ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1646/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіФайдюка В.В.

суддів:Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі:Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України, третя особа Київський національний університет імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної охорони України, третя особа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26 вересня 2018 року №594-ос «Про накладення дисциплінарних стягнень» в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення «сувора догана»;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 19 березня 2019 року №159-ос «Про накладення дисциплінарного стягнення» в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення «пониження в посаді»;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 19 березня 2019 року №160-ос «Щодо особового складу» в частині призначення позивача офіцером з особливих доручень категорії 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів, звільнивши позивача з посади Начальника Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

- поновити позивача на посаді Начальника Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

- зобов`язати відповідача анулювати в службовій картці позивача запис про накладення дисциплінарного стягнення «сувора догана»;

- зобов`язати відповідача анулювати в службовій картці позивача запис про накладення дисциплінарного стягнення «пониження в посаді»;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу різницю матеріального і грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відсутності правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Скаргу обґрунтовано виконанням відповідачем вимог законодавства щодо порядку застосування до позивача дисциплінарних стягнень, наявністю правових підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді невиконання наказів керівництва та невиконанні службових обов`язків.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що вважає її необґрунтованою та безпідставною, в той час як рішення суду першої інстанції прийняте при повному з`ясуванні обставин справи із додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 04 вересня 2015 року, на виконання положень статей 11 та 16 Закону про державну охорону органів державної влади, відповідно до пунктів 9-15 Положення про проходження військової служби в УДО, між Управлінням державної охорони України та ОСОБА_1 було укладено Контракт про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України, (далі по тексту - Контракт про проходження військової служби). Термін дії Контракту складає 5 (п`ять) років та діє до 04 вересня 2020 року.

04 вересня 2015 року, на підставі Контракту про проходження військової служби та наказу УДО України №124-ос, позивача було призначено на посаду начальника Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

26 вересня 2018 року відповідач прийняв наказ УДО України №594-ос про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани на підставі висновку службового розслідування від 17 вересня 2018 року (реєстраційний №2/14-1328 від 17 вересня 2018 року).

19 березня 2019 року відповідачем було винесено Наказ про накладення дисциплінарних стягнень №159-ос. З витягу з Наказу №159-ос. З витягу з Наказу №159-ос вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за недотримання вимог пункту 2 статті 17 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», статті 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника), статті 4 (неухильно виконувати накази командирів), статті 6 (наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк) Дисциплінарного статуту Збройних Сил України`з.

19 березня 2019 року відповідач видав наказ УДО України №160-ос, відповідно до якого позивача було призначено офіцером з особливих доручень І категорії 2 Служби Департаменту підготовки та проведення охоронних заходів, звільнивши його з посади начальника Інституту УДО України КНУ ім.Т.Шевченка.

Позивач, вважаючи накази відповідача про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ про пониження в посаді протиправними, а свої права порушеними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вивчивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення мотивоване наступним.

Наказ № 594-ос від 26 вересня 2018 року виданий з порушенням приписів абз.2 статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, абз.2 статті 85 та статті 86 Дисциплінарного статуту, а також те, що при проведенні службового розслідування та складанні висновку службового розслідування за фактом подачі Інститутом УДО України до КНУ ім. Т.Шевченка та до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України недостовірних даних щодо виконання державного замовлення на випуск фахівців за денною формою навчання у 2017 році від 17 вересня 2018 року №2/14-1328 комісія не вивчила належним чином наявну інформацію, зокрема, щодо того, чи мало місце таке правопорушення, його обставини, ступінь вини правопорушника тощо. Водночас, судом зазначено, що позивач не був належним чином ознайомлений зі змістом Наказу №594-ос, адже ознайомився лише з витягом з нього, а не з оригіналом такого наказу.

Наказ №159-ос від 19 березня 2019 року є безпідставним та необґрунтованим в розумінні ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, суд прийшов до висновку про необ`єктивність та неврахування всіх обставин справи, допущених Управлінням при прийнятті Наказу №159-ос, що призвело до його протиправності. Водночас, судом зазначено, що він не може виключити тієї обставини, що при належному врахуванні відповідачем дійсних обставин виконання позивачем вимог Рахункової палати Наказ №159-ос не було б винесено взагалі, або він не мав би іншого змісту.

Наказ №160-ос/дск від 19 березня 2019 року виданий з порушенням приписів статей 97, 98 Дисциплінарного статуту, п. 4.7. Інструкції про порядок застосування Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України, затвердженої наказом УДО України №399 від 30 серпня 2011 року, та процедури погодження з ректором КНУ ім. Т.Шевченка звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Інституту УДО України.

Апеляційний суд не погоджується з таким обґрунтуванням судового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

З аналізу даної норми суд зробив висновок, що закон забороняє проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, та особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим особам.

З висновку службового розслідування №2/14-1328 вбачається, що серед членів комісії є підлеглий начальника Інституту - начальник центру організації освітньо-наукової діяльності та міжнародних зв`язків Інституту УДО України КНУ ім. Т.Шевченка, підполковник ОСОБА_2 . Крім того, головний інспектор з особливих доручень 2 відділу Інспекції УДО України, полковник ОСОБА_3 до листопада 2017 року був підлеглим начальника Інституту, оскільки проходив службу в Інституті на посаді старшого консультанта відділення навчально-методичної та наукової роботи цього Інституту, та до функціональних обов`язків якого належало забезпечення навчально-методичної роботи в Інституті, в т.ч. він мав функціональне відношення і доданих протягом 2017 року, які розглядалися комісією під час службового розслідування.

Відтак, на думку суду, є висока ймовірність того, що даний військовослужбовець міг бути співучасником правопорушення або зацікавленою особою. Таким чином, для службового розслідування була призначена комісія з осіб, яким законом заборонено проводити дане службове розслідування.

Згідно ч. 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1,3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В абзаці другому 2 п.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року № 7 зазначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог щодо допустимості та належності доказів, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Абзацом 1,2 п.9 Постанови Пленуму постановлено, що у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Слід зазначити, що суд не врахував тієї обставини, що проведення службового розслідування проводилося не щодо позивача особисто, а саме за фактом подачі Інститутом УДО України недостовірних даних, а також складеного за його результатами висновку. Суд зробив необґрунтоване та необ`єктивне припущення про те, що підлеглий позивача мав чи міг мати якусь зацікавленість у проведенні службового розслідування, чи міг бути співучасником.

Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд наголосив на порушенні Управлінням вимог ч.2 статті 85 Дисциплінарного статуту (розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення) під час проведення службового розслідування за фактом подачі Інститутом УДО України КНУ ім. Т.Шевченка до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України даних, що частково не відповідають дійсності, щодо виконання державного замовлення на випуск фахівців за денною формою навчання у 2017 році, дійшовши такого висновку на підставі абз.2 р.І «Загальні положення» Службових обов`язків начальника Інституту УДО України КНУ ім. Т.Шевченка, затверджених 02 лютого 2016 року начальником УДО України (начальник Інституту безпосередньо підпорядковується начальнику УДО України, а в питаннях організації освітнього процесу - ректору КНУ ім. Т.Шевченка). На думку суду, вказане службове розслідування проведено за відсутності одного з безпосередніх керівників начальника Інституту УДО України, а саме - ректора КНУ ім. Т.Шевченка.

Однак, суд не враховував вимог статті 3 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та статті 28 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», відповідно до яких одним з основних принципів державної охорони є принцип єдиноначальності, який полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 31 Статут ВС ЗСУ найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Тобто, в розумінні законодавства, що регулює порядок проходження військової служби, військовослужбовець не може мати більше одного безпосереднього начальника.

З огляду на викладене, під час проходження військової служби в УДО України на посаді начальника Інституту ОСОБА_1 мав одного безпосереднього начальника, якому він безпосередньо підпорядковувався, а саме - начальника УДО України. Вказане також підтверджується наказом УДО України «Про розподіл повноважень між Начальником Управління державної охорони України, першим заступником та заступниками начальника Управління державної охорони України» від 28 листопада 2014 року №704.

Разом із тим, в питаннях організації освітнього процесу, який являє собою систему науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей, що безпосередньо не пов`язано з проходженням військової служби, начальник Інституту підпорядкований ректору КНУ ім. Т.Шевченка.

Крім того, службове розслідування не стосувалося питань організації освітнього процесу, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, а стосувалося виключно питань, пов`язаних з викривленням державних показників виконання Інститутом УДО України у 2017 році державного замовлення на випуск фахівців за денною формою навчання, які подавалися УДО України, як головним замовником та розпорядником бюджетних коштів до Мінекономрозвитку згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2013 року № 306.

Відповідно до наказу УДО України «Про проведення службового розслідування» від 13 вересня 2018 прку № 355 комісією з числа представників УДО України та Інституту УДО України КНУ ім. Т.Шевченка проведено службове розслідування за фактом подачі Інститутом УДО України КНУ імені Т.Шевченка до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України даних, що частково не відповідають дійсності, щодо виконання державного замовлення на випуск фахівців за денною формою навчання у 2017 році.

Відповідно до п.3.6 Інструкції про порядок проведення службового розслідування в Управлінні державної охорони України, затвердженої наказом УДО України від 03 жовтня 2011 року № 454, у наказі зазначаються підстави для призначення службового розслідування, мета його проведення, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно буде проводитись, попередні дані про правопорушення, а також посадова особа (особи), які (яким) доручено його проведення.

Як вже було зазначено вище, за приписами ч.2 статті 85 Дисциплінарного статуту, заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Враховуючи викладене, на момент призначення комісії, яка проводила вказане службове розслідування, не було встановлено особи, стосовно якої воно буде проводитись, що підтверджується змістом Наказу № 355, де не зазначено, стосовно кого буде проводитись службове розслідування, тобто воно розпочато не відносно конкретного(них) військовослужбовця(ців) УДО України, а за фактом вчинення правопорушення.

Також суд зазначив, що з Висновку службового розслідування № 1328 вбачається, що серед членів комісії є підлеглий позивача підполковник ОСОБА_2 та полковник ОСОБА_3 , а комісія при винесенні пропозиції про накладення дисциплінарного стягнення взагалі не врахувала характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку начальника Інституту, а також тривалість його військової служби та рівень знань про порядок служби.

Вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки зі змісту Висновку службового розслідування № 1328 вбачається, що він затверджений Начальником УДО України 17 вересня 2018 року - того ж дня, коли було одержано пояснення від ОСОБА_1 і встановлено факт недотримання вимог п.14 ч.3 статті 34 Закону України «Про вищу освіті», згідно якого керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників, п. 2 статті 17 Закону України «Про держану охорону органів державної влади України та посадових осіб», відповідно до яких військовослужбовці Управління державної охорони України зобов`язані суворо додержуватися вимог законодавства та військових статутів, кваліфіковано і сумлінно виконувати покладені на них службові обов`язки, а також статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно вимог якої кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Крім цього, аналогічні вимоги щодо контролю передбачені і пп.4.23 п.4.2 розділу 4 Положення про Інститут Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, затвердженого наказом КНУ імені Т.Шевченка від 29 березня 2016 року №289-32, згідно яких начальник Інституту в межах наданих йому повноважень здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників.

Також в матеріалах службового розслідування досліджено дані з дисциплінарної практики ОСОБА_1 , питання про відсутність механізму відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням слухачів в Інституту УДО України, яке було відображено і в рішенні Рахункової палати України від 08 вересня 2015 року № 4-1т, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення зі здобувачів вищої освіти коштів, виділених з державного бюджету.

Враховуючи те, що жодних пропозицій щодо шляхів вирішення вказаного питання Інститутом УДО України, який з вересня 2015 року до початку проведення службового розслідування очолював ОСОБА_1 , не було підготовлено, правопорушення ОСОБА_1 є триваючим, оскільки почавшись у 2015 році, його бездіяльність здійснювалась безперервно шляхом неналежного виконання службових обов`язків.

Таким чином, комісією в ході службового розслідування враховано характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку начальника Інституту, а також тривалість його військової служби та рівень знань про порядок служби.

Крім цього, суд першої інстанції у рішенні посилається на неналежне ознайомлення ОСОБА_1 з Наказом № 594-ос, оскільки останньому одночасно не надано його оригінал та витяг з нього.

Таке твердження є необґрунтованим, оскільки оригінал будь-якого наказу по особовому складу містить персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а також може містити конфіденційну інформацією, поширення якої є підставою для притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності на підставі статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 11 Закону України «Про інформацію».

В той же час, відповідно до п.2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року за № 1000/5, витяг - це засвідчена копія частини тексту службового документа, саме з яким і був ознайомлений ОСОБА_1 02 жовтня 2018 року, що підтверджується службовою запискою Начальника Інституту УДО України О.Литвиненка від 26 червня 2019 року та відміткою у копії журналу реєстрації документів №2/1-18.

