ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/3180/14-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Дембіцького П.Д., суддів Боднарюка О.В., Левицького В.К. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, співвідповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство юстиції України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (далі - позивач) просить суд:

- скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ № 2239 о/с від 27 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 27 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом порушено його права та охоронювані законом інтереси.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий всупереч Конституції України, оскільки порушив не лише право на працю та доступ до державної служби, а також наклав на нього заборону обіймати протягом 10 років посади щодо яких здійснюється очищення влади.

Позивач також зазначає, що ні відповідачем, ні будь-яким іншим органом не було вжито жодних дій по встановленню його вини, оскільки не проводилось жодних перевірок на факт відповідності критеріям звільнення за Законом України «Про очищення влади».

Позивач вказує, що проходив службу в органах внутрішніх справ із 1991 року, пройшов службовий зріст до полковника міліції, має 25 років вислуги років, багаторазово відзначений, нагороджений почесними знаками, медалями, заохочувався почесними грамотами, винагородами. Також звертає увагу, що все своє життя присвятив захисту правопорядку від злочинних посягань, а з 1991 року присвятив себе служінню народу України, давав присягу народові України, а не Президентові чи іншому органу влади.

Крім того, позивач зазначив, що його звільнено в період настання тимчасової непрацездатності, оскільки в період з 06.10.2014 року по 23.10.2014 року та з 23.10.2014 року по 10.11.2014 року перебував на стаціонарному лікування.

Позивач зазначив, що звільнення з посади на підставі положень Закону України «Про очищення влади» є порушенням вимог міжнародних норм, а також практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права України, що обґрунтовує протиправність такого звільнення.

Міністерство внутрішніх справ України (далі – відповідач) до суду надало відзив на позов, у якому заперечувало проти позову, оскільки звільнення осіб визначених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки.

Крім того, процедура люстрації, передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) обласних Головних управлінь (Управлінь) МВС України.

Відповідач вказує, що позивач у період із березня 2010 року по жовтень 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ на керівних посадах, а саме: першого заступника начальника Управління МВС України в Тернопільській області – начальника кримінальної міліції (з 26 березня 2010 року по червень 2011 року); заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції (з 08 червня 2011 року по 27 жовтня 2014 року). Сукупний період перебування позивача на вказаних посадах у зазначений Законом України «Про очищення влади» період становив три роки та одинадцять місяців, а тому у відповідності до вказаного Закону позивач підлягав звільненню зі служби впродовж десяти днів з дня набуття чинності вказаним Законом.

Відповідач також зазначає, що Законом України «Про очищення влади» не передбачається встановлення будь-яких виключень або преференцій для посадових осіб, зазначених в частині першій ст. 3 цього Закону, що давали б їм змогу звільнитися від застосування люстраційної процедури або її відтермінування, внаслідок чого їх звільнення повинно було відбутися у строки встановлені законодавцем незалежно від будь-яких обставин, зокрема перебування у стані тимчасової непрацездатності, а тому принцип законності при прийнятті рішення відносно позивача було дотримано.

УМВС України в Чернівецькій області надало до суду письмові пояснення, в яких зазначило, що повністю підтримує правову позицію Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України, вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, який не підлягає задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство юстиції України надала до суду письмові пояснення щодо позовних вимог позивача, в яких зазначила, що заперечує проти позову, оскільки Закон України «Про очищення влади» є спеціальним по відношенню до інших нормативно-правових актів, має імперативний характер, а тому підлягає безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами, в тому числі позивачем, оскільки Закон немає виключень стосовно звільнення осіб, на підставі заборон, передбачених Законом.

Третя особа, також звертає увагу, що заходи очищення влади необхідно розглядати, як комплекс надзвичайних адміністративних заходів, спрямованих на тимчасове обмеження обіймати певні посади (перебувати на службі) певних осіб з метою захисту молодої демократії та унеможливлення відновлення авторитарного режиму. Конституційним судом України не визнано неконституційність закону чи окремих його положень, такий закон є чинним на території України і спірні правовідносини мають бути вирішенні на підставі чинного законодавства. (т. 2 а. с.207-217).

У судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, поданих письмових поясненнях, з урахуванням яких просив суд задовольнити позовні вимоги, а справу розглядати в порядку письмового провадження.

У судовому засіданні представники відповідачів, третьої особи заперечували проти позову, надали пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Оскільки сторонами заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає, що відсутні перешкоди розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно, повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , освіта вища юридична, 06.01.1991 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. В матеріалах особової справи позивача міститься його зобов`язання, в якому позивач зобов`язувався, що він ОСОБА_1 вступає добровільно в органи МВС зобов`язується суворо і неухильно дотримуватися військової дисципліни, встановленої в МВС і беззаперечно виконувати всі накази і розпорядження начальників і командирів, яку проходив в тому числі УМВС в Чернівецькій області в різних підрозділах.

08.02.1992 року ОСОБА_1 прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року № 382, наступного змісту: « ОСОБА_2 вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її, Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю.

Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».

Згідно послужного списку позивач проходив службу органах внутрішніх справ України в різних посадах начальницького складу, зокрема з 06.01.1991 року по 12.08.2005 року в УМВС України в Чернівецькій області.

З 06.09.2005 року позивач проходив службу в складі старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, полковником міліції, на керівних посадах територіальних органів внутрішніх справ України, зокрема:

- з вересня 2005 року по березень 2007 року на посаді заступника начальника УМВС України у Львівській області – начальник Львівського міського управління;

- з березня 2007 року по липень 2007 року на посаді заступника начальника УМВС України в Закарпатській області – начальник кримінальної міліції;

- з липня 2007 року по березень 2010 року перший заступник начальника УМВС України в Тернопільській області – начальник кримінальної міліції. (т. 2 а. с. 2).

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 26.03.2010 року № 477 о/с призначено полковника міліції ОСОБА_1 першим заступником начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальником кримінальної міліції, звільнивши його з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Тернопільській області – начальника кримінальної міліції. (т. 1 а. с. 218, т. 3 а. с. 67).

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 08.06.2011 року № 726 о/с призначено полковника міліції ОСОБА_1 заступником начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальником кримінальної міліції, звільнивши його з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції згідно його рапорту від 24.05.2011.(т. 1 а. с. 219, т. 3 а. с. 68).

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 27.10.2014 року № 2239 о/с відповідно до п. п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника кримінальної міліції. (т. 1 а. с. 20, 217, т. 3 а. с. 66, 222-224 ).

Наказом начальника Управління МВС України в Чернівецькій області від 31.10.2014 року № 326 о/с вважати: вислугу в органах внутрішніх справи на 27 жовтня 2014 року полковника міліції ОСОБА_1 (С-647793), заступника начальника УМВС – начальника кримінальної міліції, звільненого з ОВС наказом МВС України від 27.10.2014 № 2239о/с: календарну – 25 років 08 місяців 23 дні; в пільговому обчисленні – 31 рік 09 місяців 04 дні. Залишок невикористаної відпустки за 2014 рік становить 23 доби. Виплатити премію за жовтень 2014 року в розмірі 101%. (т. 1 а. с. 21).

Із змісту довідки про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ УМВС серія НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_1 в період з 23.10.2014 року по 10.11.2014 року перебував на стаціонарному лікуванні.(т. 1 а. с. 23, т. 3 а. с. 201).

Відповідно до довідки сектору медичного забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області від 11.03.2015 року № 16/170 видно, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні з поліклінікою Сектору медичного забезпечення УМВС України в Чернівецькій області з 27 лютого по 11 березня 2015 року, тобто звільнення відбулося під час перебування на стаціонарному лікуванні (т. 1 а. с. 148).

Із змісту листа Генеральної прокуратури України від 22.07.2019 року № 15/5-54вих-19 видно, що Управлінням спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201500000000054 від 03.03.2014 року за фактом захоплення колишнім Президентом України Януковичем В.Ф. державної влади, в тому числі шляхом зміни Конституції України та прийняття Конституційним судом України неправосудних рішень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 375 КК України.

Крім того, Управлінням спеціалізованих розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000003490 від 17.11.2016 року за фактом створення колишнім Президентом України ОСОБА_3 злочинної організації, керівництва нею та її діяльністю, вчинення вказаною злочинною організацією у 2010 році кримінальних правопорушень з метою узурпації влади, організації вищими посадовими особами держави перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів в період листопада 2013-лютого 2014 року, що призвело до масових жертв серед протестувальників, організації їх умисних вбивств та інших фактів протидії протестним акціям за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України.

