Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2020 року Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Скаб В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом адвоката Колодій Юлії Юріївни (адреса: АДРЕСА_1 ), яка діє на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 16 жовтня 2019 року від імені та в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), Виконавчого комітету Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; ЄДРПОУ 26256622) про визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою; визнання недійсними та скасування розпорядження органу приватизації; скасування свідоцтва про право власності на квартиру; визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

адвокат Колодій Ю.Ю., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 16 жовтня 2019 року від імені та в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернулась в суд із позовом до ОСОБА_5 , виконавчого комітету Львівської міської ради, у якому просить суд:

1.визнати ОСОБА_5 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 ;

2.визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 454 від 13.07.1995 року про передачу у власність квартири АДРЕСА_2 ;

3.скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , видане згідно з розпорядження № 454 від 13.07.1995 року виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів;

4.визнати право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 75, 6 кв.м, житловою площею 51,20 кв.м., комору в підвалі 2,0 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 13.07.1995 р. виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво № Г-02635 про право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В зазначеному свідоцтві вказано, що квартира належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_1 і членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках. Однак, вважає, що при приватизації вказаної квартири були порушені вимоги Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. На час приватизації даної квартири в ній проживали: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Відповідач по справі - ОСОБА_5 в спірній квартирі на час приватизації не проживав без поважних причин, оскільки добровільно вибув в 1990 році за місцем проживання дружини ОСОБА_6 на АДРЕСА_3 . Відтак, позивач вважає, що квартира в частині частки в спільній сумісній власності відповідача ОСОБА_5 приватизована незаконно і оспорюване розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської ради №454 від 13.07.1995р. п.62 підлягає скасуванню. Позивачі також вважають, що мають право на приватизацію спірної квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і таке право за ними просять визнати.

Рух справи в суді.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року задоволено заяву позивачів та звільнено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від судового збору за подання даного позову.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено провести розгляд справи за правилами загального судового провадження.

17 грудня 2019 року адвокат Колодій Ю.Ю. в підготовчому судовому засіданні подала заяву про зміну предмету позову та уточнивши позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19 грудня 2019 року заяву про зміну предмету позову прийнято до розгляду. Залучено до участі у справі позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та співвідповідача Виконавчий комітет Львівської міської ради.

Ухвалою суду від 27 грудня 2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиції сторін у справі.

В судовому засіданні адвокат Колодій Ю.Ю., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 16 жовтня 2019 року від імені та в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 позов підтримала у повному обсязі з підстав зазначених у ньому.

В судовому засіданні ОСОБА_5 подав письмову заяву про визнання позову. Зазначив, що повністю визнає заявлені у позові вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 . На спірне житло він не претендує, не клопотав про передачу частини житла йому у власність, т.я. дійсно в квартирі АДРЕСА_2 не проживає з 1991 року, має інше житло. Окрім цього, ознайомившись із копіями архівних матеріалів щодо приватизації квартири, зокрема, заяви на приватизацію від імені усіх проживаючих членів сім`ї, він встановив, що таку заяву не підписував і підпис на заяві йому не належить.

В судовому засіданні представник виконавчого комітету Львівської міської ради Кохан О.І. вважає, що позов не може бути повністю задоволений, оскільки оспорюване розпорядження стосується не лише позивачів, а таким надано дозвіл на приватизацію і інших квартир.

Позиція суду.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод /1950 року/ ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97ВР, зокрема, статтею першою Першого протоколу до неї /1952 року/ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майно, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Норма статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вислухавши сторони, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 7 липня 1995 року № Г-02635, виданого на підставі розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів №454 від 13.07.1995р. (п.62), квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа становить 75,60 кв.м.Комора в підвалі 2,0 кв.м. (а.с. 3).

ОСОБА_5 в даній квартирі не проживав з 1991 року, з часу одруження і створення окремої сім`ї. Проживав у дружини-по АДРЕСА_3 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло. Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Стаття 345 ЦК України є загальною, оскільки відсилає до спеціального приватизаційного законодавства України. Умови одержання фізичними та юридичними особами державного майна та майна, що є в комунальній власності, визначаються Законом України «Про Державну програму приватизації», Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Законом України «Про приватизаційні папери», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Земельним кодексом України та іншими законодавчими й нормативно-правовими актами.

Згідно ст.9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Частиною 1 ст. 2 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент приватизації спірної квартири) встановлено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У відповідності до ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Передача квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення .

Таким чином, для участі в приватизації необхідно дотримання двох умов: постійне проживання у приміщенні, яке підлягає приватизації та його особисте звернення до органів приватизації.

Згідно з п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян - громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.

Наведені вище норми вказують на те, що участь у приватизації житла мають право брати особи, які на законних підставах вселилися та проживають у житловому приміщенні, що підлягає приватизації.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак, і право на приватизацію.

Судом встановлено, що під час передачі оспорюваної квартири у власність позивачам органом приватизації не було дотримано зазначених умов Закону, а саме не враховано факт непроживання у квартирі відповідача ОСОБА_5 .

Факт непроживання ОСОБА_1 стверджується актом від 12.07.1995р., складеним за участю сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з якого вбачається, що ОСОБА_5 не проживає в квартирі адресою АДРЕСА_2 з 1991 року без поважних причин. Свідок ОСОБА_7 , будучи приведеною до присяги і попередженою про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань, ствердила суду, що ОСОБА_1 в спірній квартирі дійсно не проживає з початку 90-х років; в 1991 році він одружився і жив в квартирі дружини, а ще до того біля двох років знімав квартиру і жив окремо від батьків.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 визнав, що дійсно не проживає у спірній квартирі з 1990 року; спочатку проживав окремо від батьків орендуючи житло, а з часу одруження ( 1991р.) проживав по АДРЕСА_3 за місцем реєстрації дружини ОСОБА_6 ; спірну квартиру залишив добровільно; на неї не претендував і не претендує на даний час; жодного особистого майна та речей на АДРЕСА_2 немає, він також не приймав з 1990 р. участі в оплаті за житло та комунальні послуги; не проживав у спірному житлі і на час приватизації; не підписував заяву про передачу квартиру у приватну власність, і його підпис на заяві від 26.06.1995р.йому не належить.

Таким чином, відповідач ОСОБА_5 , не проживаючи з 1990 року без поважних причин на АДРЕСА_2 , втратив право на користування житлом та станом на 1995 рік ( період приватизації) не мав права на передачу йому житла у приватну власність на підставі 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до чинного житлового законодавства (ст. 71 Житлового кодексу України) при відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї, в тому числі колишніх, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Поважних причин, які б могли бути підставою для продовження строку, передбаченого ст. 71 ЖК України, збереження за відповідачем спірного жилого приміщення судом не встановлено.

У відповідності до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Висновки за результатами розгляду справи.

З огляду на встановлені судом обставини, на час приватизації майна (1995р.), відповідач ОСОБА_5 , як член сім`ї, у квартирі за адресою АДРЕСА_2 не проживав без поважних причин понад шість місяців (з 1990 року) , відтак, втратив право на користування спірним житлом станом на час передачі квартири у власність та згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не мав права на приватизацію квартири нарівні із позивачами.

Таким чином, оскільки приватизація квартири АДРЕСА_2 була проведена з порушенням встановленого порядку приватизації житла тому, тому слід визнати частково недійсними та скасування розпорядження органу приватизації в частині приватизації спірного житла та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру.

Позовні вимоги в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 75,6 кв.м, житловою площею 51,20 кв.м., комора в підвалі 2,0 кв.м. задоволенню не підлягають, оскільки чинним законодавством передбачена процедура передачі житла у власність громадян.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позову майнового характеру фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року, мінімальна сума судового збору, що підлягає сплаті за подання фізичною особою позову із однією вимогою майнового характеру складає 1921,00 грн. х 0,4 = 768,4 грн.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви в ній міститься 4 (чотири) вимоги немайнового характеру.

Враховуючи те, що ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року позивачі звільнені від судового збору за подання даного позову, судовий збір у розмірі 3 073,6 грн. (768,4 грн. х 4 вимоги немайнового характеру) слід стягнути з відповідачів на користь ДСА України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, на підставі ст.ст. 1, 6, 9, 61, 64,71, 72 ЖК України, ст.ст.15, 16, 328, 345 ЦК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково .

Визнати ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 .

Визнати частково недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 454 від 13 липня 1995 року в частині п.62 щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_2 .

Скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , видане на підставі розпорядження п.62 № 454 від 13 липня 1995 року Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 на користь Державної судової адміністрації України 3 073,6 грн. судового збору.

В позовних вимогах про визнання права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 75, 6 кв.м, житловою площею 51,20 кв.м., комору в підвалі 2,0 кв.м. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.03.2020 року.

Суддя І.Р.Волоско.