Доповідач -Дронська І.О.

Справа № 420/859/19

Провадження № 22-ц/810/942/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду:

головуючого судді Дронської І. О.,

суддів Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,

за участю секретаря Пономарьової В.С.

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі»,

представник позивача - Бондаренко В.С.,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 04 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Чалого А. В. 04.09.2019 року в смт Новопсков

за позовом Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом, плати за надання та управління кредитом

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року позивач КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» звернувся до суду із зазначеним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що 05.03.2009 року між КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» ( далі Фонд) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 0030/2009 про надання кредиту в сумі 10000,00 грн строком на 07 років зі сплатою повернення кредитних коштів щоквартально до 20 числа поточного кварталу, згідно з встановленим графіком.

З метою забезпечення повернення кредиту між Фондом та ОСОБА_2 05.03.2009 року було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед Фондом солідарно з ОСОБА_3 за своєчасне та в повному обсязі виконання усіх боргових зобов`язань.

Посилаючись на порушення відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 07.05.2019 року утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 9723,13 грн, відсоткам за користування кредитом в сумі 2530,43 грн, плати за надання та управління кредитом в сумі – 2530,43 грн, позивач просив суд розірвати укладений 05 березня 2009 року кредитний договір № 0030/2009 та стягнути у солідарному порядку з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2 заборгованість, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 05 березня 2009 року у сумі 14783,99 грн.

Рішенням Новопсковьского районного суду Луганської області від 04.09.2019 року у задоволенні позовних вимог КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом, плати за надання та управління кредитом відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачем КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, скаржник просив скасувати рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 04.09.2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги Фонду у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що КП «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» з метою реалізації державної політики стимулювання житлового будівництва на селі надає кредити з бюджету, тому у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 50 Бюджетного Кодексу України позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.

Сторони , яких повідомлено належним чином про дату час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило.

Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі зазначених осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно п.п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…

Так, судом першої інстанції встановлено, що 05.03.2009 року між КП «Фонд ІЖБ» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 0030/2009 для спорудження інженерних мереж (газифікація) за умовами якого ОСОБА_3 , як позичальниці, позивачем було надано кредит у розмірі 10000,00 грн із платою за користування кредитом 3 % річних та платою у розмірі 3% річних за надання та управління кредитом з кінцевим строком повернення – 05.03.2016 року (пункти 1.1; 2.7; 2.8; 8.1 Договору).

Сторони визначили (пункт 2.5. Договору), що позичальниця зобов`язується здійснювати погашення кредиту рівними частинами чотири рази на рік по 400,00 грн та одночасно вносити плату за користування кредитом, надання та управління кредитом чотири рази на рік до: 05 березня, 05 червня, 05 вересня, 05 грудня, щорічно.

Згідно з пунктом 7.2. Договору за прострочення платежу за кредитним договором позичальниці може нараховуватися пеня (за кожен день прострочення) з розрахунку подвійної річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення боргу.

У забезпечення кредитного договору, 05.03.2009 року між КП «Фонд ІЖБ» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався відповідати перед Фондом солідарно з ОСОБА_3 за своєчасне та в повному обсязі виконання усіх боргових зобов`язань.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем свої зобов`язання за кредитним договором виконані у повному обсязі, а відповідачка ОСОБА_3 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, останній платіж здійснила 05 березня 2010 року, заборгованість почала обліковуватися позивачем з 05.06.2010 року.

Всього у період дії договору ОСОБА_3 сплатила позивачу 1147,29 гривень.

Станом на 07.05.2019 року за Кредитним договором № 0030/2009 загальна сума заборгованості становила 14783,99 гривень, у тому числі: заборгованість за кредитом – 9723,13 гривень; заборгованість за користування кредитом – 2530,43 гривень; заборгованість за видачу та управління кредитом – 2530,43 гривень, що підтверджується Розрахунком боргу.

06.08.2018 року ОСОБА_3 надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила про застосування позовної давності, оскільки позивач повинен був звернутися до суду з дійсним позовом в строк до 05.03.2019 року.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Фонду, суд першої інстанції зазначив, що визнає обґрунтованими доводи відповідачки ОСОБА_1 про сплив строків давності, оскільки у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання протягом трьох років, починаючи з 06 березня 2016 року, проте, позивач звернувся суду з вказаним позовом 10 травня 2019 року, тобто після спливу строку позовної давності, при цьому суд першої інстанції зазначив, що обставин, які б свідчили, що позивач не мав можливості дізнатися про порушення свого права у межах строку позовної давності, у ході судового розгляду не встановлено.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, адже до нього суд дійшов поспішно, з певними порушеннями норм процесуального права щодо повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, їх вивчення та оцінки, а також неправильним застосуванням норм матеріального права щодо спірних правовідносин, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення.

Так , судом першої інстанції вірно встановлено, що 05.03.2009 року між КП «Фонд ІЖБ» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 0030/2009 для спорудження інженерних мереж (газифікація) за умовами якого ОСОБА_3 , як позичальниці, позивачем було надано кредит у розмірі 10000,00 грн із платою за користування кредитом 3 % річних та платою у розмірі 3% річних за надання та управління кредитом з кінцевим строком повернення – 05.03.2016 року.

Зазначені обставини відповідачами не заперечуються.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

За змістом ст.ст. 526, 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб`єкта - кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За доводами позовної заяви позивачем КП «Фонд ІЖБ» свої зобов`язання за кредитним договором № 0030/2009 від 05.03.2009 року виконані у повному обсязі, а відповідачка ОСОБА_3 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, останній платіж здійснила 05.03.2010 року, всього у період дії договору ОСОБА_3 сплатила позивачу 1147,29 грн та станом на 07.05.2019 року загальна сума заборгованості становила 14783,99 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом – 9723,13 гривень; заборгованість за користування кредитом – 2530,43 грн; заборгованість за видачу та управління кредитом – 2530,43 грн, що, як вважає позивач, підтверджується розрахунком боргу.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості колегією суддів установлено, що залишок непогашеного кредиту відповідачки ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) складає 9723,13 грн з розрахунку отриманих кредитних коштів в сумі 10000 грн за мінусом сплачених відповідачкою грошових коштів в сумі 276,87 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту та позивач має право вимагати повернення цієї суми.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім нараховані відсотки за користування кредитними коштами та плату за надання та управління кредитом за період з 2010 року по 2019 року відповідно в сумі 2530,43 грн та 2530,43 грн.

Відповідно висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що відповідно до п. 2.5. кредитного договору сторони узгодили дату закінчення повернення кредиту – 05.03.2016 року, та, відповідно до п. 8.1. - строк дії кредитного договору до 05.03.2016 року, колегія суддів вважає, що саме по 05.03.2016 року позивач має право нараховувати відсотки за користування ОСОБА_3 кредитними коштами та плату за надання та управління кредитом.

Оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 05.03.2016 року позивач не мав права нараховувати відповідачці проценти за користування кредитними коштами та плати за надання та управління кредитом, то вимога позивача про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по процентами за користування кредитом за період з 06.03.2016 року по 07.05.2019 року, а.а.с. 12,22, не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Колегія суддів вважає, що заборгованість за кредитним договором № 0030/2009 від 05.03.2009 року за користування кредитом та плати за надання та управління кредитом підлягає нарахуванню за період з 29.09.2010 року по 05.03.2016 року, що складає 1984 дні та, з урахуванням встановленою сторонами відсотковою ставкою 3% за користування кредитом та 3%- плати за надання та управління кредитом, а також суми заборгованості за тілом кредиту - 9723,13 грн, сума заборгованості за відсотками за користування кредитом складає 1605,00 грн та плата за надання та управління кредитом – 1605,00 грн і саме на стягнення зазначених сум позивач має право, а тому позовні вимоги КП «Фонд ІЖБ» у цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України за період з 06.03.2016 року по 07.05.2019 року позивач не пред`явив.

Як вбачається з доводів позовної заяви позивач просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором у солідарному порядку з боржниці ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) та поручителя ОСОБА_2 , посилаючись на те, що останній у забезпечення кредитного договору уклав з позивачем договір поруки від 05.03.2009 року та зобов`язався перед КП «Фонд ІЖБ» відповідати солідарно з ОСОБА_3 за своєчасне та в повному обсязі виконання усіх боргових зобов`язань останньої.

Відповідно до п. 6.1. договору поруки від 05.03.2009 року цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань Поручителя і Боржника за кредитним договором, а.с. 24.

Отже, умови договору поруки від 05.03.2009 року про його дію до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору № 0030/2009 від 05.03.2009 року позичальниця зобов`язується здійснювати погашення кредиту рівними частинами чотири рази на рік по 400,00 грн та одночасно вносити плату за користування кредитом, надання та управління кредитом чотири рази на рік до: 05 березня, 05 червня, 05 вересня, 05 грудня, щорічно, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого договором поруки строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя і у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений ч.4 ст.559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічний висновок зазначений у правових позиціях, висловлених Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року за № 6-223цс16, від 19 жовтня 2016 року №1265цс15, від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16 та в інших.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком і не знайшла підстав для відступлення від нього (постанова від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/1).

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання у строк більше, ніж передбачено ч. 4 ст. 559 ЦПК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Як убачається з матеріалів справи позивач КП «Фонд ІЖБ» звернувся до суду з позовом 20.05.2019 року, а тому вимоги до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, яка виникла до 20.05. 2016 року за кредитним договором № 0030/2009 від 05.03.2009 року, яким передбачено до сплати останній платіж 05.03.2016 року та який діє до 05.03.2016 року, позивачем пред`явлені поза межами встановленого строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо застосування до позовних вимог КП «Фонд ІЖБ» строку позовної давності, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання застосування строку позовної давності регулюються Главою 19 «Позовна давність» Цивільного Кодексу України.

Під поняттям позовна давність, відповідно до ст. 256 ЦК України, розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законодавцем встановлено два види строку позовної давності: загальний (три роки) та спеціальний, який в свою чергу поділяється на скорочений та збільшений. Окремі випадки застосування спеціального строку позовної давності передбачені статтею 258 ЦК України.

За загальним принципом проголошеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як убачається з матеріалів справи у своєму відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 просила суд першої інстанції застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Фонд ІЖБ», а.с. 44.

Суд першої інстанції, посилаючись у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на те, що суд визнає обґрунтованими доводи відповідача ОСОБА_1 про сплив строків давності та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керуючись ст. 256, ч. 4 ст. 267 ЦК України, не звернув уваги на положення ст. 268 ЦК України щодо вимог, на які позовна давність не поширюється та на те, що вказаний перелік не є вичерпним.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги та окремими нормативними актами щодо деяких правовідносин визначені інші строки позовної давності, або взагалі визначено незастосування до деяких правовідносин строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позовна давність на вимоги КП «Фонд ІЖБ» про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з відповідачкою ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) не поширюється.

Як вбачається з положень статуту КП «Фонд ІЖБ» Фонд є юридичною особою публічного права – комунальним унітарним некомерційним спеціалізованим підприємством, небанківською фінансовою установою ( п.2.1.), а.а.с. 15-21.

Відповідно до п.3.1. статуту метою Фонду є реалізація в Луганській області Концепції державної житлової політики, забезпечення організації роботи щодо виконання програм пільгового кредитування індивідуальних сільських забудовників, підтримки індивідуального житлового будівництва, енергозбереження та реформування теплового господарства, сільського господарства та розвитку сільських територій, розширення інвестування в будівництво житла та інженерних мереж, створення сприятливих умов для закріплення працездатного населення в сільській місцевості, розвитку особистих селянських господарств, без мети отримання прибутку.

Згідно з п. 3.2. статуту предметом діяльності Фонду є надання фінансових послуг без мети отримання прибутку: надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового пільгового довгострокового кредиту, індивідуальним забудовникам та іншим позичальникам відповідно до чинного законодавства України та затверджених цільових програм.

Як вбачається з положень п. 4.2. статуту Фонд для досягнення мети, зазначеної у розділі 3 цього статуту та відповідно до чинного законодавства України має право надавати кредити позичальникам на умовах, зазначених у правилах надання кредитів за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, виділених для зазначених цілей.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Бюджетного Кодексу України у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин сторін суд першої інстанції не мав підстав для задоволення заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача та з цих підстав відмовляти у задоволенні позову.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що окрім безпідставного застосування до позовних вимог КП «Фонд ІЖБ» про стягнення заборгованості за кредитним договором позовної давності, суд першої інстанції не виконав ряд передбачених дій під час з`ясування обставин щодо необхідності застосування строку позовної давності.

Для застосування позовної давності суду необхіно було з`ясувати низку обов`язкових обставин (належність суб`єктивного права, факт порушеного права, висновок щодо наявності та доведеності порушеного права та наявності підстав для відмови у примусовому захисті з підстав спливу строку позовної давності), але суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не зазначив мотивованої оцінки доводів позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, а відразу до позовних вимог застосував строк позовної давності, що є порушенням норм процесуального права.

Щодо розірвання кредитного договору, зо доводами позивача, викладеними у позовній заяві, то колегія суддів вважає, що підстави для розірвання договору, строк дії якого закінчився 05.03.2016 року, відсутні, а тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні судом першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а тому на підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог КП «Фонд ІЖБ».

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в сумі 1921,00 грн за звернення з позовом до суду першої інстанції, а.с. 3 та 2881,50 грн за звернення з апеляційної скаргою до апеляційної інстанції, а.а.с. 53, 74.

З урахуванням наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог в сумі 12933,13 грн із заявлених позивачем, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь КП «Фонд ІЖБ» підлягають витрати останнього щодо сплати судового збору у загальному розмірі 4201,25 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» задовольнити частково.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 04 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом, плати за надання та управління кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Комунального підприємства «Луганський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», код ЄДРПОУ 23486985, юридична адреса: вул. Садова, 74А, м. Сватове, Луганської області заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2009 року № 0030/2009 у загальній сумі 12933,13 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 9723,13 грн; заборгованості за відсотками за період з 05.06.2010 року по 05.03.2016 року в сумі 1605,00 грн; заборгованості з плати за надання та управління кредитом за період з 05.06.2010 року по 05.03.2016 року в сумі 1605,13 грн, а також судовий збір в сумі 4201,25 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 10.03.2020 року.

Головуючий І. О. Дронська

Судді О. Ю. Карташов

Н. В. Стахова