ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2020

Справа № 910/16771/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (вул. Чистяківська, буд. 32, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 14357579)

до Київської міської ради (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 32-А, м. Київ, 01601)

про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Войніканіс-Мирський Я.С.

від відповідача: Власенко І.І.

від третьої особи: Воєводіна А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ОТІС" звернулося до Київської міської ради з позовом про визнання укладеним між ними договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:184:0001, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 07995 га, яка розташована за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Екскаваторна, 37.

Позовні вимоги мотивовані порушенням Київською міською радою як орендодавцем процедури укладення договору оренди земельної ділянки (не вчинення належних дій щодо узгодження розбіжностей в тексті договору, не дотримання законодавчо визначених строків переддоговірної процедури).

У поданому позові позивач просить суд визнати укладеним з моменту набрання рішенням законної сили договір оренди вищевказаної земельної ділянки у редакції, наданій Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), проте з урахуванням умов, запропонованих Приватним акціонерним товариством "ОТІС" у протоколі розбіжностей. Зокрема, заперечення позивача до отриманого від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту договору оренди стосуються п.4.3, п. 4.4, п. 4.9, п. 4.10, абз. 6, абз. 14 п. 8.4, п. 8.7, п. 11.3, п. 11.7.

На переконання позивача, в розумінні чинного законодавства, пропозиції Приватного акціонерного товариства "ОТІС", викладені у протоколі розбіжностей, є прийнятими відповідачем, адже він не передав спір на врегулювання суду в установлений строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підготовче засідання призначено на 18.12.2019, встановлено учасникам провадження строки для вчинення необхідних процесуальних дій.

В установлений строк Київська міська рада подала відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги заперечує повністю та вказує, що діяла в межах своєї компетенції і повноважень та не надавала згоду на погодження запропонованого позивачем протоколу розбіжностей до договору оренди земельної ділянки, що підтверджується численними листами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який надав мотивовану відповідь з обґрунтуванням мотивів відхилення зауважень Приватного акціонерного товариства "ОТІС" до надісланого йому проекту договору. У поданому відзиві Київська міська рада надає стисле обґрунтування мотивів незгоди з запропонованою позивачем редакцією п.4.3, п. 4.4, п. 4.9, п. 4.10, абз. 6, абз. 14 п. 8.4, п. 8.7, п. 11.3, п. 11.7 проекту договору оренди.

18.12.2019 підготовче засідання було відкладено на 22.01.2020 за усним клопотанням представника третьої особи, мотивованим необхідністю підготовки письмових пояснень, про що судом на місці було постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.

У межах процесуального строку позивач направив до суду відповідь на відзив, де вказується на те, що відповідач і третя особа не дотрималися порядку укладення договору, а поданий відзив на позовну заяву не містить доказів та інформації, які б спростовували цей факт. Також позивач зазначає, що у складеному ним протоколі розбіжностей містяться умови, які конкретизують та уточнюють умови проекту договору оренди землі та відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності як складового елементу загального конституційного принципу верховенства права.

Відхиляючи заперечення відповідача проти позову, позивач просить залишити поданий відзив без розгляду, оскільки він не містять попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат і до нього не було приєднано довіреність особи, яка його підписала.

Поданий відповідачем відзив на позовну заяву був прийнятий судом до розгляду, незважаючи на відсутність у ньому відомостей про потенційні судові витрати Київської міської ради з метою дотримання принципу рівності та змагальності сторін, а також доступу до правосуддя та з огляду на наявність у суду документального підтвердження повноважень представника відповідача на підписання заяв по суті справи.

21.12.2019 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких позовні вимоги заперечуються повністю. Так, у поясненнях йдеться про те, що запропонований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проект договору є типовим для договорів оренди земельних ділянок комунальної власності міста Києва, відповідає положенням Закону України "Про оренду землі", постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" та Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 (далі - Порядок). Також третя особа посилається на те що, позивач не надав доказів направлення протоколу розбіжностей до проекту договору орендодавцю - Київській міській раді.

У підготовчому засіданні 22.01.2020 судом з'ясовано, що письмові пояснення, які надійшли від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підписані особою, процесуальні дієздатність якої як представника третьої особи не підтверджені як того вимагають приписи ст. 58, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України, а тому їх не було прийнято до розгляду. Також, не було підтверджено документально повноваження працівників відповідача та третьої особи, які з'явилися до суду, у зв'язку з чим їх було допущено до зали судових засідань як вільних слухачів.

22.01.2020 в підготовчому засіданні представник позивача заявив клопотання про продовження строку підготовчого провадження відповідно до ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на неможливість вирішення всього кола питань, передбачених ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України та з метою надання учасникам провадження часу для належного документального оформлення повноважень їх представників, 22.01.2020 підготовче засідання було відкладено на 05.02.2020, а строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

05.02.2020 вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст. 182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 19.02.2020.

19.02.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 11.03.2020.

Під час розгляд спору по суті представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, визнавши укладеним з моменту набрання рішенням законної сили договір оренди земельної ділянки у редакції Приватного акціонерного товариства "ОТІС", посилаючись на порушення стороною орендаря переддоговірної процедури та надаючи пояснення та нормативне обґрунтування кожному з пунктів договору, внесеному до протоколу розбіжностей.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи на законність відхилення пропозицій позивача щодо запропонованої ним редакції договору оренди.

Представник третьої особи також проти позову заперечував, підтримуючи письмові пояснення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та вказуючи на те, що саме позивач не дотримався процедури погодження проекту договору, адже не звертався до Київської міської ради як до сторони договору, направляючи свої листи до Департаменту. На переконання третьої особи наданий позивачеві проект договору відповідає типовому договору та не містить умов, які суперечать законодавству.

11.03.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ОТІС" - позивач у справі є юридичною особою, створеною за законодавством України, основним видом діяльності якого є виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування.

Позивачу належать нежитлові приміщення у м. Києві по вулиці Екскаваторній, 37, що згідно з рішенням Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 підтверджується свідоцтвом про право власності від 11.07.2005.

Зазначеним рішенням відповідача у справі - Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 "Про передачу земельної ділянки Приватному акціонерному товариству "Отіс" для обслуговування будівель для виробництва підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування на вул. Екскаваторній, 37 у Святошинському району м. Києва" затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 11.02; передано позивачу, за умови виконання п. 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,7995 га, кадастровий номер 8000000000:75:184:0001 для обслуговування будівель для виробництва підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування по вулиці Екскаваторній, 37 Святошинського району у місті Києві із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на майно (свідоцтво про право власності від 11.07.2005, реєстрацію БТІ від 05.12.2005).

Пунктом 3 цього рішення для позивача було встановлено наступні умови:

- виконувати обов'язки землекористувача відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України (п. 3.1);

- виконувати вимоги, викладені у листах Департаменту містобудування та архітектури від 20.05.2015 № 6204/0/12/19-15 та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 12.07.2016 № 612/41-16 (п. 3.2);

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку (п. 3.3);

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 3.4);

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством (п. 3.5);

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки (п. 3.6);

- дотримуватися обмежень у використанні земельної ділянки, визначених у витязі з Державного земельного кадастру (п. 3.7);

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №384/6600 "Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва" (зі змінами та доповненнями) п. 3.8);

- у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені чинним законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки (п. 3.9).

Пунктом 4 рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 землекористувача (позивача) попереджено про наслідки нецільового використання земельної ділянки у вигляді припинення права користування нею відповідно до ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Згідно з п. 5 названого ж рішення на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування покладено контроль за виконанням цього рішення.

Матеріалами справи підтверджується, що 18.02.2019 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) складено на ім'я Приватного акціонерного товариства "ОТІС" лист № 0571-3784 "Про необхідність укладення договору". За твердженнями позивача лист було надіслано 22.02.2019, докази направлення листа, фіскальний чек, опис вкладення, конверт в матеріали справи не надано.

У листі від 18.02.2019 № 05716-784 третя особа повідомляє позивача про ухвалення Київською міською радою рішення щодо передачі Приватному акціонерному товариству "ОТІС" земельної ділянки та, посилаючись на Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, вказує на необхідність направлення до Департаменту земельних ресурсів звернення щодо отримання проекту договору оренди земельної ділянки з фотофіксацією самої ділянки і будівлями й спорудами, розташованими на ній та щодо здійснення розрахунку розміру орендної плати, надавши інформацію про фактичне використання земельної ділянки, будівель і споруд згідно з КВЕД, про наявність (відсутність) орендарів, приєднавши актуальний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві.

Зазначеним листом третя особа проінформувала позивача про те, що відповідно до п. 7.8 Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві у разі невчинення необхідних і достатніх дій, спрямованих на укладення договору оренди протягом п'яти місяців з моменту набрання чинності рішення Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки, розмір річної орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Також попереджено про право Київської міської ради припинити використання земельної ділянки.

До листа від 18.02.2019 №05716-3784 приєднано рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142.

У відповідь позивач згідно з листом від 06.03.2019 № 14-юр надав Департаменту земельних ресурсів фотофіксацію об'єктів нерухомості, посилання фотофіксацію об'єктів нерухомості у Google maps, на витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку, витяг з ЄДРПОУ, зазначив, що звертається з цим листом до Департаменту для організації підготовки проекту договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:75:184:0001) та просить підготувати розрахунок орендної плати за землю. Також в листі від 06.03.2019 № 14-юр позивач повідомив, що підприємство здійснює господарську діяльність за видами класифікатора видів економічної діяльності, що відповідає цільовому призначенню земельної ділянки - "11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості", перелічивши 15-ть найменувань КВЕД. Проект договору просив листати на вказану в листі електронну адресу.

Доказів направлення цього листа позивач до позовної заяви не приєднав, проте відповідач факт його отримання в обґрунтовані строки не заперечив.

04.04.2019 позивач склав на ім'я Департаменту земельних ресурсів лист № 22-юр в якості відповіді на лист № 05708-6023 від 25.03.2019 "Про надання інформації", примірник якого суду подано не було. У листі від 04.04.2019 № 22-юр позивач повідомив, що загальна площа будівель і споруд, які розміщені на земельній ділянці, становить 4 970,5 кв м, повідомив яким є розподіл площ зайнятих орендарями та види економічної діяльності орендарів на зайнятих площах. Також позивач повторно просив у Департаменту земельних ресурсів організувати підготовку проекту земельної ділянки і розрахунок орендної плати відповідно до рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142.

Доказів направлення цього листа позивач до позовної заяви не приєднав, проте відповідач факт його отримання в обґрунтовані строки не заперечив.

Як вказує третя особа (том 1 аркуш справи 159) розрахунок розміру орендної плати підготовлено Департаментом земельних ресурсів 12.04.2019 на підставі листа позивача від 04.04.2019 № 22-юр. Разом з тим, доказів підготовки розрахунку 12.04.2019 до матеріалів справи подано не було.

Також третя особа стверджує (том 1 аркуш справи 159), що Департамент земельних ресурсів підготовив проект договору оренди земельної ділянки та 22.04.2019 передав його позивачу для погодження. До матеріалів справи докази передачі позивачу проекту договору 22.04.2019 подано не було, проте обставини отримання проекту договору 22.04.2019 позивач підтвердив.

13.05.2019 позивач передав до Департаменту земельних ресурсів лист № 38-юр від 08.05.2019 (вхідний № 057/8401 від 13.05.2019), в якому вказав, що проект договору ним отримано, проте підприємство не погоджується з певними його умовами, які суперечать законодавству та, посилаючись на ст. 181, 184 Господарського кодексу України, запропонував підписати договір з протоколом узгодження розбіжностей або ж шляхом врахування умов товариства безпосередньо у тексті договору. До листа приєднано протокол узгодження розбіжностей до договору оренди земельної ділянки.

Протокол узгодження розбіжностей стосувався п. 4.3, п. 4.4, п. 4.9, п. 4.10, 4.13, п. 8.4, п. 8.7, п. 11.3 договору та містив відповідні розлогі коментарі з посиланням на норми чинного законодавства.

У відповідь на пропозицію позивача Департамент земельних ресурсів направив лист № 05716-9626 від 20.05.2019, в якому повідомив, що лист Приватного акціонерного товариства "ОТІС" від 08.05.2019 № 38-юр розглянуто та проінформував про необхідність внесення подвійної орендної плати, у разі неукладення договору оренди земельної ділянки протягом п'яти місяців з дня прийняття рішення Київської міської ради.

По суті протоколу розбіжностей і пропозицій позивача Департамент зауважив, що п. 4.10 проекту договору оренди земельної ділянки викладено у редакції, яка відповідає п. 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження типового договору оренди землі" від 03.03.2004 № 220. Також, Департамент зазначив, що ним як уповноваженою особою підготовлено проект договору оренди земельної ділянки з дотриманням вимог Закону України "Про оренду землі", вже зазначеної постанови Уряду та Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463. З огляду на повну відповідність наданого позивачеві проекту договору нормам чинного законодавства, Департамент запропонував Приватному акціонерному товариству "ОТІС" погодити його та повернути Департаменту для забезпечення подальших дій з нотаріального посвідчення, повідомивши свої робочі дні й години.

До матеріалів справи докази передачі (надсилання) позивачу листа від 20.05.2019 № 05716-9628 подано не було, проте обставини його отримання у розумні строки позивач не заперечував.

На лист Департаменту від 20.05.2019 № 05716-9628 позивач надав письмову відповідь (лист № 44-юр від 07.06.2019), де не погодився з позицією Департаменту через відсутність правової аргументації відмови від запропонованих умов, викладених у протоколі розбіжностей та вказав на те, що Департамент залишив поза увагою факт порушення ним п. 7.2 рішення Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 в частині прострочення на три місяці повідомлення зацікавленої особи про наявність прийнятого рішення та необхідність укладення договору оренди земельної ділянки. Поряд з цим позивач вказав, що підтверджує свій намір якнайшвидше вирішити переддоговірні спорі й укласти договір оренди земельної ділянки з урахуванням протоколу розбіжностей, а тому приєднав до свого листа підписаний проект договору з відтиском печатки підприємства та протокол розбіжностей з коментарем.

До матеріалів справи докази передачі (надсилання) Департаменту листа від 07.06.2019 № 44-юр подано не було, проте обставини його отримання у розумні строки учасники провадження не заперечили.

На лист позивача від 07.06.2019 № 44-юр Департамент надав письмову відповідь (лист № 05716-12164 від.26.06.2019), де вказав на обов'язковість актів органів місцевого самоврядування.

По суті протоколу розбіжностей і пропозицій позивача Департамент зазначив наступне:

- умова проекту договору про внесення подвійної орендної плати, у разі неукладення договору оренди земельної ділянки протягом п'яти місяців з дня прийняття рішення Київської міської ради відповідає п. 7.8 Порядку, а тому не може бути виключена;

- підстав для корегування п. 4.9 Департамент не вбачає;

- редакція п.4.13, п. 11.3 та абз. 6 п. 8.4 проекту договору викладена з дотриманням вимог ст. 286.5 Податкового кодексу України, а тому є доцільною;

- пропозиція позивача про корегування п. 4.10 (вилучення обов'язку щодо сплати 100 % штрафу від розміру орендної плати у разі прострочення її внесення) не відповідає Типовому договору оренди за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, а тому може бути врахована Департаментом лише після внесення змін до законодавства;

- пропозиції позивача по абз. 15 п. 8.4 та п. 8.7 не можуть бути враховані Департаментом, оскільки їх редакція передбачена рішенням Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142;

- п. 11.7 у запропонованій позивачем редакції відхиляється, оскільки його формулювання передбачене Порядком.

Посилаючись на те, що розроблений Департаментом проект договору відповідає Закону України "Про оренду землі", постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження типового договору оренди землі", Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві та Податковому кодексу України, Департамент запропонував позивачу погодити наданий проект договору у редакції орендодавця.

До матеріалів справи доказів передачі (надсилання) позивачу листа від 26.06.2019 № 05716-12164 подано не було, проте обставини його отримання у розумні строки учасники провадження не заперечили.

З матеріалів справи вбачається, що Департамент отримав лист позивача № 59-юр, датований 15.08.2019, щодо договору оренди земельної ділянки на вул. Екскаваторній, 37 у Святошинському районі м. Києва. Лист позивача № 59-юр від 15.08.2019 в матеріалах справи відсутній, проте в якості додатку до позовної заяви приєднано лист Департаменту № 5716/17974 від 24.09.2019, оформлений як відповідь на зазначений лист Приватного акціонерного товариства "ОТІС".

У листі № 05716-17974 від 14.09.2019 Департамент вказав на загальні положення щодо порядку адміністрування та контролю за сплатою орендної плати; нагадав, що Київська міська рада ухвалила рішення про передачу позивачу в оренду земельної ділянки 20.11.2018, згідно з яким позивач повинен був у місячний термін подати необхідні для підписання відповідного договору документи; Приватне акціонерне товариство "ОТІС" звернулося до Департаменту для підготовки проекту договору листом від 06.03.2019, тобто вчинило необхідні дії для забезпечення підготовки Департаментом проекту договору; розрахунок орендної плати Департаментом підготовлено 12.04.2019, а проект договору підготовлено і передано позивачу 22.04.2019; наданий проект договору позивач повернув з зауваженнями.

Описуючи наведені обставини, Департамент повторно запропонував позивачу погодити свою (первинну) редакцію договору, повернути підписаний екземпляр для забезпечення його подальшого нотаріального посвідчення.

Доказів передачі (надсилання) позивачу листа від 24.09.2019 № 05716-17974 матеріали справи не містять, проте обставини його отримання у розумні строки учасниками провадження не заперечено.

На лист Департаменту № 05716-1797 від 24.09.2019 позивач надав відповідь (лист від 30.10.2019 № 101-юр), в якій також навів певну хронологію листування та, посилаючись на положення законодавства щодо врегулювання порядку укладення договорів, констатував, що Департамент не дотримався положень Господарського кодексу України про вирішення переддоговірного спору, а тому запропоновані Приватним акціонерним товариством "ОТІС" зауваження до проекту договору є погодженими. У зв'язку з цим, позивач просив у найкоротші строки повідомити про результати розгляду його листа та надати інформацію про адресу, дату й час підписання і нотаріального посвідчення договору оренди земельної ділянки в урахуванням протоколу розбіжностей, умови якого прийняті в порядку ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України. Також позивач зазначив, що у випадку ухилення від надання такої інформації та невчинення дій з укладення договору з урахуванням протоколу розбіжностей, він змушений буде звертатися до суду для врегулювання переддоговірного спору.

Підсумовуючи описані фактичні обставини справи, суд констатує, що учасниками провадження не подано доказів направлення та/або вручення одне одному перелічених вище листів (окрім листа позивача від 08.05.2019 № 38-юр , на якому міститься примітка про його реєстрацію, а саме: вхідний № 057/8401 від 13.05.2019). Проте факти надходження такого листування жодним учасником провадження не заперечено і не спростовано. Тому, для цілей розгляду заявленого спору суд виходить з того, що датами отримання описаних вище листів (оферт, акцептів) є вміщені на них дати, крім листа від позивача 05.08.2019.

У зв'язку з відсутністю належного реагування органу, уповноваженого Київською міською радою на забезпечення підписання договору оренди земельної ділянки, що належить до комунальної власності, позивач звернувся до суду з цим позовом, заявивши вимоги про визнання укладеним з дня набрання рішенням суду законної сили спірного договору оренди у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви, що відповідає зауваженням Приватного акціонерного товариства "ОТІС", вміщеним у протоколі розбіжностей, що надсилався Департаменту.

Як вже вказувалося, відповідач та третя особа проти позову заперечують з мотивів, наведених вище.

Проаналізувавши правові позиції сторін, їх обґрунтування, доводи і заперечення, суд вважає позовні вимоги правомірними, законними, вмотивованими і доведеними, а позов - таким, що підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно- правовими актами.

Згідно з ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом ст. 144 Конституції України, ст. 12, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Також, відповідно до "в" ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відтак, вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки належить до компетенції Київської міської ради.

Відповідно до абз. 1 ч. 1-2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено ст. 124 Земельного кодексу України, за змістом ч. 1 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

В абз. 1, 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України закріплено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ст. 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З аналізу наведених норм матеріального права, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі". При цьому підставою набуття відповідного права є саме рішення ради, яке відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України лише оформляється договором як документом, що посвідчує право на земельну ділянку.

Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду (висновок викладений Верховним судом у постанові від 13.08.2019 у справі №914/1087/18).

У спірних правовідносинах сторін уповноважений орган у межах власних повноважень прийняв відповідне рішення. Так, рішенням Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 Приватному акціонерному товариству "ОТІС" передано земельну ділянку, на якій розташоване належне підприємству нерухоме майно в оренду строком на 5 років.

Тобто, органом місцевого самоврядування висловлено волевиявлення на виникнення орендних земельних правовідносин, що зумовлює можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) позивачу шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

З рішення Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, яким затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві слідує, що безпосередню участь у процедурі укладення договору оренди від імені Київської міської ради як орендодавця приймає Департамент.

Так, зокрема, у п. 7.1 та п. 7.2 Порядку закріплено, що укладення договору оренди земельної ділянки здійснюється на підставі рішення Київської міської ради. Департамент земельних ресурсів після набрання чинності рішенням Київської міської ради невідкладно направляє його зацікавленій особі та інформує про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки у місячний термін. Іншими пунктами зазначеного Порядку передбачено, що Департамент вчиняє цілий перелік дії, що передують підписанню договору, як-то зібрання потрібної документації, узгодження з орендарем проекту договору, організація підписання договору у нотаріуса та ін.

Таким чином, Київською міською радою в межах власної компетенції постановлено рішення, яким передбачається, що Департамент уповноважений на вчинення дій з укладення договору від імені орендаря. У зв'язку з цим, висловлені стороною відповідача заперечення проти позову стосовно того, що позивач не врегульовував необхідні для підписання договору оренди процедурні питання з Київською міською радою як орендарем судом відхиляються, адже обставини звернення позивача до Департаменту (направлення витребуваних для укладення договору оренди документів, протоколу розбіжностей, прохань погодження проекту договору та його нотаріального посвідчення) повністю та цілком узгоджуються з Порядком.

На переконання суду, описані вище фактичні обставини справи та, зокрема, дії та бездіяльність уповноваженого органу на укладення договору оренди з позивачем - Департаменту не відповідають загальним положенням чинного законодавства, якими врегульовано порядок укладення договорів та умовам Порядку, а тому позивач правомірно звернувся до суду з цим позовом.

Так, за приписами ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

У ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 641 Цивільного кодексу України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

У ст. 181 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до розділу Порядку зацікавлена особа, на користь якої прийнято рішення про передачу в оренду земельної ділянки, зобов'язана у місячний термін після отримання повідомлення, визначеного п. 7.2 цього Порядку, звернутися до Департаменту земельних ресурсів з метою організації підготовки проекту договору оренди земельної ділянки. У зверненні обов'язково має бути посилання на рішення про передачу в оренду земельної ділянки та необхідність підготовки розрахунку по орендній платі за землю (п. 7.3).

Департамент земельних ресурсів протягом 14 робочих днів з дня надходження звернення зацікавленої особи готує проект договору оренди земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку, узгоджує із зацікавленою особою істотні умови договору. Проект договору оренди земельної ділянки візує керівник Департаменту земельних ресурсів. Додаткові погодження та/або візи, не передбачені цим Порядком, не допускаються (п. 7.4 Порядку).

Департамент земельних ресурсів спільно з управлінням організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Київського міського голови (патронатна служба) у десятиденний строк вживають заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення. Залучення будь-яких інших структурних підрозділів чи посадових осіб Київської міської ради та її виконавчого органу до процедури підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення забороняється (п. 7.5 Порядку).

У разі зволікання з боку нотаріуса у нотаріальному посвідченні договору оренди земельної ділянки зацікавлена особа має право звернутися до іншого нотаріуса на свій розсуд (п. 7.6 Порядку).

Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі між Київською міською радою та зацікавленою особою і посвідчується нотаріально (п. 7.7 Порядку).

Як встановлено судом, Департамент повідомив позивачу про рішення Київської міської ради № 91/6142 від 20.11.2018 у лютому 2019 року листом від 18.02.2019. У свою чергу, позивач передав запитувані документи у березні 2019 року (лист від 06.03.2019), доповнивши їх у квітні (лист від 04.04.2019). Проект договору Департамент передав позивачу у квітні 2019 року (лист від 22.04.2019), що не відповідає умовам п. 7.4 та п. 7.5 Порядку. Натомість позивач у визначений ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України двадцятиденний строк звернувся до Департаменту з запереченнями до отриманого проекту договору. Разом з тим, Департамент відреагував відповіддю, яка не врегулювала спірні питання, наведені в протоколі розбіжностей (лист від 20.05.2019) та не передав в установлений законодавством строк спір на вирішення суду. Лише 07.06.2019 Департамент надав відповідь на заперечення відповідача по суті окреслених у протоколі розбіжностей умов.

За наведених обставин, розглядаючи заявлений спір, виходить з того, що позивач належним чином та в установлений звернувся до сторони відповідача для укладення договору оренди земельної ділянки, проте уповноважений орендарем орган - Департамент не надав мотивованої відмови як того вимагають положення Цивільного і Господарського кодексів України та Порядок, направивши спочатку лише відписку без аналізу складених позивачем зауважень, у зв'язку з цим позивач правомірно передав спір про укладення договору на вирішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 630 Цивільного кодексу України обумовлено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 цього Кодексу.

Договір, щодо укладення якого між сторонами виник спір, за своєю правовою природою, є договором оренди, правовідносини за яким підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Істотними умовами договору оренди землі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначає об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дату укладення та строк дії договору оренди, орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Також передбачається, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Судом встановлено, що направлений Департаментом позивачу проект договору оренди земельної ділянки містив всі істотні умови, складався з 14 розділів, у тому числі й передбачав зазначення реквізитів сторін. Заперечення позивача щодо отриманого проекту договору стосувалися п.4.3, п. 4.4, п. 4.9, п. 4.10, абз. 6, абз. 14 п. 8.4, п. 8.7, п. 11.3, п. 11.7.

Проаналізувавши заперечення позивача і складений ним протокол розбіжностей, врахувавши правові позиції сторін у справі, суд погоджується з обґрунтуваннями позивача та вважає їх правомірними, а договір оренди земельної ділянки - таким, що потребує визнання укладеним в редакції позивача з огляду на наведені вище норми чинного законодавства, якими регулюється порядок укладення договорів, а також на приведений нижче правовий аналіз пропозицій позивача, висловлених у протоколі розбіжностей.

По суті умов договору, щодо врегулювання розбіжностей за якими між сторонами наявний спір, суд зазначає наступне.

Пункти 4.3 і 4.4 договору.

У проекті договору, що отриманий позивачем від Департаменту, містить наступний п. 4.3 "У випадку, якщо протягом п'яти місяців з моменту набрання чинності рішення Київської міської ради у п.п. 1.1. цього договору, орендарем не вчинено необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення цього договору згідно з чинним законодавством, то розмір річної орендної плати (зазначений у п.п. 4.2 договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки".

Пункт 4.4 договору звучав так: "Після закінчення періоду, за який сплачується орендна плата у подвійному розмірі, орендна плата розраховується та сплачується відповідно до п.п. 4.2 договору".

Позивачем запропоновано виключити з договору пункти 4.3 та 4.4.

Суд погоджується з позицією позивача та зазначає, що форма типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить подібної вимоги до орендаря щодо збільшення розміру орендної плати в два рази на період прострочення терміну дії рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з абз. 4 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Законодавство України не містить прямих імперативних норма, які б встановлювали необхідність розповсюдження умов договору оренди на правовідносини сторін, що передували його укладенню.

В основу запропонованого Департаментом п. 4.3 договору покладено вимогу, яка міститься у рішенні Київської міської ради 20.04.2017 № 241/2463, яке має нижчу юридичну силу, ніж Податковий кодекс України та постанова Кабінету Міністрів України.

Міністерство юстиції України в листі від 30.01.2009 № Н-35267-18 чітко визначає, що вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи складність правової кваліфікації умов п. 4.3 та 4.4 договору (чи це умови оплати, які розповсюджуються на відносини до укладення договору; чи це вид штрафної санкції), доцільно звернутися до практики Верховного Суду щодо тлумачення умов договорів.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц надав наступний правовий висновок: "Відповідно до ч.1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України. У ч. 3 та 4 ст. 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 Цивільного кодексу України.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (по individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом, однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, §45 06.12.2007)".

Умову п. 4.3 договору можна розмежувати на 2 частини, що мають істотне значення для її правової кваліфікації:

"У випадку, якщо протягом п'яти місяців з моменту набрання чинності рішенням Київської міської ради, зазначеним у п. 1.1 договору орендарем не вчинено необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення цього договору згідно з чинним законодавством..." - формулювання спрямоване на охоплення періоду до укладення договору оренди землі, створення умов застосування певних наслідків до орендаря;

"...розмір річної орендної плати (зазначений у п. 4.3 договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у подвійному розмірі" - по суті формулювання спрямоване на визначення розміру та стягнення орендної плати за період, коли договір фактично не було укладено. Вказану умову можна також трактувати як несприятливі наслідки для орендаря, що настають у разі порушення умови п. 7.8 рішення Київської міської ради 20.04.2017 № 241/2463 (що повністю відповідає п. 4.2 договору), що свідчить про застосування штрафної санкції до орендаря.

Якщо кваліфікувати умови п. 4.3 та п. 4.4 договору як додаткові умови, які визначають розмір та порядок сплати орендної плати, що розповсюджують дію договору оренди земельної ділянки на правовідносини, які виникли до укладення договору, то вказані пункти договору суперечать п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Зобов'язання щодо сплати орендної плати виникають лише з моменту підписання договору оренди земельної ділянки.

До укладення договору оренди земельної ділянки, у позивача не існувало обов'язків щодо сплати орендних платежів.

Якщо кваліфікувати п. 4.3 та п. 4.4 договору як штрафну санкцію, то її застосування суперечить цивільному та господарському законодавству і повністю суперечить природі договірних правовідносин.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підставою для виникнення господарських зобов'язань, зокрема як і зобов'язань щодо орендних правовідносин відповідно до Закону України "Про оренду землі" та Податкового кодексу України, є укладений договір оренди землі.

Пункти 4.3 та 4.4 договору ставлять умовою настання несприятливих наслідків для орендаря - не укладення договору протягом 5 місяців з дня прийняття відповідного рішення Київської міської ради про надання в оренду земельної ділянки, що відповідає п. 7.5 рішення Київської міської ради 20.04.2017 № 241/2463, однак ці умови виникли до фактичного виникнення господарського зобов'язання орендодавця та регулює переддоговірні відносини.

Штрафні санкції в господарських договорах повинні бути пов'язані з невиконанням основного зобов'язання, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16.

Вказана позиція Верховного Суду узгоджується з нормами Закону України "Про оренду землі" та Податкового кодексу України, оскільки зазначені нормативно-правові акти також пов'язують виникнення орендних зобов'язань сторін з моментом укладення договору оренди землі.

Керуючись принципом Contra proferentem, ризик, пов'язаний з неясністю такої умови, несе Київська міська рада, як власника та ініціатора проекту договору оренди земельної ділянки.

За твердженнями позивача впродовж періоду, який передує укладенню договору, підприємство виконую зобов'язання з внесення плати за землю, а отже добросовісно виконує вимоги податкового законодавства України.

Ні відповідач, ні третя особа не заперечили та не простувати такі твердження позивача, а суду відсутні обґрунтовані підстави вважати такі відомості недостовірними, у зв'язку з чим вони приймаються як обставини, які не потребують доказування в порядку приписів ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, де закріплено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на вказане, стягнення додатково орендної плати за період, в який договір оренди земельної ділянки не було укладено, може призвести до ситуації, в якій з одного суб'єкта двічі стягується плата за землю за один і той самий період, а отже спричиняє подвійне оподаткування, що прямо заборонено законодавством України, зокрема ст. 17 Господарського кодексу України.

У контексті наведеного, суд погоджується з позивачем стосовно того, що включення цієї норми в договір є юридично необґрунтованим та таким, що не відповідає Конституції України, Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України, Податковому кодексу України та типовій формі договору оренди землі, а тому п. 4.3 та п. 4.4 доцільно виключити з договору.

Пункт 4.9 договору.

Запропонованим Департаментом п. 4.9 договору передбачалося таке: "Зміна отримувача орендної плати та його банківських реквізитів може здійснюватися орендодавцем в односторонньому порядку і не потребує внесення змін до цього договору. Орендар зобов'язується уточнювати банківські реквізити і назву отримувача орендної плати".

Пропозиція позивача звучить наступним чином: "Зміна отримувача орендної плати та його банківських реквізитів може здійснюватися орендодавцем в односторонньому порядку і не потребує внесення змін до цього договору. Орендодавець зобов'язується попереджувати про зміну банківських реквізитів у розумний строк до дати сплати орендодавцем орендного платежу. У разі неповідомлення орендаря про зміну банківських реквізитів орендодавця, орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату орендного платежу, при умові, якщо платіж було здійснено за старими банківськими реквізитами".

Суд зауважує, що форма типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить даної умови, отже сторони договору можуть врегулювати дану умову у відповідності з нормами цивільного та господарського законодавства.

У запропонованій відповідачем редакції п. 4.9 створюється неправомірна можливість стягнення з позивача значних штрафних санкції внаслідок односторонніх дій орендодавця. Фактично може мити місце ситуація, в якій відповідач зможе вимагати від позивача сплати значних коштів, що суттєво порушує збалансованість прав і обов'язків сторін договору та ставить орендодавця у невигідне фінансове становище.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 зазначив: "Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов'язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям. Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов'язані з укладенням правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів".

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, п. 4.9 договору в редакції відповідача порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності, що передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України. Також цим пунктом встановлюється суттєвий дисбаланс прав, інтересів та обов'язків між сторонами, чим погіршується становище позивача, у зв'язку з чим у договір слід включити запропоновану позивачем редакцію п. 4.9.

