УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1088/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Орел С.С. - довіреність №14-258 від 05.06.2019;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства

про стягнення 228 779, 54 грн,

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства 228779,54грн, з яких 54585,96грн пені, 36800,30грн 3%річних, 137393,28грн інфляційних.

Ухвалою від 18.10.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Ухвалою від 17.12.2019 суд продовжив підготовче провадження на тридцять днів.

Ухвалою від 13.01.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

24.02.2020 до суду через загальний відділ від відповідача надійшли письмові пояснення №79-20-ГП від 24.02.2020.

Враховуючи відсутність доказів направлення вказаних письмових пояснень позивачу, як того вимагає ч. 6 ст. 165 ГПК України, враховуючи також приписи ч.9 ст. 80 ГПК України, суд не бере ці пояснення до уваги.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством (споживач, відповідач) укладено договір №4657/1617-ТЕ-10 постачання природного газу (далі-Договір (а.с. 18-26)). 23.01.2017 до вказаного Договору сторонами підписано Додаткову угоду №1 (а.с. 27-28).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 "Питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 було затверджено Статут Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", згідно якого змінено тип компанії на приватне акціонерне товариство та змінено найменування компанії, а саме повне найменування українською мовою - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (а.с. 37).

Відповідно до п.1.1., 1.2. Договору, постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Позивач вказує, що на виконання умов Договору передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6342989,79грн.

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив п. 6.1. Договору, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 54585,96грн пені, 36800,30грн 3%річних, 137393,28грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст. 11-16, 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України та ст. 193, 216-218, 231, 264-265 ГК України.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 55-56) вказує, що основною причиною несвоєчасних розрахунків стало те, що населення, для якого відповідач здійснював надання послуг з опалення, невчасно розраховувалось з Новогуйвинським ВЖРЕКП за отримані послуги. Просить врахувати що: фактичне виконання зобов`язання у повному обсязі відбулося у грудні 2017; підприємство не є кінцевим споживачем природного газу, а виробляє теплову енергію, яка подається населенню; заборгованість виникла через несвоєчасно проведені населенням розрахунки. Також просить взяти до уваги порядок організації взаєморозрахунків; підписання сторонами, відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, Спільних протокольних рішень; тяжке фінансове становище відповідача та значну кількість фінансових зобов`язань перед третіми особами і відповідачем за поставку природного газу в поточному році.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних, а також зменшити розмір пені до 10%.

Згідно відповіді на відзив (а.с. 69-71) позивач вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факту своєчасності проведення розрахунків із позивачем, тому нарахування пені, річних, інфляційних є обґрунтованим. Вважає, що відсутні підстави для зменшення нарахованого розміру пені. Саме клопотання про зменшення заявлених позивачем до стягнення сум розцінює як визнання відповідачем факту порушення умов Договору.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами виникли на підставі Договору №4657/1617-ТЕ-10 постачання природного газу з Додатковою угодою №1 до нього (а.с. 18-28).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 29-34) підтверджено, що на виконання умов Договору, за період з жовтня по березень 2017 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6342989,79грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 „Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором .

Згідно з п. 6.2 Договору оплата за природний газ здійснюється, зокрема, таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюється дія ст. 19-1 Закону України „Про теплопостачання;

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором...

Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума заборгованості.

Як було встановлено судом та вбачається з довідки ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" по Підприємству "Новогуйвинське ВЖРЕКП" за період з 01.09.2016 по 31.08.2018, заборгованість відповідача перед позивачем була погашена в повному обсязі 22.12.2017 (а.с. 36).

При цьому, судом встановлено, що частину вартості отриманого природного газу у розмірі 3812239,00 грн відповідач оплатив за рахунок коштів державного бюджету, отриманих на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, іншу частину вартості отриманого природного газу у розмірі 2530750,79грн - власними коштами. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач постачає теплову енергію для потреб споживачів в обсягах, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік, на останнього не поширюються вимоги ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання. Тобто, для здійснення розрахунків з позивачем, на відповідача не було покладено обов`язку щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання, а погашення заборгованості здійснювалося власними коштами з його поточного рахунку. Вказане також вбачається із зазначених у наданій позивачем виписці призначень платежів, які здійснювалися відповідачем поза межами Спільних протокольних рішень (а.с.36).

Так, матеріалами справи підтверджено, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Житомирській області, Департаментом фінансів Житомирської обласної державної адміністрації, Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації, Новогуйвинським ВЖРЕКП Новогуйвинської селищної ради та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України. У зазначених спільних протокольних рішеннях сторони погодили, що предметом таких рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" на загальну суму 3812239,00 грн (а.с. 88-105).

Згідно з пунктом 4 спільних протокольних рішень сторони, які підписали спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 № 20 та Порядку щодо проведення розрахунків, а також за невиконання своїх зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 5.2 спільних протокольних рішень, останні набирають чинності з моменту підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням. Протокольні рішення підписані всіма сторонами, зокрема, позивачем та відповідачем, і скріплені їх печатками.

Зі змісту Порядку від 11.01.2005 № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок від 11.01.2005 № 20.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Таким чином, підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку. Тобто, сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18).

Оскільки заборгованість у розмірі 2530750,79грн не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями, а сплачена відповідачем власними коштами з простроченням платежу, вказане є підставою для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання в цій частині. В частині погашення заборгованості, яка була сплачена відповідно до спільних протокольних рішень, у розмірі 3812239,00грн - відсутні правові підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних.

Зокрема, для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, які діяли на момент розгляду справи. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14, від 16.09.2015 у справі № 917/2520/14, від 07.10.2015 у справі № 924/406/14, від 01.10.2015 у справі № 917/2519/14 та постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 02.08.2018 у справі № 922/3873/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

Отже, підставою застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 28.11.2018 у справі № 927/370/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача (а.с. 9-13) вбачається, що він нарахував до стягнення з відповідача 54585,96грн пені, 36800,30грн 3% річних, 137393,28грн інфляційних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до 8.2 Договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20.

Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3.цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором (п. 8.3. Договору).

У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

З розрахунків позивача вбачається (а.с. 9-13), що нарахування пені в сумі 54585,96грн здійснено на суми несвоєчасно виконаних зобов`язань щодо оплати природного газу без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, за зобов`язаннями:

- за листопад 2016 - за період з 27.12.2016 по 03.01.2017;

- за грудень 2016 - за період з 26.01.2017 по 27.02.2017;

- за січень 2017 - за період з 28.02.2017 по 19.04.2017;

- за лютий 2017 - за період з 28.03.2017 по 31.07.2017.

Як встановлено судом, визначаючи заборгованість для обрахування пені, позивач здійснював зарахування оплат за Спільними протокольними рішеннями в хронологічному порядку, з урахуванням зазначених відповідачем у платіжних документах призначень платежів, які здійснювалися власними коштами, що є правомірним.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що нарахування пені в сумі 54585,96грн є обґрунтованим та вірним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 9-13), 3% річних в сумі 36800,30грн позивачем нараховано за зобов`язаннями:

- за листопад 2016 - за період з 27.12.2016 по 25.01.2017;

- за грудень 2016 - за період з 26.01.2017 по 22.03.2017;

- за січень 2017 - за період з 28.02.2017 по 02.05.2017;

- за лютий 2017 - за період з 28.03.2017 по 01.11.2017;

- за березень 2017 за період з 26.04.2017 по 21.12.2017.

Інфляційні в сумі 137393,28грн нараховано позивачем:

- за зобов`язаннями грудня 2016 - за період з 01.02.2017 по 28.02.2017 (лютий 2017);

- за зобов`язаннями січня 2017 - за період з 01.03.2017 по 30.04.2017 (березень, квітень 2017);

- за зобов`язаннями лютого 2017 - за період з 01.04.2017 по 31.10.2017 (квітень - жовтень 2017);

- за зобов`язаннями березня 2017 - за період з 01.05.2017 по 30.11.2017 (травень - листопад 2017).

Перевіривши вищевказані розрахунки, суд встановив, що позивач помилково нарахував 3% річних та інфляційні, у тому числі на суми оплат, які здійснювались відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 на підставі спільних протокольних рішень.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, виходячи з сум заборгованості у відповідні періоди, які зазначені позивачем для нарахування пені, суд дійшов висновку, що:

- за зобов`язаннями листопада 2016, сума 3% річних, за період з 27.12.2016 по 03.01.2017, складає 229,74грн;

- за зобов`язаннями грудня 2016, сума 3% річних, за період з 26.01.2017 по 27.02.2017, складає 1220,55грн;

- за зобов`язаннями січня 2017, сума 3% річних, за період з 28.02.2017 по 19.04.2017 складає 1415,29грн;

- за зобов`язаннями лютого 2017, сума 3% річних, за період з 28.03.2017 по 31.07.2017, складає 4935,98грн.

За вказаного, обґрунтовано заявлена сума 3% річних становить 7801,56грн. У стягненні 28998,74грн 3% річних слід відмовити.

За розрахунком суду, інфляційні за зобов`язаннями грудня 2016, нараховані у лютому 2017, становлять 2030,81грн,

- за зобов`язаннями січня 2017, інфляційні, нараховані у березні-квітні 2017, складають 9116,13грн;

- за зобов`язаннями лютого 2017, інфляційні, нараховані у травні-липні 2017, складають 14933,77грн.

За вказаного, обґрунтовано заявлена сума інфляційних становить 26080,71грн. У стягненні 111312,57грн інфляційних слід відмовити.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства на суму 88468,23грн, з яких 54585,96грн пені, 7801,56грн 3%річних, 26080,71грн інфляційних.

Разом з тим, зважаючи на наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини що вплинули на своєчасність проведення розрахунків, а також клопотання про зменшення пені, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

Зважаючи на вищенаведене, суд враховує, що газ за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що впливає на дотримання порядку та строків проведення розрахунків. Про тяжкий фінансовий стан підприємства свідчить також довідка про дебіторську заборгованість (населення) станом на 01.11.2019 та копія Балансу на 30.09.2019 (а.с. 58-59).

Як зазначалося вище, на час звернення позивача до суду, заборгованість, на яку він нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні, відповідач погасив у повному обсязі. При цьому судом проаналізовано системність виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого природного газу.

Водночас судом взято до уваги співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи, що сам позивач не вказує які саме та у якому розмірі збитки йому заподіяні в результаті допущеного відповідачем порушення виконання його зобов`язань за Договором. Так, суд зважає на інфляційні процеси, які несуть негативні наслідки при простроченні розрахунків та враховує, що позивач компенсує свої втрати у цій частині, оскільки нарахував та заявив до стягнення інфляційні за період прострочення. Крім того, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013, згідно якої неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, виходячи з обґрунтовано заявленої її суми, на 70% - до 16375,79грн.

При цьому судом взято до уваги приписи підпункту 9.4. пункту 9 постанови ВГСУ "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 про те, що у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача підлягає 16375,79 грн пені, 7801,56 грн 3% річних, 26080,71 грн інфляційних, 1327,02 грн судового збору. У стягненні 38210,17 грн пені, 28998,74 грн 3% річних та 111312,57грн інфляційних слід відмовити.

Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому в частині стягнення неустойки, не зважаючи на її зменшення на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування такого зменшення, оскільки зменшення неустойки є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства задовольнити частково.

2. Зменшити розмір обґрунтовано заявленої до стягнення пені на 70% - до 16375,79 грн.

3. Стягнути з Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Новогуйвинське, вул. Миру, буд.15, ід. код 30273396) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ід. код 20077720):

- 16375,79 грн пені;

- 36800,30 грн 3% річних;

- 137393,28 грн інфляційних;

- 1327,02 грн судового збору.

4. У стягненні 38210,17 грн пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.03.20

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.).