ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 1.380.2019.007058

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Львівська виправна колонія №48» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Львівська виправна колонія №48», в якому просить:

- стягнути з Державної установи «Львівська виправна колонія №48» (код ЄДРПОУ 086881175) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2016 року по 24.10.2019 року включно в сумі 220321 грн. 68 коп.;

- судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно наказу про особовому складу №19 о/с від 04.04.2016 року його звільнено із служби з 04 квітня 2016 року в запас (з постановкою на військовий облік) за ст. 77 п.1 пп.7 (за власним бажанням). Зазначає, що при цьому ним була написана заява до відповідача про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Стверджує, що про нараховані суми, які належали йому до сплати при звільненні не повідомлявся.

Позивач вказує, що 09 жовтня 2019 року його представник звернувся до відповідача із адвокатським запитом з проханням повідомити, чи проведено йому виплату компенсації за неотримане речове майно із наданням копій підтверджуючих документів. 25 жовтня 2019 року на зарплатний рахунок позивача було зараховано кошти на загальну суму 6163,38 грн., призначення платежу – компенсація за неотримане речове майно, що підтверджується копією квитанції, сформованої за допомогою платіжної інтернет системи «Ощадбанк».

Таким чином, позивач вважає, що наведені обставини свідчать про затримку зі сторони відповідача у проведенні з ним остаточного розрахунку в день звільнення, яка тривала з 05 квітня 2016 року по 24 жовтня 2019 року, а відтак, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

У поданій відповіді на відзив позивач додатково зазначає про безпідставність доводів відповідача про те, що компенсація за неотримане речове майно не є формою забезпечення соціальних гарантій працівників при звільненні для персоналу кримінально-виконавчої служби України, а отже не відповідає нормі статті 117 Кодексу законів про працю України та не передбачає настання відповідальності за цією статтею, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України визначає відповідальність роботодавця за невиплату усіх сум, які належать до виплати працівнику, незалежно від того, чи входять ці суми до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

Також позивач звертає увагу суду на те, що пункт 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби встановлює імперативний обов`язок роботодавця компенсувати працівнику при звільненні не отримане ним речове майно та не встановлює жодних вимог до форми висловлення працівником такого бажання (шляхом написання заяви, усно, тощо). Крім того, зі змісту вказаної правової норми слідує, що за загальним правилом підлягає виплаті саме грошова компенсація. При цьому, у випадку наявності бажання працівника замість грошової компенсації може видаватися речове майно особистого користування, яке не було отримано працівником в день його звільнення.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач зазначає, що такі є безпідставними, оскільки позивача звільнено з роботи 04 квітня 2016 року і саме тоді йому слід було виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно. Проте, відповідач посилається на факт відсутності бюджетних асигнувань по КПКВ 3601020 та КЕКВ 2210 у 2018-2019 роках, а відтак, вказане, на думку позивача не стосується предмета даного спору.

Зазначає, що сама по собі відсутність фінансування не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що компенсація за неотримане речове майно не є формою забезпечення соціальних гарантій при звільненні для персоналу кримінально-виконавчої служби України, а отже не відповідає нормі статті 117 КЗпП та не передбачає настання відповідальності за цією статтею.

Також відповідач зазначає про відсутність його вини відповідно до вимог статті 117 КЗпП України. Вказує, що згідно кошторисних призначень на 2018 та 2019 роки по КПКВ 3601020 та КЕКВ 2210 кошти на виплату грошової компенсації за речове майно Міністерством юстиції України не виділялись. Відтак, сума компенсації за неотримане речове майно не могла бути виплачена позивачу в день звільнення про що йому було повідомлено.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 29 грудня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою також витребувано у відповідача належним чином підписану довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню та належним чином засвідчену копію заяви (рапорту) ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Вимоги ухвали суду про витребування належним чином підписаної довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню та належним чином засвідченої копії заяви (рапорту) ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідачем не виконано.

Відповідно до частини п`ятої статті 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

З огляду на наведене, суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін відмовлено.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Згідно наказу Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області від 04 квітня 2016 року «По особовому складу» у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника оперативного відділу Львівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48) звільнено в запас (з постановкою на військовий облік) за пп.7 п.1 ст.77 (за власним бажанням) з 04 квітня 2016 року (а.с.18).

