справа № 759/6828/15-ц

провадження № 22-ц/824/1938/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Київ від 03 жовтня 2019 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця та скасування його постанови, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Святошинського районного суду від 09 червня 2015 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» 77149 швейцарських франків 96 рапенів.

Вирішено питання судового збору.

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця та скасування його постанови.

В обґрунтування скарги зазначала, що 18 липня 2019 року постановою головного державного виконавця Пилипчука К.Р. накладений арешт на майно боржника в тому числі на кошти боржника. Заявник дізналась про накладення арешту на зарплатний рахунок 14 серпня 2019 року, коли з`явилась до головного державного виконавця та отримала постанову про арешт коштів.

19 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Сувало М.С. із заявою про зняття арешту із відкритого в АТ «Універсал Банк» зарплатного рахунку № НОМЕР_1 .

19 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримала відповідь про те, що відсутні підстави для зняття накладеного арешту на кошти боржника.

05 вересня року скаржник повторно звернулась до головного державного виконавця Пилипчука К.Р., але письмову відповідь вона не отримала.

З таким рішенням ОСОБА_3 заявник не погоджується, оскільки заробітна плата є єдиним джерелом її доходу, загальний розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 20% її розміру, а тому арешт всіх коштів вважає неправомірним. Накладення арешту на заробітну плату ОСОБА_1 , у якої відсутні інші доходи, порушує її право власності на належні їй кошти, право передбачене частиною 1 статті 25 Закону України «Про оплату праці».

Ухвалою Святошинського районного суду міста Київ від 03 жовтня 2019 року у задоволені скарги ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця та скасування його постанови відмовлено.

Не погоджуючись із указаною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просила апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити її скаргу на дії державного виконавця в частині скасування його постанови.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Посилаючись на пункт 1 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зазначила, що відповідно до довідки, виданої АТ «Універсал Банк» за вих. №061/132 від 06 серпня 2019 року, рахунок НОМЕР_1 від 06 лютого 2019 року відкрито ОСОБА_1 для зарахування заробітної плати. Тому на указаний рахунок не може бути накладено арешт та звернуто стягнення на всю суму коштів, які на ньому знаходяться.

Указує, що накладенням арешту на рахунок № НОМЕР_2 , державний виконавець фактично позбавив скаржника всього доходу, без якого остання не має фінансових засобів для існування її та забезпечення її дітей, оскільки заробітна плата, яка нараховується на указаний картковий рахунок заблокована і вона не має змоги скористатись належними їй грошовими коштами.

Головний державний виконавець Пилипчук К.Р. не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала викладені у апеляційній скарзі доводи, просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу на дії Головного державного виконавця задовольнити та скасувати його постанову.

Головний державний виконавець Пилипчук К.Р. у судове засідання не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомляв.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволені скарги суд першої інстанції виходив із того, що із боржника на користь стягувача звернуто стягнення на заробітну плату у розмірі 20% щомісячно до виплат загальної суми боргу у розмірі 85 457,18 грн, тобто із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а обставини накладення арешту на її заробітну плату не доведені.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний службовець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Судом встановлено, що 28 квітня 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Київ від 02 жовтня 2017 року позов задоволено частково та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» 77149 швейцарських франків 96 сантимів.

Вирішено питання судового збору.

18 липня 2019 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пилипчуком К.Р. при примусовому виконанні виконавчого листа №759/6828/15-ц, виданого 17 січня 2018 року Святошинським районним судом міста Київ, винесено постанови про арешт майна, коштів боржника та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду із скаргою на дії Головного державного виконавця та скасування його постанови.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, крім іншого, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

За змістом положень частини 1 та 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Одним із способів примусового виконання рішень майнового характеру є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок та умови якого визначені Розділом 9 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, зокрема статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.

Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено розмір можливих відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника.

Так, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:

- у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;

- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Як вбачається із матеріалів справи, Головний державний виконавець Пилипчук К.Р., встановивши наявність банківських рахунків, а саме рахунків, які знаходяться у АТ КБ «Приватбанк», АТ «Ощадбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Monobank, наклав арешт на указані рахунки та "всі інші відкриті рахунки, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику".

Таким чином, хоча установа банку і номер рахунку, щодо якого скаржник просить зняти арешт, не указані в постанові про арешт коштів боржника від 18 07 2019 року ВП№56275819, однак скаржник надала докази, чеки про відмову у видачі готівкових коштів, та вважає, що на спірний рахунок накладено арешт як на "інший відкритий рахунок", про що зазначено у постанові державного виконавця.

Відповідно до довідки №061/132 від 06 серпня 2019 року, виданої в.о. керуючого Київського відділення №24 АТ «Універсал Банк» Гульчак Н.М., на рахунок № НОМЕР_3 , що відкритий на ім`я ОСОБА_1 , надходить лише заробітна плата.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Державний виконавець пояснень та заперечень, які свідчать про відсутність обставини накладення арешту на спірний зарплатний рахунок скаржника не надав. Стягувач ПАТ "Універсал Банк" під час розгляду справи судом першої інстанції направив до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення скарги заперечив та зазначив, що 22 серпня 2019 року державним виконавцем було знято арешт з коштів згідно з постановою ВП №56275819.

Однак із указаної постанови вбачається, що було знято арешт із соціальних рахунків боржника, які знаходяться у АТ "Ощадбанк" та ПАТ "Приватбанк", спірний рахунок у цій постанові не указаний.

При цьому стягувач ПАТ "Універсал Банк", у якому відкрито спірний рахунок, пояснень у спростування обставини щодо накладення арешту на спірний рахунок не зазначив.

З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційного суду вважає, що скаржниця довела обставини, якими обґрунтовувала свою скаргу про порушення її прав на використання заробітної плати, як єдиного доходу для її існування та чотирьох малолітніх дітей, які перебувають на її утриманні.

Отже, враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 є необґрунтованим, та таким, що не відповідає обставинам справи.

Твердження скаржника про накладення арешту саме на заробітну плату є доведеним, оскільки арешт був накладений на банківський рахунок скаржника, який відкритий в АТ «Універсал Банк», на який надходить тільки заробітна плата, що підтверджено наданою банком довідкою.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, на які надходить заробітна плата не підлягають арешту.

АТ «Універсал Банк», як стягувач у цій справі та банківська установа, у якій відкритий спірний рахунок, не указав обставини, які свідчать про відсутність арешту стосовно спірного рахунку, чи обставини, які свідчать, що ним повернуто державному виконавцю його постанову про накладення арешту на рахунок боржника без виконання, як це передбачено статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження».

За частиною 6 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частини 6 статті 24 ЗУ «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно із частиною 2 статті 70 ЗУ «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист заробітної плати №95 відрахування із заробітної плати дозволяється робити лише за умов та в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективному договорі чи в рішенні арбітражного органу.

Отже, громадянину гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю. В разі стягнення заборгованості, громадянину гарантується право на отримання частини заробітної плати, яка залишається після утримання за виконавчим документом. Арешт коштів заробітної плати та, як наслідок, неможливість її отримати працівником суперечить чинному законодавству України та міжнародним угодам.

Так, частиною 4 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Державний виконавець мав докази, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на спірному рахунку, дозволяється лише звернення стягнення, що передбачає відрахування частини заробітної плати, а не арешт рахунка, що унеможливлює використання решти коштів взагалі. Незважаючи на це, державний виконавець арешту з рахунку та/або коштів не зняв, тим самим порушив право боржника - ОСОБА_1 використовувати заробітну плату для забезпечення себе та її малолітніх дітей. Тому порушене право підлягає захистові шляхом визнання дій державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції Пилипчука К.Р. протиправними та зняття арешту із заробітної плати ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт коштів боржника від 18 липня 2019 року в межах виконавчого провадження номер згідно з ЄДРВП 56275819 в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий АТ «Універсал Банк».

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про скасування постанови про арешт коштів боржника по ВП №56275819 в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_3 , який відкритий в АТ «Універсал Банк».

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Київ від 03 жовтня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця та скасування постанови задовольнити.

Визнати дії державного виконавця в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_3 неправомірними.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника по ВП №56275819 в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий АТ «Універсал Банк».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.А. Голуб