ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

04 березня 2020

м. Харків

справа № 644/4407/17

провадження № 22-ц/818/499/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря судових засідань – Плахотнікової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що діє від власного імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_2 , будучи законним представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, 3-я особа у справі Служба Безпеки України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в місті Дебальцеве Донецької області та внаслідок незаконних дій та бездіяльності Української влади та правоохоронних органів Держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 6 березня 2019 року, ухвалене суддею Бугера О.В., повний текст якого складено 6 березня 2019 року

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду із вказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що їм завдано матеріальну та моральну шкоду, в результаті терористичних актів скоєних проти них в 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області у зв`язку та через створення незаконних озброєних угрупувань місцевою владою держави Україна в 2014 році в місті Дебальцеве Донецької області та злочинів скоєних місцевою та центральною владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області в 2014 році через невиконання правоохоронними органами держави Україна законодавства (законів) держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області у 2014 році, що спричинило в порушення Конституції держави Україна використання збройних сил держави Україна у 2014 році із застосуванням важкої артилерії, через використання збройними силами держави Україна важкої зброї та обстрілів міста Дебальцеве Донецької області без евакуації місцевого населення міста Дебальцеве Донецької області та через бойові дії між збройними силами держави Україна та створеними місцевою владою держави Україна озброєними незаконними угрупованнями саме під час проведення антитерористичної операції та саме під час штурму міста Дебальцеве Донецької області збройними силами держави Україна, а також через невиконання відносно позивачів державою Україна законів держави Україна, Конституції держави Україна, кодексів держави Україна, Європейської конвенції з прав людини, міжнародного законодавства та через постійне порушення прав позивачів та дискримінації.

В позові посилались на те, що під час проведення АТО у зв`язку із застосуванням важкої артилерії було знищено їх квартири, майно, що знаходилось в квартирах, не було вжито заходи щодо запобіганню завданню даної шкоди, саме внаслідок допущеної бездіяльності відповідачів. Після руйнації не було вжито заходів для актування та визначення розміру шкоди, відшкодування завданих збитків, також внаслідок допущеної бездіяльності відповідачів. Окрім того, внаслідок проведення АТО та вчинення терористичних актів, обстрілів важкою артилерією саме збройними силами держави Україна вони були змушені виїхати за межі міста, винаймати житло, витрати на оренду житла склали 3200х24 +5000х24=196800 гривень, не отримувати належну медичну допомогу, втратили роботу, якою їх не було забезпечено поза межами міста, позивач ОСОБА_3 могла б реально одержати дохід в розмірі 3120000 гривень ( з розрахунку 2015-2020 рік по 3200 гривень х30х12 міс. + 2014 рік – 5 міс х1600 гривеньх30), позивач ОСОБА_1 міг отримати доходи в сумі 349734 грн ( з розрахунку 2015-2020 рік по 4542 грн х12 міс + 2014 рік 5 міс х 3723 грн + 819 грн), позивач ОСОБА_4 міг отримати доходи в сумі 448000 грн. ( з розрахунку 2015-2020 рік по 6000 грн х12 міс + 2014 рік 5 міс х 3200 грн), змушені були вирішувати всі нагальні питання щодо організації свого життя самостійно. Вважали, що ним завдано моральну шкоду по 35000 Євро кожному, тобто 4200000, враховуючи рішення українського судді Сергія Скрипніка від 19.10.2017 року. Посилались на вимоги Конституції України, Кодексу цивільного захисту України, ст.ст. 22, 23, 321, 319, 317, 201, 283 ЦК України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Керівні принципи ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб від 11.02.1998 року. Наполягали на тому, що державними та правоохоронними органами держави Україна не було вжито достатніх та превентивних заходів для запобігання руйнуванню їх майна, втрати житла, роботи, як наслідок відсутність засобів для існування, перебування в постійному стресі, неможливість отримати якісну медичну допомогу, займатись підприємницькою діяльністю, отримувати дохід, влаштувати своє життя, захистити свої права в суді.

У зв`язку із чим просили з Держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Національної гвардії України на їх користь

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди за втрату їх житла в сумі 2 496 120 гривень, за втрату житла в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, за для отримання аналогічного житла яке вони втратили, в містах де є для них робота та можливість отримувати доходи, які вони втратили через проведення антитерористичної операції, в містах де немає загрози життю, де можна ним жити та працювати;

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди внаслідок руйнування виконаних ними ремонтів у зруйнованих їх помешканнях (їх житла) в сумі 1 399 560 гривень, через та в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна;

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди за втрату їх майна, на відшкодування витрат які вони змушені зробити для відновлення їх права на володіння майном яке було втрачене в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна – 753 736 гривень;

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди за витрати на оренду житла в сумі 196 800 гривень, які вони понесли та понесуть на оренду житла у зв`язку із порушенням їх прав внаслідок скоєних проти них терористичних актів у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, у зв`язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна міжнародного законодавства;

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди за витрати на життя, за для того щоб вижити та не померти від голоду та холоду в державі Україна в сумі 576 000 гривень які вони понесли у зв`язку із порушенням їх прав внаслідок скоєних проти них терористичних актів у 2014 році, внаслідок проведення державою Україна антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, у зв`язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства;

- стягнути на відшкодування завданої їм майнової шкоди втрату їх доходів, які вони могли реально одержати за звичайних обставин, за втрату їх доходів, які вони могли б реально одержати якби їх права не були порушені - 3 917 734 гривні;

- стягнути на відшкодування завданої їм шкоди за втрату їх здоров`я у зв`язку із ненаданням їм реабілітації, у зв`язку з ненаданням їм належного лікування в державі Україна, що призвело до втрати їх здоров`я та нервових зривів, за для проходження реабілітації, за для проходження медичного обстеження та за для подальшого лікування їх хвороб, яке їм не надане – 350 000 гривень, навіть коли вони постраждали від терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, а також через втрату їх здоров`я у зв`язку із порушенням їх прав внаслідок проведення державою Україна антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, у зв`язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства.

- стягнути на відшкодування завданої їм моральної шкоди 4 200 000 гривень у зв`язку із скоєними проти них терористичними актами у 2014 році, внаслідок проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області із застосуванням в порушення Конституції України збройних сил держави Україна у 2014 році, у зв`язку із обстрілами житлового фонду міста Дебальцеве Донецької області важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 року для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, у зв`язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 6 березня 2019 року у позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє від свого імені та як законний представник в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведення позивачами обґрунтованості своїх вимог, ненадання доказів на підтвердження обставин, викладених у позові. Матеріали справи місять достатньо доказів того, що майно та жило позивачів було зруйновано під час обстрілів важкою артилерією. Дебальцева, Донецької області. Судом першої інстанції не було враховано практику Верховного Суду щодо відшкодування шкоди внаслідок саме терористичних актів. Судом першої інстанції не було задоволенні численні клопотання позивачів щодо витребування доказів, які необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин у справі. Також судом не було досліджено матеріали справи, про що неодноразово просили та подавали клопотання позивачі. Також посилається на те, що судом першої інстанції не було застосовано та враховано положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Першого Протоколу до вказаної Конвенції, практики Європейського суду з прав людини.

Представник Антитерористичний центр при Службі безпеки України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно умов відшкодування шкоди, завданої вчиненням терористичного акту. Вказує, що твердження апелянтів про незаконність використання Збройних Сил України під час проведення АТО без погодження Верховної Ради України є необґрунтованими. Зазначає, що залучення і використання сил і засобів суб`єктів боротьби з тероризмом під час проведення АТО відбувалося з дотримання норм чинного законодавства. Посилається на те, що АТЦ при СБУ є неналежним відповідачем у справі. Також вказує, що посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини є безпідставними, оскільки обставини, предмет правовідносин в межах даного спору відрізняється від обставин, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, на які посилається апелянт, тому не підлягають застосуванню.

Представник Міністерств Внутрішніх справ України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивований тим, що доводи апелянта про те, що завдана шкода була спричинена їм внаслідок антитерористичного акту ґрунтується лише на припущеннях, і такий висновок було зроблено лише на підставі того, що дане майно знаходить на території проведення антитерористичної операції. Вказує, що позивачами не надано обґрунтування, в чому вина кожного з відповідачів за заподіяння останнім шкоди відповідно до їх компетенції, та в якому саме розмірі повинно бути проведено стягнення з кожного з відповідачів.