Відповідно до довідки Державної установи «Львівська виправна колонія (№48) №298 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 загальна сума до виплати становить 6257,24 грн., підстава для виплати компенсації – наказ УДПтСУ у Л/о від 04.04.2016 року №19 о/с (а.с.22).

Як слідує зі змісту довідки про суму доходу, отриманого ОСОБА_1 в 2019 році від ДУ «Львівська виправна колонія» (№48) Державна установа «Львівська виправна колонія» (№48) повідомляє про те, що ОСОБА_1 нараховано і виплачено в жовтні 2019 року грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 6257,24 грн. (на рахунок ОСОБА_1 зараховано 6163,38 грн., перераховано військовий збір в сумі 93,86 грн.) (а.с.23).

Відповідно до наявних у матеріалах справи копії квитанцій, грошова компенсація за неотримане речове майно ОСОБА_1 виплачена на зарплатний рахунок позивача 25 жовтня 2019 року у сумі 6163,38 грн. (а.с.26-27).

Позивач вважає, що оскільки розрахунок компенсації за неотримане речове майно відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України від 23.06.2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно із частиною другою статті 23 Закону № 2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі Порядок № 578).

Відповідно до пункту першого Порядку № 578 цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Згідно із пунктом другим Порядку № 578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).

З системного аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що Порядок № 578, визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби, належним йому речовим майном у разі звільнення, тобто, особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно.

Як слідує зі змісту наказу Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області від 04 квітня 2016 року «По особовому складу» позивача звільнено в запас 04 квітня 2016 року.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи, кошти в сумі 6163,38 грн., як грошова компенсація за неотримане речове майно зараховані на зарплатний рахунок позивача 25 жовтня 2019 року.

Отже, станом на день звільнення, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на службовців кримінально-виконавчої служби стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні службовців кримінально-виконавчої служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в кримінально-виконавчій службі України.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його звільнення 04 квітня 2016 року, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо покликання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є формою забезпечення соціальних гарантій при звільненні для персоналу кримінально-виконавчої служби України, а отже не відповідає нормі статті 117 КЗпП та не передбачає настання відповідальності за цією статтею суд зазначає наступне.

Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, а відтак не є формою забезпечення соціальних гарантій при звільненні не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №806/889/17 (адміністративне провадження №К/9901/34490/18), яку суд у силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо твердження відповідача про те, що згідно кошторисних призначень на 2018 та 2019 роки по КПКВ 3601020 та КЕКВ 2210 кошти на виплату грошової компенсації за речове майно Міністерством юстиції України не виділялись, а відтак, сума компенсації за неотримане речове майно не могла бути виплачена позивачу, що виключає його вину за статтею 117 КЗпП суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року (остаточне 10.06.2011 року) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення, нарахованого в лютому-березні 2016 року майору внутрішньої служби ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (дата звільнення – 04 квітня 2016 року) становить 10668,60 грн. (5343,21 грн. за лютий та 5325,39 грн. за березень).

Кількість робочих днів за лютий-березень складає 43 робочих дні.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 248,11 грн. в день (10668,60 грн./44 робочі дні). Період за час затримки по день фактичного розрахунку становить 887 робочих днів, а саме з 05 квітня 2016 року по 24 жовтня 2019 року.

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 220073,57 грн. (248,11 грн. ? 887 робочих днів).

З огляду на наведене позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити частково, а саме: стягнути з Державної установи «Львівська виправна колонія №48» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 05 квітня 2016 року по 24 жовтня 2019 року у сумі 220073,57 грн.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 0.0.1566620761.1 від 26.12.2019 року при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2204,00 грн. Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Львівська виправна колонія №48» на користь позивача, з огляду на часткове задоволення позову, слід стягнути 2195,10 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Львівська виправна колонія №48» (вул. Хуторівка, 2, м. Львів, 79031) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задоволити частково.

Стягнути з Державної установи «Львівська виправна колонія №48» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 05 квітня 2016 року по 24 жовтня 2019 року у сумі 220073,57 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Львівська виправна колонія №48» (вул. Хуторівка, 2, м. Львів, 79031, код ЄДРПОУ 08681175) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2195,10 грн. сплаченого судового збору, згідно квитанції № 0.0.1566620761.1 від 26.12.2019 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 04.03.2020 року.

Суддя Клименко О.М.