/3398/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

по кримінальному провадженню, внесеному 31.03.2019 року у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019040690001071

про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпро, українця, громадянина України, який має вищу освіту, є пенсіонером, знаходиться на соціальному забезпеченні, одружений, має на утриманні неповнолітню дочку, є учасником бойових дій у зоні проведення ООС в окремих районах Донецької та Луганської областей, військовозобов`язаний, капітан запасу, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України,

за участю прокурора - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро вказане кримінальне провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення в наступній редакції.

Згідно постанови №14 окружної виборчої комісії з виборів Президента України територіального виборчого округу №28 від 12.03.2019 року «Про утворення дільничних виборчих комісій з виборів Президента України територіального виборчого округу №28», головою дільничної виборчої комісії №121429, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.24, призначено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, ОСОБА_3 31.03.2019 року приблизно о 15:00 годин, знаходячись за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.42, в приміщенні СЗШ №97, на виборчій дільниці №121429, виконуючи обов`язки голови дільничної виборчої комісії №121429, діючи умисно, усно наказав членові вищевказаної виборчої комісії ОСОБА_5 видати громадянці ОСОБА_6 два бюлетені для голосування, внаслідок чого остання проголосувала двічі, чим було порушено вимоги ст.8 Закону України «Про вибори Президента України», а саме - кожний виборець голосує на виборах Президента України особисто. Голосування за інших осіб, а також передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняються.

Таким чином, як зазначено в обвинувальному акті, своїми умисними діями ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.1581 КК України, а саме незаконне надання членом виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування більш ніж один раз.

В ході судового розгляду зазначене обвинувачення щодо ОСОБА_3 свого підтвердження не знайшло, а тому останній, згідно з положеннями п.3 ч.1 ст.373 КПК України, підлягає виправданню з наступних підстав.

Так, допитаний в якості обвинуваченого ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав і суду пояснив наступне.

17.03.2019 року рішенням окружної виборчої комісії його ( ОСОБА_7 ) було призначено на посаду голови дільничної виборчої комісії №121429.

Безпосередньо в день голосування, а саме 31.03.2019 року, перед відкриттям ДВК він, як голова комісії, слідкував за зберіганням бюлетенів для голосування, слідкував за цілісністю і відсутністю пошкоджень на сейфі, де вони зберігалися, а потім, у відповідності до вимог законодавства, передав 12 членам комісії виборчі бюлетені за кількістю зареєстрованих на дільниці виборців. Після цього він не мав жодного відношення до бюлетенів, так як до його повноважень, як голови ДВК, це не входило.

В цей же день т.т. 31.03.2019 року приблизно о 15:30-16:00 годин, його як голову ДВК, покликала член комісії ОСОБА_5 , аби вирішити питання щодо голосування. Як з`ясувалося, до неї звернулася жінка (в подальшому йому стало відомо, що це була ОСОБА_6 ), яка мала при собі довіреність, видану їй нотаріусом від імені її дочки ОСОБА_8 , на представлення її інтересів та здійснення нею будь-яких дій в усіх державних органах України, а також належним чином завірену копію паспорта останньої, яка просила членів комісії надати їй виборчі бюлетені для голосування на виборах Президента як для неї особисто, так і від імені її дочки, так як остання на день виборів перебувала в Уганді, і з огляду на те, що у зазначеній країні була відсутня закордонна виборча дільниця, вона не мала можливості проголосувати.

Підійшовши до них, він ( ОСОБА_7 ), прочитавши вказану вище довіреність, пересвідчився у тому, що відомості у ній відповідають дійсності і вона передбачає можливість представницьких функцій у взаємовідносинах з державними органами України, а тому порадив ОСОБА_5 видати виборчі бюлетені ОСОБА_6 як для голосування нею особисто, так і для голосування від імені її дочки ОСОБА_8 , так як у нього не було сумнівів у тому, що дочка дійсно довіряє їй отримати бюлетень для голосування та проголосувати на виборах Президента.

Після того, як ОСОБА_6 проголосувала за себе та свою дочку, вкинувши обидва виборчих бюлетені у корзину для голосування, це помітила спостерігач ОСОБА_9 , яка підійшла до нього і повідомила про цей факт, вказавши на допущені порушення під час голосування. Після цього, він усвідомив, що дійсно було допущено порушення.

У подальшому спостерігачі викликали поліцію.

Він вважає, що з огляду на те, що законодавством не передбачено його повноважень щодо розпорядження бюлетенями на ДВК на час проведення голосування, то і відповідальність за видачу виборчого бюлетеня особисто він нести не повинен, оскільки тільки надав рекомендацію щодо можливості видачі другого бюлетеня, а вже безпосередню видачу здійснили члени комісії ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що 31.03.2019 року вона брала участь у проведенні виборів Президента України в якості члена ДВК, що була розташована у приміщенні СШ №97 за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.24. В її обов`язки входило видача виборчих бюлетенів, які вона отримала перед початком роботи виборчої комісії від голови ДВК - ОСОБА_3 , виборцям, що приходили на їх дільницю. Про свої повноваження і обов`язки, зокрема, щодо порядку видачі виборчих бюлетенів виборцеві на підставі паспорта громадянина України, вона дізналася з попереднього інструктажу. На дільниці вона працювала разом з іншим членом комісії - ОСОБА_10 .

В той же день, на дільницю прийшла жінка (в подальшому їй стало відомо, що це була ОСОБА_6 ), яка в процесі видачі їй виборчого бюлетеня для особистого голосування на виборах Президента попросила її ( ОСОБА_5 ) видати їй ще один виборчий бюлетень для голосування за її старшу дочку ОСОБА_8 , на підставі нотаріально завіреної довіреності, яку остання видала від свого імені. На це вона ( ОСОБА_5 ) відповіла їй відмовою, так як вважала, що видача виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу, заборонена законодавством України, і порадила звернутися до голови ДВК ОСОБА_3 .

Після того, як ОСОБА_6 поговорила з ОСОБА_3 , останній підійшов до неї ( ОСОБА_5 ) і сказав, що переглянув зазначену вище довіреність, впевнився у її законності, розібрався у ситуації, і наполіг на тому, щоб вона видала ОСОБА_6 ще один бюлетень для голосування від імені ОСОБА_8 , що вона і зробила, так як повинна була підкорюватися вимогам голови ДВК.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що 31.03.2019 року вона була в якості члена ДВК на виборчій дільниці №429, яка розташована у приміщенні СШ №97 за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.24. В її обов`язки як члена ДВК входило звіряння паспортних відомостей осіб, що приходили на голосування, зі списками виборців, отримання підписів у журналі від виборців за отримання ними виборчих бюлетенів. Про свої обов`язки вона дізналася на засіданнях дільничної виборчої комісії перед проведенням виборів, у тому числі зі слів голови ДВК ОСОБА_3 .

В цей же день т.т.31.03.2019 року на дільницю прийшла жінка (в подальшому їй стало відомо, що це була ОСОБА_6 ), яка звернувшись до неї ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_5 , надала нотаріальну довіреність від своєї доньки, яка на той час перебувала закордоном, на представництво її інтересів у державних органах, аби вона проголосувала за неї. Вони відповіли ОСОБА_6 відмовою, так як вважали що за довіреністю вони не мали права видавати два бюлетеня одному виборцю.

Після того, як ОСОБА_6 проголосувала особисто, вона знову підійшла до столу, за яким сиділа вона ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_5 , і почала наполягати на видачі їй виборчого бюлетеня для її дочки на підставі довіреності, говорила, що буде скаржитися з цього приводу, в зв`язку з чим вони направили її до голови ДВК ОСОБА_3 .

Приблизно через 20-30 хвилин ОСОБА_6 підійшла до їх столу разом із ОСОБА_3 , який, зазначивши, що він все з`ясував і уточнив у даній ситуації з довіреністю, проконсультувався з кимось телефоном, дав їм розпорядження видати ОСОБА_6 виборчий бюлетень для голосування за її дочку «під його відповідальність».

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 дав суду такі показання.

31.03.2019 року він брав участь у проведенні виборів Президента України в якості офіційного спостерігача від ГО «Опора».

В цей день на виборчій дільниці №121429, яка була розташована у приміщенні СШ №97 за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.24, знаходився інший спостерігач від ГО «Опора» - ОСОБА_9 , яка йому подзвонила і повідомила, що побачила, як одному із виборців ОСОБА_6 , видали два виборчих бюлетені для голосування. У спілкуванні із головою виборчої дільниці - ОСОБА_7 , вона дізналася, що дійсно ОСОБА_6 видали два бюлетені один для голосування нею особисто, а інший для голосування від імені її дочки, яка перебувала у іншій країні, на підставі належним чином виданої довіреності.

Він особисто повідомив поліцію про те, що сталося, та писав заяву про вчинене кримінальне правопорушення після приїзду на зазначену виборчу дільницю. Перевірив повідомлену йому інформації про порушення шляхом спілкування з ОСОБА_9 та переглядом відеозапису, на якому було зафіксовано момент її спілкування з ОСОБА_7 після видачі другого виборчого бюлетеня ОСОБА_6 . Під час опитування працівниками поліції його та ОСОБА_7 , останній підтвердив, що дійсно надавав таке розпорядження членам виборчої комісії, так як вважав, що за особу, яка знаходиться за кордоном, можливо проголосувати на виборах Президента на підставі довіреності.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що 31.03.2019 року вона прийшла зі своєю молодшою дочкою ОСОБА_12 на виборчу дільницю, що знаходилася у приміщенні СШ №97 за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд.24, для голосування на виборах Президента України. Її старша дочка ОСОБА_8 , на той час тимчасово мешкала і працювала в Уганді, і, перебуваючи у відпустці, надала їй ( ОСОБА_6 ) посвідчену нотаріусом довіреність на право здійснювати від її імені будь-які дії у державних органах і судах.

Знаходячись на дільниці, вона ( ОСОБА_6 ) підійшла до жінок-членів виборчої комісії, де разом з молодшою дочкою отримали виборчі бюлетені для особистого голосування, під чого пред`явила членам комісії довіреність своєї старшої дочки і запитала, як їй проголосувати, знаходячись у іншій країні. На це їй сказали звернутися до голови ДВК (в подальшому їй стало відомо, що це був ОСОБА_3 ). В ході спілкування з ним вона показала йому довіреність і пояснила, що її дочка тимчасово проживає у країні, де немає консульства, і хоче проголосувати від її імені на підставі довіреності. Останній ознайомившись з довіреністю, дав розпорядження членам комісії видати виборчій бюлетень для голосування за її дочку, так як вважав, що це рівносильно тому, як нібито її старша дочка була б особисто на виборчій дільниці. Після того, як їй видали два бюлетені, вона за них розписалася у списку виборців, і пішла у кабінку для голосування, де проголосувала, після чого вкинула виборчі бюлетені до корзини для голосування, і пішла додому. Вона була впевнена у тому, що діяла законно, так як ОСОБА_7 , як посадова особа голова ДВК, що наділена певними знаннями і повноваженнями, дав членам комісії розпорядження про видачу їй другого бюлетеня на законних підставах. Ввечері до неї додому приїхали працівники поліції, які ставили їй питання щодо обставин її голосування від імені її дочки, що мало місце раніше в цей же день.

На підтвердження вини ОСОБА_3 в пред`явленому йому обвинуваченні зач.2 ст.1581 КК України, стороною обвинувачення суду для безпосереднього дослідження в судовому засіданні, були надані наступні письмові докази:

- витяг з ЖЄО від 31.03.2019 року, відповідно до якого 31.03.2019 року о 19:03 до поліції було повідомлено про порушення виборчого законодавства, що полягало у тому, що у СШ №97 на виборчій дільниці №121429 виборцю видали два бюлетені, про що повідомив спостерігач від ГО «Опора»;

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 31.03.2019 року, із якого слідує, що ОСОБА_11 просив органи поліції притягти до відповідальності члена ДВК №121429, який надав виборчий бюлетень для голосування іншій особі, яка немає на це право;

- рапорт слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 від 31.03.2019 року, згідно з яким слідчий повідомив начальника СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про те, що 31.03.2019 року на виборчій дільниці №121429 виборець отримав 2 бюлетені, один з яких був отриманий на підставі довіреності, що є порушенням Закону України «Про вибори»;

- протокол огляду від 04.04.2019 року, відповідно до якого об`єктом огляду є інтернет-ресурс ГО «Опора», де розміщено відеозапис, на якому обвинувачений ОСОБА_3 пояснює, що дійсно дав розпорядження членам ДВК видати жінці другий виборчий бюлетень для голосування за дочку, яка знаходиться закордоном, так як у неї наявна нотаріальна довіреність, в тому числі, і на користування виборчим правом;

- копія довіреності від 26.09.2018 року, виданої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_14 , згідно з якою ОСОБА_8 уповноважує ОСОБА_6 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з будь-яких питань, в тому числі, в усіх державних, громадських, господарських підприємствах та організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності.

Інших доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надавалося.

Згідно зі ст.84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню. Стаття 85 Кримінального процесуального кодексу України дає визначення, які докази є належними, тобто такі, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу покладається на прокурора.

Оцінивши сукупність представлених сторонами судового провадження доказів, судом об`єктивно, «поза розумний сумнів» встановлено, що вони не підтверджують, а навпаки, спростовують позицію сторони обвинувачення щодо наявності у діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України.

Суд, аналізуючи пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, акцентує увагу на тому, що відповідно до акту, обвинуваченому інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України, а саме у «незаконному наданні членом виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування більш ніж один раз».

Суд зауважує, що диспозиція ч.1 ст.1581 КК України передбачає такі кваліфікуючі ознаки: «Надання або отримання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі особою, яка не має права його надавати чи отримувати, або викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі, або голосування виборцем, учасником референдуму більше ніж один раз».

При цьому диспозиція ч.2 цієї статті викладена так: «діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, кандидатом на виборах, членом виборчоїкомісії чи комісії з референдуму, довіреною особою кандидата на виборах, представником політичної партії чи місцевої організації політичної партії у виборчій комісії чи комісії з референдуму, уповноваженою особою політичної партії чи місцевої організації політичної партії, членом ініціативної групи референдуму, офіційним спостерігачем на виборах або референдумі».

Аналізуючи зміст викладеної законодавчої норми, суд звертає увагу на те, що в диспозиціях ч.1 та ч.2 ст.1581 КК України чітко визначено, конкретизовано і розмежовано, які саме дії та яких суб`єктів, що їх вчиняють, вказують на наявності складу зазначеного вище злочину в діяннях певної особи.

Зокрема, кримінально караними за ч.1 ст.1581 КК України є такі дії:

1). надання або отримання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі особою, яка не має права його надавати чи отримувати;

2). викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі;

3). надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі;

4). голосування виборцем, учасником референдуму більше ніж один раз.

На підтвердження такого висновку суду вказує те, що написання диспозиції вказаної статті містить декілька сполучників «або», які слугують для з`єднання частин складного речення, тобто, поєднують однорідні між собою поняття, рівноправні, незалежні частини складного речення. Це означає, що певна особа суб`єкт злочину, повинна вчинити одне з зазначених діянь, аби вони могли бути кваліфіковані за вказаною статтею КК України.

Важливим є і питання суб`єкта зазначеного злочину, так як він є спеціальним у даній статті, і статус особи, яка вчиняє передбаченні диспозицією статті діяння, напряму впливає на кваліфікацію за більш тяжкою частиною статті КК України.

Так, зі змісту ч.1 ст.1581 КК України слідує, що суб`єктом злочину може бути:

1). особа, яка не має права надавати чи отримувати виборчий бюлетень чи бюлетень для голосування на референдумі;

2). будь-яка інша особа;

3). виборець або учасник референдуму, який проголосував більше ніж один раз.

При цьому зі змісту ч.2 ст.1581 КК України слідує, що у разі вчинення перелічених вище діянь членом виборчої комісії, настає кримінальна відповідальність передбачена вказаною частиною статті кримінального закону.

Сторона обвинувачення протягом судового розгляду наполягала на доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, саме у тому формулюванні та редакції, що викладена в обвинувальному акті, затвердженому 12.04.2019 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури ОСОБА_4 .

Судом, виходячи із досліджених і проаналізованих доказів безсумнівно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи членом виборчоїкомісії головою дільничноївиборчої комісії№121429,надав уснерозпорядження іншимчленам виборчоїкомісії ОСОБА_5 та ОСОБА_10 ,щодо видачі виборчогобюлетеню ОСОБА_6 для голосування від імені її дочки, тобто, для голосування більше ніж один раз.

Проте, суд категорично не погоджується із правильністю викладення такого формулювання обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.1581 КК України з наступних підстав.

Так, виклад зазначеного обвинувачення йде в розріз із вимогами кримінального та кримінально-процесуального законодавства України з позиції вимог щодо конкретизованості і зрозумілості пред`явленого особі обвинувачення.

Відповідно до п.13. ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення є твердженням про вчинення певною особою передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, згідно зі ст.377 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008 року, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

У рішенні від 25.07.2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

У рішенні від 9.10.2008 року, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано: «Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Суд, проаналізувавши точний зміст положеньпункту 5 частини другої статті 291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у вітчизняному кримінальному процесі, встановив, що згідно з зазначеною нормою закону обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:

1). фактичних обставин кримінального правопорушення;

2). правової кваліфікації;

3). формулювання обвинувачення.