Представник Міністерства Оборони України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивований тим, що жодним законодавчим актом не визначена відповідальність суб`єктів боротьби з тероризмом за шкоду, спричинену терористичним актом або проведенням антитерористичної операції, яку просять відшкодувати позивачі. Отже відсутні будь-які підстави для відшкодування суб`єктами боротьби з тероризмом шкоди, зокрема Міністерством Оборони України, спричиненої терористичними актами або проведенням антитерористичної операції. Вказує, що Міністерство Оборони України не може бути відповідачем у справі, оскільки законодавством передбачений відповідний спосіб та порядок виплати компенсації за пошкоджений об`єкт права власності під час проведення антитерористичної операції. Зазначає, що позивачами не було доведено та підтверджено розмір заподіяної їм шкоди. Наголошує, що посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини є безпідставними, оскільки обставини, предмет правовідносин в межах даного спору відрізняється від обставин, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, на які посилається апелянт, тому не підлягають застосуванню.

Представник Кабінету Міністрів України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивований тим, що відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку встановленому законом. Механізм реалізації здійснюється шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного закону. Належним відповідачем про відшкодування майнової шкоди має бути заподіювач шкоди, а КМУ не є заподіювачем шкоди та є неналежним відповідачем у справі. Посилались на те, що на теперішній час відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування, не встановлено державний орган на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. КМУ таке відшкодування не здійснює, не передбачений обов`язок виділення коштів для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Також, відповідно до Постанови КМУ від 29.04.2015 року за №250 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, які визначають механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, головним розпорядником яких є Мінрегіон, та спрямовуються на реалізацію відповідних проектів, але виключно щодо житлового фонду комунальної власності, у той час як пошкоджена квартира на відновлення якої Позивачі просять стягнути матеріальну шкоду, належить їм на праві приватної власності, що свідчить про відсутність правових підстав для відшкодування позивачам шкоди за рахунок коштів субвенцій. Позивачами не наведено доказів щодо підстав відшкодування шкоди в порядку передбаченому ст.ст.1166, 1177 ЦК України, а саме що шкода завдана саме Кабінетом Міністрів України чи його посадовими особами внаслідок пошкодження житла, спричинена внаслідок кримінального правопорушення. Підставами застосування норм 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, такого доказу позивачами не надано. Також, посилались на те, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів суми майнової шкоди за втрату їх доходів, які б вони одержали за звичайних обставин, як би права не були порушені, оскільки це питання врегульовано виключно в межах трудового законодавства між працівником та роботодавцем. Вказує, що Заборгованість за уявну невиплату заробітної платні перед позивачами виникла не з боку держави та не з боку Кабінету Міністрів України, а з боку працедавця. Наявність можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, в даному випадку відсутні всі елементи відповідальності.

Представник Служба Безпеки України надав до суду пояснення щодо апеляційної скарги, в яких просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/3 за кожним, відповідно до свідоцтва про право власності від 04.07.2007 року (том 3 а.с.183-185).

Позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності від 27.12.2010 року та договору дарування від 07.03.2014 року (том 3 а.с.186-189).

За даними СВ Управління СБ України в Донецькій області від 03.02.2017 року №56/13-744 вих. до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за № НОМЕР_1 від 03.02.2017 року за ч.1 ст.258 КК України, проводиться досудове розслідування (том 4 а.с.35).

За даними СВ Управління СБ України в Донецькій області від 06.05.2017 року №56/03-2675 до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про те, що 27.07.2014 року під час артилерійського обстрілу з територій, тимчасово не підконтрольних Україні, було зруйновано належну йому квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , за № НОМЕР_2 від 06.05.2017 року за ч.2 ст.258 КК України, проводиться досудове розслідування (том 4 а.с.36,37).

В матеріалах справи міститься копія акту від 30.10.2014 року, складеного під час обстеження частини житлового будинку АДРЕСА_4 , у зв`язку із прямим попаданням важкої артилерії 27.07.2014 року в квартири під час проведення антитерористичної операції в м.Дебальцеве, саме під час обстрілів житлового фонду армією держави Україна, тобто збройними силами держави Україна, а також під час безпосередніх бойових дій між збройними силами держави Україна та незаконними озброєними терористичними угрупованнями в період з 24 по 29 липня 2014 року та 03 вересня 2014 року, за підписом ОСОБА_3 , як начальника відділу архітектури та містобудування Дебальцівської міської ради, майстром будівельної групи з капітального ремонту ПП «Дебальцівська Житлово-Експлуатаційна контора №1 ОСОБА_6 , та позивачами ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , з якого вбачається опис пошкоджень квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а також перелік майна, що знаходилось в обох квартирах. Крім того, в зазначеному акті зроблено висновок, що квартири є аварійними та непридатними для подальшого проживання, а майно непридатне для подальшого використання. ( том 3 а.с.173-174).

В копії акту від 23.01.2015 року, складеного головним інженером ПП «Дебальцівський ЖЕК №1» Автушенко В.В., на підтвердження факту затоплення майна в квартирі АДРЕСА_6 внаслідок повторного пошкодження систем опалення та водопостачання в будинку АДРЕСА_7 зазначено, що це сталось внаслідок відсутності підвозу вугілля на всі котельні міста, вода порвала труби, в усіх кімнатах багато води, більш детально обстежити квартиру не є можливим, оскільки існує загроза життю, оскільки відбуваються постійні обстріли важкою артилерією, окрім того в дану квартиру вже мали місце потрапляння важкої артилерії (том 3 а.с.175).

Також , матеріли справи містять копію акту звірки розрахунків між ПП «Діоріт» та КП «Мірком» на 18.11.2013 року по витратах на проведення ремонту житлового будинку АДРЕСА_8 (том 3 а.с.201); копії фотознімків, на яких міститься зображення пошкоджених речей, нерухомості із датою виготовлення фотознімку 29.07.2014 року (том 3 а.с.208-213), а також копії фотознімків без дати, на яких зображене зруйноване приміщення (том 3 а.с.214-219).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зверталися до Начальника ЖЕУ Іванова Д.Ю., секретаря міської ради м. Дебальцева щодо необхідності огляду пошкодженої квартири, складання акту про пошкодження, щодо відновлення квартири (том 3 а.с.221-224);

Також , матеріали справи містять копію повідомлення ПП «Діоріт» позивачу ОСОБА_3 за №18 від 25.05.2014 року про кошторисну вартість будівельно-монатжних робіт при проведення ремонту квартири АДРЕСА_1 станом на 25.05.2014 року за підписом головного інженера ПП «Діоріт» ОСОБА_1 (том 3 а.с.231), копію повідомлення ПП «Діоріт» позивачу ОСОБА_4 за №19 від 26.05.2014 року про кошторисну вартість будівельно-монатжних робіт при проведення ремонту квартири АДРЕСА_2 станом на 26.05.2014 року за підписом головного інженера ПП «Діоріт» ОСОБА_1 (том 3 а.с.232).

Відповідно до копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 з 23.05.2011 року працює ПП «Діоріт» на посаді головного інженера проектів (том 4 а.с.33-34).

Відповідно до копії довідки Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 09.12.2016 року №65374/20-38-08-01-23 позивач ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року доходу у вигляді заробітної плати немає, наявна інформація про місце роботи ПП «Діоріт», в першому та четвертому кварталі 2015 року отримував благодійну допомогу від ХОБФ «Соціальна служба допомоги» в сумі 140,46 гривень та 241,60 гривень відповідно (том 4 а.с.21). Відповідно до копії відомостей Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 23.02.2018 року №Д/607/20-38-08-01-24 позивач ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року за даними Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків отримував благодійну допомогу від БО БФ «Станція Харків» в сумі 17 гривень, інформація про інші доходи відсутня (том 4 а.с.24).

Відповідно до копії трудової книжки позивач ОСОБА_3 з 11.07.2011 року обіймала посаду начальника відділу архітектури та містобудування Дебальцівської міської ради (том 4 а.с.28-29).

Відповідно до копії довідки Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 12.12.2016 року №65375/20-38-08-01-23 позивач ОСОБА_3 в першому кварталі 2016 року отримувала благодійну допомогу від ХОБФ «Соціальна служба допомоги» в сумі 407,18 гривень та від БО БФ «Станція Харків» в сумі 20 гривень, інформація про інші доходи відсутня (том 4 а.с.22). Відповідно до копії відомостей Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 29.06.2017 року №67204/20-38-08-01-23 інформації про доходи позивача ОСОБА_3 за період з 01.01.2017 року по 31.03.2017 року в Державному реєстрі фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків немає (том 4 а.с.23). Відповідно до копії відомостей Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 04.07.2016 року позивачем ОСОБА_3 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року отримано благодійну допомогу в сумі 124,40 гривень, інших даних про отримані доходи немає (том 4 а.с.25). Відповідно до копії відомостей Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 30.03.2018 року позивачем ОСОБА_3 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року отримано дохід у вигляді заробітної плати за місцем роботи Виконком Дебальцівської міської ради в розмірі 41847, 69 гривень, в також соціальну допомогу в сумі 100 гривень (том 4 а.с.26).

