ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9457/17 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Пилипенко О.Є.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Добрянська Я.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Кабінет міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин в особі голови Комітету про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 та ОСОБА_3 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи: Кабінет міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин в особі голови Комітету, в якому просили:

- визнати незаконними дії Київської міської ради;

- зобов`язати Київську міську раду виконати Закон України від 12.01.2006 «Про житловий фонд соціального призначення» та прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо невиконання Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»; зобов`язано Київську міську раду прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суд міста Києва від 30.08.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що Київською міською радою рішенням від 26.02.2010 № 11/3449 «Про створення житлового фонду соціального призначення» (на даний час є чинним і ніким не скасовано) сформовано Фонд житла соціального призначення, шляхом затвердження Реєстру жилих приміщень житлового фонду соціального призначення, до якого було включено 62 квартири що розташовані у трьох житлових будинках (новобудовах). Крім того, на сьогодні Департамент будівництва та житлового забезпечення підготував проект рішення Київської міської ради щодо включення 10 квартир у будинку АДРЕСА_1 до Реєстру жилих приміщень житлового фонду соціального призначення, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 11/3449.

Таким чином, апелянт наголошує, що відсутні підстави вважати протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо не створення в місті Києві житлового фонду соціального призначення та зобов`язувати територіальну громаду міста Києва приймати рішення, яке на сьогоднішній день прийнято, чинне та не скасоване.

05.03.2020 до суду апеляційної інстанції від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності третьої особи.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є малозабезпеченою сім`єю, з 23.09.2015 перебувають на обліку, як особи переміщені з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, на підставі довідок від 23.09.2015 № 3002015221, № 3002015222 виданих Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

12 січня 2006 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про житловий фонд соціального призначення».

Позивачі вважають, що відповідачем в порушення вимог законодавства (Закону України «Про житловий фонд соціального призначення») не прийнято рішення про формування фонду житла соціального призначення, а тому, звернулися з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що неприйняття відповідачем рішення про створення фонду житла соціального призначення порушує права позивачів на отримання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, тобто така бездіяльність Київської міської ради щодо не виконання Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» є протиправною, а також, відповідачем не доведено відсутність підстав для формування фонду житла соціального призначення та прийняття відповідного рішення відповідно до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з пунктом 7 статті 1 Житлового кодексу України житловим приміщенням є приміщення, призначене та придатне для постійного і переважного проживання (квартира, кімната).

Положеннями частини 1 статті 7 Житлового кодексу України визначені права та обов`язки власників житла, зокрема у разі, якщо власником житла є держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада села, селища, міста, фізична чи юридична особа, що набула право власності на житло відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 8 Житлового кодексу України за формою власності житловий фонд поділяється на комунальний житловий фонд, який належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання врегульовано Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР № 470 від 11.12.1984 (далі - Правила № 470).

Відповідно до п. 8 Правил № 470 обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання.

Пунктом 13 Правил № 470 визначено, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках;

7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі, старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);

8) внутрішньо переміщені особи з числа інвалідів війни, визначених у пунктах 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та члени їх сімей; а також члени сімей загиблих, визначені абзацами четвертим - восьмим, шістнадцятим - двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

За приписами ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті. Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 4 Закону України № 1706-VII).

Як вбачається із матеріалів справи та було зазначено судом вище, родина ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщені особи в управлінні праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, сім`ї призначено грошову допомогу.

Згідно з Порядком використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 535, сім`ї ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.

Надання і користування житловими приміщеннями для тимчасового проживання регулюються Порядком формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 422 (далі - Порядок № 422).

Пунктами 2, 3 Порядку № 422 визначено, що житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, якщо: таке житло є єдиним місцем проживання, а їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого житлового приміщення; середньомісячний сукупний дохід сім`ї за попередні шість місяців, розрахований виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги, менший від прожиткового мінімуму на сім`ю в розрахунку на місяць та величини регіонального показника опосередкованої вартості найму житла. Житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються за рішеннями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, Київської і Севастопольської міськдержадміністрацій.

В матеріалах справи наявний лист № 056/53-9 від 29.01.2016 Департаменту будівництва та житлового забезпечення, відповідно до якого рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 11/3449 «Про створення житлового фонду соціального призначення» (зі змінами від 20.09.2012 № 6/8290) Київською міською радою з метою формування житлового фонду соціального призначення, встановлення єдиного порядку обліку, збереження та контролю за жилими приміщеннями зазначеного фонду затверджено Реєстр жилих приміщень житлового фонду соціального призначення.

До зазначеного Реєстру було включено 62 квартири, розташовані у трьох житлових будинках (новобудовах) за адресами: АДРЕСА_2 та вулиця АДРЕСА_3 .

У 2010 та 2012 роках вказані квартири передано Головним управлінням житлового забезпечення (на сьогодні - Департамент будівництва та житлового забезпечення) до районних в місті Києві державних адміністрацій для поліпшення житлових умов громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку, для укладання з ними договорів найму соціального житла.

Згідно до статті 5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування шляхом:

1) будівництва нового житла;

2) реконструкції існуючих жилих будинків, а також переобладнання нежилих будинків у жилі;

3) отримання житла, переданого в дар органам місцевого самоврядування українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, міжнародними громадськими організаціями;

4) передачі в комунальну власність житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим;

5) передачі забудовниками місцевим радам частки жилої площі в новозбудованих будинках на підставах, передбачених законодавством;

6) передачі з державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету;

7) використання на договірних засадах приватного житлового фонду;

8) набуття права власності на житло на інших підставах, не заборонених законом

Таким чином, з 2012 року до теперішнього часу Київською міською радою не було прийнято рішення про створення фонду житла соціального призначення, а був створений Реєстр квартир соціального призначення, що прямо суперечить Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

За таких обставин, неприйняття відповідачем рішення про створення фонду житла соціального призначення порушує права позивачів на отримання у тимчасове користування як внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, а тому, така бездіяльність Київської міської ради щодо не виконання Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» є протиправною.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Київську міську раду прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (ст. 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).

Виконавчий орган міської ради, згідно зі ст. 7 вказаного Закону, включено до системи місцевого самоврядування у місті Києві.

Згідно з п. 6 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 у справі №1-45/2003 за конституційним поданням Президента України та конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 118, ч. 3 ст. 133, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141 Конституції України, ст. 23, п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 12, 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 13, 16, п. 2 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст.ст. 8, 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві), Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста).

Відповідні конституційні положення конкретизовані в Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «;Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч. 1 ст. 118 Конституції України).

Положеннями ч. 2 ст. 118 та ч. 2 ст. 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до ч. 2 ст. 133 мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (п. 10 розділу XV «Перехідні положення»).

Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (ст.ст. 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).

При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою (ч. 7 ст. 118 Конституції України, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, створення в місті Києві єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (Кабінету Міністрів України), відповідає положенням ч.ч. 1, 2 ст. 118, ч.ч. 1, 2 ст. 140 Конституції України. Створення такого органу також узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка визначає місцеве самоврядування як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення (п. 1 ст. 3) (п. 7 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003).

Згідно пункту 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 3 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень в адміністративних справах покладається на суб`єкта владних повноважень, який подає до суду докази на обґрунтування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності, але ці докази були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності.

Однак, відповідачем не доведено з посиланням на конкретні докази, відсутність підстав для формування фонду житла соціального призначення та прийняття відповідного рішення відповідно до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними.

Відтак, зобов`язання Київську міську раду прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення не є протиправним втручанням у дискреційні повноваження.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що за встановлених обставин справи найбільш ефективним способом захисту прав позивачів є зобов`язання відповідача прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення.

Доводи апеляційної скарги фактично повторюють заперечення, що подавалися до суду першої інстанції, яким суд першої інстанції надав оцінку та вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.Є. Пилипенко

О.О. Беспалов