ОКРЕМА ДУМКА

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/9960/15

Провадження № 11-1403апп18

суддів Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, постановленої за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 (далі - позивач) про встановлення судового контролю за виконанням постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9960/15 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Терра банк» Ірклієнка Юрія Петровича (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «Терра банк» відповідно) та Фонду про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії.

І. Короткий виклад історії справи

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 лютого 2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким позов задовольнила частково: зобов`язала уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 у національній валюті України в сумі, еквівалентній 1 (одній) тис. 200 (двомстам) доларам США, виходячи з офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом ПАТ «Терра банк» з ринку та здійснення тимчасової адміністрації; в іншій частині позовних вимог відмовила.

2. Додатковою постановою від 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду стягнула з Фонду на користь позивача витрати на сплату судового збору у розмірі 87 грн 70 коп.

3. До Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у справі № 826/9960/15, у якому позивач просив: зобов`язати Фонд подати у визначений судом строк звіт про виконання постанови та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року та від 29 травня 2019 року; за наслідками розгляду такого звіту вирішити питання про накладення на керівника Фонду штрафу в розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У додаткових поясненнях до клопотання позивач зазначив, що існує виключна правова проблема у сфері примусового виконання судових рішень, боржниками в яких є «уповноважені особи» Фонду, тому просила за наслідками розгляду цього клопотання викласти відповідний правовий висновок.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року у задоволенні клопотання відмовила виходячи з такого:

- з аналізу норм частини другої статті 14, статей 370, 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вбачається, що встановлення судового контролю шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов`язком;

- завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі невиконання судових рішень у добровільному порядку цим Законом урегульований порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень;

- оскільки в цій адміністративній справі розпочато судовий контроль за виконанням судових рішень у порядку, встановленому статтею 287 КАС України, підстав для задоволення клопотання немає;

- вимога позивача щодо викладення за наслідками розгляду клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у цій справі відповідного правового висновку щодо виключної правової проблеми у сфері примусового виконання судових рішень, боржниками в яких є уповноважені особи Фонду, є неприйнятною, оскільки нормами КАС України не передбачено підстав для пред`явлення учасником справи такої вимоги безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду.

ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

5. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

6. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

7. Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

8. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

9. Зауважимо, що певний час адміністративні суди вирішували питання про можливість вжиття заходів судового контролю після ухвалення рішення у справі, застосовуючи постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року № 3 «Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України», згідно з якою суд міг установити судовий контроль за виконанням суб`єктом владних повноважень судового рішення в адміністративній справі лише на стадії ухвалення такого рішення. Аналогічний підхід обрав і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові (пункт 20) від 14 серпня 2019 року у справі № 426/5692/15-а. Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в її ухвалі від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17 вона фактично відійшла від практики Вищого адміністративного суду України щодо застосування статті 267 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року, та згідно з близькою за змістом статтею 382 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2015 року, задовольнила клопотання позивача провстановлення судового контролю за виконанням постанови від 22 травня 2018 року, подане після її прийняття.

10. З урахуванням наведеного вважаємо, що звернення позивача із клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у справі № 826/9960/15 після прийняття у цій справі постанови Великою Палатою Верховного Суду не могло бути підставою для відмови у задоволенні відповідного клопотання.

11. З аналізу частин першої та другої статті 382 КАС України убачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Втім, на наше переконання, хоч зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, але вони застосовуються залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.

12. Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог запобігає неналежному виконанню обов`язків, пов`язаних зі змістом задоволених позовних вимог. Більше того, встановлення судового контролю після ухвалення судового рішення за наслідком звернення позивача з відповідним клопотанням направлене на усунення вже існуючого порушення прав цього позивача стосовно належного виконання судового рішення.

13. Як убачається з матеріалів справи, при ухваленні постанови від 27 лютого 2019 року та додаткової постанови від 29 травня 2019 року у цій справі судовий контроль Великою Палатою Верховного Суду не встановлювався.

14. Наразі клопотання про встановлення судового контролю мотивоване тим, що 21 червня та 12 вересня 2019 року позивач отримав від Фонду листи від 19 червня та 04 вересня 2019 року № 45-036-10411/19 та № 27-036-15401/19 відповідно, згідно зі змістом яких відповідач відмовився виконувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року та додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, а відтак наявні підстави для встановлення судового контролю за виконанням указаних судових рішень. Крім цього, позивач звертав увагу на те, що обов`язок з подання звіту про виконання судового рішення має бути покладено саме на Фонд, а не на його працівника - уповноважену особу на здійснення ліквідації в неплатоспроможному банку. Так звані уповноважені особи перебувають з Фондом у трудових відносинах, повністю йому підлеглі та підзвітні і діють виключно в інтересах Фонду та на виконання його волі навіть якщо діють від імені неплатоспроможного банку. У свою чергу саме Фонд несе повну відповідальність за наслідки дій (бездіяльності) чи рішень таких «уповноважених осіб» відповідно до частин першої, восьмої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, так звані уповноважені особи Фонду не є посадовими особами органу влади, органу місцевого самоврядування чи іншого державного органу, а відтак позбавлені адміністративної процесуальної правосуб`єктності згідно з приписами статті 43 КАС України. Позивач також зазначав, що Фонд - це юридична особа публічного права, яка є не органом влади, органом місцевого самоврядування чи іншим державним органом, а державною спеціалізованою установою, на яку законом покладено певні функції, зокрема виведення неплатоспроможних банків з ринку (владна управлінська функція), а також забезпечення виплат гарантованого відшкодування вкладникам таких банків (надання послуг обмеженої фінансової гарантії відповідно до спеціального законодавства). Відтак обов`язок подання звіту про виконання судового рішення має бути покладений саме на Фонд, який є відповідачем у цій справі.

15. Не можна ігнорувати того, що позивач вже неодноразово звертався до Великої Палати Верховного Суду із клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/9960/15. Так, ухвалами від 06 та 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року та заяви позивача про встановлення строку на подання звіту про виконання вказаного судового рішення. Неналежне реагування суб`єктом владних повноважень на постанову Великої Палати Верховного Суду спричинило порушення прав та інтересів позивача та зумовило чергове звернення до суду.

16. Законом від 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

17. Втілення таких гарантій відбувається, зокрема, шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачено статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також закріплено у відповідних процесуальних законах.

18. З огляду на наведене, відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною.

19. На наше переконання, незважаючи на те, що встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України є правом суду, останній проте має враховувати, що невиконання рішень, постановлених національними судами, є системною проблемою України, яка констатована у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема і в пілотному. Так, у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04,) ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до неї та вказав, що вони є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

20. Рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» (Burmych and Others v. Ukraine, заява № 46852/13) є продовженням пілотного рішення у зазначеній вище справі. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов`язково покладатиметься на національні органи влади. У цій справі заявники скаржилися на невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, і з цих підстав стверджували про порушення Україною їхніх прав, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання вже вирішувалися у згаданому пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», проте Україна не забезпечила ефективного виконання цього рішення, що зумовило лише зростання кількості аналогічних заяв.

21. Ураховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведення позивачем достатніх аргументів щодо необхідності встановлення судового контролю за статтею 382 КАС України та надання відповідних доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання судового рішення, вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду були підстави для задоволення клопотання позивача про зобов`язання Фонду подати звіт про виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року.

22. Крім того, не можна погодитися із висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що оскільки Окружним адміністративним судом міста Києва розпочато судовий контроль за виконанням судових рішень у справі № 826/9960/15 в порядку, встановленому статтею 287 КАС України, то відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у порядку, встановленому статтею 382 КАС України.

23. Відповідно до частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього кодексу (оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

24. Отже, здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у порядку, встановленому статтею 287 КАС України, не перешкоджає його здійсненню відповідно до статті 382 цього кодексу, оскільки такі процесуальні дії не є взаємовиключними.

25. Вказане також підтверджує припис частини п`ятої статті 382 КАС України, згідно з яким суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження. Тобто, КАС України не виключає під час примусового виконання судового рішення у порядку, визначеному вказаним законодавством, одночасне здійснення судового контролю за виконанням того ж рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання останнього.

26. Хоча обидві форми судового контролю (за статтями 287 і 382 КАС України) спрямовані на забезпечення виконання судового рішення, що набрало законної сили, сфери їх застосування відрізняються. Так, за змістом статті 287 КАС України повноваження суду обмежені перевіркою законності рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо забезпечення виконання відповідного рішення суду. Натомість стаття 382 КАС України орієнтована на перевірку того, як виконує судове рішення суб`єкт владних повноважень, не на користь якого ухвалене це рішення.

27. З огляду на викладене, на нашу думку, у Великої Палати Верховного Суду були підстави для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у справі № 826/9960/15.

Судді Великої Палати Верховного Суду О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Ю. Л. Власов Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. Ю. Уркевич