Справа 688/4167/16-ц

№ 2/688/124/20

Рішення

Іменем України

02 березня 2020 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Козачук С.В.,

з участю секретаря судового засідання Марчук І.Г.,

прокурора військової прокуратури Барілова Д.В.,

представника позивача Міністерства оборони України Сосни О.М.,

представника позивача Концерну «Військторгсервіс» Ромащука В.М.,

представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шепетівка цивільну справу за позовною заявою заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шепетівської міської ради, про витребування майна, зобов`язання вчинити дії,

встановив :

08 грудня 2016 року заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27.08.2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» проведено аукціон з продажу належної концерну «Військторгсервіс» будівлі площею 321,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , за наслідками торгів на якій переможцем визнаний ОСОБА_1 за ціновою пропозицією 148511 грн. 88 коп., між яким та концерном «Військторгсервіс» 10.11.2009 року укладено договір купівлі-продажу вказаного об`єкта. В зв`язку з виконанням сторонами обов`язків по вказаному договору купівлі-продажу, 16.12.2009 року ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я право власності на вказаний об`єкт в Шепетівському бюро технічної інвентаризації.

10.03.2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі Міністрества оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалами Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17.05.2013 року відкрито провадження в справі та накладено арешт на нежитлову будівлю (кафе) площею 321,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Заявою від 15.08.2014 року №13/1-6-2090 вих.-14 прокурор зменшив розмір позовних вимог в частині застосування правових наслідків недійсності правочину.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17.11.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 04.08.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2016 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.11.2009 року нежитлового приміщення площею 321,4 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06.06.2014 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та стягнуто на його користь з ОСОБА_1 150000 грн. за договором позики. На стадії виконання вказаного рішення ухвалою Ізясласького районного суду Хмельницької області від 25.02.2015 року затверджено мирову угоду між боржником та стягувачем, якою в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення площею 321,4 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення Шепетівського міськрайонного суду від 17.11.2014 року, яким встановлено, що спірне майно, власником якого є держава в особі Міністрества оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, то останнє, як власник спірного майна має право витребувати його від набувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які безпідставно володіють цим майном.

З урахуванням уточнених позовних вимог, на підставі ст.ст.387,388, 392 ЦК України, заступник військового прокурора Рівненського гарнізону просить витребувати на користь Міністерства оборони України у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в кожного по 1/2 частині нежитлового приміщення (кафе), що розташоване по АДРЕСА_1 ; зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 1/2 вказаного приміщення за ОСОБА_1 та 1/2 за ОСОБА_2 ; зобов`язати державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання концерну «Військторгсервіс» на нежитлове приміщення (кафе) площею 321,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідачів в солідарному порядку судові витрати в сумі 6890 грн.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19.10.2017 року рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 18.09.2019 року рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19.10.2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 год. 00 хв. 21 січня 2020 року, яке відкладено до 13 год. 00 хв. 10 лютого 2020 року у зв`язку з неявкою представника відповідача.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13 год. 00 хв. 02 березня 2020 року.

В судовому засіданні прокурор військової прокуратури Рівненського гарнізону Барілов Д.В. уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог. Вважаючи їх обґрунтованими, а строк позовної давності для пред`явлення таких позовних вимог не пропущеним, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача Міністерства оборони України Сосна О.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на те, що спірне майно вибуло поза волею власника, МОУ не було учасником недійсного правочину, строк в частині витребування майна у ОСОБА_5 пропущено, але з поважних причин, що встановлено судовим рішенням, а в частині ОСОБА_2 не пропущено, просив їх задовольнити.

Представник позивача концерну «Військторгсервіс» Ромащук В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові, посилаючись на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки його слід обчислювати з дня набрання рішенням суду від 17.11.2014 року законної сили, просив їх задовольнити.

Представник відповідача виконавчого комітету Шепетівської міської ради у судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку, правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку. Подав письмову заяву, у якій позов не визнав, просив суд застосувати строк позовної давності та розгляд справи провести у його відсутність.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Сташук М.О. в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі, просила суд відмовити в його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях та поясненнях, застосувавши строк позовної давності на підставі поданих заяв. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що реалізація майна проходила шляхом проведення публічних торгів, результат яких зафіксовано протоколом №068-н від 27.08.2009 р., отже державі в особі Міністерства оборони України та концерну «Військторгсервіс» було достеменно відомо про продаж майна і Міністерство оборони України могло довідатись про порушення свого права. Вважає, що строк позовної давності має відраховуватись із 27.08.2009 року, тобто з дати проведення публічних торгів. Вказане, зокрема, підтверджується тим, що 10.11.2009 року за результатами торгів був посвідчений договір купівлі-продажу, за об`єкт було сплачено ОСОБА_5 кошти у сумі 148511 грн. 88 коп., які надійшли на рахунок концерну «Військторсервіс» і ним не повертались. Стверджує, що нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 як об`єкт не існує, на його місці шляхом реконструкції створено новий об`єкт двоповерхової нежилої будівлі (кафе) з двома прибудовами, котельнею, підвалом, загальною площею 885,6 кв.м. із збільшеними геометричними розмірами, площею, поверховістю та інженерним обладнанням. Отже, не може бути витребуване майно, яке не існує в природі. Наявність в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про майно не свідчить про його наявність і незмінність стану. Вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добросовісними набувачами, а тому спірне майно не може бути у них витребуване.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції Українипередбачено, щокожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей317і319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Як встановлено в суді та вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» проведено аукціон з продажу належної концерну «Військторгсервіс» будівлі площею 321,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , за наслідками публічних торгів на якому переможцем визнаний ОСОБА_1 за ціновою пропозицією 148511 грн. 88 коп.

10 листопада 2009 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (кафе), розташованої по АДРЕСА_1 , право власності на яке за покупцем ОСОБА_1 зареєстровано Шепетівським бюро технічної інвентаризації 16 грудня 2009 року за №615 в книзі 6.

10 березня 2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері після проведеної перевірки звернувся до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі Міністрества оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 04.08.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 року, у зв`язку із зменшенням прокурором розміру позовних вимог в частині застосування правових наслідків недійсності правочину, визнано недійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2009 року між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. та зареєстрований у реєстрі за №3686.

РішеннямІзяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг у розмірі 150000 грн.

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2015 року визнано мирову угоду, укладену між стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 , якою на виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06 червня 2014 року, в рахунок погашення боргу, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі (кафе) по АДРЕСА_1 , загальною площею 321,4 кв.м.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №191327375 від 03.12.2019 року у ньому наявний запис про реєстрацію 02.04.2015 року права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину нерухомого майна: будівлі кафе за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області №6/675/6/2015 від 25.02.2015 року. Також наявний запис про реєстрацію права власності 16.12.2009 року за ОСОБА_1 на нерухоме майно - будівлю кафе за адресою: АДРЕСА_1 , площею 321,4 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, ВМК №793959, 793960, від 10.11.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу за №3686.

Із висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня2017 року №013/17 слідує, що нежитлова одноповерхова будівля (кафе) загальною площею 321,4 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 як об`єкт нерухомості не існує. На її місці шляхом реконструкції створено новий об`єкт - двоповерхову нежитлову будівлю кафе з двома прибудовами, котельнею, підвалом, загальною площею 885,6 кв.м із збільшеними геометричними розмірами, площею, поверховістю та інженерним обладнанням.

Таким чином, судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем концерном «Військторгсервіс» існували договірні правовідносини, і спір про недійсність укладеного між ними правочину був вирішений у справі №688/1778/13-ц відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, тому на спірні правовідносини не поширюються положення ст.ст. 387, 388 ЦК України (віндикація). В даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах власника спірного майна сторони договору купівлі-продажу, права якого підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого саме ст. 216 ЦК України.

За змістом ч.1ст. 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, за змістом вказаної норми належним способом захисту порушеного права щодо 1/2 частини спірної будівлі, яка знаходиться у власності ОСОБА_1 є реституція, яка застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Тому, суд вважає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно суд відмовляє у цій частині позову через необґрунтованість останнього.

За положеннямистатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України. Такий висновок Верховного Суду України сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі№ 6-2407цс15 та постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №688/4167/16-ц.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Тобто, у разі витребування майна від добросовісного набувача його права та інтереси підлягають захистуу порядку, передбаченому частинами третьою-четвертоюстатті 390 ЦК України.

Тому, суд вважає, що прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача в частині вимог до ОСОБА_2 про витребування 1/2 частини спірного майна з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно достатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Записи про державну реєстрацію нерухомого майна, обтяжень на майно є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем, а не третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Пунктом першим частини першоїстатті 2Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права власника нерухомого майна особою, яка володіє ним шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті387,388,391,396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.

При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім`я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.

Належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування), що визначено частиною другоюстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року№ 12-158гс18 № 925/1265/16 ст. 5.17)

Судом встановлено, що 1/2 частина спірного нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 вибула з володіння Міністерства оборони України та з господарського відання концерну «Військторгсервіс» поза його волею на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , затвердженої судовим рішенням.

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2 , може бути перешкодою у реалізації власником права розпоряджатися своїм майном, тому право підлягає захисту на підставі приписів, викладених устатті 391 ЦК України.

Однак, суд враховує висновки викладені Великою Палатою Верховного Судув постанові від 28 листопада 2018 року № 504/2864/13-ц, 14-452цс18, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних майнових прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другійстатті 16 ЦК України.Глава 29 ЦК Українипередбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним Цивільним кодексом, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили,щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння чи про визнання недійсним договору купівлі-продажу є такими рішеннями і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач не надав доказів звернення до державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради та наявної відмови щодо внесення відповідного запису на підставі наявного рішення Шепетівського міськрайонного суду від 17.11.2014 року у справі №688/1778/13-ц про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З огляду на вказане у разі задоволення вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстроване право власності на це майно, суд витребовує останнє на користь власника від вказаної особи,а не зобов`язує таку особу повернути відповідне майно власникові(пункти 142-144 постанови Великої Палати Верховного Суду від14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Доводи прокурора щодо необхідності захисту порушеного права шляхом зобов`язання державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав та прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 1/2 вказаного приміщення за ОСОБА_1 та 1/2 за ОСОБА_2 та зобов`язання державного реєстратора виконавчого комітету Шепетівської міської ради зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну «Військторгсервіс» на нежитлове приміщення (кафе) площею 321,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає необґрунтованим з огляду на наведені вище висновки щодо належності й ефективності такого способу захисту прав позивача як негаторний позов. Тому в цій частині суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.

В той же час, відповідачем ОСОБА_2 та представником відповідачів ОСОБА_3 в їх інтересах подано заяви про застосування строку позовної давності. Вирішуючи питання про його застосування суд зважає на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини.

Загальний строк позовної давності встановленийст. 257 ЦК України тривалістюу три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом ч. 1ст. 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Відповідно до ч. 3ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, суд враховує, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу Міністерства оборони України.

Відповідно власник міг довідатися про те, що проходила реалізація його майна, оскільки така проводилась відкрито - шляхом проведення публічних торгів, результати яких були зафіксовані протоколом №068-н від 27.08.2009 р., внаслідок чого майно вибуло з його володіння у володіння іншої особи, реалізація мала публічний характер, власник прийняв оплату, він мав можливість і обов`язок знати про стан своїх майнових прав.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Частиною другоюстатті 2 ЦК Українипередбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями167,170цьогоКодексунабуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірним нежитловим приміщенням і здійснення контролю за ним внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення до суду прокурора із заявою про захист державних інтересів, така правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 21.11.2019 року у справі №21.11.2019 року.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Така правова позиція щодо того, що початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення їх права або про особу, яка його порушила, зокрема наведена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19.11.2019 року у справі №911/3677/17 та у Постанові від 19.11.2019 року у справі №911/3680/19, у Постанові від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17.

З огляду на фактичні обставини справи, наявні докази та чинні норми матеріального та процесуального права, факт звернення прокурора з вказаним позовом до суду 02.12.2016 року, суд дійшов висновку, що позовна давність спливла, про що зроблено заяву відповідачами і їх представником, тому суд відмовляє у задоволенні решти позову у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.

З вступного слова прокурора Барілова Д.В. встановлено, що про порушення прав позивача військовій прокуратурі стало відомо в лютому 2013 року, у зв`язку з чим 10.03.2013 року заступником Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було подано до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позов в інтересах держави Міністрества оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину.

Суд відхиляє доводи представника позивача концерну «Військторгсервіс» Ромащука В.М. відносно того, що строк позовної давності не пропущений, так як прокуратура набула підстави для звернення до суду з даним позовом з моменту вступу в законну силу рішення суду про визнання правочину недійсним, тобто з 14.08.2015 року, оскільки такі посилання позивача суперечать нормам матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду, викладених Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19.11.2019 року у справі №911/3677/17 та у Постанові від 19.11.2019 року у справі №911/3680/19, у Постанові від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17.

Щодо посилань представника позивача Міністерства оборони України Сосни О.М., відносно преюдиції щодо поважності пропуску строків позовної давності, суд їх відхиляє, оскільки преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Однак у рішенні Шепетівського міськрайсуду від 17.11.2014 року у справі №688/1778/13-ц встановлювалась поважність пропуску строку позовної давності відносно позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, а не витребування майна.

Визначаючи наявність або відсутність пропуску строку позовної давності та наявності поважності підстав для його поновлення у даній справі, суд виходить з відсутності в матеріалах справи доказів поважності пропуску позивачем строку позовної давності та наявності доказів щодо можливості позивача бути обізнаним про вибуття майна з його володіння через публічність процедури продажу майна, висвітлення цього питання у засобах масової інформації, в тому числі і мережі Інтернет були наявні численні публікації за 2009-2010 роки про результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності концерну «Військторгсервіс» за період з 01.07.2007 року по 31.01.2009 року. У зазначених публікаціях Головне контрольно-ревізійне управління України повідомляло Міністерство оборони України про численні порушення та недоліки в управлінні діяльністю підпорядкованих Концерну державних підприємств.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» устатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

З наведених мотивів суд приймає до уваги позицію відповідачів щодо пропуску строку позовної давності як таку що заслуговує на увагу і вважає її обґрунтованою.

Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного суду у Постанові від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 щодо застосування судами положень ст.ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України, де у п.п. 7.19., 7.20, 7.21Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Сторонами у цій справі є державні органи - військовий прокурор, Міністерство оборони України, які в силу вимог ч. 2ст.19Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Судом також враховано, що згідно з ч. 1ст. 5 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується КМ України.

Інвентаризація військового майна - перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об`єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо (далі - облікові документи) (п. 1Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748 «Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах»).

За приписами п.п. 3, 4Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748метою проведення інвентаризації є встановлення фактичної наявності військового майна, його якісного стану (категорійності) і комплектності, виявлення обсягів нестачі, надлишку та надлишкового військового майна, а також відображення результатів інвентаризації в інвентаризаційних описах або відомостях наявності та якісного стану майна (далі - інвентаризаційний опис). Інвентаризація військового майна у військовій частині проводиться як планова, так і позапланова - у разі перевірки результатів господарської діяльності і документальної ревізії та в інших випадках, коли необхідно встановити наявність військового майна.

Відповідно до п. 7Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748планова інвентаризація проводиться у такі терміни за видами військового майна, зокрема аеродромних, комунальних та інших об`єктів нерухомого майна - один раз на два роки; інших видів військового майна - один раз на рік (станом на 1 січня). Позапланова інвентаризація військового майна проводиться обов`язково у разі: приймання (здачі) посади матеріально відповідальними особами; передачі, перепідпорядкування, переходу військової частини на матеріально-технічне забезпечення в іншій військовій частині, розформування військової частини; відчуження військового майна, його передачі в оренду (щодо майна, яке відчужується або передається) тощо.

Результати інвентаризації оформляються актом, до якого додаються інвентаризаційні описи і який підписується головою і членами інвентаризаційної комісії, а також у порядку ознайомлення командирами (начальниками) відповідних служб. Акт разом з інвентаризаційними описами, оригіналами облікових документів та письмовими поясненнями, одержаними від матеріально відповідальних осіб, щодо виявлених надлишків і нестач військового майна, висновками та пропозиціями інвентаризаційної комісії подається на затвердження командиру (начальнику) військової частини. Командир (начальник) військової частини видає за результатами інвентаризації наказ і доповідає про них вищестоящому командиру (начальнику). Міноборони подає до КМ України узагальнені дані про результати інвентаризації військового майна щороку не пізніше I кварталу року, що настає за звітним періодом (п.п. 29, 34, 35Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748).

З наведеного вбачається, що з метою підтвердження наявності, перевірки якісного стану і ефективності використання військового майна державою в особі її уповноважених органів постійно здійснюється контроль.

При дотриманні строків та проведення інвентаризації, яка є обов`язковою, позивачі мали б знати про те, що нерухоме майно, право на яке припинено шляхом продажу з публічних торгів використовується іншою особою, новим власником і проводиться реконструкція та вживаються заходи щодо оформлення прав на земельну ділянку, також не зважаючи на наявне рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.11.2014 року, яке набуло законної сили 04.08.2015 року, майно продовжує використовуватися іншими особами, а отже про порушення майнових прав. Зазначена ситуація проіснувала понад 10 років. Правові висновки у аналогічній ситуації наведені у Постанові Верховного Суду від 21.11.2019 року у справі №918/820/2018 року.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та пояснення учасників справи, суд дійшов висновку, що сторона позивача повинна була і була достеменно обізнана про порушення свого права з моменту вибуття із власності майна, тобто з 27.08.2009 року, в усякому разі не пізніше проведеної військовою прокуратурою перевірки у лютому 2013 року. Відповідно строк позовної давності щодо витребування майна з чужого незаконного володіння сплив, що є підставою щодо відмови у позові за спливом строків позовної давності в частині позовних вимог щодо витребування на користь Міністерства оборони України у ОСОБА_2 1/2 частини нежитлового приміщення (кафе), що розташоване по АДРЕСА_1 . Сплив такий строк і щодо заявлення позовних вимог до ОСОБА_1 , якщо б позивач скористався належним способом захисту в порядку ст. 216 ЦК України, можливість застосування якого у виді двосторонньої реституції роз`яснював суд ще в ході розгляду справи № 688/1778/13-ц 2/688/492/14, однак такі вимоги заявлені не були, що констатовано рішенням суду від 17.11.2014 року.

На підставі ст.ст. 256, 257, 260, 261, 267, 387, 388, 391 ЦК України, керуючись. ст.ст. 12, 13, 76-82, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Шепетівської міської ради, про витребування майна, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 11 березня 2020 року.

Суддя: С.В. Козачук