Пункт 4.10 договору.

Департамент включив до проекту договору п. 4.10 у такій редакції: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:

- орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановлений п. 4 цього договору;

- стягується пеня, розмір та розрахунок якої здійснюється відповідно до Податкового кодексу України".

Натомість, пропозиція позивача наступна: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:

- орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 5 відсотків місячної орендної плати, встановлений п. 4 цього договору;

- стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого (невиконаного) зобов'язання".

У редакції, запропонованій позивачу, цей пункт договору містить санкції за порушення сплати грошового зобов'язання, що в 12 разів перевищує саме грошове зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищезазначене, до складу збитків, у разі несплати місячного орендного платежу, можна віднести неодержаний прибуток у формі місячної орендної плати, відповідно, перевищення штрафної санкції становитиме 12 разів від потенційних збитків, що порушує принцип справедливості, добросовісності, розумності та є надмірно великими в розумінні ст. 231 Господарського кодексу України.

Щодо відображення спірної санкції в формі типового договору оренди землі, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, варто зазначити, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, що мають меншу юридичну силу ніж закони України та Конституція України. У поточній редакції, норма форми типового договору оренди землі суперечить загальним принципам Цивільного кодексу України та нормам Господарського кодексу України, про які зазначено вище.

Зазначену правову позицію підтримало Міністерство юстиції України в своєму листі від 30.01.2009 № Н-35267-18, де вказується, що вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також' указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він мас вищу юридичну силу.

При аналізі спірного п. 4.10 заслуговує на увагу суду і посилання позивача на те, що головним акціонером Приватного акціонерного товариства "ОТІС" є американська компанія з обмеженою відповідальністю "OTIC ІНВЕСТМЕНТС, ЕЛ.ЕЛ.СІ." (зареєстрована за адресою: 19805, штат Делавер, 1013 Сентер Роуд у м. Вільмінгтон, округ НЬЮ-КАСЛ, Сполучені Штати Америки), розмір внеску до статутного фонду якої становить 33 115 050,00 грн (97,75% від загального розміру статутного капіталу).

Відповідно до Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій, що підписаний 04.03.1994 та набрав законної сили 16.11.1996 "інвестиція" означає будь-який вид інвестицій на території однієї з сторін, що належить або контролюється, прямо або непрямо, громадянами або компаніями іншої сторони, такі як акція, боргові зобов'язання, контракти по наданню послуг і здійсненню інвестицій, та включає:

І) матеріальну та нематеріальну власність, в тому числі такі права як іпотека, заставне утримання, забезпечення по позиці;

ІІ) компанію, пакет акцій або іншу участь в компанії або участь в активах останньої;

ІІІ) вимогу стосовно грошей або вимогу відносно виконання договору, що мають економічну цінність та пов'язані з інвестицією;

IV) інтелектуальну власність, що включає, inter alia, права стосовно літературних та художніх творів, в тому числі звукозапису; винаходів у всіх галузях людської діяльності; промислові зразки; топології інтегральних схем; секрети виробництва, "ноу-хау", конфіденційну ділову інформацію; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування;

V) будь-яке право, що надається за законом або договором, а також будь-які ліцензії та дозволи згідно з законом;

"Компанія" сторони означає будь-яку корпорацію, компанію, товариство, об'єднання, партнерство або іншу організацію, правомірно засновану, згідно з законами та правилами Сторони або політичного підрозділу останньої, незалежно від того, чи створена вона для прибуткових цілей, знаходиться в приватній або державній власності або під контролем.

Згідно з ч. 1 ст. 2 названого Договору кожна зі сторін дозволятиме та застосовуватиме режим до інвестицій і пов'язаної з ними діяльності на основі не менш сприятливій ніж та, котра в подібних ситуаціях надається інвестиціям або пов'язаній з ними діяльності своїх власних громадян або компаній, або громадян чи компаній будь-якої третьої країни залежно від того, що є більш сприятливим, за умови права кожної сторони встановлювати або зберігати винятки в межах галузей та питань, що зазначені в додатку до цього договору.

Відповідно до п. "б" ч. 3 ст. 2 названого Договору жодна зі сторін не буде ніяким чином перешкоджати шляхом прийняття невмотивованих або дискримінаційних заходів управлінню, функціонуванню, утриманню, користуванню, отриманню доходів, розширенню або розпорядженню інвестиціями. Для цілей вирішення спорів згідно із статтею VI та VII, захід може бути довільним або дискримінаційним, незважаючи на те, що сторона мала або використала можливість розгляду такого заходу в судах або адміністративних трибуналах сторони.

Отже, Приватне акціонерне товариство "ОТІС" діє на основі інвестиції суб'єкта Сполучених Штатів Америки, а отже підлягає захисту з позиції міжнародного Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій, що підписаний 04.03.1994 та набрав законної сили 16.11.1996.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За твердженнями позивача, з відкритих джерел, в тому числі, з всесвітньої мережі Інтернет, підприємству стало відомо про неоднакове застосування Київською міською радою норм типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, а саме: укладення договорів оренди земельної ділянки з суб'єктами господарювання України без подібних штрафних санкцій, передбачених типовим договором (наприклад договір оренди землі від 11.07.2017 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський", що укладений на підставі рішення Київської міської ради від 18.05.2017 № 325/2547).

Такі твердження позивача ні відповідачем, ні третьою особою в ході розгляду справи не заперечено.

З огляду на викладене, надання необґрунтованих переваг окремим суб'єктам господарювання України є дискримінаційним та порушує права інших суб'єктів господарювання, в тому числі суб'єктів інвестицій США, які мають користуватися на території України найсприятливішим режимом до інвестицій.

Відповідно до ст. 25 Господарського кодексу України, органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.

Згідно з ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Враховуючи викладене, доцільною є запропонована позивачем редакція п. 4.10 договору для уникнення ризиків дискримінаційності та антиконкурентості з боку Київської міської ради при оформленні правовідносин з оренди земельних ділянок з різними суб'єктами господарювання, встановлення санкцій, що відповідно до норм Господарського кодексу України кваліфікуються як надмірно високі, а також для запобіганню появі ризиків створення умов щодо незаконної експропріації майна (грошових коштів) суб'єкта інвестицій США, в розумінні Договору між Україною та Сполученими Шатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій.

Отже, запропонована позивачем редакція п. 4.10 не суперечитиме законодавству України та чинним міжнародним договорам України та США, також відповідатиме вимогам розумності та справедливості договору, передбаченими приписами ст. 627 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд зауважує, що запропонована позивачем редакція п. 4.10 договору є виявом добропорядності та високої правомірності дій Приватного акціонерного товариства "ОТІС", адже така конкретизація виду договірної неустойки за порушене зобов'язання, чітка регламентація порядку нарахування, посилання на ставку Національного банку України дозволить орендодавцеві, у разі порушення орендарем умов договору, стягнути з нього пеню. Тоді як редакція сторони орендаря була викладена таким чином, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та практикою Верхового Суду щодо визначення розміру та порядку нарахування штрафних санкцій та не дозволила б притягнути орендаря до майнової відповідальності, так як у запропонованій спочатку редакції п. 4.10 договору не визначено розміру та порядку нарахування пені. Варто зазначити, що запропонована позивачем редакція певним чином ставить саме позивача у менш вигідну ситуацію, порівняно з редакцією Департаменту, проте свідчить про свідоме ставлення Приватного акціонерного товариства "ОТІС" до законності та відповідальності.

Абзац 6 п. 8.4 договору.

Умови абз. 6 п. 8.4 договору у редакції Департаменту звучать наступним чином: "Забезпечити вільний доступ до Земельної ділянки представнику контролюючих органів".

У запропонованій позивачем редакції цей абзац передбачає: "Забезпечити вільний доступ до Земельної ділянки представнику Департаменту земельних ресурсів".

Форма типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить такої умови, отже сторони договору можуть врегулювати її відповідно до норма чинного законодавства.

Загальновідомим є той факт, що в Україні існує велика кількість органів, наділених функціями та повноваженнями зі здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, зокрема, але не винятково, органи державної фіскальної служби, органи державної служби з надзвичайних ситуацій, органи державної екологічної служби, органи державної служби з питань праці та ін.

Наданий Департаментом проект договору не передбачає визначення поняття "контролюючий орган", яке є дуже широким за своєю правовою природою, з огляду на велику кількість органів з контрольно-наглядовими повноваженнями.

Діяльність контролюючих органів регулюється нормативно-правовими актами, які передбачають різний порядок надання доступу до місця здійснення діяльності суб'єкта господарювання, який, у більшості випадків, не може бути вільним.

Наприклад, відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який регулює контрольно-наглядові заходи державних органів, не передбачено право вільного доступу до місця провадження господарської діяльності суб'єктів господарювання. Контролюючий орган спочатку повинен виконати всі вимоги щодо допуску до початку проведення контрольних заходів, а саме включити підприємство в графік проведення перевірок (якщо це планова перевірка), оформити наказ на проведення перевірки та у відповідні строки направити його суб'єкту господарювання для ознайомлення та ін.

Суд погоджується з позивачем стосовно того, що викладена Департаментом редакція абз. 6 п. 8.4 проекту договору не відповідатиме високим стандартам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у п. 6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України щодо дій учасників цивільних правовідносин, обґрунтування яких було надано Верховним Судом у згаданій вище постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17.

Крім того, з умова п. 11.5 проекту договору слідує, що орендодавець залишає за собою право достроково розірвати договір оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у п. 5.1 та п. 8.4 договору, що також й охоплює беззаперечне виконання цієї умови договору.

На переконання суду, метою контролю у розумінні правової природи укладуваного (спірного) договору, можуть слугувати перевірка цільового використання орендарем земельної ділянки, дотримання ним вимог профільного законодавства щодо забезпечення правового режиму поводження з орендованою землею. А тому доцільною є пропозиція позивача щодо деталізації (конкретизації) органу з відповідною компетенцією.

Запропонована стороною орендодавця редакції формулювання в п. 8.4 договору не узгоджується з чинним законодавством, покладає на позивача необґрунтований обов'язок вільного допуску до місця провадження суб'єктом господарювання своєї діяльності представників неокресленого кола контролюючих органів.

Отже, доцільним видається закріплення у договорі сторін редакції абз. 6 п. 8.4, що запропонована позивачем.

Пункт 8.7 договору.

У проекті договору цей пункт відсутній.

Позивачем запропоновано таку редакції п. 8.7 "Сторони зобов'язані вирішувати майнові питання у встановленому законодавством України порядку. Пошкодження або знищення майна орендаря можливе лише за умови викупу такого майна з мотивів суспільної необхідності у встановленому законодавством України порядку".

Судом враховано, що форма типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить цієї умови, а том сторони можуть врегулювати її відповідно до норм чинного законодавства.

Посилаючись на мету недопущення порушення своїх законних прав та інтересів, позивач просить суд доповнити договір п. 8.7, який узгоджується з рішенням Київської міської ради № 91/6142 від 20.11.2018.

Суд визнає обґрунтованою таку позицію позивача, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України унормовано, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Частиною 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Європейського суду з прав людини у зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовані Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

За ст. 1 цього Закону відчуженням земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за плату в державну чи комунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчуження для потреб держави, територіальної громади, суспільства в цілому; примусовим відчуженням земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об'єкти нерухомого манна, що на них розміщені.

У ч. 2-3 ст. 4 цього ж Закону закріплено, що викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може здійснюватися за умови відшкодування їх вартості відповідно до закону. Примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

Запропонована позивачем умова договору передбачатиме, що у разі наявності підстав для примусового знищення майна орендаря, законно розміщеного на орендованій земельній ділянці, взаємовідносини сторін регулюватимуться Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Розглядаючи заявлений спір, суд виходить з того, що пропонуючи цю умову (п. 8.7), позивач керується необхідністю захисту своїх майнових прав на належне йому майно, його безпечного збереження, намагається врахувати ризики, пов'язані саме з обставинами, визначеними Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Отже, наведені законодавчі положення, конституційні гарантії щодо непорушності права приватної власності дають підстави для висновку про можливість доповнення договору п. 8.7. пропозиція позивача відповідатиме вимогам розумності та справедливості договору, передбаченими ст. 627 Цивільного кодексу України, а його включення до договору не порушуватиме права та інтереси відповідача.

Пункти 4.13, 8.4, 11.3 договору аналізуються разом з огляду на їх пов'язаність за сенсом.

У п. 4.13 договору Департаментом запропоновано таку редакцію: "У випадку відчуження об'єкта нерухомого майна, що належало орендарю та розташоване на земельній ділянці, орендар зобов'язаний забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством порядку, переходу або припинення права оренди даної земельної ділянки".

Позивач запропонував викласти цей пункт наступним чином: "У випадку відчуження об'єкта нерухомого майна, що належало орендарю та розташоване на земельній ділянці, орендар зобов'язаний забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством порядку, переходу або припинення права власності на об'єкт нерухомого майна".

У абз. 5 п. 8.4 договору стороною орендаря запропоновано таку редакцію: "- письмово повідомити орендодавця про відчуження об'єктів (їх частин), що розташовані на земельній ділянці і належать орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину, а також забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством порядку переходу або припинення права оренди даної земельної ділянки".

Пропозиція позивача: "- письмово повідомити орендодавця про відчуження об'єктів (їх частин), що розташовані на земельній ділянці і належать орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину".

У абз. 5 п. 11.3 договору стороною орендаря запропоновано таку редакцію: "- Набуття права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на орендованій Земельній ділянці, іншої особою. В такому випадку в договорі про відчуження об'єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, що є об'єктом цього договору, визначається суб'єкт (орендар за цим договором або новий власник об'єктів нерухомості), який сплачує орендну плату відповідно до розмірів, встановлених цим договором, та несе відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими цим договором для орендаря, до моменту державної реєстрації відповідного права на дану земельну ділянку на нового власника нерухомості".

Пропозиція позивача: "- Набуття права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на орендованій Земельній ділянці, іншої особою».

Форма Типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить таких умов, отже сторони договору можуть врегулювати з урахуванням вимог винного законодавства. .

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні.

Правові позиції Верховного Суду визначають, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (постанови від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 06.08.2019 у справі № 922/3421/18).

Відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120, 125 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані па земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності па будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні. Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 № 910/6186/17).

Враховуючи викладене, суд погоджується з позивачем щодо того, що зазначені пункти, які викладені в редакції сторони орендодавця, не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки відчуження частини об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди чи його розірвання, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувана, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, зокрема зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому після відчуження об'єкта нерухомості та його державної реєстрації за третьою особою, на Приватне акціонерне товариство "ОТІС" не повинен покладатися обов'язок та фінансовий тягар зі сплати орендної плати за земельну ділянку, користувачем якої не є.

За приписами ч. 3, 4 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 7.7 Порядку договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі між Київською міською радою та зацікавленою особою і посвідчується нотаріально

Суд зазначає, що наявність такої умови у договорі сторін, як запропонований Департаментом п. 11.3, не зробить можливого потенційного власника будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, стороною договору оренди земельної ділянки, укладеного на виконання рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142. У потенційного можливого власника будівлі в силу закону виникатиме майновий обов'язок з внесення плати за землю, але автоматично стороною спірного договору він не стане і не може стати, адже зміни до нотаріально посвідченого письмового договору вносяться у тій самій формі, що й укладається основний договір. Позивач та відповідач у своєму двосторонньому письмовому правочині погодити виникнення у майбутньому грошового обов'язку у невідомої їм наразі сторонньої особи, це не відповідатиме як принципу свободи договору, так і в цілому Цивільному та Господарському кодексам України щодо порядку укладення договорів та виникненню зобов'язань.

Абзац 14 п. 8.4 договору.

Отриманий позивачем проект договору в абз. 14 п. 8.4 передбачав такий обов'язок орендаря: "- Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки".

Проект розбіжностей позивача передбачав таку редакцію "- Забезпечити вільний доступ до земельної ділянки для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки".

Форма Типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить даної умови, отже сторони договору можуть врегулювати цю умову відповідно до норма чинного законодавства.

Суд погоджується з позивачем щодо того, що формулювання "забезпечити вільний доступ" надто широке і не розкривається у договорі чи нормативно-правових актах. Вказане формулювання може бути використане, як підґрунтя для незаконних вимог, в тому числі, вимог щодо "забезпечення вільного доступу" до інженерних мереж, що знаходяться під нерухомим майном, яке належить позивачу на праві власності, шляхом пошкодження або знищення такого майна. Вказані вимоги є незаконними і не будуть виконані в жодному разі без вирішення майнових питань у встановленому законодавством порядку (шляхом викупу майна з мотивів суспільної необхідності).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Приписи ст. 317, 319 Цивільного кодексу України вказують, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Частиною 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції".

Доцільно зауважити, що у п. 1 1.5 договору закріплене право орендодавця розірвати договір у разі невиконання орендарем п. 5.1 та п. 8.4 договору, що охоплює обов'язок виконання спірної умови.

Таким чином, формулювання абз. 14 п. 8.4 договору в редакції позивача, є більш доцільним, відповідає нормам чинного законодавства та порушує засади цивільного законодавства і спрямоване на недопущення порушення законних прав та інтересів власника нерухомого майна.

Пункт п. 11.7 договору.

У наданому Департаментом проекті договору абз. 2 п. 11.7 має таку редакцію: "- Якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку договору та не подав до орендодавця листа-повідомлення про його поновлення у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього Договору, розмір річної орендної плати (зазначений у п. 4 договору) встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві у грошовій формі у порядку, встановленому п. 4 цього договору, та інформує про це контролюючий орган, визначений податковим законодавством, за місцезнаходженням земельної ділянки".

Натомість позивачем було запропоновано змінену редакцію, а саме: "- Якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку договору та не подав до орендодавця листа-повідомлення про його поновлення у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього договору, і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про забезпечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строку і на тих самих умовах, які були передбачені договором".

Форма Типового договору оренди землі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, не містить цієї умови, а тому сторони вправі врегулювати її відповідно до чинного законодавства.

Запропоноване стороною орендодавця формулювання п. 11.7 договору не узгоджується з ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", де передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Натомість позивачу запропоновано поновлення договору зі зміною істотних умов у разі неповідомлення орендаря про бажання пролонгації договору, що не відповідає законодавству України та формі типового договору оренди землі.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на наведені вище посиланнями на правові позиції Верховного Суду (постанова від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17) та на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 стосовно принципів справедливості, добросовісності і розумності, які мають своєрідним чином обмежувати дію принципу свободи договору та з огляду на те, що запропонована позивачем редакція абз. 2 пю 11.7 договору відповідає ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та не спрямована на погіршення становища відповідача, суд вважає прийнятною пропозицію позивача щодо цієї умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.

У справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

З огляду на викладені положення вбачається, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Посилання відповідача на те, що орендодавцем не було надано згоди на передачу даного спору до суду, як це передбачено частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України, господарським судом не приймаються, оскільки зазначена норма застосовується у спорах про врегулювання розбіжностей, які залишилися не врегульованими, тоді як позовні вимоги ПАТ «ОТІС» ґрунтуються на тому, що його пропозиції вважаються прийнятими відповідно до частини 7 статті 181 Господарського кодексу України.

Не знайшло свого підтвердження і посилання третьої особи на те, що позивач не звертався в установленому порядку до відповідача за врегулюванням розбіжностей до договору, оскільки дана обставина спростовується наявними в матеріалах документами, про що зазначалося вище.

Також господарський суд не визнає як належне реагування відповідача і його незгоду із запропонованими позивачем розбіжностями лист Департаменту № 05716-23698 від 16.12.2019, який був підготовлений вже після відкриття провадження у даній судовій справі. Даний лист був складений за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації від 31.10.2019 № 08/25066 щодо розгляду листа ПАТ «ОТІС» від 30.10.2019 № 101-юр. Крім того, доказів його надіслання позивачу не було надано, і позивачем його отримання заперечується.

Посилання третьої особи на те, що Департамент не уповноважений Київською міською радою на участь у розробці проектів договорів, господарський суд визнає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.1 пункту 1 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Відповідно до пп. 3.9. пункту 3 рішенням Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 Приватному акціонерному товариству «ОТІС»% у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) документи, визначені чинним законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 7.5. Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, Департамент земельних ресурсів спільно з управлінням організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Київського міського голови (патронатна служба) у десятиденний строк вживають заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення.

Отримуючи листи позивача з підписаним договором оренди з протоколом розбіжностей, третя особа розглядала їх та надавала відповідача, в яких зазначала, чому не можуть прийматися умови, запропоновані позивачем. При цьому третя особа не зазначала про відсутність у неї компетенції та повноважень на розгляд протоколу розбіжностей.

Отже, відповідач у вищевказаний двадцятиденний строк не висловив та не довів позивачу про свою незгоду з пропозиціями, викладеними в протоколі розбіжностей ПАТ «ОТІС».

З встановлених судом фактичних обставин справи слідує, що дії сторони орендодавця у спірних правовідносинах не відповідали наведеним положенням і принципам, що має своїм наслідком порушення майнових прав та інтересів позивача з реалізації правомочності володіння, користування належним йому нерухомим майном (будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці) та користування земельною ділянкою, переданою йому в оренду і таке порушення підлягає судовому захисту у межах заявлених позовних вимог шляхом визнання договору укладеним.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем як зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

У даному випадку, судом встановлено, що має місце волевиявлення позивача на укладення договору та неналежним чином вмотивована відписка зі сторони відповідача (безпосередньо від імені Департаменту) з подальшим затягуванням процедури погодження розбіжностей та забезпечення оформлення договору (письмова форма з нотаріальним посвідченням), а також поведінка відповідача, яке не відповідає у своїй послідовності загальним положенням законодавства про порядок укладення господарських договорів. Таким чином, ефективним способом захисту права позивача (набути статусу орендодавця), з урахуванням суті порушеного права (підстав позову) та специфіки правовідносин з яких виник спір, є саме визнання такого договору укладеним, що і буде спрямовано на його відновлення.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги задовольняються судом повністю, а судові витрати зі сплати судового збору справі покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Інших судових витрат до їх стягнення з відповідача не заявлено.

Керуючись ст.11, 73-80, 129, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "ОТІС" до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним задовольнити повністю.

2. Визнати укладеним між Приватним акціонерним товариство "ОТІС" та Київською міською радою з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:184:0001, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 07995 га, яка розташована за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Екскаваторна, 37 у наступній редакції:

"ДОГОВІР

оренди земельної ділянки

м . Київ (дата)

Київська міська рада (місцезнаходження юридичної особи: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141), далі у тексті - "Орендодавець", в особі Київського міського голови (прізвище, ім'я, по батькові) Кличка Віталія Володимировича, що діє на підставі ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - з однієї сторони, та Приватне акціонерне товариство "ОТІС" (місцезнаходження юридичної особи: 03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 32, ідентифікаційний код 14357579, дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 29.01.1998, 24.11.2004, 1 072 120 0000 001469), далі у тексті - "Орендар", в особі генерального директора (прізвище, ім'я, по батькові) Земана Ладіслава, який діє на підставі Статуту, - з другої сторони, уклали договір оренди земельної ділянки (далі у тексті - Договір) про нижченаведене:

1. Предмет Договору

1.1. Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для обслуговування будівель для виробництва підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування.

1.2. Земельна ділянка, яка є об'єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Реєстрація права власності на об'єкт оренди здійснюється згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" одночасно з державною реєстрацією права оренди.

2. Об'єкт оренди

2.1. Об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 20.11.2018 № 91/6142 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:75:184:0001;

- місце розташування - вулиця Екскаваторна, 37 у Святошинському районі міста Києва;

- цільове призначення - 11.02 для розміщенім та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для обслуговування будівель для виробництва підіймального та вантажно- розвантажувального устаткування;

- розмір (площа) - 0,7995 (нуль цілих сім тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять десятитисячних) га.

2.2. Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 04.03.2019 № 2698/86-19 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки на дату укладення Договору становить 10 964 214 (десять мільйонів дев'ятсот шістдесят чотири тисячі двісті чотирнадцять) грн 99 коп.

2.3. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

3. Строк дії Договору

3.1. Договір укладено на 5 (п'ять) років.

4. Орендна плата

4.1. Визначена цим Договором орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який Орендар самостійно розраховує та вносить Орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі.

4.2. Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

У випадку, коли розташовані на Земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб'єктам, орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3,6 (трьох цілих шести десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки або її частин, що припадає на орендовані площі будівель, споруд або їх частини.

Обчислення розміру орендної плати за Земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно з розрахунком розміру орендної плати за Земельну ділянку від 12.04.2019 № Ю-48372 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724) річна орендна плата за Земельну ділянку становить 385 347 (триста вісімдесят п'ять тисяч триста сорок сім) грн 93 коп. на рік.

4.3. Виключений.

4.4. Виключений.

4.5. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього Договору і укладення договору про внесення відповідних змій до цього Договору та з урахуванням п.п. 4.6. даного Договору.

4.6. Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених Договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованої Земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами, та у інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього Договору в частині розміру річної орендної плати Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

4.7. Зміна нормативної грошової оцінки Земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього Договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.

4.8. Орендна плата сплачується Орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок: (актуальні платіжні реквізити) 33216812926009, код 18010600 у ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 899998. Одержувач: УДКСУ у Святошинському p-ні м. Києва, код ЄДРПОУ 37962074. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням Договору, вирішуються Орендарем в установленому законодавством України порядку.

4.9. Зміна отримувача орендної плати та його банківських реквізитів може здійснюватися Орендодавцем в односторонньому порядку і не потребує внесення змін до цього Договору. Орендодавець зобов'язується попереджувати про зміну банківських реквізитів у розумний строк до дати сплати Орендодавцем орендного платежу. У разі неповідомлення Орендаря про зміну банківських реквізитів Орендодавця, Орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату орендного платежу, при умові, якщо платіж було здійснено за старими банківським реквізитами.

4.10. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором:

- орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 5 відсотків місячної орендної плати, встановленої п. 4 цього Договору;

- стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого (невиконаного) зобов'язання.

4.11. Контроль за виконанням умов договору та виявлення порушень здійснюється Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах компетенції, визначеної рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

4.12. У випадку викупу даної Земельної ділянки Орендарем, Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату до моменту державної реєстрації права власності на дану Земельну ділянку.

4.13. У випадку відчуження об'єкта нерухомого майна, що належало Орендарю та розташоване на Земельній ділянці, Орендар зобов'язаний забезпечити сплату орендної плати до моменту державної реєстрації в установленому законодавством порядку, переходу або припинення права власності на об'єкт нерухомого майна.

4.14. Контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені та штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює контролюючий орган, визначений податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки.

5. Умови використання Земельної ділянки

5.1. Умови збереження стану об'єкта оренди:

На Земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням Земельної ділянки. Зміна цільового призначення Земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення Земельної ділянки та внесення відповідних змін до Договору. Роботи по розробці проекту землеустрою щодо відведення сплачує Орендар.

6. Умови і строки передачі Земельної ділянки в оренду

6.1. Сторони підтверджують, що Земельна ділянка, яка є об'єктом за цим Договором, передається в оренду у придатному для її використання стані та вважається переданою Орендодавцем Орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

6.2. Право на оренду Земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

7. Умови повернення Земельної ділянки

7.1. Після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві Земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої Земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв'язується у судовому порядку.

У разі погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей орендованої Земельної ділянки або приведення її у непридатний для використання за цільовим призначенням стан збитки, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2008 № 608.

8. Права та обов'язки Сторін

8.1. Орендодавець має право вимагати від Орендаря:

- використання Земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з цим Договором;

- своєчасного внесення орендної плати;

- дострокового розірвання цього Договору;

- відшкодування понесених збитків, в тому числі неодержаних доходів, відповідно до чинного законодавства у разі розірвання цього Договору.

8.2. Орендодавець зобов'язаний:

- не вчиняти дій, які б перешкоджали Орендарю користуватися Земельною ділянкою;

- передати в користування Земельну ділянку у стані, що відповідає умовам цього Договору.

8.3. Орендар має право:

- самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов цього Договору;

- за письмовою згодою Орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди;

- у разі розірвання цього Договору, за погодженням сторін, має право вимагати відшкодування нанесених збитків відповідно до чинного законодавства;

- після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, при умові належного виконання обов'язків відповідно до умов цього Договору, Орендар має переважне право перед іншими особами на поновлення Договору;

- переважне право на придбання у власність Земельної ділянки у разі її продажу.

8.4. Орендар зобов'язаний:

- приступати до використання Земельної ділянки в строк, встановлений цим Договором, після державної реєстрації права оренди даної Земельної ділянки;

- використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

- своєчасно вносити орендну плату;

- у випадку зміни нормативної грошової оцінки Земельної ділянки у десятиденний термін замовити в установленому порядку витяг з технічної документації (довідку) про нову нормативну грошову оцінку Земельної ділянки. Після одержання цього витягу (довідки) передати його (її) до контролюючого органу, визначеного податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки, копію витягу з технічної документації, засвідчену в установленому порядку, передати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- письмово повідомити Орендодавця про відчуження об'єктів (їх частин), що розташовані на Земельній ділянці і належать Орендарю, протягом десяти днів з моменту вчинення відповідного правочину;

- забезпечити вільний доступ до Земельної ділянки представнику Департаменту земельних ресурсів;

- повернути Земельну ділянку Орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього Договору;

- у строки, встановлені чинним законодавством, звітувати перед контролюючим органом, визначеним податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки про сплату орендної плати;

- дотримуватися правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051;

- виконати вимоги, викладені в листах Департаменту містобудування та архітектури від 20.05.2015 № 6204/0/12/19-15 та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 12.07.2016 № 612/41-16;

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку;

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному чинним законодавством України;

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством;

- забезпечити вільний доступ до земельної ділянки для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах Земельної ділянки;

- дотримуватись обмежень у використанні Земельної ділянки, зазначених у витязі з Державного земельного кадастру;

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 "Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва" (зі змінами і доповненнями);

- у п'ятиденний строк після державної реєстрації права оренди Земельної ділянки надати копію цього Договору до контролюючого органу, визначеного податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки.

8.5. Право на оренду Земельної ділянки комунальної власності не може бути відчужено її Орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

8.6. Сторони також мають інші права і несуть інші обов'язки, визначені законодавством України.

8.7. Сторони зобов'язані вирішувати майнові питання у встановленому законодавством України порядку. Пошкодження або знищення майна Орендаря можливе лише за умови викупу такого майна з мотивів суспільної необхідності у встановленому законодавством України порядку.

9. Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини

9.1 Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини несе Орендар.

10. Страхування об'єкта оренди

10.1. Сторони домовилися про те, що Орендар має право застрахувати об'єкт оренди.

11. Зміна умов Договору та припинення і поновлення Договору

11.1 Всі зміни та/або доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

11.2. Витрати, пов'язані з внесенням зміни та/або доповнення до цього Договору, сплачує Орендар.

11.3. Договір оренди припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу Земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження Земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України;

- поєднання в одній особі власника Земельної ділянки та Орендаря;

- ліквідації юридичної особи - Орендаря;

- набуття права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані на орендованій Земельній ділянці, іншою особою.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

114. Припинення Договору шляхом розірвання.

Договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку, встановленому законом;

- у разі необхідності використання Земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством;

- в односторонньому порядку за ініціативою Орендодавця, із звільненням Орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує Земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (більше трьох місяців) не сплачує орендну плату, здійснення без згоди Орендодавця відчуження права користування Земельною ділянкою третім особам.

11.5. Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов'язків, визначених у п.п. 5.1. та 8.4. цього Договору.

11.6. Розірвання цього Договору здійснюється в установленому законом порядку.

11.7. Поновлення Договору:

- після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього Договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим Договором;

- якщо Орендар продовжує використовувати Земельну ділянку після закінчення строку Договору та не подав до Орендодавця листа-повідомлення про його поновлення у строк, встановлений цим Договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку цього Договору, і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий Договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором;

- у разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

11.8. У разі припинення або розірвання цього Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві Земельну ділянку на умовах, визначених цим Договором. У разі невиконання Орендарем обов'язку щодо умов повернення Орендодавцеві Земельної ділянки Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві завдані збитки.

11.9. Перехід права власності на орендовану Земельну ділянку до третьої особи, реорганізація юридичної особи - Орендаря не є підставою для зміни умов або припинення Договору.

11.10. Зміна найменування сторін Договору, зокрема внаслідок реорганізації юридичної особи або зміни типу акціонерного товариства, не є підставою для внесення змін до Договору та/або його переоформлення.

12. Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання Договору та вирішення спорів

12.1. У разі невиконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та законодавством.

12.2. У разі невиконання Орендарем умов цього Договору та обов'язків, передбачених законодавством України, Договір може бути достроково розірваний.

12.3. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

12.4. Усі спори, що пов'язані із виконанням умов цього Договору, вирішуються судами України при неможливості досудового врегулювання спорів, що виникають при виконанні умов цього Договору.

12.5. Відносини сторін, не врегульовані цим Договором, регламентуються законами України.

13. Суборенда Земельної ділянки

13.1. Орендар має право передати Земельну ділянку або її частину у суборенду в порядку, встановленому чинним законодавством України.

13.2. Умови договору суборенди Земельної ділянки повинні обмежуватися умовами даного Договору і не суперечити йому.

14. Прикінцеві положення

14.1. Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

14.2. Витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням цього договору, сплачує Орендар.

14.3. Цей Договір складений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник - для зберігання у Орендаря, один - для Орендодавця (знаходиться на зберіганні у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), один - для зберігання у нотаріуса.

Київський міський голова ____________

Орендар _____________________________ "

3. Стягнути з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одну) грн судового збору.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "ОТІС" (0362, м. Київ, вул. Чистяківська, 32, ідентифікаційний код 14357579).

Відповідач - Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.03.2020

Суддя І.О. Андреїшина