Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-1650-1/07

провадження № 61-10227св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агат»,

третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Завод «Маяк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат» на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року в складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат» (далі - ТОВ «Агат») про визнання недійсним договору та відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування позову заначила, що 22 лютого 2005 року між нею, як субінвестором, та ТОВ «Агат», як інвестором, укладено договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання, за умовами якого вона, як субінвестор, прийняла на себе зобов`язання здійснити внесок у будівництво (реконструкцію) об`єкту нерухомості, а саме: нежилого приміщення (будівлі) торгівельно-адміністративного призначення з інфраструктурою, будування (реконструкція), що буде здійснюватися на земельній ділянці, на якій розміщена трьохповерхова будівля корпусу АДРЕСА_1 , а ТОВ «Агат», як інвестор, зобов`язувався після завершення будівництва та ведення у встановленому порядку в експлуатацію об`єкт передати у власність субінвестору 5 % збудованих площ за рахунок належних йому за інвестиційним договором від 24 липня 2004 року № 6 площ на об`єкті нерухомості. 28 березня 2006 року між нею та ТОВ «Агат» підписано акт прийому-передачі інвестицій і виконання субінвестором свої зобов`язань. 14 листопада 2006 року вона звернулася до ТОВ «Агат» з метою підтвердження введення об`єкту в експлуатацію та передачі їй відповідних документів на 5 % збудованих площ корпусу АДРЕСА_1 . Відповідь вона отримала від Відкритого акціонерного товариства «Завод Маяк» (далі - ВАТ «Завод «Маяк») від 20 грудня 2006 року, яке повідомило її про те, що ТОВ «Агат» не мало повноважень передавати їй права та зобов`язання за інвестиційним договором від 24 липня 2004 року № 6 без згоди ВАТ «Завод «Маяк», у зв`язку з чим договір про дольову участь, укладений між ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 є недійсним та не породжує жодних правових наслідків.

Посилаючись на те, що зміст договору дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання суперечить частині першій статті 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки відповідач ТОВ «Агат», взявши на себе зобов`язання узгоджувати з ВАТ «Завод «Маяк» передачу своїх прав та зобов`язань за інвестиційним договором від 24 липня 2004 року № 6, таких дій не вчинив, що призвело до спричинення їй майнової шкоди, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання від 22 лютого 2005 року, укладений між нею та ТОВ «Агат», і стягнути з відповідача на свою користь відшкодування майнової шкоди в розмірі 79 000,00 грн.

Не погоджуючись з указаним позовом ОСОБА_1 , ТОВ «Агат» пред`явило зустрічний позов.

Зустрічний позов мотивовано тим, що пунктом 2.2.9 інвестиційного договору від 24 липня 2004 року № 6, укладеного між ТОВ «Агат» та ВАТ «Завод «Маяк», передбачено право ТОВ «Агат» залучати третіх осіб з метою проведення інвестування будівництва, шляхом укладення інвестиційних договорів.

Пунктом 1.1 - 1.2 договору дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання від 22 лютого 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агат», передбачено обов`язок ОСОБА_1 здійснити внесок (інвестицію) у будівництво (реконструкцію) об`єкту нерухомості шляхом надання комплексу консультацій щодо (оформлення, дизайну) салонів меблі відповідно до європейських стандартів.

Вказаний договір не передбачає передачі ОСОБА_1 зобов`язань ТОВ «Агат» за інвестиційним договором від 24 липня 2004 року № 6.

Таким чином, на думку ТОВ «Агат», воно мало право 22 лютого 2005 року укладати з ОСОБА_1 договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання за адресою: АДРЕСА_2 .

Також ТОВ «Агат» вказувало, що зазначений договір укладений із дотриманням існуючих на той час вимог закону щодо порядку та форми укладання договорів та не суперечить, діючому між ТОВ «Агат» та ВАТ «Завод «Маяк» інвестиційному договору від 24 липня 2004 року № 6.

Підставою виникнення права власності на частину нежитлової будівлі в АДРЕСА_2 , на думку ТОВ «Агат», є акт, складений 14 березня 2005 року Державною приймальною комісією, про прийняття в експлуатацію реконструйованої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 13 824,3 кв. м, та розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 березня 2005 року № 401 про затвердження вищевказаної реконструкції нежитлової будівлі.

Крім того, ТОВ «Агат» посилалось на те, що обов`язок КП «Київське міське БТІ» зареєструвати право власності за ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 на реконструйовану нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 13 824,3 кв. м узгоджується із вимогами статей 328, 331, 526, 626 ЦК України.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Агат», уточнивши позовні вимоги, просило визнати дійсним договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання від 22 лютого 2005 року, укладений між ним та ОСОБА_1 ; визнати за ТОВ «Агат» право власності на частину площі розміром 7 418,7 кв. м на реконструйовану нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 13 824,3 кв. м; зобов`язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 право власності на реконструйовану нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 13 824,3 кв. м, в наступних частинах: за ТОВ «Агат» - 7 047,8 кв. м, за ОСОБА_1 - 370 кв. м.

Протокольною ухвалою від 12 червня 2007 року судом першої інстанції вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом та залучено співвідповідачем за зустрічним позовом Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське міське БТІ») та ВАТ «Завод Маяк», як третю особу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2007 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Агат» задоволено частково. Визнано за ТОВ «Агат» право власності на частину площі розміром 7 418,7 кв. м реконструйованої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 7 418,7 кв. м та зобов`язано КП «Київське міське БТІ» зареєструвати за ТОВ «Агат» право власності на частину площі розміром 7 418,7 кв. м реконструйованої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 7 418,7 кв. м. В іншій частині вимог зустрічного позову ТОВ «Агат» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 22 лютого 2005 року між ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання не порушує положення пункту 7.4 інвестиційного договору від 24 липня 2004 року № 6, тому підстави для визнання його недійсним та відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 79 000,00 грн відсутні.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ТОВ «Агат» виконало умови інвестиційного договору від 24 липня 2004 року № 6, то воно має право на отримання у свою власність частину площі розміром 7 418,7 кв. м реконструйованої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

У листопаді 2007 року ТОВ «Агат» звернулося до суду із заявою про перегляд рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2007 року за нововиявленими обставинами.

Вимоги заяви ТОВ «Агат» обґрунтувало тим, що після прийняття судом рішення у справі, 31 жовтня 2007 року воно звернулося до ВАТ «Завод Маяк» з проханням провести поточну технічну інвентаризацію нежитлового приміщення, що було предметом спору у цій справі. За наслідками вищевказаної інвентаризації КП «Київське міське БТІ» видало заявнику новий технічний паспорт, в якому по об`єкту спірного нерухомого майна всього рахується 6 544,00 кв. м., що відрізняється від попередньо зафіксованих площ у розмірі 7 7418,7 кв. м.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2007 року заяву ТОВ «Агат» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2007 року скасовано за нововиявленими обставинами.

30 листопада 2007 року без виклику учасників справи судом першої інстанції проведено новий розгляд справи лише за участю представника ТОВ «Агат», вирішено спір по суті з ухваленням нового рішення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Агат» задоволено частково. Визнано за ТОВ «Агат» право власності на нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6 544,00 кв. м та зобов`язано КП «Київське міське БТІ» зареєструвати за ТОВ «Агат» право власності на нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6 544,00 кв. м. В іншій частині вимог зустрічного позову ТОВ «Агат» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання від 22 лютого 2005 року та відшкодування майнової шкоди, а також вимог зустрічного позову ТОВ «Агат» про визнання дійсним договору дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання від 22 лютого 2005 року, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір за своїм предметом і умовами є підрядним договором та не має на меті передачу ТОВ «Агат» виконання своїх зобов`язань ОСОБА_1 за інвестиційним договором, який укладений між ТОВ «Агат» та ВАТ «Завод «Маяк». А також того, що обраний ТОВ «Агат» спосіб захисту, як визнання дійсним договору дольової участі, не передбачений чинним законодавством.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову ТОВ «Агат» про визнання права власності на нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6 544,00 кв. м та зобов`язання до вчинення дій, суд першої інстанції, керуючись статтею 334 ЦК України, виходив із того, що оскільки ТОВ «Агат» виконало умови інвестиційного договору від 24 липня 2004 року № 6, то воно має право на отримання частини реконструйованих приміщень ВАТ «Завод «Маяк» у свою власність.

Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Агат» про визнання права власності на реконструйовану нежитлову будівлю і зобов`язання до вчинення дій, Державний концерн «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром») в інтересах Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» (далі - ПАТ «Завод «Маяк»), що є правонаступником ВАТ «Завод «Маяк» подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ДК «Укроборонпром», подану в інтересах ПАТ «Завод «Маяк», задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2007 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Агат» про визнання права власності на реконструйовану нежитлову будівлю та зобов`язання до вчинення дій скасовано і ухвалено у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Вирішено питання про судові витрати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Агат» про визнання права власності на реконструйовану нежитлову будівлю і зобов`язання до вчинення дій та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції посилаючись на інвестиційний договір від 24 липня 2004 року № 6, як на підставу виникнення у ТОВ «Агат» права власності на спірне нежиле приміщення, не дослідив, характер правовідносин, які склались між ТОВ «Агат» та ВАТ «Завод «Маяк» не з'ясував, а також не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, оскільки залучений за зустрічним позовом відповідач у справі ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнала позов ТОВ «Агат» та не перебувавала з останнім у зобов`язальних відносинах, які передбачають набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Апеляційний суд, дійшов висновку, що виникнення права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі судового рішення нормами ЦК України не передбачено; суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за відсутності дійсних учасників правовідносин, що випливають з договору про інвестиційну діяльність, позбавив їх можливості надати пояснення стосовно заявлених позовних вимог, навести свої доводи та міркування, надати докази на їх підтвердження, заявити клопотання, що істотно впливає на висновки суду по суті вирішеного спору і не може бути виправлено на етапах перегляду судового рішення в апеляційному порядку, оскільки позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються і не розглядаються в суді апеляційної інстанції - частина шоста статті 367 ЦПК України.

Також апеляційний суд врахував, що задовольняючи вимоги ТОВ «Агат» про визнання права власності на нерухоме майно, не звернув уваги на те, що ні предмет договору, ні заявлені вимоги первісного та зустрічного позовів не вказують на існування між ОСОБА_1 та ТОВ «Агат» договірних відносин щодо інвестування будівництва нерухомого майна та виникнення між ними спору щодо прав ТОВ «Агат» на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Факт власного інтересу до спірного нерухомого майна відповідачем ОСОБА_1 не визнано та матеріалами справи не підтверджується.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2019 року ТОВ «Агат» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану постанову не врахував, що інвестиційний договір від 24 липня 2004 року № 6, укладений між ВАТ «Завод «Маяк» та ТОВ «Агат», відповідає всім вимогам закону та не потребує погодження Фонду державного майна України на його укладення; скасовуючи рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2007 року з формальних підстав апеляційний суд допустив втручанням у мирне володіння заявником нерухомим майном, яке набуте на підставі виконаного належним чином зобов`язання.

У червні 2019 року ТОВ «Агат» подало до Верховного Суду доповнення до своєї касаційної скарги, в яких зазначило, що апеляційний суд приймаючи у цій справі ухвалу від 08 жовтня 2019 року про залишення апеляційної скарги ДК «Укроборонпром» без руху на підставі того, що права та повноваження цього апелянта на звернення з апеляційною скаргою в інтересах ПАТ «Завод «Маяк» не підтверджені відповідними доказами, порушив вимоги статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки безпідставно відразу не повернув таку скаргу апелянту. Апеляційний суд не встановив, чому ПАТ «Завод «Маяк» самостійно не звернулося до суду апеляційної інстанції для захисту своїх прав, свобод та інтересів, та безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу ДК «Укроборонпром». ДК «Укроборонпром» звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції зі значним пропуском строку визначеного частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року (більше ніж на 11 років), тому апеляційний суд мав застосувати статтю 358 ЦПК України та відмовити у відкритті апеляційного провадження у цій справі.

У серпні 2019 року від ДК «Укроборонпром» та АТ «Завод «Маяк», що є правонаступником ПАТ «Завод «Маяк», надійшли відзиви на касаційну скаргу ТОВ «Агат», у яких заявники просять відхилити указану касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а вимоги касаційної скарги є безпідставними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агат» на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у цій справі; витребувано матеріали справи № 2-1650-1/07 з Печерського районного суду м. Києва; відмовлено ТОВ «Агат» у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Агат» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін з огляду на таке.

Судами встановлено, що на виконання Указу Президента України від 26 листопада 1994 року «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» № 699/94 Фондом державного майна України видано наказ від 12 травня 1996 року № 40-АТ «Про створення відкритого акціонерного товариства «Завод «Маяк» із затвердженням статуту підприємства.

Згідно з наказом про створення товариства Фондом державного майна України передано до статутного фонду ВАТ «Завод «Маяк» об`єкти нерухомого майна.

До переліку майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Завод «Маяк», входить і будівля корпусу № 16-А по проспекту АДРЕСА_1 , 8, інвентарний номер об'єкта100-027.

З метою здійснення реконструкції корпусу АДРЕСА_1 між ВАТ «Завод «Маяк» (після зміни найменування ПАТ «Завод «Маяк») та ТОВ «Агат» укладено інвестиційний договір від 24 липня 2004 року № 6, за умовами якого інвестор ТОВ «Агат» зобов`язався інвестувати грошові кошти в будівництво (реконструкцію) об`єкту нерухомості, а АТ «Завод Маяк», як забудовник, зобов`язався здійснювати його будівництво, з метою отримання сторонами у власність об`єкту інвестування на умовах, зазначених у даному договорі. Об`єктом інвестування є нежиле приміщення торгівельно-адміністративного призначення з інфраструктурою, необхідною для нормального функціонування будівлі, будування (реконструкція) якого буде здійснюватися на земельній ділянці, на якій розміщена 3 (трьох) поверхова будівля корпусу АДРЕСА_3 , загальною площею 6 400,00 кв. м та яке знаходиться на балансі забудовника як внесок до статутного фонду відкритого акціонерного товариства - пункт 1.1, 2.1.

Забудовник виконує функції по проектуванню та будівництву (реконструкції) об`єкту інвестування: оформлює проекту-кошторисну документацію, отримує дозвіл на будівництво, комплексний висновок державної інвестиційної експертизи, дозвіл на виконання будівельних робіт та інші функції замовника, необхідних для забезпечення здійснення реконструкції об`єкту інвестування, її завершення та введення в експлуатацію об`єкту інвестування згідно з діючим законодавством та нормативними актами. Здійснює, як забудовник, технічний нагляд якості робіт, які виконуються генпідрядником (підрядниками), відповідно до проектно-кошторисної документації, будівельними нормами та правилами, матеріалів, виробів та конструкцій, відповідно до державних стандартів та технічних умов. Погоджує надану інвестору або іншими державними та недержавними організаціями документацію, пов`язану з реалізацією даного договору, а також необхідні документи - пункти 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 умов договору.

22 лютого 2005 року між ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 укладено договір дольової участі у реконструкції нежитлової будівлі під інвестиційні зобов`язання, за умовами якого субінвестор ОСОБА_1 приймає на себе зобов`язання здійснити внесок у будівництво (реконструкцію) об`єкту нерухомості: нежиле приміщення торгівельно-адміністративного призначення з інфраструктурою, будування (реконструкція) якого буде здійснюватися на земельній ділянці, на якій розміщена триповерхова будівля корпусу АДРЕСА_1 Києві. Інвестицією у будівництво є комплекс консультацій щодо планування (оформлення, дизайну) салонів меблів відповідно до європейських стандартів - пункт 1.1 , 1.2. В свою чергу, ТОВ «Агат» зобов`язалося передати у власність позивача 5 % збудованих площ. Така передача повинна була відбутися після завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта.

14 березня 2005 року Державною приймальною комісією був складений акт про прийняття в експлуатацію реконструйованої нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 , загальною площею 13 824,3 кв. м.

21 березня 2005 року Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація видала розпорядження про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 14 березня 2005 року, а саме, реконструйовану нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , загальною площею 13 824,3 кв. м.

28 березня 2006 року ТОВ «Агат» та ОСОБА_1 підписали акт прийому-передачі здійснених інвестицій субпідрядником (позивачем) і виконання ним своїх зобов`язань.

14 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Агат» з листом, в якому просила надати інформацію щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань перед нею, зокрема, щодо передачі у її власність, належних їй за спірним договором 5 % збудованих площ корпусу АДРЕСА_1 . Копія листа була надіслана ВАТ «Завод «Маяк».

20 грудня 2006 року ВАТ «Завод «Маяк» повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 7.4 інвестиційного договору від 24 липня 2004 року № 6 ТОВ «Агат» не мало права передавати права та зобов`язання по договору без його згоди, що в свою чергу має призводити до недійсності договору про дольову участь та не породжувати будь-яких правових наслідків, а тому ОСОБА_1 не повинна мати право на отримання площі в рахунок здійснення інвестицій.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи, далі - ЦПК України 2004 року) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації врегульовано Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Тобто виникнення права власності на новостворений чи реконструйований об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Позов про визнання права власності подається лише у випадках, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права), а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, за умови відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа - стаття 392 ЦК України.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, то суд при розгляді справи повинен з`ясувати, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Агат» в частині вимог про визнання права власності на нерухоме майно, апеляційний суд правильно виходив із того, що виникнення права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі судового рішення нормами ЦК України не передбачено.

Такі висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у пункті 104 постанови від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18.

Також апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ні предмет договору, ні заявлені вимоги первісного та зустрічного позовів не вказують на існування між ОСОБА_1 та ТОВ «Агат» договірних відносин щодо інвестування будівництва нерухомого майна та виникнення між ними спору щодо прав ТОВ «Агат» на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Факт власного інтересу до спірного нерухомого майна відповідачем ОСОБА_1 не визнано та матеріалами справи не підтверджується.

Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції посилаючись на інвестиційний договір від 24 липня 2004 року № 6, як на підставу виникнення у ТОВ «Агат» права власності на спірне нежиле приміщення, не дослідив, характер правовідносин, які склались між ТОВ «Агат» та ВАТ «Завод «Маяк» не з`ясував, а також не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, оскільки залучений за зустрічним позовом відповідач у справі ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнала позов ТОВ «Агат» та не перебувавала з останнім у зобов`язальних відносинах, які передбачають набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Тобто, спір між сторонами має очевидно штучний характер, а вимоги позову спрямовані на незаконне вилучення майна із державної власності.

Крім того, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за відсутності дійсних учасників правовідносин, що випливають з договору про інвестиційну діяльність, позбавив їх можливості надати пояснення стосовно заявлених позовних вимог, навести свої доводи та міркування, надати докази на їх підтвердження, заявити клопотання, що істотно впливає на висновки суду по суті вирішеного спору і не може бути виправлено на етапах перегляду судового рішення в апеляційному порядку, оскільки позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються і не розглядаються в суді апеляційної інстанції - частина 6 статті 367 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ДК «Укроборонпром» звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції зі значним пропуском строку визначеного частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, тому апеляційний суд мав застосувати статтю 358 ЦПК України та відмовити йому у відкритті апеляційного провадження у цій справі, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України).

Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень, у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Згідно зі статтею 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Встановивши, що припинення права власності ВАТ «Завод «Маяк» (після зміни назви ПАТ «Завод Маяк») на нежиле приміщення (групу приміщень) № 1 в літері V, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 6 544,00 кв. м вплинуло на інтереси держави, права та інтереси ДК «Укроборонпром», як уповноваженого суб`єкта управління ПАТ «Завод Маяк», апеляційний суд діючи у межах наданих йому процесуальних прав надав належну оцінку наведеним заявником доводам щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження чим реалізував свої дискреційні повноваження.

Надаючи оцінку повноваженням щодо питання права ДК «Укроборонпром» на звернення з апеляційною скаргою, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що у постанові Кабінету Міністрів України від 04 липня 2012 року № 716 викладено рішення про передачу пакету акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ «Завод Маяк» у розмірі 100 % в управління ДК «Укроборонпром».

На виконання вказаної постанови 04 вересня 2012 року було здійснено приймання-передачу пакету акцій ПАТ «Завод Маяк» у розмірі 100% статутного капіталу у кількості 873 102 000,00 штук від Фонду державного майна України до ДК «Укроборонпром», про що складено відповідний акт.

Наразі згідно з інформацією, що наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ПАТ «Завод Маяк» значиться ДК «Укроборонпром».

Тобто, ДК «Укроборонпром» є повним правонаступником Фонду державного майна України в частині прав та обов`язків вищого органу управління ПАТ «Завод Маяк», та суб`єктом який наділений повноваження на звернення до суду в інтересах держави з метою захисту державного майна, яке перебуває у його управлінні.

Також апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги те, що ПАТ «Завод Маяк» з моменту прийняття рішення суду першої інстанції не вичинив жодних дій з метою захисту державного майна, яке перебуває в його управлінні.

З огляду на зазначене, ухвала про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження є обґрунтованою та відповідає статті 358 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо втручання апеляційний суду у право мирного володіння заявником нерухомим майном, яке набуте на підставі виконаного належним чином зобов`язання, є безпідставними, з огляду на таке.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Встановивши, що виникнення права власності на реконструйоване приміщення на підставі судового рішення нормами Закону України «Про інвестиційну діяльність» та нормою статті 331 ЦК України не передбачено, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2007 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Агат» про визнання права власності на реконструйовану нежитлову будівлю.

Приймаючи таке судове рішення, апеляційний суд не здійснив непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння спірним нерухомим майном, оскільки останній набув це право у спосіб не передбачений законом, і майно вибуло із власності держави без належних на те підстав.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик