Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 361/17/15-ц

Провадження № 14-423 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бобрик» (далі - ТзОВ «Бобрик», відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 (далі - третя особа), про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційними скаргами позивача та відповідача на рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Волохова Л. А., Березовенко Р. В., Матвієнко Ю. О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 26 грудня 2014 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій з урахуванням подальших змін (заява від 10 лютого 2015 року) просив:

1.1. Визнати незаконним звільнення його з посади директора ТзОВ «Бобрик» за сумісництвом.

1.2. Скасувати оформлене протоколом № 3 позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року рішення цих зборів учасників про звільнення позивача з посади директора товариства з 28 грудня 2012 року з ініціативи власника на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (далі - рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року).

1.3. Скасувати наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення позивача з посади директора ТзОВ «Бобрик» за сумісництвом з 28 грудня 2012 року (далі - наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року).

1.4. Поновити позивача на посаді директора ТзОВ «Бобрик».

1.5. Стягнути з ТзОВ «Бобрик» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. Учасниками ТзОВ «Боровик» є позивач із часткою 30 % та ОСОБА_2 із часткою 70 % у статутному капіталі цього товариства.

2.2. 18 грудня 2012 року загальні збори учасників ТзОВ «Боровик» затвердили його статут і призначили позивача директоромцього товариства строком на три роки.

2.3. На підставі наказу № 1 від 18 червня 2012 року позивач приступив до виконання обов`язків директора ТзОВ «Бобрик».

2.4. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (довідка від 14 листопада 2014 року № 18074) датою звільнення позивача з роботи є 28 грудня 2012 року. З того часу він неодноразово звертався до ТзОВ «Бобрик» з письмовими заявами, в яких просив надати копію наказу № 2-З від 28 грудня 2012 року, але відповіді не отримав.

2.5. З грудня 2012 року позивача не допускають на робоче місце. Тому він звертався до Броварської міжрайонної прокуратури Київської області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. 8 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесена інформація про кримінальне правопорушення, а кримінальному провадженню присвоєний № 42013100130000015.

2.6. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29 травня 2013 року з 29 грудня 2012 року керівником ТзОВ «Бобрик» є ОСОБА_3 .

2.7. 30 грудня 2014 року позивач отримав копію наказу № 2-З від 28 грудня 2012 року. Цей наказ підписала учасник ТзОВ « Бобрик » ОСОБА_2 . Проте законодавство України та статут цього товариства не передбачали право учасника видавати та підписувати накази від імені юридичної особи. Згідно з пунктом 9.3 статуту ТзОВ «Бобрик» ці повноваження належать до компетенції директора товариства.

2.8. Підставою звільнення позивача з посади директора ТзОВ «Бобрик» у наказі № 2-З від 28 грудня 2012 року вказаний протокол № 3 загальних зборів учасників товариства від 28 грудня 2012 року.В оформленому цим протоколомрішенні позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року вказано, що позивач звільнений із посади директора ТзОВ «Бобрик» з 28 грудня 2012 року за ініціативою власника на підставі пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак у цьому пункті немає конкретних підстав звільнення за ініціативою власника, а тому самостійною підставою звільнення за ініціативою власника бути не може. Вичерпний перелік підстав звільнення працівника за ініціативою власника визначений у статтях 40 і 41 КЗпП України. Жодна з них не вказана у протоколі № 3 загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року.

2.9. Звільнення позивача з посади директора відбулося з порушенням пунктів 8.4 і 9.1 статуту ТзОВ «Бобрик», а також статей 59 і 61 Закону України «Про господарські товариства».

2.10. Наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року позивач отримав лише 30 грудня 2014 року, а тому не пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

3. 7 квітня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Мотивував рішення тим, що звільнення позивача з посади директора ТзОВ «Бобрик» відбулося з порушенням установленого законом порядку. Однак позивач пропустив строк звернення із заявою про вирішення трудового спору, передбачений статтею 233 КЗпП України, а про поновлення цього строку не клопотав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 18 липня 2017 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року й ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав незаконним і скасував рішення загальних зборів ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року та виданий того ж дня наказ № 2-З про звільнення позивача; поновив останнього на посаді директора ТзОВ «Бобрик»; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн.

6. Апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, є безпідставним, оскільки до моменту звернення до суду позивач не отримував копію наказу № 2-З від 28 грудня 2012 року та трудову книжку. Звільнення позивача з посади директора ТзОВ «Бобрик» відбулося з порушенням установленого законом порядку, є незаконним, а тому позивача слід поновити на роботі та стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У липні 2017 року відповідач подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року, а провадження у справі закрити. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

8. У серпні 2017 року позивач подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 18 липня 2017 року, а в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Скаржиться на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 17 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду від 18 липня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

10. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :

10.1. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у частині визнання незаконним звільнення позивача з посади директора ТзОВ «Бобрик» і скасування рішення загальних зборів цього товариства від 28 грудня 2012 року, оформленого протоколом № 3, помилково не застосували до спірних правовідносин припис частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

10.2. Суди помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства, не врахувавши, що корпоративні спори відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, підвідомчі господарським судам.

10.3. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 40, 41, 147, 149, 233-235 КЗпП України.

11. Позивач мотивує касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції :

11.1. Не обґрунтував стягнення з відповідача середнього заробітку у сумі 21 912,33 грн за період, менший ніж один календарний рік (з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року), а також помилково задовольнив вимоги про стягнення середнього заробітку за вказаний період, а не за весь час вимушеного прогулу (з 28 грудня 2012 року до 18 липня 2017 року).

11.2. Не застосував висновки Верховного Суду України у відповідних цивільних справах (трудових спорах) щодо стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період або за певний період, незважаючи на відповідний обов`язок, визначений частиною другою статті 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у відповідній редакції.

12. У жовтні 2017 року відповідач подав заперечення на касаційну скаргу позивача. Мотивує заперечення тим, що відповідно до статей 117 і 235 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за незаконне звільнення та за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Проте, оскільки припинення повноважень позивача відбулось шляхом його усунення від виконання обов`язків (відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України) та згідно зі статутом ТзОВ «Бобрик», вини останнього у невиплаті суми втраченого заробітку за час вимушеного прогулу немає.

(3) Позиція третьої особи

13. У жовтні 2017 року третя особа подала заперечення на касаційну скаргу позивача, вважаючи рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року незаконним і необґрунтованим.

14. Заперечення мотивувала так:

14.1. Для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до спірних правовідносин не застосовуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а працівник-сумісник не може бути поновлений на посаді.

14.2. Позовну вимогу про скасування рішення загальних зборів ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року має розглядати господарський суд, а тому провадження у цій частині треба закрити на підставі підпункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

14.3. Наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року є внутрішнім розпорядчим документом товариства, а його скасування відбувається у разі визнання незаконним звільнення та поновлення звільненого працівника.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо юрисдикції суду

15. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

16. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

17. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

18. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

19. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

20. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

21. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

22. З огляду на наведені приписи процесуальних законів, правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин її учасників.

23. Позивач вважає незаконним його звільнення з посади директора ТзОВ «Бобрик» за сумісництвом, а тому оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року, наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року, а також просить поновити його на тій посаді та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Натомість відповідач у касаційній скарзі стверджує, що припинив повноваження директора товариства в межах корпоративних відносин на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, а тому відповідні позовні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.

24. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).

25. ЦК України у редакції, чинній на час прийняття рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року, передбачав, що виконавчий орган товариства здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників (стаття 145).

26. Відповідно до частини першої статті 146 ЦК України у тій же редакції контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

27. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (див. абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційний Суд України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України).

28. За частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України.

29. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до статуту ТзОВ «Бобрик» директор у будь-який момент може бути усунений від виконання своїх обов`язків (пункт 8.4.3); обрання та відкликання директора товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (підпункт «і» пункту 9.1).

31. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

32. З огляду на вказане «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

33. Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

34. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що усунення загальними зборами директораТзОВ «Бобрик» від виконання його обов`язків відповідно до пункту 8.4.3 статуту відповідача є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння керівника задля унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.

36. З огляду не те, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства і управлінням ним, розгляд такої вимоги вимагає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства.

37. Стосовно вимог скасувати наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року, поновити позивача на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ці вимоги є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду (частини другої статті 214 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), якщо дослідження одного і того ж рішення загальних зборів ТзОВ «Бобрик» здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

38. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що хоча рішення уповноваженого органу товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальним за таких обставин є відносини корпоративні (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

39. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

40. Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядає касаційні скарги позивача та відповідача, які були подані та розгляд яких не було закінчено до набрання чинності Законом № 460-IX, за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності тим Законом.

41. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

42. З огляду на вказане доводи касаційної скарги стосовно встановлення обставин справи не може оцінити суд касаційної інстанції.

43. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

44. Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

45. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

46. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

47. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суд порушив правила юрисдикції, а тому касаційні скарги слід задовольнити частково: рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року скасувати, а провадження у справі - закрити.

(2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

48. Зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

49. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

50. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

(2.3) Щодо судових витрат

51. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

52. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бобрик» і ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бобрик», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівВ. В. Пророк В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська