ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

м. Київ

справа №820/3870/17

адміністративне провадження №К/9901/47123/18, К/9901/47565/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

Суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Держпраці у Харківській області, ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду (суддя Старосєльцева О. В.) від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Лях О. П., суддів: Старосуда М. І., Яковенка М. М.) від 28 лютого 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці у Харківській області), третя особа: ОСОБА_1 , у якому просило визнати неправомірним та скасувати припис ГУ Держпраці у Харківській області від 11 серпня 2017 року № 20-01/4201/1462-1502.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, позов задовольнив повністю.

Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2018 року ГУ Держпраці у Харківській області звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ Держпраці у Харківській області зазначило, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. За позицією скаржника, судами не враховано, що відповідачем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником ОСОБА_1 роботи в табелях обліку робочого часу, а саме: в дні виїзду працівника у відрядження - неділі табелювалися як вихідні дні - «В», а не визначалися , як службові відрядження «ВД». Також судами не прийнято до уваги, що ОСОБА_1 в день звільнення 08 вересня 2016 року не виплачено всіх належних йому сум.

Також, у квітні 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 26 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 04 березня 2020 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 - працівника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, наказом № 120 звільнено з посади державної служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

14 липня 2017 року на адресу позивача надійшов лист Державної служби України з питань праці № 3434/4.1/4.3-36-17, до якого додано звернення ОСОБА_1 до Прем`єр-міністра України з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області законодавства про працю.

19 липня 2017 року до ГУ Держпраці у Харківській області надійшло особисте звернення ОСОБА_1 з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області законодавства про працю.

26 липня 2017 року ГУ Держпраці у Харківській області на підставі вказаного звернення позивача та у відповідності до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22 червня 2017 року № 75, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929, Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 (далі - Порядок № 390), Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295), Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі-Закон № 877-V) прийнято наказ № 01.01-07.957 «Про проведення заходу державного контролю» у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об`єктом відвідування - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та відповідно до п. 5, п. п. 33 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, відповідачем видано направлення № 01.01-94/02.02/1731 на інспекційне відвідування позивача.

11 серпня 2017 року за результатами проведеного інспекційного відвідування посадовою особою контролюючого органу складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 20-01/4201/1462 щодо Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області та винесено оскаржуваний припис № 20-01/4201/1462-1502.

Вважаючи протиправним вказаний припис, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернулося до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що припис ГУ Держпраці у Харківській області від 11 серпня 2017 року № 20-01/4201/1462-1502 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки контролюючий орган у спірних правовідносинах діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, визначений законом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом №877-V.

Так, Законом №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом;

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності, крім випадків, коли суб`єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов`язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов`язаний повідомити суб`єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Невиправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;

перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);

звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом;

неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 877-V проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону № 877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Частиною 6 ст. 6 Закону №877-V передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акту; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Пунктом 2 Порядку № 390 передбачено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Положеннями п. п. 1 п. 5 Порядку № 295 передбачено, що проведення інспекційного відвідування, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Згідно з п. 8, 19, 33 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Інспектор праці самостійно приймає рішення про необхідність відвідування роботодавця з метою інформування його та працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю, моніторингу стану його дотримання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Відповідно до п. 19, 23 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про інспекційне відвідування. При цьому, вказана обставина не була спростована скаржниками ані під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій, ані в касаційній скарзі.

Разом з тим, з акту перевірки від 11 серпня 2017 року № 20-01/4201/1462 вбачається, що контролюючим органом було встановлено вчинення ГУ Держпраці у Харківській області наступних порушень: 1) незабезпечення достовірного обліку роботи, що суперечить ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР); 2) невиплата працівникові усіх належних сум у день звільнення, що суперечить ч. 1 ст. 116 та ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); 3) невиплата середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, що суперечить ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

На підставі вказаного акту перевірки 11 серпня 2017 року відповідачем прийнято оскаржуваний припис № 20-01/4201/1462-1502, яким зобов`язано: 1) неухильно дотримуватися вимог ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР в частині достовірного визначення обліку виконаної роботи; 2) неухильного дотримуватися вимог ч. 2 ст. 116, ст. 47 КЗпП України в частині виплати працівникові усіх належних сум у день звільнення; 3) неухильного дотримуватися вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

З наявних в матеріалах справи наказів про направлення працівника у відрядження та проїзних документів вбачається, що ОСОБА_1 вибував у відрядження 23 січня 2011 року о 22:55 год, 20 листопада 2011 року о 23:30 год, 24 лютого 2013 року о 22:20 год, 29 вересня 2013 року о 22:20 год, 10 листопада 2013 року о 22:20 год, 08 грудня 2013 року о 22:20 год, 15 грудня 2013 року о 22:20 год, тобто наприкінці завершення доби неробочого (вихідного) дня.

Наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» затверджено та введено в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, зокрема форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

Вказаний наказ виданий з метою подальшого вдосконалення державних статистичних спостережень підприємств, установ, організацій щодо обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати, відповідно до ст. 4, 14, 18 Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614 -XII «Про державну статистику», враховуючи положення ст. 80, 81, 95 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 19 та ст. 55 Господарського кодексу України.

Крім того, згідно листа Державної служби статистики України від 12 січня 2012 року за № 9/4-10/9 «Щодо заповнення табеля обліку використання робочого часу», типова форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування (про що безпосередньо вказано і у самому наказі Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року за № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці») і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

Листом Міністерства соціальної політики України від 26 квітня 2013 року № 478/13/84-13 «Щодо оплати відрядження у вихідні дні та табелювання» передбачено, що облік робочого часу на підприємстві, що направляє працівника у відрядження, ведуть відповідно до встановленого режиму робочого часу для цього підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 108/95-ВР при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, ГУ Держпраці у Харківській області в п. 1 оскаржуваного припису безпідставно посилається на норми ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР, оскільки табель обліку робочого часу не містить та не повинен містити даних, перелічених у ч. 1 ст. 30 цього Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що поставлена позначка «В» (вихідний день) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області в табелях обліку робочого часу, коли ОСОБА_1 фактично відбував у відрядження, не впливає на облік робочого часу працівника, а час знаходження працівника у дорозі у межах службового відрядження не можна ототожнювати з часом виконання працівником роботи у вихідний, святковий, неробочий день, оскільки у цей період часу ОСОБА_1 не виконувалася робота за посадою.

Матеріали справи також не містять доказів виконання ОСОБА_1 у цей період часу роботи за посадою відповідно до ст. 71 КЗпП України. Працівнику в повному обсязі були виплачені добові в межах сум, встановлених вимогами чинного законодавства, а надання йому інших днів відпочинку зумовлено зверненням безпосередньо працівника з відповідною заявою, проте з такою заявою ОСОБА_1 у кожному із встановлених випадків не звертався, що також не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Посилання в касаційних скаргах ГУ Держпраці у Харківській області та ОСОБА_1 на те, що відповідачем не дотримано вимог ст. 47 та ч. 2 ст.116 КЗпП України в частині виплати працівникові усіх належних сум у день звільнення, спростовується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 08 вересня 2016 року № 349 на виплату йому цих коштів.

Так, ОСОБА_1 було звільнено 08 вересня 2016 року і в цей же день Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області було сформовано платіжне доручення № 349 з урахуванням положень ст. 43 Бюджетного кодексу України та статусу позивача як бюджетної установи, відповідно до вимог Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407. Однак, виконання вказаного платіжного доручення було проведено через територіальний орган Державної казначейської служби України лише 12 вересня 2016 року, на що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області вплинути не могло.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області у день звільнення працівника були вчинені всі залежні від нього дії правового характеру, спрямовані на проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення, і порушення такого терміну відбулось із причин, незалежним від дій позивача.

Доводи ОСОБА_1 про те, що його дата звільнення була сфальсифікована позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане жодними належними доказами не підтверджено.

Щодо посилань скаржників на здійснення позивачем 30 листопада 2016 року інших (пов`язаних з індексацією) виплат коштів ОСОБА_1 , слід зазначити таке.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказана виплата була зумовлена підвищенням заробітної плати працівникам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 77 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2003 року № 1078, від 09 грудня 2015 року № 1013», яка набрала чинності 24 лютого 2016 року та у зв`язку з цим змінами у штатному розписі, які були затверджені Головою Фонду державного майна України 12 квітня 2016 року. Проте, як свідчать матеріали справи, забезпечення фінансуванням таких виплат було здійснено 28 жовтня 2016 року, і такі виплати стосувалися всіх працівників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, які перебували у трудових відносинах з позивачем, а не лише звільненого працівника ОСОБА_1 .

Інших доводів та доказів, аніж ті, які були оцінені судами попередніх інстанцій, касаційна скарга не містить.

Виходячи з наведеного, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з твердженнями Харківського окружного адміністративного суду та Харківського апеляційного адміністративного суду, що на підставі наданих позивачем документів порушення, виявлені під час здійснення посадовими особами ГУ Держпраці у Харківській області перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області щодо додержання вимог законодавства про працю, не знайшли свого підтвердження, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність та скасування припису відповідача від 11 серпня 2017 року № 20-01/4201/1462-1502.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління Держпраці у Харківській області, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді С. М. Чиркін

В. М. Шарапа