Також судом першої інстанції було визнано безпідставним і необґрунтованим Наказ № 159-ос, без надання належної оцінки доповідній записці начальника Інспекції УДО України №2/14-240д/з від 19 березня 2019 року та визнавши неналежним вказаний наказ в розумінні статей 4 та 6 Дисциплінарного статуту. При цьому, суд дослідив лише надану позивачем службову записку полковника ОСОБА_1 №3/13/1-180с/з від 09 жовтня 2018 року, яка за змістом та документами, виданими раніше, ніж Акт Рахункової палати, на які посилається позивач без їх долучення, не спростовує та не містить підтвердження щодо усунення зауважень й недоліків, зазначених в Акті Рахункової палати від 21 серпня 2018 року.

Зазначене дає підстави вважати, що суд першої інстанції не надав оцінки доповідній записці начальника Інспекції УДО України №2/14-240д/з від 19 березня 2019 року як доказу, що свідчить про не повне та не всебічне дослідження інформації щодо невиконання пунктів Плану усунення недоліків згідно протоколу службової наради щодо основних зауважень, викладених в акті про результати аудиту діяльності Інституту УДО України від 12 вересня 2018 року.

Слід зазначити, що необґрунтованим є висновок суду й про те, що такі накази не віддавалися позивачу, адже у доповідній записці міститься інформація про доведення зазначених в доповідній записці заходів та строків їх виконання під час службової наради, за результатами якої складено протокол службової наради щодо основних зауважень, викладених в Акті про результати аудиту діяльності Інституту УДО України від 12 вересня 2018 року (від 14 вересня 2019 року № 1/1/1-2115дск), на якій позивач був присутній.

Щодо твердження суду першої інстанції про те, що положення планів, за невиконання яких позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, стосувалися не лише Інституту УДО України, слід зазначити таке.

Відповідно до п.170 Типової Інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 17 січня 2018 року відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені у розпорядчому документі, резолюції керівника установи, та працівники, яким безпосередньо доручено його виконання. У документа може бути головний виконавець та співвиконавці.

Абзацом 2,3 п.170 Інструкції №55 визначено, що головний виконавець організовує роботу співвиконавців, зокрема визначає строки подання ними пропозицій, порядок погодження і підготовки проекту документа.

Співвиконавці відповідають за підготовку на належному рівні та своєчасне подання головному виконавцю пропозицій. У разі несвоєчасного подання пропозицій співвиконавцями головний виконавець інформує про це керівника, який надав доручення.

Враховуючи зазначені норми, а також невиконані заходи, які безпосередньо стосуються діяльності Інституту УДО України, можна дійти висновку, що визначений першим у планах підрозділ, а саме Інститут УДО України, є головним виконавцем.

Щодо посилання на те, що Наказ №160-ос/дск видано з порушенням 10-ти денного строку накладення дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 87 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Відповідно до довідок, що містяться в матеріалах справи, в період з 19 березня 2019 року по 30 квітня 2019 року, з 02 травня 2019 року по 11 травня 2019 року та з 13 травня 2019 року по 07 червня 2019 року позивач перебував на лікарняному.

Враховуючи наведене, дисциплінарне стягнення накладено на ОСОБА_1 правомірно та законно, без порушень при цьому встановленого строку для його накладення та з врахуванням терміну перебування позивача на лікарняному, а висновки суду щодо такого порушення є безпідставними, незаконними та такими, що не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Щодопроцедури погодження звільнення ОСОБА_1 з посади Начальника Інституту УДО України Київського національного університету імені Тараса Шевченка ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка Губерським Л.В., то на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надання згоди на звільнення начальника Інституту мало бути реалізовано ректором Університету у вигляді видання наказу (розпорядження) по Університету про надання такої згоди.

Відповідно до ч.1 статті 34 Закону України «Про вищу освіту» безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначається законодавством і статутом закладу вищої освіти.

Згідно п.6.9 Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №280 від 22 лютого 2017 року, погодженого конференцією трудового колективу Університету, у межах своєї компетенції ректор погоджує призначення військовослужбовців на науково-педагогічні та наукові посади Інституту Управління державної охорони України.

Разом з тим у вказаному пункті не передбачено обов`язку здійснення погодження призначення військовослужбовців на вказані посади шляхом видавання окремих наказів або розпоряджень.

Згідно п. 18.9 Інструкції з діловодства з діловодства у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, затвердженої Наказом Університету №297-32 від 06 квітня 2018 року, зовнішнє погодження проектів документів, створених у паперовій формі, оформляється шляхом проставляння на них грифа погодження, який включає в себе слово «погоджено», найменування посади особи та установи, з якою погоджується проект документа, особистий підпис, ініціал імені, прізвище і дату або назву документа, що підтверджує погодження, його дату і номер (індекс).

Відтак, суд помилково дійшов висновку про те, що надання згоди на звільнення начальника Інституту мало бути реалізовано ректором Університету виключно у вигляді видання наказу (розпорядження) по Університету про надання такої згоди.

З огляду на викладене, ректором Університету належним чином здійснено процедуру погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Інституту шляхом проставляння на листі УДО України № 2/6-234 від 19 березня 2019 року грифа погодження.

Також слід зазначити щодо відсутності на листі УДО України № 2/6-234 від 19 березня 2019 року відмітки Університету про його надходження до цього закладу, то погодження звільнення позивача з посади начальника Інституту здійснено під час особистого прийому ректором Університету.

Крім того, начальником УДО України з метою виконання вимог статей 7, 73, 83, 97, 98 Дисциплінарного статуту та положень п.4.7 Інструкції про порядок застосування Положення про проходження військової служби за контрактом військовослужбовцями Управління державної охорони України, вжито всіх заходів, що підтверджується записами на сторінці 15 у робочого зошиту № 6/158-18, який використовується в приймальні начальника УДО України щодо відвідування 19 березня 2019 року о 10.08 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - керівника УДО України.

Таким чином, суд, задовольнивши повністю позовні вимоги ОСОБА_1 , ухвалив рішення, яке суперечить з`ясованим у справі обставинам, дослідженим доказам і нормам матеріального права, що регулює спірні правовідносини, а також без надання оцінки всім аргументам відповідача, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 - залишенню без задоволення в повному обсязі.

Щодо твердження відповідача про належні документи на підтвердження повноважень представника позивача.

Відповідно до ч. 1,2,4,6 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Згідно ч.1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Статтею 59 КАС України визначено, що повноваження представника позивача, як представника фізичної особи, має бути підтверджено довіреністю, яка посвідчена нотаріально.

Матеріали розглядуваної справи містять засвідчені копії: договору про надання правової допомоги №20/03-19 від 20 березня 2019 року, довіреності, виданої 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я адвоката Михоніка А.М. та посвідченої 02 квітня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрована в реєстрі за №738; ордеру серії КВ №421551, виданого 20 березня 2019 року на підставі договору про надання правової допомоги №20/03-19.

Тобто, представник позивача має всі документи, передбачені статтею 59 КАС України та статтею 26 Закону про адвокатську діяльність.

Щодо порядку посвідчення копій документів для суду, то колегія суддів погоджується з твердженням представника позивача.

Так, відповідно до п.9 ч.1 сатті 20 Закону про адвокатську діяльність, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Оскільки представник позивача веде судову справу №320/1646/19 від його імені, він, як адвокат, має професійне право посвідчувати копії документів у справах, зокрема, і копії довіреності. Тобто, у адвоката Михоніка А.М. є повноваження засвідчувати копії документів у справі №320/1646/19.

Правила засвідчення копій документів визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затверджені наказом Держспоживстандарту №55 від 07 квітня 2003 року, Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції №1000/5 від 18 червня 2015 року.

Відповідно до п.8 розд.10 Правил організації діловодства у державних органах, копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій».

Так, на кожній сторінці зазначених вище документів проставлені написи зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади «адвокат», особистого підпису адвоката, його ініціалів імені та прізвища, дати засвідчення копії.

Таким чином, вказані документи засвідчені в установленому законом порядку.

Щодо розгляду судом першої інстанції клопотань відповідача про пропущення строку позовної давності.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неналежним чином надав можливість вивчити докази, які надавалися до клопотань про пропущення строку позовної давності, чим порушено право відповідача, визначене п.2 ч.3 статті 44 КАС України та не забезпечено повне, всебічне та об`єктивне дослідження доказів.

Відповідно до п.2,3 ч. статті 44 КАС України, учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Статтею 166 КАС України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Під час винесення рішення суд першої інстанції належним чином дослідив усі надані сторонами з порушених у клопотаннях відповідача питань, та, відповідно до статті 246 КАС України, описав їх належним чином у мотивувальній частині рішення.

Відтак, твердження відповідача про неналежне вивчення судом доказів, які надавалися до клопотання про пропущення строку позовної давності, та порушення права відповідача, визначене п.2 ч.3 статті 44 КАС України на повне, всебічне та об`єктивне дослідження доказів, не відповідає дійсним обставинам справи та не може бути підставою для скасування рішення суду.

Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вражає протиправним висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління Державної охорони України задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року - скасувати.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України, третя особа Київський національний університет імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 11 березня 2020 року.

Головуючий суддя:В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В. Чаку