ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

Київ

справа №809/1157/17

провадження №К/9901/49165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної регуляторної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - перший заступник директора Департаменту з питань безпеки, оборони, діяльності органів юстиції та запобігання корупції, уповноважена особа Секретаріату Кабінету Міністрів України Скляренко Марина Вікторівна, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року (судді Григорук О.Б., Матуляк Я.П., Главач І.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Гуляк В.В., Гудим Л.Я., Судова-Хом`юк Н.М.)

І. Суть спору

1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної регуляторної служби України (далі - ДРС) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - перший заступник директора Департаменту з питань безпеки, оборони, діяльності органів юстиції та запобігання корупції, уповноважена особа Секретаріату Кабінету Міністрів України Скляренко Марина Вікторівна, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 246-к від 31 липня 2017 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач неправомірно встановив йому випробувальний термін. На його думку, Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) не регулює обмежень при встановленні випробувального строку для державних службовців, тож у цьому випадку треба керуватися вимогами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), який не передбачає встановлення випробування при прийнятті на роботу у випадку переведення.

3. Також зауважив, що з часу прийняття його на роботу і до дати звільнення минуло більше чотирьох місяців, водночас відповідач не приймав окремого наказу про продовження випробувального строку з урахуванням періоду його (позивача) тимчасової непрацездатності.

4. Окрім того позивач зазначив, що Закон № 889-VIII не встановлює чітких критеріїв оцінки відповідності державного службовця. На його думку, це оціночне судження, а якщо розглядати висновок відповідача через призму фактичних обставин, які слугували приводом для прийняття спірного рішення, то перед тим, як стверджувати про невідповідність займаній посаді потрібно було б провести службове розслідування, адже фактично діяння, у яких звинувачують позивача, становлять, на його думку, склад дисциплінарного проступку.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. Згідно з протоколом № 3/1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В» ДРС від 06 грудня 2016 року, підписаного 19 грудня 2016 року, ОСОБА_1 визнано переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади категорії «В» у ДРС - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції з можливістю призначення на зазначену посаду відповідно до Закону України «Про державну службу». Запропоновано голові Державної регуляторної служби України при призначенні на посаду ОСОБА_1 встановити випробувальний термін тривалістю чотири місяці.

6. 11 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови ДРС із заявою про призначення його на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Державної регуляторної служби України за результатами конкурсного відбору за переведенням.

7. Голова ДРС 12 січня 2017 року звернулася до Секретаріату Кабінету Міністрів України для погодження призначення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції ДРС, як такого, який пройшов конкурсний відбір. Згідно з листом від 24 січня 2017 року, № 501/0/2-17, призначення позивача на вказану посаду погоджено.

8. Відповідно до наказу № 36-к від 01 лютого 2017 року «Про призначення ОСОБА_1 », з 02 лютого 2017 року позивача призначено на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції згідно зі штатним розписом, із збереженням шостого рангу державного службовця, як такого, який успішно пройшов конкурсний відбір, з випробувальним терміном чотири місяці.

9. Відповідно до попередження від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про те, що його буде звільнено 25 липня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.

10. Підставою такого рішення відповідача є те, що під час випробування позивач неодноразово не виконував або неналежно виконував посадові обов`язки, про що свідчать доповідні записки Департаменту правової роботи і державного нагляду і контролю від 27 лютого 2017 року № 4/1-11/01/01, Відділу управління персоналом від 10 липня 2017 року, Управління інформаційно-організаційного забезпечення діяльності служби від 20 березня 2017 року № 2232/25 та від 17 липня 2017 року №223.2/177, першого заступника голови Державної регуляторної служби України від 12 липня 2017 року.

11. У попередженні зазначено, що позитивних зрушень з розширення досвіду та накопичення відповідних навичок та знань стосовно позивача не спостерігається, неналежна змістовна підготовка документів неодноразово зумовлювала необхідність їх переробити, що зумовлювало затягування їх погодження, відтак порушення строків виконання.

12. Листом від 31 липня 2017 року №6822/0/2-17 перший заступник директора Департаменту з питань безпеки, оборони, діяльності органів юстиції та запобігання корупції, уповноваженої особи Секретаріату Кабінету Міністрів Скляренко М.В. погодила звільнення ОСОБА_1 .

13. Наказом в.о. голови Державної регуляторної служби України №246-К від 31 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції ДРС у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

14. Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 02 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову.

15. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

16. Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що оскільки позивача призначили на посаду головного спеціаліста <…> за результатами конкурсного відбору, відповідач мав право встановити йому випробувальний термін. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій зазначили, що положення Закону № 889-VIII є спеціальними для цих правовідносин, тому покликання позивача на норми КЗпП безпідставні. Також суди додали, що позивач був ознайомлений з наказом про своє призначення, зокрема про випробувальний строк, але зауважень чи незгоди з цим рішенням не висловлював.

17. Суди попередніх інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю відповідно до листків непрацездатності серії АДД №312482, серії АДД №290989, серії АДД №274751, серії АДД №273859, серії АДД №379865, серії АДВ № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , з 20 березня 2017 року до 31 березня 2017 року, з18 квітня 2017 року до 21 квітня 2017 року, з 24 квітня 2017 року до 09 червня 2017 року, з 10 червня 2017 року до 07 липня 2017 року, з 10 липня 2017 року до 14 липня 2017 року, з 19 липня 2017 року до 21 липня 2017 року, з 24 липня 2017 року до 28 липня 2017 року.

18. З огляду на відсутність позивача на роботі у зазначені періоди тимчасової непрацездатності, строк його випробування, відповідно до частини п`ятої статті 35 Закону № 889-VIII, продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки. Тож доводи ДРС про те, що станом на 31 липня 2017 року строк випробування не закінчився, є обґрунтованими.

19. Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що відсутність наказу про продовження строку випробування не підтверджує доводів позивача про те, що строк випробування закінчився, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку суб`єкта владних повноважень видавати письмовий наказ про продовження строку випробування на період тимчасової непрацездатності державного службовця.

20. З приводу доводів позивача про необхідність службового розслідування як передумови для прийняття наказу про звільнення суди попередніх інстанцій зазначили, що позивача звільнено з державної служби на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Повноваженнями щодо встановлення відповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування наділений суб`єкт призначення, яким в цьому випадку є ДРС.

21. Службове розслідування проводиться для визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку і його проведення є правом суб`єкта владних повноважень. У цій справі про дисциплінарний проступок не йдеться, тож для службового розслідування не було підстав.

22. Окрім того, звільнення через невідповідність державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є самостійною підставою для звільнення, так само як і вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення (пункти 2, 4 частини першої статті 87 Закону № 889 VIII). З огляду на правове регулювання спірних правовідносин, немає підстав вважати, що тільки встановлений факт дисциплінарного проступку є достатньою підставою для звільнення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

21. Щодо власне фактичних обставин, які слугували підставою для висновку про невідповідність позивача займаній посаді, то надані письмові докази, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, переконливо свідчать, що такий висновок відповідача є обґрунтованим.

V. Касаційне оскарження

22. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

23. Згодом позивач подав додаткові пояснення до касаційної скарги (надійшли до суду 07 серпня 2018 року), доповнення до касаційної скарги (надійшли до суду 01 липня 2019 року), додаткові пояснення (надійшли до суду 07 жовтня 2019 року).

24. Аргументи ОСОБА_1 полягають у такому:

24.1 «невідповідність займаній посаді» і «неналежне виконання посадових обов`язків» - не одне і те саме; обставини, якими відповідач обґрунтовує оскаржений наказ, по суті полягають у неналежному виконанні посадових обов`язків і такі звинувачення мають ознаки дисциплінарного проступку (відповідно до статті 64 Закону № 889-VIII), за яке передбачено притягнення до дисциплінарної відповідальності, що аж ніяк не може вважатися виявленою «невідповідністю» займаній посаді;

24.2 до спірних правовідносин треба застосовувати також загальні положення КЗпП (зокрема статтю 40) і в такій площині розглядати виявлену відповідачем невідповідність займаній посаді; у цьому зв`язку позивач наголосив на тому, що неналежне виконання посадових обов`язків має бути наслідком об`єктивних чинників і може бути зумовлено, зокрема, недостатньою кваліфікацією. Втім, позивач пройшов конкурсний відбір, що є одним зі свідчень того, що його кваліфікація є достатньою для виконання посадових обов`язків. Відповідач не довів протилежного, натомість його звинувачення у неналежному виконанні обов`язків за посадою можуть бути підставою для інших видів юридичної відповідальності;

24.3 на посаду головного спеціаліста <…> (у ДРС) ОСОБА_1 призначено за переведенням; позивач пояснив, що наказом начальника Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27 січня 2017 року № 113/03 його звільнено з 30 січня 2017 року з посади провідного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у місті Києві за переведенням для подальшої роботи у ДРС. На цій підставі позивач констатував, що в ДРС його призначено на вказану посаду саме за переведенням (про що опосередковано свідчить наказ ДРС від 01 лютого 2017 року про призначення на посаду, в якому, з-поміж іншого, зазначено про збереження 6 рангу державного службовця, що можливо тільки у випадку переведення);

24.4 звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста <…> не погоджено з Національним агентством з питань запобігання корупції, що є порушенням частини шостої статті 64 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).

25. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, а також пояснення на заяву ОСОБА_1 про надання додаткових пояснень до касаційної скарги (надійшли 17 серпня 2018 року), відзив на доповнення до касаційної скарги (надійшли 23 липня 2019 року), пояснення на додаткові пояснення ОСОБА_1 (надійшли 29 листопада 2019 року). ДРС просить залишити оскаржені судові рішення в цій справі без змін, позаяк вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильні та обґрунтовані.

26. З-поміж іншого відповідач зазначив, що позивача призначили на посаду за результатами конкурсного відбору і з випробувальним строком, про що позивачу на дату призначення було достеменно відомо.

27. ОСОБА_1 , відколи його призначили і орієнтовно до середини квітня 2017 року був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Загалом, протягом всього періоду перебування на посаді позивач фактично працював два з половиною місяці. Через те, що надані ним листки непрацездатності (загалом їх було сім) оформлені неналежним чином, у зв`язку з чим їх повертали для приведення у відповідність, порахувати належним чином загальну кількість днів тимчасової непрацездатності не було можливості. Однак однозначним є те, що позивач був відсутній понад місяць і строк його випробування, відповідно до частини п`ятої статті 35 Закону № 889-VIII продовжено на ту кількість днів, протягом яких він був відсутній у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Оформлювати це окремим наказом немає необхідності, адже такий строк продовжується на підставі вказаної норми Закону за фактом відсутності з причин, зазначених у згаданій статті, позаяк у період відсутності державний службовець не виконує своїх посадових обов`язків, а отже не може проявити свою відповідність чи невідповідність займаній посаді;

28. За період роботи на зазначеній посаді позивач проявив себе як несумлінний, некомпетентний і непрофесійний працівник; покладений на нього обсяг функціональних обов`язків належним чином не виконував, непоодинокими були випадки, коли доручену роботу виконував неякісно, що зумовлювало необхідність доопрацьовувати документи, а це, своєю чергою, впливало на строки виконання завдань. Також є чимало прикладів (відповідач їх зазначив у своєму відзиві), коли ОСОБА_1 взагалі не виконував своїх обов`язків і поточну роботу або ж не реагував на накази/вказівки/завдання керівництва. Наостанок, як приклад некомпетентності ОСОБА_1 відповідач зазначив, що в день звільнення (відповідно до спірного наказу) він запитував про те, у якій формі потрібно подавати декларацію - письмовій чи електронній.

29. Відповідач вважає, що вирішувати питання про відповідність займаній посаді за наслідками випробувального строку є його дискреційними повноваженнями. За обставин цієї справи ДРС мала достатні (фактичні) підстави для того, щоб звільнити позивача з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

30. Також відповідач зазначив, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення Закону № 889-VIII як спеціального, тому аргументи позивача в цій частині помилкові. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на повно і всебічно встановлених обставинах справи і на правильному застосуванні норм матеріального права.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

31. Відповідно до частин першої, третьої статті 35 Закону № 889-VIII (тут - в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.

32. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців.

33. За частиною шостою статті 35 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.

34. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

35. Відповідно до частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: <…> 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці; <…> 11) у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

36. Відповідно до частини першої статті 64 Закону № 1700-VII Уповноважений є посадовою особою юридичної особи, що призначається відповідно до законодавства про працю керівником юридичної особи або її учасниками (засновниками) у порядку, передбаченому ухваленою антикорупційною програмою.

37. За частиною шостою статті 64 Закону № 1700-VII про звільнення особи з посади Уповноваженого керівник юридичної особи письмово повідомляє Національне агентство протягом двох робочих днів та забезпечує невідкладне подання нової кандидатури на вказану посаду.

VІ. Висновки Верховного Суду

38. У справі встановлено, що позивача звільнено з державної служби на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування).

39. Треба зауважити, що позивач призначений на посаду головного спеціаліста <…> ДРС за наслідками конкурсного відбору, адже в органах юстиції (звідки його звільнили за переведенням для подальшої роботи в ДРС) він обіймав посаду провідного спеціаліста, що є нижчою посадою, аніж «головний спеціаліст», а тому призначення на цю посаду державної служби інакше, як за результатами конкурсу (у випадку з позивачем) бути не могло.

40. Водночас треба додати, що для спірних правовідносин Закон № 889-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, тож має перевагу над положеннями загального трудового законодавства, на які окрім іншого покликається позивач.

41. Встановлювати випробувальний строк при призначенні на посаду є правом відповідача, що він і зробив (частина перша статті 35 Закону № 889-VIII). Позивачу встановили чотири місяці випробувального строку, до завершення якого він мав би зарекомендувати себе як кваліфікований працівник, а відповідач своєю чергою мав можливість пересвідчитися у його відповідності займаній посаді.

42. Випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник, тим паче коли йдеться про центральний орган виконавчої влади і таку відповідальну ділянку роботи як запобігання і виявлення корупції. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками оцінює насамперед суб`єкт призначення. Водночас, для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

43. Обставини, які встановили суди першої та апеляційної інстанцій стосовно того, як позивач виконував свої посадові обов`язки протягом випробувального строку, в сукупності дають колегії суддів підстави погодитися з їхніми висновками та твердженнями ДРС, що він не володіє необхідними фаховими знаннями і професійними навиками роботи в сфері запобігання і виявлення корупції в тому обсязі, як того вимагає належне виконання посадових обов`язків за посадою, на яку його призначили. Крім того, на підставі встановленого в цій справі можна також виснувати, що за своїми діловими якостями він теж не проявив себе як сумлінний працівник.

44. Отож, правильними є висновки судів, що позаяк позивач у межах встановленого строку не пройшов випробування на відповідність займаній посаді, відповідач мав достатні як фактичні, так і правові підстави для прийняття спірного наказу.

45. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що ДРС фактично звинувачує його у вчиненні дисциплінарного проступку, що своєю чергою вимагає проведення службового розслідування. Мотиви, якими відповідач пояснив своє рішення, свідчать не про дисциплінарний проступок, саме про невідповідність позивача займаній посаді і доводи останнього в цій частині висновків судів та обставин справи не спростовують.

47. Також колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність продовження позивачу строку випробування з урахуванням кількості днів тимчасової непрацездатності, протягом яких він був відсутній, відповідно не виконував посадових обов`язків. Відсутність окремого наказу з цього приводу не може заперечити дії положень частини п`ятої статті 35 Закону № 889-VIII і можливості її безпосереднього застосування. Водночас, твердження позивача про завершення випробувального строк на дату звільнення ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства.

48. Стосовно аргументів позивача про необхідність погодження його звільнення як Уповноваженого (в розумінні Закону № 1700-VII) з Національним агентством з питань запобігання корупції, то вони безпідставні і положення вказаного Закону, на які покликається ОСОБА_1 , коли обґрунтовує свою позицію в цій частині, до спірних правовідносин не застосовуються.

49. З огляду на наведене правове регулювання у зіставленні з встановленими обставинами цієї справи колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про правомірність звільнення позивача у зв`язку з виявленою під час випробувального строку його невідповідністю займаній посаді є правильними.

50. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

51. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

52. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX; далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

55. Переглянувши оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що підстав для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року в цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич