Справа № 640/14856/19

Провадження № 2/642/103/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Ленінський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді - Шрамко Л.Л.,

з участю секретаря - Бондаренко В.П.,

представника позивача- ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Санькова Ю.В.,

представника 3-ї особи - Пенцова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 ,

про визнання недійсними розпорядження про приватизацію квартири, свідоцтва про право на спадщину та скасування запису про право власності,

3-і особи – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Тетяна Дмитрівна, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, -

встановив:

У липні 2019 року представник позивачки ОСОБА_1 від імені позивачки ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, Копилова М.В., який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , в якому прохав визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 про приватизацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 на вказану квартиру; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, № 1815, видане 16.11.2015, приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда Т.Д., на ім`я ОСОБА_4 в частині права власності на вказану квартиру, та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 12065139, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 26174456 від 16.11.2015.

В обґрунтування позову представник позивачки зазначив, що позивачка з моменту свого народження та до теперішнього час разом з членами сім`ї - матір`ю, батьком та рідною сестрою постійно мешкала у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Так, згідно обмінного ордеру № 3900 від 27.07.1981 ОСОБА_5 (бабуся позивача), зі складом сім`ї 6 осіб вселилася в спірну квартиру. Згідно вказаного обмінного ордеру ОСОБА_6 вселилася у квартиру у якості члена сім`ї наймача та набула право користування вказаною квартирою. Згідно архівної інформації, наявної в КП “Жилкомсервіс”, позивачка ОСОБА_2 як малолітня дитина, була внесена в картку прописки Форму- А матері - ОСОБА_7 , 1965 року народження,, яка за адресою: АДРЕСА_2 , прописана ІНФОРМАЦІЯ_1 , виписана 23.05.1989. Таким чином, позивачка набула право користування спірною квартирою згідно зі ст. 64-65 ЖК України з моменту її фактичного вселення. Позивачка та її мати дійсно змінили реєстрацію місця мешкання з адреси: АДРЕСА_2 на адресу: АДРЕСА_3 , але фактично місце свого мешкання ніколи не змінювали. Зміна реєстрації місця мешкання носила виключно технічний характер та була пов`язана з особистими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. У цьому ж році рідною сестрою матері позивача - ОСОБА_8 було здійснено приватизацію спірної квартири на підставі розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 та на її ім`я було видано відповідне свідоцтво про право власності на житло від 03.12.2001. Таким чином, ОСОБА_8 протиправно використала той факт, що позивачка разом з членами своєї родини не зареєстровані у спірній квартирі та приватизувала квартиру без їх згоди та їх участі. В подальшому ОСОБА_8 померла та квартира в порядку спадкування перейшла у власність її рідної доньки - - ОСОБА_4 , яка на теперішній час є неповнолітньою. Її законним представником є рідний батько – ОСОБА_3 .

Таким чином, з урахуванням того, що позивачка та члени її сім`ї постійно мешкали у спірній квартирі на момент приватизації, вселилися у квартиру на законних підставах та мали право користуватися цим житлом, вони мали право брати участь у приватизації квартири. Позивачка станом на момент приватизації квартири була неповнолітньою особою. Особовий рахунок на квартиру зі сплати комунальних послуг не переоформлювався, квитанції до теперішнього часу приходять ще на ім`я бабусі позивача, тому позивачка не знала і не могла знати, що цю квартиру було приватизовано та передано у власність без її участі та її згоди. Дізналася позивачка про те, що квартиру було давно приватизовано, зі слів своєї двоюрідної сестри та її батька під час конфлікту весною 2019 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року дану цивільну справу було передано за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року було відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

20 вересня 2019 року від представника відповідача Копилова М.В. надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що на момент проведення приватизації - 03.12.2001 у кв. АДРЕСА_4 була зареєстрована одна особа, що не заперечується позивачем. Дана обставина свідчить про те, що право позивача на приватизацію ніхто не порушував. Зі слів позивачки вона мешкала у спірній квартирі з жовтня 1988 року (часу свого народження), приватизація відбулась у 03.12.2001, коли вона не була зареєстрована у спірній квартирі, тому не мала права на участь приватизації спірної квартири. Станом на 03.12.2001 обране місце проживання позивачки (її батьків) була АДРЕСА_3 . Згідно наданої позивачем копії паспорту, позивачка зареєстрована у АДРЕСА_3 з 22.05.2008. Інформація, де були зареєстровані ОСОБА_9 та позивач ОСОБА_2 раніше, в матеріалах позову відсутня. Зазначення у листі Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради №8621/0/57-19 від 24 червня 2019 року про мешкання ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 та знаходження під наглядом фахівців у КЗОЗ “Міська дитяча клінічна лікарня №19 з 1988 року по 2003 рік не є підтвердженням факту мешкання станом на 03.12.2001 у спірній квартирі або збереженням за нею житлової площі. Також не є підтвердженням лист Адміністрації ХСШ І-ІІІ ступенів №87 №01- 22/263 від 11.06.2019 з зазначенням того, що на момент вступу до школи та закінчення 9 класів - 2003/2004 рік, адресою проживання зазначена спірна квартира. Отже, позивачка на спірній житловій площі під час приватизації зареєстрованою не була, та відповідно до ст.ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не набула права на приватизацію цього житлового приміщення, таким чином Розпорядженням органу приватизації від 03.12.2001 року її права не було порушено. Позовні вимоги є безпідставними, доказів на підтвердження неправомірної приватизації позивачем не надано, батьки позивача не зверталися до КЕВ м. Харкова заявою про тимчасовий виїзд. Мати позивача особисто звернулася з заявою та знялася разом з тоді неповнолітньою позивачкою з реєстрації місця проживання до проведення приватизації спірної квартири, у травні 1989 року. Доказів на підтвердження збереження за ними житлового приміщення після зняття реєстрації не надано. Щодо особового рахунку по сплаті за житлово-комунальні послуги, оформленого на бабусю позивача, ОСОБА_5 - то вона є також і двоюрідною бабусею відповідача ОСОБА_3 , і цій обставині не приділяли уваги, проте відповідно до виписки з протоколу № 9 засідання гарнізонної житлової комісії від 15.11.2001 (за місяць до приватизації спірної квартири), слухали заяву ОСОБА_10 (матері відповідача ОСОБА_3 ), яка мешкає у кв. АДРЕСА_4 про переоформлення особового рахунку, та постановлено відкрити особовий рахунок на ім`я ОСОБА_10 , склад родини -1 особа. Щодо тверджень позивача про дату, коли вона дізналася про приватизацію квартири, відповідач зазначив, що ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачці достеменно відомо, що відповідач ОСОБА_4 успадкувала спірну квартиру, бо це питання неодноразово обговорювалося одразу після смерті власника квартири - ОСОБА_10 , і жодних претензій з цього питання зі сторони повнолітньої на той час позивачки не виникало. Крім того, позивач і раніше знала, що квартира приватизована на одну особу. Претензії виникли лише після сварки у 2019 році.

Також ОСОБА_11 - представник законного представника ОСОБА_4 – ОСОБА_3 подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій просив відмовити в позові повністю у зв`язку з пропуском строку позовної давності за заявленими вимогами. Так, він зазначив, що якнайменш з 04.02.2015 позивачці відомо про те, що відповідач ОСОБА_4 успадкувала одноособово спірну квартиру.

На стадії підготовчого провадження ухвалою суду від 06 листопада 2019 року за клопотанням представника позивача витребувано з КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради належним чином засвідчену копію матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_4 , а також у приватного нотаріуса Бєсєди Т.Д. ХМНО (м. Харків, пл. Р. Люксембург, 4) копію свідоцтва про право на спадщину за законом № 1815, виданого 16.11.2015, та належним чином засвідчену копію спадкової справи, у якій видано вказане свідоцтво про право на спадщину за законом.

27 листопада 2019 року представником позивачки до суду надано відповідь на відзив, в якій він зазначив, що позивачка з моменту свого народження - з 1988 року по теперішній час разом з членами своєї сім`ї - матір`ю, батьком та рідною сестрою мешкали у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач, 1988 року народження, як малолітня дитина, була внесена в картку прописки Форму- А матері - ОСОБА_12 , яка за адресою: АДРЕСА_2 прописана ІНФОРМАЦІЯ_1 і виписана 23.05.1989. Тобто позивачка набула права користування спірною квартирою з моменту її фактичного вселення. Дійсно, позивач та її мати змінили реєстрацію місця проживання з адреси: АДРЕСА_2 на адресу: АДРЕСА_3 , проте фактично місце свого проживання ніколи не змінювали і продовжували проживати у спірній квартирі, а така зміна реєстрації мала виключно технічний характер. Позивачка та члени її сім`ї були вселені на законних підставах у квартиру, мали право користування цим житлом та постійно мешкали у спірній квартирі на момент приватизації, а отже мали право брати участь у приватизації квартири. На момент приватизації спірної квартири ОСОБА_2 була неповнолітньою, продовжувала жити у спірній квартирі, особовий рахунок на квартиру зі сплати комунальних послуг не переоформлювався, квитанції приходять на ім`я померлої бабусі позивача. На підтвердження того, що позивач не знала про факт приватизації квартири були надіслані адвокатські запити до КП «Жилкомсервіс», Управління комунального майна та приватизації ХМР, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ХМР, в яких ставилося питання, чи зверталась ОСОБА_2 із заявами про надання інформації про власників квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Відповіді на зазначені адвокатські запити мають підтвердити той факт, що позивачка ніколи не зверталася до цих органів, як наслідок, не мала інформації про своє порушене право. Крім того, позивачка направила відповідачу запит про можливість мирного врегулювання спору та заяву до правоохоронних органів, у яких чітко вказано про дату, коли вона дізналася про порушення свого права (заява до правоохоронних органів було підписано ОСОБА_2 та зазначено про попередження щодо кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих пояснень). Позивач дізналась про факт приватизації спірної квартири зі слів своєї двоюрідної сестри та її батька ОСОБА_3 , коли між ними виник конфлікт весною 2019 року, під час якого ОСОБА_3 та його донька - ОСОБА_4 зазначили, що позивачка не має жодних прав на цю квартиру. До того їй було невідомо, що квартира, в якій вона мешкає вже була приватизована. На момент здійснення приватизації спірної квартири 03.12.2001 позивач була неповнолітньою. Зважаючи на вищевикладене строк позовної давності при поданні позовної заяви не було пропущено.

Ухвалою від 28 листопада 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

22 січня 2020 року від представника позивачки надійшла заява про уточнення позовної вимоги, в якій представник позивачки остаточно просить визнати недійсним розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 про приватизацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 замість вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 про приватизацію квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В решта частині позовні вимоги залишені без змін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 і позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримав у повному обсязі, посилаючись на наведені в позові підстави.

Законний представник відповідачки ОСОБА_4 – її батько ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснивши, що позивачка разом з матір`ю з дитинства була зареєстрована в будинку, який підлягав зносу, з метою отримання в подальшому квартири. Всім членам сім`ї було відомо, що ця квартира залишається його доньці – ОСОБА_4 , а позивачка отримає квартиру після зносу будинку, де вона була зареєстрована. Вказана домовленість була досягнута між всіма членами родини, його дружина ОСОБА_10 нічого не приховувала від позивачки та її матері. Він- законний представник- тривалий час проживає в Дніпропетровській області, тому йому невідомо, де постійно проживала позивачка, однак зареєстрована вона за цією адресою не була. Також зазначив, що при приватизації квартири була велика заборгованість, яку погасила його дружина ОСОБА_3 .

Представник відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків Забашта А.А. в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що приватизація квартири відбулась відповідно до норм законодавства. Виїзд на місце для з`ясування того, які саме особи фактично проживають в житловому приміщенні, законом не передбачено. Зареєстрована в квартирі особа – ОСОБА_10 подала необхідні документи, було винесено розпорядження Харківського КЕЧ району від 3 грудня 2001 року про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_10 видано свідоцтво про право власності Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 на вказану квартиру.

Представник третьої особи – приватний нотаріус ХМНО Бєсєда Т.Д. в судове засідання не зівилась, надала суду витребувані документи та подала заяву з проханням справу розглядати у її відсутності.

За таких обставин відповідно до ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розгляд справи у відсутності представника відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова та 3-ї особи.

Представник 3-ї особи- Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Пенцов В.В. зазначив, що права неповнолітніх осіб не повинні бути порушені. Оскільки справа зачіпає інтереси неповнолітніх з обох сторін, при вирішенні спору поклався на розсуд суду.

Суд, вислухавши представників сторін та третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встанови такі факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а позивачка є дочкою ОСОБА_9 .

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .

Отже , позивачка ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є двоюрідними сестрами.

З свідоцтва про укладення шлюбу, виданого виконкомом Петрівської с/ради Дніпропетровської області вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 9 грудня 1995 року, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_15 .

З матеріалів справи вбачається, що згідно обмінного ордеру № 3900 від 27.07.1981 ОСОБА_6 вселилася у квартиру у якості члена сім`ї наймача та набула право користування квартирою АДРЕСА_5 .

Згідно архівної інформації, наявної в КП “Жилкомсервіс”, ОСОБА_13 , 1988 р.н., як малолітня дитина, була внесена в картку прописки Форму-А матері - ОСОБА_12 , 1965 р.н., яка за адресою: АДРЕСА_2 , прописана ІНФОРМАЦІЯ_1 , виписана 23.05.1989.

Як зазначає сам позивачка, вона та її мати змінили реєстрацію місця мешкання з адреси: АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_3 .

На час розгляду справи в паспорті позивачки міститься відмітка від 22.05.2008 про її реєстрацію за адресою: АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 березня 2001 року, серії НОМЕР_2 .

Згідно з випискою з протоколу №9 засідання гарнізонної житлової комісії від 15 листопада 2001 року на підставі заяви ОСОБА_10 , яка проживала у 4-х кімнатній за адресою: АДРЕСА_2 про переоформлення особового рахунку у зв`язку зі смертю її матері - основного квартиронаймача ОСОБА_5 , на підставі ст. 106 ЖК України відкрито особовий рахунок на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_10 , склад сім`ї – 1 особа.

З копії приватизаційної справи, наданої суду КП «Харківське міське БТІ», вбачається, що 22 листопада 2001 року ОСОБА_10 подала на адресу начальника КЕЧ заяву про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_4 , та надала довідку від 22.11.2001, видану д/у №3 3 Харківської КЕЧ району про склад сім`ї наймача, з якої вбачається, що за вказаною адресою вона прописана одна з 23.09.1981 року, є основним наймачем.

3 грудня 2001 року розпорядженням Харківської КЕЧ району № 3515 прохання ОСОБА_10 задоволено та й передано спірну квартиру у приватну власність.

3 грудня 20011 року Харківським КЕЧ району ОСОБА_10 згідно з розпорядженням від 3 грудня 20011 року № 3515 відповідно до Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» видано свідоцтво про право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , 1 АДРЕСА_7 . АДРЕСА_8 .

З довідки про обсяги заборгованості за житлово-комунальні послуги та наданих квитанція вбачається, що ОСОБА_10 перед приватизацією погасила заборгованість за комунальні послуги у листопаді 2005 року.

Як зазначено в листі № 7020/04-11/19 від 18.06.2019 КП «Харківське міське БТІ», відповідно до матеріалів архівної приватизаційної справи на квартиру АДРЕСА_4 , вказану квартиру було приватизовано 03.12.2001 на підставі розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001. За фактом приватизації Харківським КЕЧ району 03.12.2019 видано свідоцтво про право власності на житло.

Згідно з довідкою КП «Харківське міське БТІ» від 21.07.2015 право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківською КЕЧ району 03.12.2001р., реєстр. № 3515.

З довідки КП «Жилкомсервіс» № 14260/2/07-05 від 17.07.2015 вбачається, що ОСОБА_10 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 23.09.1981 р., по день смерті, померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вказаною адресою була зареєстрована вона одна.

З листів управління комунального майна та приватизації ХМР від 29.11.2019 та КП «Харківське міське БТІ »від 03.12.2019, приватного нотаріуса ХМНО Бєсєда Т.Д. вбачається, що звернень від ОСОБА_13 з питання надання інформації про власників спірної квартири не надходило.

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З копії матеріалів спадкової справи, наданою суду нотаріусом ХМНО Бєсєдою Т., вбачається, що 23 червня 2015 року зареєстрована спадкова справа № 38279086 після смерті ОСОБА_10

23 червня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_16 подали заяву приватному нотаріусу Бєсєда Т.Д. про відмову від належної кожному частки спадщини після смерті ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружини та матері відповідно, на користь її малолітньої доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

16 листопада 2015 року ОСОБА_3 , який діяв від імені малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , подав приватному нотаріусу ХМНО Бєсєда Т.Д. заяву про оформлення спадкових прав малолітньої дочки та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру.

16 листопада 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда Т.Д., на ім`я малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстр. № 1815, видане 16.11.2015.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну квартиру зареєстровано 16.11.2015 за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда Т.Д. 16.11.2015.

З наданих позивачкою документів вбачається, що її місце проживання на час вступу та навчання в спеціалізованій школі №87 ХМР у 2003-2004 р.р. зазначено: АДРЕСА_2 .

В довідці Харківської міської гімназії №65 ХМР про щеплення позивачки також зазначена вказана адреса. З 1988 по 2003 р.р. позивачка перебувала під наглядом ХДКЛ №19, з вказанням місця проживання за вказаною адресою. Позивачка надала суду і іншу медичну документацію, в яких адресою позивачки зазначена саме спірна квартира.

Також позивачка надала квитанції про оплату комунальних послуг за спірною адресою. З квитанцій вбачається, що особистий рахунок оформлений на ОСОБА_5 , та оплата провадилась за фактичним використанням послуг, та на одну зареєстровану особу.

25 листопада 2019 року ОСОБА_13 звернулась до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, вчинення шахрайських дій ОСОБА_8 щодо заволодіння спірною квартирою

За клопотанням позивачки вона була допитана відповідно до ст. 234 ЦПК України як свідок, та дала показання щодо свого постійного проживання в спірній квартирі, підтвердила обставини, викладені в позовній заяві.

Допитані в суді свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_9 – мати позивачки, ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 – сестра позивачки – підтвердили факт постійного проживання позивачки з дитинства в спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_17 , яка проживає в кв АДРЕСА_9 АДРЕСА_10 , також пояснила, що ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 виписались з спірної квартири та прописались до батька ОСОБА_24 на Основі, там багато осіб прописано, однак продовжували проживати в спірній квартирі. Зі слів позивачки їй відомо, що коли вона народила дитину, хотіла її зареєструвати в спірній квартири для постановки на облік в поліклініці, з цього приводу звернулась до ОСОБА_25 , а він відмовив. Позивачка казала, що не знала про приватизацію квартири. Їй також не було відомо про приватизацію.

Свідок ОСОБА_9 – мати позивачки пояснила, що позивачка зареєстрована в будинку, який підлягає зносу на АДРЕСА_11 Квартирою вона не цікавилась. Сестра нічого не казала про приватизацію. Вона – свідок також постійно проживає в спірній квартирі, хоч і зареєстрована в будинку на АДРЕСА_11 .

Допитаний як свідок в порядку ст. 234 ЦПК України законний представник відповідачки – ОСОБА_3 пояснив, що після смерті тещи у 2001 році його дружина ОСОБА_26 була одна зареєстрована в квартирі, при приватизації квартири вони з дружиною удвох погашали великі борги за комунальні послуги, у розмірі 15 000 грн. Квартира була приватизована на його дружину. У 2015 році після тривалої хвороби дружина померла, та квартира перейшла у спадщину до дочки – ОСОБА_4 , а він з сином на її користь відмовились від своєї частки. Про те, що право на спадщину офоромлено на ОСОБА_27 , позивачці було відомо, була розмова про спадкування через місяць після похорон. Він розмовляв з позивачкою, казав, що квартира приватизована, слід оформити спадщину. Позивачці було відомо, хто спадкоємець. Зареєстрована позивачка була в будинку, який підлягав зносу. Щодо проживання позивачки, він не може дати пояснення, оскільки постійно проживав з дружиною в Дніпропетровській області, та приїжджав періодично, раз в рік. Коли приїжджав, бачив, що проживає позивачка. Його дружина не могла не повідомити позивачку та її мати про приватизацію, все було обумовлено, так вирішили в сім`ї, що позивачка отримує квартиру після зносу будинку, а ця квартира залишається сім`ї його дружини. Конфлікт виник весною 2029 року, коли позивачка попросила його зареєструвати дитину, а він відмовився, сказав, що квартира належить ОСОБА_27 .

Свідок ОСОБА_28 – мати законного представника ОСОБА_3 пояснила, що невістка- ОСОБА_26 розповідала їй, що вона одна зареєстрована в спірній квартири та приватизувала її, а позивачка та інші родичі не зареєстровані в квартирі. Позивачка зареєстрована в районі Основи у будинку під знос. У 2015 році ОСОБА_26 померла. Мати позивачки – ОСОБА_29 знала про приватизацію.

Свідок ОСОБА_16 – син ОСОБА_3 – пояснив, що квартира перебувала у власності його матері- ОСОБА_3 , а після її смерті квартиру оформили на його сестру- ОСОБА_30 . Після розлучення з чоловіком ОСОБА_31 казала, щоб половину квартири їй подарували, щоб він поговорив з батьком на цю тему.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Житлового кодексу України, громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Приватизація державного житлового фонду в Україні здійснюється у відповідності до Конституції України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992р. №56 (надалі - Положення), діяло на час проведення приватизації спірної квартири.

Згідно п. 5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлових чеків або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Статтею 8 вказаного Закону встановлено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Згідно з п. 18 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктами 20, 21 Положення встановлено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї.

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Заяву на приватизацію житла підписуюсь особи, які зазначені у вказаній вище довідці. У свідоцтві про право власності на житло такі особи зазначаються власниками нерухомого майна.

Згідно ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Станом на час подачі заяви та видачу розпорядження про приватизацію приватизація квартири здійснювалась у відповідності до Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» та положень наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» (із змінами, внесеними згідно з наказом Держжитлокомунгоспу від 05 серпня 1994 року №72).

Згідно з пунктом 5 Наказу №56 передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

В 2001 році рідною сестрою матері позивача - ОСОБА_10 було здійснено приватизацію спірної квартири на підставі розпорядження Харківського КЕЧ району від 03.12.2001 та на її ім`я було видано відповідне свідоцтво про право власності на житло від 03.12.2001.

Таким чином, станом на 03.12.2001 у вказаній квартирі позивачка зареєстрована не була, що підтверджується листом “Жилкомсервіс” №8511/2/07-05 від 20.06.2019 та відповідає ст. 17 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка діяла на час приватизації спірної квартири.

Отже, на час проведення приватизації квартири АДРЕСА_4 ) обране місце проживання позивача (її батьків) була АДРЕСА_3 .

Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи та зняття з реєстрації здійснюється, зокрема, за письмовою заявою особи.

Однак право особи на приватизацію пов`язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні.

Між тим, проживаючи за вказаною адресою, позивачка мала та на даний час має право на житло за місцем реєстрації по АДРЕСА_3 .

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, стороною відповідача та третіми особами заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, що підтверджується відповідними заявами.

Судом встановлено, що позивачка звернулась до суду із даним позовом 26.07.2019 р.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного період після переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивачка повинна також довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна Правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2469цс16.

Позивачка зазначила, що про порушення свого права, зокрема, про те, що квартира приватизована була на одну особу, та в подальшому перейшла у спадщину ОСОБА_4 , вона дізналась навесні 2019 року, коли попросила зареєструвати свою дитину в спірній

Але даний факт не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не був доведений позивачкою належними доказами.

Зокрема, в процесі судового розгляду встановлено, що позивачка проживає в спірній квартирі з дитинства, повноліття досягла ІНФОРМАЦІЯ_7 , отримувала рахунки про сплату комунальних послуг на одну особу – бабусю ОСОБА_5 , знала про смерть ОСОБА_10 у 2015 році, після чого продовжувала отримувати квитанції про оплату комунальних послуг на одну особу, отже, вона повинна була та мала можливість дізнатись про правовий статус вказаної квартири, та дізнатись, на яку саме особу та на яких підставах оформлено особовий рахунок.

До того ж, вона зберігала право на житло за місцем реєстрації з метою подальшого отримання квартири.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Передбачені ст. ст. 12, 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи заяву про застосування строку позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Предметом розгляду даної справи є визнання недійсними розпорядження Харківського КЕЧ району від 3 грудня 2001 року про приватизацію квартири, свідоцтва про право на спадщину за законом № 1815, виданого 16 листопада 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда Т.Д. на ім`я ОСОБА_4 про право власності на вказану квартиру, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд відмовляє в позові в повному обсязі, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 345 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про визнання недійсним розпорядження Харківського КЕЧ району від 3 грудня 2001 року про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом № 1815, виданого 16 листопада 2015 року приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда Т.Д. на ім`я ОСОБА_4 про право власності на вказану квартиру, та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 12065139 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26174456 від 16.11.2015) - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 28 лютого 2020 року.

Суддя Л.Л. Шрамко