Також Управлінням спеціалізованих розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001048 від 10.10.2014 року за фактом створення сумісно з ОСОБА_3 злочинної організації, участь у ній та у злочинах, вчинюваних такою організацією, перешкоджання проведення у м. Києві в період листопада 2013 року – лютого 2014 року мирних мітингів, організація перевищення у цей період часу влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів України, що призвело до тяжких наслідків, та організації вчинення умисних вбивств мітингувальників правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ст. 340, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 121, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 408 КК України.

У вищевказаних кримінальних провадженнях ОСОБА_1 не має будь-якого процесуального статусу, у тому числі не притягувався до кримінальної відповідальності. (т. 3 а. с. 237-238).

Дослідженням матеріалів особової справи позивача встановлено, що в матеріалах особової справи відсутні відомості проте, що полковник міліції ОСОБА_1 в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сприяв створенню колишнім Президентом України ОСОБА_3 злочинної організації, керівництва нею та її діяльністю, вчинення вказаною злочинною організацією у 2010 році кримінальних правопорушень з метою узурпації влади, організації вищими посадовими особами держави перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів в період листопада 2013-лютого 2014 року, що призвело до масових жертв серед протестувальників, організації їх умисних вбивств та інших фактів протидії протестним акціям, а також створенню сумісно з ОСОБА_3 злочинної організації, участь у ній та у злочинах, вчинюваних такою організацією, перешкоджання проведення у м. Києві в період листопада 2013 року – лютого 2014 року мирних мітингів, організація перевищення у цей період часу влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів України, що призвело до тяжких наслідків, та організації вчинення умисних вбивств мітингувальників.

Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень ст. 38, ч.1, 2 ст. 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Згідно ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 58, 61, п. 1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України) .

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі Закон № 1682-VII).

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктами 2 та 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 3 "Критерії здійснення очищення влади (люстрації)" Закону № 1682-VII місить вичерпний перелік підстав для звільнення працівника із займаної посади в обов`язковому порядку, тобто у випадку відповідності працівника цим критеріям у суб`єкта владних повноважень виникає імперативний обов`язок звільнити працівника.

Так, відповідно до ст. 3 цього Закону такими критеріями є, зокрема перебування сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року на посадах, передбачених ч. 1 ст. 3 цього Закону України "Про очищення влади".

Факт перебування позивача сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року на посадах, передбачених ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII, підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5, 6 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, у випадку, якщо нормативно-правовий акт частково або в цілому не відповідає змісту іншого нормативно-правового акта, суд має право засовувати до спірних правовідносин нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, а за відсутності належного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин - аналогію закону або аналогію права.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України однією із засад (принципів) судочинства визначено верховенство права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).

Суд звертає увагу, що звільнення особи відповідно до Закону України "Про очищення влади" свідчить про те, що державою офіційно визнано те, що особа, яка займала певну керівну посаду (посади) не менше року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, приймала рішення або своїми діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Цей висновок безпосередньо випливає зі змісту ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Таким чином, з огляду на зміст вказаних статей та мету прийняття закону можна дійти висновку, що положення п. п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та інші положення нормативно-правових актів, на які посилається відповідач та співвідповідач як на підставу для звільнення позивача з посади, не можуть бути застосовані окремо без урахування основних засад цього закону та мети його прийняття.

Тобто, сам по собі такий критерій, як зайняття особою керівної посади упродовж не менше року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, очевидно не може бути свідченням про вчинення особою зазначених діянь.

Водночас, не вчинення посадовою особою зазначених вище дій чи бездіяльності, або не прийняття зазначених рішень виключає можливість застосування положень Закону України "Про очищення влади", оскільки цей закон очевидно не стосується осіб, які, перебуваючи на керівних посадах, сумлінно виконували свої посадові обов`язки.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У рішенні від 24.07.2014 року у справі "Будченко проти України" №38677/06 Європейський суд з прав людини зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням цієї статті у зв`язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, гарантії щодо незаконного звільнення та презумпція невинуватості є конституційними нормами прямої дії, які є юридично вищими порівняно з нормами Закону України "Про очищення влади", на які посилаються відповідачі, тому норми Закону України "Про очищення влади" в частині, що суперечать конституційним правам позивача не підлягають застосуванню.

Відсутність передбаченого чинним законодавством нормативного регулювання обов`язку щодо встановлення обставин про прийняття посадовою особою рішень, вчинення дій чи бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, не може бути підставою для не вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій щодо встановлення цих обставин, з огляду на передбачений чинним законодавством обов`язок забезпечити дотримання конституційних прав позивача та належним чином обґрунтувати своє рішення, а у випадку його оскарження в судовому порядку довести суду правомірність цього рішення.

Проте, ані наказ, ані відзив на позовну заяву, а також матеріали особової справи полковника міліції Попова ОСОБА_5 не містять відомостей щодо встановлення суб`єктом владних повноважень обставин, що свідчать про прийняття позивачем рішень на час перебування на керівних посадах у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, на день звільнення або вчинення дій чи бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно практики Європейського суду з прав людини не можна вважати втручання законним, якщо юридичні повноваження виконавчої влади виражаються в термінах необмеженої влади. Закон повинен указувати межі будь-яких повноважень компетентної влади і способів їх здійснення. Закон повинен з достатньою ясністю і з урахуванням законної мети конкретного заходу надавати особі необхідний захист від свавільного втручання. Висновок про те, що втручання не відповідає закону, достатній для висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу й на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості.

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Суд під час розгляду справи враховує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17 жовтня 2019 року, яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади».

Зокрема, у своєму рішенні ЄСПЛ вказав, що: «Закон про очищення влади відрізняється від законів про люстрацію, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи тим, що він ширше за своїм охопленням. Вона переслідує дві різні цілі. Перша - це захист суспільства від осіб, які в силу своєї минулої поведінки можуть становити загрозу для новоствореного демократичного режиму. Друге - очистити державну адміністрацію від осіб, причетних до масштабної корупції. Термін люстрація в своєму традиційному значенні охоплює тільки перший процес.

У своєму проміжному висновку, прийнятому в грудні 2014 року, Венеціанська комісія наголосила, що для дотримання прав людини, верховенства права і демократії люстрація повинна забезпечувати справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом прав особистості, з іншого боку. Комісія також звернула увагу на деякі недоліки Закону 2014 року про очищення влади, що стосуються особистої сфери застосування закону (необхідність обмежити люстрацію найбільш важливими посадами в державі і т.д.), фактору часу (два періоду виключення і т.), проведення люстрації (децентралізована процедура, відсутність незалежного органу та ін.) і процесуальні гарантії (індивідуалізована відповідальність, захист персональних даних осіб, які підлягають люстрації, доступність судового нагляду та ін.).»

В межах вказаного рішення Європейського суду з прав людини, судом зроблено висновки, що заходи до заявників були обмежуючими та мали широкий обсяг. Тому були потрібні дуже переконливі причини, які свідчать про те, що їх можна застосовувати без будь-якої індивідуальної оцінки своїх дій. Однак, уряд не послався на будь-яке обговорення таких причин у парламентських обговореннях щодо Закону про люстрацію, які, крім того, відзначилися розходженням між проголошеними у законі принципами презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності та фактичним втіленням норм Закону.

Отже, вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов`язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.

В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи, і які були більш цільовими і вузько спрямованими.

В контексті викладеного, суд зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України "Про очищення влади", а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваного наказу.

При цьому, на час знаходження позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з органів внутрішніх справ, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, тому позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу в даному конкретному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, оскільки займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного наказу з підстав у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу.

Приписи Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі – Закон № 565-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв`язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегулювано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 565-XII) не регулюють процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 3 ст. 40 КЗпП України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

За змістом зазначеної норми в період тимчасової непрацездатності не допускається проведення самої процедури звільнення.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.11.92 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

У судовому засідання встановлено, що звільнення позивача відбулося під час тимчасової непрацездатності.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав видавати оскаржуваний наказ у період тимчасової непрацездатності позивача.

Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII ( редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 114 від 29.07.1991 року (далі – Положення № 114) визначено порядок проходження служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 1 Закону № 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ст. 4 Закону № 565-XII правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

У відповідності ч. 1 ст. 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 565-XII визначено оплату праці працівників міліції.

Відповідно ст. 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Згідно ч. ч. 1-2, 5-6 ст. 21 Закону України «Про міліцію» визначено, що працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.

Держава гарантує захист життя, здоров`я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім`ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не пов`язані із службовою діяльністю.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Відповідно до п. п. "а" п. 62 Положення № 114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Згідно п. 8 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п`яти років, (окрім інших):особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду.

Дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться:

за станом здоров`я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;

у зв`язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;

за службовою невідповідністю;

у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

у зв`язку з не проходженням випробування в період іспитового строку;

у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.

В п. 64 Положення № 114 зазначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров`я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв`язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

є) за порушення дисципліни;

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

з) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

і) у зв`язку з непроходженням випробування в період іспитового строку;

ї) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

й) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що позивач на день прийняття оскаржуваного наказу не досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, тобто його звільнення відбулося достроково, без дотримання п. п. 8, 64 Положення № 114.

Крім того, у матеріалах особової справи відсутні будь-які належні, допустимі, достовірні, достатні докази, як визначено ст. ст. 72-77 КАС України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», які б свідчили про наявні відомості про те, що полковник міліції ОСОБА_1 в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, по день звільнення з посади сприяв створенню колишнім Президентом України ОСОБА_3 злочинної організації, керівництва нею та її діяльністю, вчинення вказаною злочинною організацією у 2010 році кримінальних правопорушень з метою узурпації влади, організації вищими посадовими особами держави перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів в період листопада 2013-лютого 2014 року, що призвело до масових жертв серед протестувальників, організації їх умисних вбивств та інших фактів протидії протестним акціям, а також створенню сумісно з ОСОБА_3 злочинної організації, участь у ній та у злочинах, вчинюваних такою організацією, перешкоджання проведення у м. Києві в період листопада 2013 року – лютого 2014 року мирних мітингів, організація перевищення у цей період часу влади та службових повноважень працівниками правоохоронних органів України, що призвело до тяжких наслідків, та організації вчинення умисних вбивств мітингувальників.

З огляду на зазначене, судом визнається необґрунтованим посилання в оскаржуваному наказі на підпункт 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки зазначені пункти не містить фактичних обставин, з якими пов`язується звільнення особи, а жодної з підстав, передбачених п. п. 8, 64 Положення № 114 відносно позивача, не встановлено.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідачі не надали суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів, як визначено ст. ст. 72-77 КАС України в обґрунтування своїх заперечень.

Суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом Порядку свідчить про незаконність такого наказу, його скасування, тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції з 28.10.2014 року, оскільки позивача звільнено з вказаної посади.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

В матеріалах справи міститься довідка № 998 від 16.04.2019 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді заступник начальника УМВС – начальник кримінальної міліції УМВС України в Чернівецькій області. (т. 3 а. с. 59).

Із змісту вказаної довідки видно, що позивачу нараховано заробітну плату за вересень 2014 року в розмірі 9011,84 грн, за жовтень 2014 року 7849,01 грн. разом 16860,85 грн. загальна кількість календарних днів за які нараховано грошове забезпечення 57 календарних днів.

Таким чином, враховуючи, що загальна кількість робочих днів за вересень 2014 року та за жовтень 2014 року становить 57 робочих днів, а тому суд дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата позивача становить 295,80 грн. (16860,85 грн. / 57 днів = 295,80 грн/день).

З матеріалів справи видно, що період вимушеного прогулу позивача з 28.10.2014 року (день наступний за днем звільнення) по 13.03.2020 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) складає: за 28.10.2014 року по 31.12.2014 рік - 65 календарних днів, за 2015 рік – 365 календарних днів, за 2016 рік – 366 календарних днів, за 2017 рік – 365 календарних днів, за 2018 рік – 365 календарних днів, за 2019 рік – 365 календарних днів, за 01.01.2020 року по 13.03.2020 року – 73 календарних днів. Всього 1957 календарних днів.

Беручи до уваги вищевикладене, суд стягує на користь позивача з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 28.10.2014 року по 13.03.2020 року у сумі 580951,20 грн (295,80 грн/день*1964 календарних днів).

Відповідно до п.3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 2 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Встановлені судом обставини свідчать, проте що відповідачем вказаних критеріїв при прийнятті спірного рішення не дотримано.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідачами не доведено правомірність прийнятого рішення.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов необхідно задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають у зв`язку із звільненням позивача від їх сплати.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції.

3. Поновити полковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції.

4. Стягнути з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 року по 13.03.2020 року у сумі 580951,20 грн.

5. Рішення в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області – начальника кримінальної міліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач : - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: - Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684);

Співвідповідач: - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, вул. Головна, 24, код ЄДРПОУ 08592371);

Третя особа: - Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).

Головуючий суддя: П.Д. Дембіцький

Судді: О.В. Боднарюк

В.К. Левицький