ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року

Київ

справа №640/6177/19

адміністративне провадження №К/9901/21144/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Трубецької М. В.,

представника позивача Вадовського Віталія Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищої ради правосуддя на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року (суддя Клименчук Н. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Шурко О.І.) за заявою судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до Солом`янського районного суду м. Києва, третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про встановлення відсутності компетенції,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Солом`янського районного суду міста Києва, в якій просила суд встановити відсутність компетенції (повноважень) голови Солом`янського районного суду міста Києва видавати наказ про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за відсутності колективного рішення зборів суддів Солом`янського районного суду міста Києва щодо питання звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Також позивачкою подано заяву про забезпечення позову в адміністративній справі №620/6177/19 шляхом заборони голові Солом`янського районного суду міста Києва та/або його заступникам, керівнику апарату Солом`янського районного суду міста Києва, усім та будь-яким працівникам Солом`янського районного суду міста Києва вчиняти дії, направлені на відрахування судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва.

З поданої ОСОБА_1 ) заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що позивачем подано до Великої Палати Верховного Суду скаргу на рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року №3500/0/15-18 "Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 серпня 2018 року №2476/3дп/15-18 про притягнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року № 3500/0/15-18), відповідно до якого до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивачка звертає увагу на те, що у випадку задоволення Великою Палатою Верховного Суду скарги судді ОСОБА_1 та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року №3500/0/15-18, юридичний факт її звільнення з займаної посади та фактичне відрахування зі штату Солом`янського районного суду міста Києва призведе до грубого порушення її прав, свобод та законних інтересів. На час звернення позивачки до суду, дію рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року №3500/0/15-18 не зупинено, а тому процедура відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва фактично продовжується, що може призвести до безпідставного та незаконного звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді.

Крім того, позивачкою вказано, що у випадку не вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, дії голови Солом`янського районного суду міста Києва та інших працівників Солом`янського районного суду міста Києва призведуть до спотворення документів (трудової книжки та особової справи) судді ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено. До вирішення спору по суті заборонено голові Солом`янського районного суду міста Києва та/або його заступникам, керівнику апарату Солом`янського районного суду міста Києва, усім та будь-яким працівникам Солом`янського районного суду міста Києва вчиняти дії, направлені на відрахування судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що дію рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року № 3500/0/15-18 не зупинено, а тому процедура відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва фактично продовжується, що може призвести до безпідставного та незаконного звільнення судді ОСОБА_1 , суди дійшли висновку, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, заходи забезпечення адміністративного позову щодо заборони голові Солом`янського районного суду міста Києва та/або його заступникам, керівнику апарату Солом`янського районного суду міста Києва, усім та будь-яким працівникам Солом`янського районного суду міста Києва вчиняти дії, направлені на відрахування судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва до вирішення спору по суті відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжити таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Вища рада правосуддя уважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій про задоволення заяви про забезпечення позову постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що забезпечуючи позов в такий спосіб суди фактично зупинили дію рішення ВРП, що заборонено процесуальним законодавством.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що забезпечуючи позов у справі №640/6177/19 шляхом заборони посадовим особам Солом`янського районного суду міста Києва вчиняти дії, направлені на відрахування судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 зі штату Солом`янського районного суду міста Києва на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 02 квітня 2019 року №1023/0/15-19, суд першої інстанції фактично вийшов за межі суддівської дискреції, оскільки питання припинення повноважень судді не лежить у площині правовідносин позивача та голови суду, а отже, забезпечення позову не має жодного зв`язку до предмету позовної вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції.

У касаційній скарзі ВРП просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити повністю

Позиція інших учасників справи.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить задовольнити касаційну скаргу Вищої ради правосуддя та скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві зазначає, що оскаржуваними рішеннями фактично зупинено виконання рішення Вищої ради правосуддя всупереч вимогам Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Від позивачки до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. У відзиві зазначила, що вжиті заходи забезпечення позову жодним чином не впливають на можливість реалізації відповідачем та Вищою радою правосуддя їх функцій та повноважень після розгляду справи по суті.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою скаргу Вищої ради правосуддя на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року за заявою судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 до Солом`янського районного суду м. Києва, третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про встановлення відсутності компетенції.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

У відповідності до пункту 3 Указу Президента України від 14 жовтня 2002 року №926/2002 ОСОБА_1 призначено на п`ять років на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2009 року №1279-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої ради правосудді від 15 листопада 2018 року №3500/0/15-18 "Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 серпня 2018 року №2476/3дп/15-18 про притягнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності". До судді ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Позивачка указує, що відповідно до відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя, на засіданні Вищої ради правосуддя №24 від 02 квітня 2019 року ухвалено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 123 Конституції України.

Нормативне врегулювання.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Частиною першою статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено у виді: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборони відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

Відповідно до статті 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із статтею 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій та статус суддів" голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Частиною третьою статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правовсуддя" встановлено, що оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінка Верховного Суду.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суди дійшли до висновку про те, що видання головою Солом`янського районного суду міста Києва та/або його заступникам, керівником апарату Солом`янського районного суду міста Києва, усім та будь-якими працівниками Солом`янського районного суду міста Києва наказу про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади до ймовірного задоволення Великою Палатою Верховного Суду скарги судді ОСОБА_1 та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2018 року №3500/0/15-18, юридичний факт її звільнення з займаної посади та фактичне відрахування зі штату Солом`янського районного суду міста Києва призведе до грубого порушення її прав, свобод та законних інтересів. Також вказані факти можуть призвести до безпідставного та незаконного звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вирішення питання про звільнення судді з посади віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя. На момент звернення позивачки до суду з цим позовом рішення Вищої ради правосуддя від 02 квітня 2019 року № 1023/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» не скасоване та є чинним.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Разом з тим, згідно частиною другою сттатті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Таким чином, із зазначеної норми вбачається, що видача головою суду відповідного наказу на підставі акта Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади є не правом голови суду, а його обов`язком.

Разом з тим, наказ голови суду, виданий на виконання акта Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади спрямований на виконання такого акта і констатує лише припинення трудових відносин між судом та суддею.

При цьому відповідно до частини третьої статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правовсуддя" оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом.

На підставі наведеного колегія суддів доходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України та частини третьої статті 151 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову, які фактично призвели до зупинення виконання рішення ВРП.

Мотиви позивачки, викладені у заяві про забезпечення позову та у відзиві на касаційну скаргу вказують на те, що вона не бажає допустити реалізації (виконання) рішення ВРП про її звільнення. При цьому позивачка обґрунтовує неможливість поновлення порушених прав, при позитивному для неї вирішенні справи, не правозастосуванням норм законодавства, а оціночними судженнями.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга Вищої ради правосуддя підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов