ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р.

м. Харків

Справа № 922/3241/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача – Волторніст С.І., ордер серія ВІ № 100288 від 03 жовтня 2019 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1952 від 09 січня 2018 року;

першого відповідача – Щербань С.Г., ордер серія ХВ № 361 від 03 лютого 2020 року на підставі договору від 03 лютого 2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія № 662 від 24 квітня 1996 року;

другого відповідача – не з`явився;

третя особа – не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків,

до першого відповідача – ОСОБА_2 , м. Лизогубівка

другого відповідача – Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області – ОСОБА_3 , м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Приватне підприємство «Вячеслав», смт. Васищеве,

про скасування дії про внесення змін та виключення зі складу засновників,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3241/19.

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідачів, ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округ Харківської області Марюхніч Жанни Євгенівни, про скасування реєстраційної дії про внесення змін до відомостей про юридичну особу (приватне підприємство "Вячеслав"), що не пов`язані зі змінами в установчих документах від 08 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вчинену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округ Харківської області Марюхніч Жанною Євгенівною, та про виключення ОСОБА_2 зі складу засновників/учасників приватного підприємства "Вячеслав".

07 жовтня 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 17 жовтня 2019 року. 10 жовтня 2019 року, на виконання вимог ухвали суду від 07 жовтня 2019 року, позивачем надано до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 24361). 15 жовтня 2019 року суд, з метою встановлення місця проживання ОСОБА_2 , звернувся із запитом до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області. 30 жовтня 2019 року Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області надав інформацію про те, що місце проживання ОСОБА_2 не значиться. Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, почато у справі підготовче провадження; виконуючи імперативні приписи пункту 10 статті 178 Господарського процесуального кодексу України повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи відбувається через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. 04 листопада 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залучено Приватне підприємство "Вячеслав" до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; в порядку статей 168, 179 ГПК України залученій третій особі встановити строк на подання пояснень - до 20 листопада 2019 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2019 року прийнято до розгляду з залученням до матеріалів справи відзив першого відповідача (вх. № 26826 від 07 листопада 2019 року). Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 грудня 2019 року відмовлено першому відповідачу в задоволені клопотання (відзив на позовну заяву вх. № 26826 від 07 листопада 2019 року) про зупинення провадження у справі. Протокольною ухвалою суду від 16 грудня 2019 року долучено до матеріалів справи відповідь на відзив позивача (вх. № 30361 від 13 грудня 2019 року). Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 03 лютого 2020 року. 20 січня 2020 року, протокольною ухвалою суду, долучено до матеріалів справи заперечення першого відповідача (вх. № 509 від 10 січня 2020 року) та залишено їх без розгляду. Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 січня 2020 року повернуто без розгляду клопотання (вх. № 1223 від 20 січня 2020 року) про залучення третіх осіб; залучено до участі у справі законного представника неповнолітньої особи ОСОБА_2 її матері – ОСОБА_4 . Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 лютого 2020 року відмовлено першому відповідачу (законному представнику) у продовженні строку на подання відзиву. За ініціативою суду продовжено першому відповідачу (законному представнику) процесуальний строк на подання відзиву до 03 лютого 2020 року та долучено відзив законного представника до матеріалів справи. 03 лютого 2020 року, протокольними ухвалами суду, встановлено позивачеві строк на подання відповіді на відзив до 07 лютого 2020 року; відповідачеві на подання заперечень, а третій особі - на подання пояснень, до 13 лютого 2020 року; відкладено підготовче засідання на 17 лютого 2020 року. У відповідності до частини 3 статті 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2020 року, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 03 лютого 2020 року. Отже, строк підготовчого провадження, з огляду на нормативні приписи частини 3 статті 177 ГПК України, спливає 03 лютого 2020 року. У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). З огляду на вищевикладене, враховуючи, що 27 січня 2020 року ухвалою господарського суду було залучено до участі у справі законного представника неповнолітньої особи ОСОБА_2 її матері – ОСОБА_4 , якою сформовано свою позицію у заяві по суті справи – відзиві на позов, який 03 лютого 2020 року ухвалою суду долучений до матеріалів справи, та представником позивача у судовому засідання заявлено бажання надати відповідь на відзив законного представника першого відповідача, з метою забезпечення права учасників справи на формування своєї позиції по справі, яке у даному випадку є вищим ані ж дотримання строків підготовчого провадження, суд вважає за можливе вийти за межі встановленого частиною 3 статті 177 ГПК України строку підготовчого провадження. 17 лютого 2020 року, протокольними ухвалами суду, долучено до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 3347 від 10 лютого 2020 року); закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 лютого 2020 року. 18 лютого 2020 року суд розпочав розгляд справи по суті. 18 лютого 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду про оголошення перерву в судому засіданні по розгляду справи по суті на 02 березня 2020 року.

Присутній в судовому засіданні 02 березня 2020 року представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи (позов, відповіді на відзив). Присутній в судовому засіданні 02 березня 2020 року представник першого відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог. Другий відповідач в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявні лист, за змістом яких останній просив суд розглядати справу за його відсутності, у зв`язку із великою завантаженістю на роботі; відзиву до матеріалів справи не скеровано. Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином та завчасно повідомлена про час та місце розгляду справи судом за адресом, вказаним у позовній заяві позивачем, яка відповідає відомостям про місцезнаходження Приватного підприємства “Вячеслав”, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал по даній справі були направлені сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві. При цьому, адреса третьої особи, зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 62495, Харківська область, Харківській район, смт. Васищеве, вул. Промислова,14, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження третьої особи, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав за належною адресою третьої особи судову кореспонденцію, а поведінка останнього щодо не з`явлення в судове засідання особисто або через представника, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони. На підставі викладеного, третя особа несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до частини 3 статті 203 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а згідно з практикою Європейського суду з прав людини, особи зобов`язані добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, суд, враховуючи ненадання другим відповідачем відзиву на позов та заперечень, а також третьою особою - пояснень щодо позову, вирішує справу за наявними в ній матеріалами згідно частини 9 статті 165 ГПК України.

02 березня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

За Статутом Приватного підприємства “Вячеслав”, державну реєстрацію змін до якого проведено Харківською районною державною адміністрацією Харківської області 13 жовтня 2005 року за № 14711050001000982, засновником Приватного підприємства “Вячеслав” є ОСОБА_5 (пункт 1.2. статуту), в разі смерті якого підприємство та його майно переходить у спадок спадкоємцям у відповідності з законодавство України (пункт 1.9. статуту).

05 вересня 2017 року ОСОБА_6 ОСОБА_7 .

19 липня 2018 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого 06 червня 2013 року ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за реєстром № 422, дублікат якого виданий 09 липня 2018 року Харківським обласним державним нотаріальним архівом Харківської області за реєстром № 1-156. Спадкоємцями, зазначеними в заповіті майна ОСОБА_5 , є ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , яким належить по 1/2 спадкового майна, яке складається з частки у статутному фонді Приватного підприємства “Вячеслав”, код ЄДРПОУ 22679908, що має юридичну адресу: АДРЕСА_1 , яка в цілому складає статутний капітал грошовою сумою 50,00 грн.

Крім того, у останніх двох абзаців свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 липня 2018 року міститься застереження про те, що Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна видано ОСОБА_9 , а свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна ще не видано.

Як стверджує позивач, 11 липня 2018 року ОСОБА_9 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого остання успадкувала 1/2 частки у статутному фонді Приватного підприємства “Вячеслав”, код ЄДРПОУ 22679908, що має юридичну адресу: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 липня 2018 року ОСОБА_9 , рішенням власника Приватного підприємства “Вячеслав” за № 04/13-07-18, вирішила здійснити відчуження своєї частки в Приватному підприємств “Вячеслав”, яка складає 50% від статутного капіталу (фонду) підприємства, що в номінальному вираженню становить 25,00 грн., ОСОБА_1 , шляхом укладання договору купівлі-продажу в простій формі. Цього ж дня, як зазначає позивач в позові, між ОСОБА_9 та ним укладено договір купівлі-продажу, в результаті чого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені зміни щодо складу учасників підприємства.