У даному кримінальному провадженні має місце порушення викладу правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується одночасно у вчинення ряду діянь, які в своїй сукупності не формують склад даного кримінального правопорушення.

В цьому контексті необхідно зазначити, що навіть з урахуванням фактичної наявності ознак складу злочинів, передбачених ч.2 ст.1581 КК України, який, до речі, є формальним, тобто таким, для наявності об`єктивної сторони якого необов`язкове настання суспільно небезпечних наслідків для кваліфікації злочину, суд, аналізуючи висунуте обвинувачення, приходить до обґрунтованого і однозначного висновку про те, що ОСОБА_7 інкриміновано вчинення діянь, які в своїй сукупності в контексті чинного КК України не є кримінально караними, тобто, в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України.

Всі ж інші діяння, передбачені диспозицією зазначеної статті і одночасно з цим інкриміновані ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні, могли бути вчинені лише двома іншими видами спеціальних суб`єктів даного злочину - особою, яка не має права надавати чи отримувати виборчий бюлетень чи бюлетень для голосування на референдумі, або виборцем чи учасником референдуму, який проголосував більше ніж один раз, до числа яких обвинувачений не належить з огляду на його статус і сукупність ознак, що відрізняють його.

Вказане однозначно свідчить про те, що доказова база, зібрана в ході судового розгляду, не містить жодного доказу на підтвердження вкрай важливої обставини отримання особою обвинуваченого певного статусу, що напряму впливає на його суб`єктність у даному складі кримінального правопорушення, фактично усуваючи такий елемент, як суб`єкт вчинення кримінального правопорушення.

Це прямо вказує на те, що ОСОБА_7 неправомірно був обвинувачений у вчиненні діянь, які не є кримінально каранними в розрізі чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства, і він фактично не підпадає за всіма ознаками під поняття суб`єкта даного злочину.

Тобто, судом за обставин, викладених в обвинувальному акті, встановлено відсутність такого обов`язкового елемента кримінального правопорушення - як суб`єкт злочину, що має наслідком встановлення факту відсутності у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України.

Провівши аналіз і співставлення між собою доказів сторони обвинувачення, зокрема, показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , наданих письмових доказів, які, на переконання прокурора, підтверджують доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд приходить до переконливого висновку, що зазначені докази не відповідають вимогам належності в контексті ст.85 КПК України.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що показання свідків, а також письмові докази, на які посилався прокурор у судовому засіданні, судом не можуть бути визнані як належні докази вини обвинуваченого ОСОБА_7 , та ніяким чином не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягали доказуванню скоєння злочину в даному кримінальному провадженні.

Інших доказів, які свідчили б про доведеність вини ОСОБА_7 , стороною обвинувачення не надано.

Відповідно до ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Пунктом 3 ч.1 ст.373 КПК України визначено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Відсутність хоча б одного з елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином.

Частиною 3 ст.373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

Згідно з положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), конституційними принципами, закладеними у ст.62 Конституції України, та загальних засадах кримінального провадження, визначених ст.7 КПК України, гарантовано, що кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може бути піддана кримінальному покаранню, поки не буде визнана винною в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена належними, допустимими доказами, які безпосередньо досліджені у судовому засіданні із застосуванням принципу змагальності сторін у поданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 5 ст.9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд, оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Крім того, у п.25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» №42914/98 від 13 січня 2005 року, зазначено, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Так, у справі «Барбера, Meссeгу и Хабардо против Испании» (від 06.12.1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Суд, оцінивши докази, на які посилався прокурор як сторона обвинувачення, які вичерпно досліджені в ході судового розгляду, і враховуючи, що збирання доказів по справі стосовно ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.1581 КК України, вичерпано, а всі докази, які наявні у справі, перевірені, прийшов до висновку про відсутність складу зазначеного кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 .

А тому, враховуючи позиції сторін, у відповідності до положень ст.22 КПК України, суд вважає, що у даній справі немає підстав для винесення обвинувального вироку відносно ОСОБА_7 за ч.2 ст.1581 КК України.

З урахуванням викладеного, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись ст.62 Конституції України, згідно якої всі сумніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь, суд приходить до висновку, що ОСОБА_7 підлягає виправданню за недоведеністю того, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України.

Керуючись ст.ст.371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.1581 КК України, та виправдати в зв`язку з відсутністю в його діях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1

З оригіналом згідно: Суддя -

Секретар -