Відповідно до копії трудової книжки позивача ОСОБА_4 з 01.10.1999 року працює на Вокзалі Дебальцеве Донецької залізниці (том 4 а.с.30-32).

Відповідно до копії довідки про доходи виданої вокзал Дебальцеве «ДП Донецька залізниця» від 24.04.2017 року позивачу ОСОБА_4 нарахована за період з березня 2016 року по березень 2017 року заробітна плата в сумі 18368,98 гривень (том 4 а.с.27).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, крім іншого, виходив з того, що за відсутності вироку з приводу пошкодження майна позивачів належних, допустимих і достатніх доказів про те, що у даному випадку майно позивачів було пошкоджено внаслідок артилерійського обстрілу з метою, яка вказана у ст. 258 КК України - порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою, - є недоведеним, що житло позивачів було пошкоджено внаслідок терористичного акту. Тому відсутні передбачені ст. 19 Закону України «Про тероризм» підстави для відшкодування шкоди позивачам за рахунок Державного бюджету України.

Колегія суддів з такими мотивами суду першої інстанції не погоджується, оскільки сама по собі відсутність вироку суду у кримінальній справі не унеможливлює покладення на державу цивільно-правової відповідальності за наявності підстав встановлених законом. Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Між тим, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову, що є предметом цього судового розгляду необхідно відмовити з наступних мотивів.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивачі не скаржилися, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:

У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 12 січня 2006 року щодо прийнятності у справі «Ічер проти Туреччини» (Icyer v. Turkey), заява № 18888/02, § 73-87; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242; рішення ЄСПЛ від 10 травня 2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprys v. Turkey), заява № 25781/94, § 178-189).

Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної йому терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

Кожен , чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.

Позивачі , звертаючись до суду, крім іншого просили відшкодувати майнову шкоду за втрату житла у розмірі 2 496 120 грн., майнову шкоду завдану внаслідок «руйнування виконаних ними ремонтів» в зруйнованих помешканнях у розмірі 1 399 560 грн., майнову шкоду на відшкодування витрат, які позивачі мусили зробити для відновлення права на володіння майном, яке було втрачене в результаті терористичних актів у розмірі 753 736 грн., майнової шкоди за витрати на життя, щоб не померти від холоду та голоду 576 000 грн.

Мотивували позов, зокрема тим, що не отримали від держави відшкодування за пошкодження їх житла, на яке позивачі на їх думку, мають право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Вказували також на нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження майна внаслідок терористичного акту.

Судом встановлено, що позивачі зверталися до Дебальцевської міської ради, Уповноваженого з прав людини в Україні Валерії ОСОБА_7 , Кабінету Міністрів України, Донецької обласної державної адміністрації щодо отримання вказаного відшкодування, проте отримала відмови через невизначеність органу, відповідального за надання такого відшкодування, та відсутність відповідних державних програм. Тому позивачі вважають, що Держава Україна порушила закріплене у статті 19 Закону право на отримання відшкодування, оскільки тривалий період часу не надає компенсацію.

Судом не встановлено, що пошкодження майна позивачів відбулося внаслідок дій держави Україна, які можна кваліфікувати, як посягання з боку держави на право власності позивачів.

Позовні вимоги стосуються захисту позивачами права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачам на праві власності майна, тобто виконання державою позитивних обов`язків гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 5 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Так , за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).

Тобто , особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 50).

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа , якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Шкода , завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).

ЄСПЛ , дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).

Частина перша статті 19 Закону передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону).

З огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.

Висновки апеляційного суду узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду , викладеній у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц.

Позивачі посилаються на висновки ЄСПЛ у справах «Айдер та інші проти Туреччини», «Маккан та інші проти Сполученого Королівства», «Гюлек проти Туреччини», «Ісаєва проти Російської Федерації», «Есмухамбетов проти Росії», «Мільтаєв і Мельтаева проти Російської Федерації», «Інтерсплав проти України», «Україна- Тюмень» проти України», «Кечко проти України», між тим обставини тих справ мають істотну відмінність з обставинами справи яка є предметом цього судового розгляду.

Позивачем заявлені позовні вимоги, виходячи з розміру шкоди, визначеної саме як реальна вартість об`єктів нерухомого майна та інших речей, витрат понесених на ремонтні роботи, виконані до руйнування житла.

Між тим, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 КЦЗ України постановою КМ України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок).

На момент розгляду апеляційної скарги затверджено зміни до Порядку, який викладений у редакції постанови КМ України від 10 липня 2019 року № 623.

Постраждалими згідно з пунктом 2 Порядку визнаються особи, житлові будинки (квартири) яких: пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків (таким постраждалим надається грошова допомога); зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (таким постраждалим надається грошова компенсація).

Рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади.

Рішення про надання грошової компенсації приймає комісія з розгляду питань, пов`язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (далі - комісія), що створюється обласними держадміністраціями. (пункт 4 Порядку)

Пунктом 5 Порядку визначено перелік документів, які постраждалі подають для отримання грошової допомоги Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим органам виконавчої влади, для отримання грошової компенсації.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади у п`ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, а також за результатами обстеження житлових будинків (квартир), пошкоджених внаслідок надзвичайної ситуації, або проведення робіт з ліквідації її наслідків приймають рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим.

Комісія у п`ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, приймає рішення щодо надання постраждалим грошової компенсації, що оформляється протоколом, та повідомляє про це постраждалим.

На підставі рішень, прийнятих комісією та затверджених в установленому порядку, обласні держадміністрації готують подання із зазначенням списку постраждалих, обсягу необхідних коштів, іншої інформації, на підставі якої прийнято рішення, яке надсилається МТОТ для затвердження у двох примірниках, один з яких залишається у МТОТ. Форма подання затверджується МТОТ.

МТОТ на підставі отриманого та затвердженого подання здійснює перерахування коштів, які передбачені для надання грошової компенсації у бюджетній програмі на відповідний рік, обласним держадміністраціям у повному обсязі або пропорційно до потреб кожної області, зазначених у поданнях.

Розмір грошової компенсації зазначеним постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житлових будинків (квартир), які зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, але не більше ніж 300 000 грн (абзац другий пункту 7 Порядку).

У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення комісії до суду.

У відповідності до п. 11 Порядку після отримання грошової допомоги або компенсації постраждалі втрачають право на отримання пільг і компенсацій, передбачених у частині восьмій статті 86 та частині другій статті 89 Кодексу цивільного захисту України.

Отже , наразі порядок надання компенсації постраждалим та визначення його розміру встановлено державою та позивачі не позбавлені можливості звернутися за отриманням компенсації у встановленому законом порядку.

Висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 242/519/17.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Позивачі вказують, що зазнали моральної шкоди внаслідок антитерористичної операції в ході чого було зруйноване їх житло, вони змушені були переселитися з постійного місця свого проживання, що призвело до втрати роботи та порушення нормальних життєвих зав`язків.

Згідно статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки, в тому числі, осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, дія якого зупинена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053, та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, смт Дебальцеве Донецької області належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року, правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією. (стаття 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»)

Як передбачено частиною 2 статті 7 вказаного Закону Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

З встановлених судом обставин справи вбачається, що позивачі набули статусу внутрішньо переміщених осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Дійсно , факт спричинення позивачам моральної шкоди через те, що було зруйновано їх житло, вони змушені були переселитися з постійного місця свого проживання, що призвело до втрати роботи та порушення нормальних життєвих зав`язків - є беззаперечним, між тим, такої шкоди вони зазнали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

На час звернення до суду з цим позовом позивачі не могли мати легітимного очікування відшкодування моральної шкоди за рахунок держави Україна, оскільки компенсаційні виплати моральної шкоди за рахунок держави Україна на реалізацію ст. 19 Закону України «Про тероризм» наразі законом не передбачені.

Позивачі також вказують, що моральні страждання їм спричинені зокрема через те, що в порушення норм Конституції України в ході проведення антитерористичної операції державою Україна були застосовані Збройні Сили України, які обстрілювали житловий фонд міста Дебальцеве важкою артилерією; держава Україна є корумпованою; суди не виносять правосудних рішень, фальшують справи, не відновлюють права переселенців; Україна перетворюється на державу з фашистською ідеологією; влада в Україні використовує АТО для заробляння на бюджетних грошових потоках через корупційні схеми; держава Україна створила фашистські та неонацистські угруповання, які вбивають та тероризують російськомовних внутрішньо переміщених громадян України; держава Україна не дає позивачам можливості отримати допомогу міжнародних організацій; держава Україна позбавила позивачів права отримувати заробітну плату, працювати та займатися підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів вважає, що такі звинувачення держави Україна з боку позивачів є безпідставними, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім іншого позивачі просили стягнути з відповідачів майнову шкоду за витрати на оренду житла у розмірі 196 800 грн.

Щодо вказаних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України-громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частини перша статті 4 Закону № 1706-VII).

Частиною другою статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З метою обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб (далі - Порядок № 509).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 509 довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції.

Кабінетом Міністрів України 01.10.2014 прийнята постанова № 505, якою затверджений Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (надалі - Порядок № 505).

Цей Порядок визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї), встановлено у п. 3 Порядку № 505.

Згідно ст. 86 Кодексу Цивільного захисту України, забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Крім того, законом України від 06.09.18 № 2530-VIII «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законів України щодо запровадження механізму «єдиного вікна» та оптимізації здійснення контрольних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України» (далі - Закон № 2530-УІІІ), внесено зміни до п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України.

Так , відповідно до нового пп. 166.3.9 платник податку, який має статус внутрішньо переміщеної особи, має право включити до податкової знижки витрати фактично сплачені ним у вигляді орендної плати за договором оренди житла (квартири, будинку), оформленим згідно із вимогами чинного законодавства.

Отже , позивачі не позбавлені можливості звертатися до компетентних органів для отримання зазначених гарантій, компенсацій, знижок, а у разі неправомірної відмови – оскаржувати дії тих суб`єктів у судовому порядку. Компенсація витрат на оренду житла в інший спосіб законом не передбачена.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вимог позивачів про стягнення на їх користь завданої майнової шкоди за втрату їх доходів, які б вони реально одержали за звичайних обставин, якби їх права не були порушені в сумі 3917734, 00 грн.

Встановлено , що позивачі на момент виникнення спірних правовідносин були працевлаштовані, між позивачами та їх роботодавцями існували трудові правовідносини. Роботодавець зобов`язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Позивачі посилаються на те, що їм неправомірно відмовляли у прийнятті на роботу, оскільки вони мали статус внутрішньо переміщених осіб.

Колегія суддів зазначає, що у разі якщо мали місце неправомірні дії з боку осіб, які протиправно відмовляли позивачам у прийнятті на роботу, вони не позбавлені можливості звернутися до суду із відповідними позовами до таких осіб про визнання їх дій незаконними та про відшкодування завданої ними шкоди.

Щодо стягнення на користь позивачів витрат на їх здоров`я у зв`язку із ненаданням їм реабілітації, у зв`язку з ненаданням їм належного лікування в державі Україна, що призвело до втрати їх здоров`я та нервових зривів, за для проходження реабілітації, за для проходження медичного обстеження та за для подальшого лікування їх хвороб, яке їм не надане та за яке вони повинні в державі Україна колегія суддів зазначає наступне.

Позивачами подано до позову копії медичних довідок, які свідчать про звернення позивача ОСОБА_1 за медичною допомогою 12.07.2016 року, 12.12.2016 року, 15.12.2016 року, копію заяви до 3 листів непрацездатності позивача ОСОБА_3 щодо проведення їх оплати, копії заяв до мед закладу з приводу розгляду питання про ненадання меддопомоги (том 3 а.с.193-200).

Якщо позивачі вважають, що їм неправомірно було відмовлено у медичній допомозі, реабілітації, вони не позбавлені можливості звертатися до суду з позовами до осіб, які вчинили такі неправомірні дії. Однак відповідачі у цій справі не є особами, що мають відповідати за цими вимогами.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів причинного зв`язку між погіршенням стану здоров`я позивачів та антитерористичною операцією.

Відповідно до копії рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 22.02.2018 року було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність УПСЗН Харківської районної державної адміністрації, яка полягає у невидачі йому в день звернення 12.07.2016 року довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи та невидачі довідки про взяття на облік ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи, не направлення у строки встановлені Порядком розпорядження про виплату ОСОБА_1 призначеної ОСОБА_2 адресної грошової допомоги за період з 12.07.2016 року по 30.11.2016 року, що призвело до виплати цієї допомоги в лютому 2017 року. (том 4 а.с.38-41

Тобто , порушення прав позивачів встановлено судовий рішенням. Отже позивачі не позбавлені можливості звернутися з позовом до відповідного органу про відшкодування шкоди.

З огляду на наведене підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено, між тим рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову із наведених вище підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 6 березня 2019 року – змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – С.С. Кругова

О.В. Маміна