13 липня 2018 року ОСОБА_1 , як власник 50% Приватного підприємства “Вячеслав” з урахуванням того, що другий власник 50% Приватного підприємства “Вячеслав” ОСОБА_5 помер, спадкоємці права на частку в підприємстві не оформили, керуючись Статутом підприємства та статтею 65 Господарського кодексу України, вирішив затвердити нову редакцію статуту Приватного підприємства “Вячеслав” вцілому.

19 липня 2018 року, державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В., видано ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке складається з 1/2 частки у статутному фонді Приватного підприємства “Вячеслав”, код ЄДРПОУ 22679908, що має юридичну адресу: АДРЕСА_1 , яка в цілому складає статутний капітал грошовою сумою 50,00 грн.

05 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського округу Харківської області Марюхніч Жанни Євгенівни з заявою про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна учасника підприємства). Дані зміни були зареєстровані в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08 липня 2019 року.

ОСОБА_1 , як власник 50% Приватного підприємства “Вячеслав”, вважає, що на підставі вищевказаного, проти волі юридичної особи – Приватного підприємства “Вячеслав”, до складу підприємства, без законних на те підстав, увійшла ОСОБА_2 , що суперечить нормам законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

За положеннями пунктів 3, 13 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами

За статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

У даному контексті суд зазначає, що у відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а за статтею 1217 того ж Кодексу “спадкування здійснюється за заповітом або законом”.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1296 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 статті 100 ЦК України передбачено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

У пунктах 1, 2 частини 1 статті 1219 ЦК України встановлено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Тобто, спадкування частки учасника підприємства допускається статтею 147 ЦК України і не підпадає під заборону пункту 2 частини 1 статті 1219 ЦК України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Наявне в матеріалах справи свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 липня 2018 року, яке отримане ОСОБА_2 , у якості документа, що посвідчує перехід до неї прав та обов`язків від померлої особи – ОСОБА_5 , на час розгляду справи у суді не визнане недійсним, а тому судом оцінюється як належний доказ наявності у неї права на спадщину - частки у статутному капіталі Приватного підприємства “Вячеслав” у розмірі 50,00 грн.

Юридичний факт смерті учасника підприємства – ОСОБА_5 спричиняє зміну складу учасників такого товариства, що вимагає внесення відповідних змін до установчих документів, оскільки немайнові права учасника господарського підприємства не зникають у зв`язку із його смертю, а слідують за його спадкоємцями. Тобто, спадкуючи право на частку у статутному капіталі у спадкоємців також виникає й право участі в товаристві.

Набуття корпоративних прав через їх успадкування можливо декількома шляхами. Одним з таких шляхів є спадкування статутної частки у господарському підприємстві або спадкування цілого приватного підприємства. Необхідно звернути увагу на той факт, що немає цілісної правової позиції в українському законодавстві, що саме є об`єктом спадкування – частка спадкодавця або право спадкоємця на участь у товаристві, чи і те й інше загалом.

З метою подальшого аналізу обставин вступу ОСОБА_2 до складу учасників Приватного підприємства “Вячеслав”, суд вважає за необхідне здійснити аналіз організаційно-правової форми Приватного підприємства “Вячеслав” та встановити належний круг нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.

У пунктах 29-33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 911/3494/16 викладено таку правову позицію.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина 1 статті 113 Господарського кодексу України).

За змістом частин 3 та 5 статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Стаття 79 Господарського кодексу України визначає, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Норма статті 80 Господарського кодексу України визначає перелік види господарських товариств, до яких належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно статі 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Відповідно до зазначених правових норм юридичні особи можуть створюватися не лише у формі товариств і установ, а і в інших передбачених законом формах. При цьому господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тоді як приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб`єкта господарювання, що передбачено статтею 113 Господарського кодексу України. Наявність у підприємства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, статутного капіталу не є достатньою підставою для ототожнення його з господарським товариством.

Разом з тим суд враховує, що порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України. Зокрема, наведеними нормативно-правовими актами не передбачений чіткий порядок включення учасника приватного підприємства, який є спадкоємцем одного з учасників (засновників) підприємства.

Нормами статті 63 Господарського кодексу України визначено види та організаційні форми підприємств. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут тощо. Унітарними є підприємства, зокрема, що засновані на приватній власності засновника.

Згідно з положеннями статті 66 цього кодексу майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Враховуючи викладене, суд підсумовує, що статутний капітал Приватного підприємства “Вячеслав” був сформований одним засновником – ОСОБА_5 , після смерті якого ОСОБА_2 та ОСОБА_9 успадкували по 1/2 статутного капіталу даного підприємства.

Відтак, відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Приватне підприємство “Вячеслав” на час виникнення та існування спірних правовідносин фактично було корпоративним, а не унітарним підприємством, даний висновок випливає зі змісту частини 1 статті 63, частини 1 статті 113 та частини 1 статті 79 Господарського кодексу України та з огляду на те, що засновник Приватного підприємства “Вячеслав” Блудов ОСОБА_10 . ОСОБА_11 помер, а відповідно до свідоцтва на спадщину від 10 липня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 успадкували частки статутного фонду підприємства в рівних частина – по 50 % частки статутного фонду, яка в цілому складає статутний капітал грошовою сумую 50,00 грн. Тобто, приватне підприємство “Вячеслав” втратило в правовому полі унітарну форму управління в момент відкриття спадщини ОСОБА_5 .

Внаслідок цього відносини щодо реалізації та захисту корпоративних прав, пов`язаних із участю в Приватному підприємству “Вячеслав”, за аналогією регулюються нормами права, якими унормовано подібні за змістом відносини - щодо реалізації та захисту корпоративних прав, пов`язаних із участю в товаристві з обмеженою відповідальністю.

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06 лютого 2018 року, який набрав чинності 17 червня 2018 року, визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також внесено зміни зокрема до Цивільного кодексу України, а саме назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено.

Статтею 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. У разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків або більше, товариство може приймати рішення, пов`язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів цього учасника.

З наведеної правової норми слідує, що у разі смерті учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця без згоди інших учасників товариства, у випадку, коли частка у статутному капіталі померлого учасника товариства менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини спадкоємець не подав заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства.

Як встановлено вище, ОСОБА_2 є спадкоємцем 50% частки статутного фонду Приватного підприємства “Вячеслав” та відповідно є носієм в означеній частині корпоративних прав фонду підприємства. З урахуванням визначеного, за фактом одержання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, остання одержала статус спадкоємця учасника/засновника Приватного підприємства “Вячеслав” Блудова Ф.П ОСОБА_12 та набула право на вступ до підприємства, шляхом подачі відповідної заяви.

Безпосередньо порядок подачі заяви про вступ до товариства не урегульований Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", але його регулювання наявне в положеннях Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року в редакції станом на час набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Так, за змістом частини 5 статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства. Справжність підписів на документі, зазначеному в підпункті "в" цієї частини, засвідчується нотаріально. Разом з таким документом подається доказ набуття права на спадщину або доказ правонаступництва (оригінал документа або його копія, вірність якої засвідчена нотаріально або тим, хто видав документ). Документи подаються такими особами: товариством - якщо подаються документи, зазначені в підпунктах "а" і "б" цієї частини; спадкоємцем чи правонаступником учасника товариства - якщо подається документ, зазначений у підпункті "в" цієї частини.

За таких обставин, заява про вступ до підприємства, справжність підпису якої засвідчена нотаріально, є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи складу учасників товариства.

Розглядаючи в широкому тлумаченні заяву про вступ до підприємства, в сукупності із нормами Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", можна сказати, що дана заява в правовому сенсі фактично є зверненням громадянина України із прохання сприяти реалізації його закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів.

Таким чином, згідно з вказаним законом спадкоємцю більше не потрібна згода дійсних учасників на вступ до підприємства. Для реалізації цього права внесені зміни до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, відповідно до яких спадкоємець фізичної особи або правонаступник юридичної особи може стати учасником товариства на підставі нотаріально засвідченої заяви про вступ до товариства, поданої державному реєстраторові (нотаріусу) із документом, що підтверджує право на спадщину або реорганізацію юридичної особи.

У даному випадку ОСОБА_2 , звернувшись до приватного нотаріуса, як державного реєстратора для проведення відповідної реєстраційної дії, реалізувала свою власну волю на вступ до складу учасників товариства.

Статтею 6 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” визначено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус. Державний реєстратор: приймає документи; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи; надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

З огляду на вказані вище положення законодавства, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснюється державним реєстратором на підставі поданих заявником документів або на підставі визначеного переліку судових рішень, які набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події. Виконання цієї функції наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) за тим, чи документи містять відомості, передбачені законом, відповідність за яких законодавством покладається на осіб, які подали заяву щодо проведення такої реєстрації.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду у справі № 826/1186/17 від 19 березня 2019 року.

З аналізу зазначеного, суд також зазначає, що згідно з частиною 1 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” у редакції, яка діє на даний час “якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою”, а тому наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційної дії, здійсненної приватним нотаріусом Харківського міського округу Харківської області Марюхніч Жанною Євгенівною 08 липня 2019 року щодо державної реєстрації змін до установчих документів Приватного підприємства “Вячеслав”, за якими ОСОБА_2 була включена до складу учасників підприємства, підтверджує факт правомірності її вступу до складу учасників підприємства.

Позивачем до матеріалів справи не представлено доказів визнання дій приватного нотаріуса Харківського міського округу Харківської області Марюхніч Жанною Євгенівною незаконними або такими, що порушують імперативні норми чинного законодавства України.

Враховуючи, що ОСОБА_2 з метою набуття прав учасника на 1/2 статутного фонду Приватного підприємства “Вячеслав” (корпоративні права) виконала визначену законодавством певну послідовність юридично значимих дій, а саме: прийняла спадщини, оформила свідоцтво на право на спадкування за заповітом, звернулась до приватного нотаріуса для здійснення реєстраційної дії, яка не пов`язана зі змінами в установчих документах, мала “правомірні очікування”/“законні сподівання” на зміну її майнового права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини особа має право на правомірне очікування, внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Головне призначення категорії “правомірні очікування”/“законні сподівання” – у тому, аби надати громадянину можливість юрисдикційного захисту навіть у тих пограничних ситуаціях, коли останній не згоден достеменно вказати на конкретну норму позитивного права, яка в тій чи іншій ситуації була порушена.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25 березня 1999 року, заява №311107/96, п.54).

У практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються “майном” за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду “майном” може бути “наявне майно”, або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні “правомірне очікування” дієвої реалізації його майнового права” (Див.: Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera.. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332).

У зв`язку з викладеним, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, внаслідок здійснення приватним нотаріусом реєстраційної дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, ОСОБА_2 , як спадкоємець корпоративних прав, мала “правомірні очікування”/“законні сподівання” на зміну її майнових права у вигляді володіння належною часткою в статутному фонді підприємства, наприклад на отримання належних до виплати дивідендів в певному розмірі, інші “активи”, які можуть виникнути. Більш того, ОСОБА_2 , щодо якої у законний спосіб приватний нотаріус здійснив реєстраційні дії, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, має права мирно володіти своїм майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Виходячи з викладеного вище, порушення прав та законних інтересів позивача не доведено суду, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині виключення ОСОБА_2 зі складу засновників/учасників приватного підприємства "Вячеслав".

Враховуючи наведені норми права та встановлені обставини справи, суд зазначає про правомірність дій другого відповідача щодо набуття ОСОБА_2 (перший відповідач) участі у Приватному підприємства “Вячеслав”, оскільки остання є повноважною особою та нею подано всі документи, передбачені за переліком до пункту 5 статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Приватного підприємства “Вячеслав”, а другий відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначений цим Законом, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування реєстраційних дій.

Крім зазначеного, оскільки позовна вимога про скасування реєстраційної дії про внесення змін до відомостей про юридичну особу (приватне підприємство "Вячеслав"), що не пов`язані зі змінами в установчих документах від 08 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вчиненої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округ Харківської області Марюхніч Жанною Євгенівною, має похідний характер від позовної вимоги про виключення ОСОБА_2 зі складу засновників/учасників приватного підприємства "Вячеслав", в задоволенні якої судом відмовлено, вказана обставина також є самостійною підставою задля відмови в її задоволенні.

Вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення такого спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача є безпідставними та не обґрунтованими, а тому суд відмовляє у їх задоволені у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 56-58, 60, 73-80, 86, 123, 129, 194 - 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "04" березня 2020 року.

Суддя

Н.В. Калініченко

справа № 922/3241/19