Постанова

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 569/18826/17

провадження № 61-44921св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рівненський державний гуманітарний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Апеляційного суду Рівненської області

від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського державного гуманітарного університету про визнання звільнення незаконним, визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 вересня 1999 року він працював викладачем у Рівненському державному гуманітарному університеті. З 01 вересня 2010 року почав працювати на посаді доцента новоствореної кафедри економічної теорії за трудовим договором.

Відповідно до наказу від 01 грудня 2010 року трудові відносини між ним та відповідачем були продовжені відповідно до конкурсного обрання за трудовим договором на 5 навчальних років. 31 серпня 2015 року він був звільнений з роботи у зв'язку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

З 01 вересня 2015 року його прийнято на посаду доцента кафедри економічної теорії, відповідно до наказу від 28 серпня 2015 року № 150-п, за строковим трудовим договором на 2015-2016 навчальний рік (до завершення терміну перебування у щорічній відпустці). Наказом від 10 червня 2016 року

№ 105-04-01 він був звільнений з роботи з 26 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Однак, роботодавець не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав трудову книжку та не здійснив остаточного розрахунку, а тому він надалі продовжував працювати, виконувати обов`язки доцента кафедри економічної теорії, з 05 вересня 2016 року читав лекції та проводив практичні заняття.

Крім того, на засідання кафедри економічної теорії, що відбулося 31 серпня

2016 року, у порядку розподілу навчального навантаження на кафедрі, йому як штатному викладачеві було визначено ставку 0,75 (457 годин).

Наведене, на думку позивача, свідчить про продовження з ним трудового договору на невизначений строк. Саме тому він відмовився від ознайомлення з наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01, в якому зазначалося про прийом його на роботу на посаду доцента на 0,75 ставки кафедри економічної теорії

з 26 вересня 1017 року за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік (до закінчення терміну перебування у щорічній відпустці).

Незважаючи на викладене, відповідач не звільнив його у зв`язку з відмовою укласти контракт (пункт 6 статті 36 КЗпП України) та відповідно до наказу

від 10 жовтня 2016 року № 221-04-01 перевів його на 1,0 ставки доцента кафедри економічної теорії на термін укладеного договору на 2016/2017 навчальний рік, з 10 жовтня 2016 року.

26 вересня 2017 року він отримав повідомлення Рівненського державного гуманітарного університету від 20 вересня 2017 року за № 01-09/1252 про припинення трудових відносин з 20 серпня 2017 року (наказ від 12 червня

2017 року № 92/04-01) на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, після чого він звернувся до відділу кадрів та 29 вересня 2017 року отримав трудову книжку.

Посилаючись на те, що на дату звільнення, він продовжував працювати за трудовим договором укладеним на невизначений строк, а тому не міг бути звільнений з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, просив: визнати незаконним його звільнення з посади доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету; визнати недійсним наказ від 12 червня 2017 року № 92-04-01 про його звільнення; поновити його на посаді доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету; стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку та за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку у сумі 6 976,80 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи відбулося у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору (контракту), укладеного на 2016/2017 навчальний рік та за відсутності його волевиявлення на укладення строкового трудового договору на новий навчальний рік. У квітні 2017 року позивачу під підпис було повідомлено про закінчення у 2017 року терміну дії строкового трудового договору (контракту) та

необхідність після закінчення його дії прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки, що було ним проігноровано, а тому затримка у видачі трудової книжки відбулася не з вини роботодавця. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 15 вересня 2017 року, за період затримки розрахунку при звільнення (з 20 серпня 2017 року по 15 вересня 2017 року) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 6 976,80 грн.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року і постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі та визнання недійсним наказу

від 12 червня 2017 року № 92-04-01 про звільнення, суди безпідставно не застосували до спірних трудових правовідносин положення статті 39-1 КЗпП України, зважаючи на те, що після закінчення терміну, на який між позивачем та Рівненським державним гуманітарним університетом був укладений строковий трудовий договір на 2015/2016 навчальний рік, його не було ознайомлено з наказом про звільнення та не повернуто трудову книжку, у зв'язку з чим він продовжував виконувати обов'язки доцента кафедри економічної теорії, що свідчить про те, що трудові відносини відповідача зпозивачемнабули безстрокового характеру, а трудовий договір був продовжений на невизначений строк. Суди не звернули увагу, що позивач не був обізнаний про те, що 26 серпня 2016 року його було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідно до наказу

від 10 червня 2016 року № 105-04-01, про що свідчить і запис у книзі реєстрації трудових книжок, з якого убачається, він отримав трудову книжку 29 вересня 2017 року. Висновки судів про те, що він був обізнаний про закінчення терміну дії строкового трудового договору у 2017 року є неспроможними, оскільки підпис позивача у списку науково-педагогічних працівників Рівненського державного гуманітарного університету не підтверджує того, що його було ознайомлено у встановленому порядку з наказом Рівненського державного гуманітарного університету від 31 березня 2017 року № 51-01-01.

На дату звільнення позивача, між ним та відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір, про що свідчить і сам факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01 та відсутність контракту, викладеного у письмовій формі. Подальше його ознайомлення із зазначеним наказом не свідчить про укладення з ним строкового трудового договору на 2016/2017 навчальний рік, оскільки зазначене було визначено роботодавцем, як одна з умов переведення позивача на цілу ставку. Ураховуючи наведене та те, що він у встановленому законом порядку не був попереджений про наступне вивільнення, його звільнення з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства України.

Установивши, що при його звільненні Рівненським державним гуманітарним університетом порушено вимоги частини першої статті 47 КЗпП України щодо видачі працівникові у день звільнення трудової книжки, суди попередніх інстанцій, безпідставно відмовили йому у стягненні середнього заробітку за час затримки її видачі.

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у листопаді

2018 року, Рівненський державний гуманітарний університет просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що на підставі заяви

ОСОБА_1 від 29 серпня 2016 року, відповідно до наказу від 23 вересня

2016 року № 205-04-01, з 26 вересня 2016 року його було прийнято на посаду доцента кафедри економічної теорії на 0,75 ставки за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік. Із зазначеним наказом позивач ознайомився, про що свідчить його підпис у наказі. Керівництво Рівненського державного гуманітарного університету повідомляло позивача, як і кожного працівника про те, що по закінченню терміну дії строкового договору він підлягає звільненню з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, та про необхідність, у разі наявності бажання працювати з 01 вересня 2017 року, подати до кінця серпня 2017 року заяву про прийняття на роботу, а тому відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 із займаної посади в останній день відпустки (20 серпня 2017 року).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня

1999 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом

від 01 грудня 2010 року № 282-к його прийнято на роботу на посаду доцента новоствореної кафедри економічної теорії, згідно конкурсного обрання, за трудовим договором на п'ять навчальних років.

Наказом від 15 червня 2015 року № 95-п позивача звільнено з роботи у зв'язку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до наказу від 28 серпня 2015 року № 15-ап, ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду доцента кафедри економічної теорії з 01 вересня 2015 року за строковим трудовим договором на 2015/2016 навчальний рік (до завершення терміну перебування у щорічній відпустці), а згідно наказу від 10 червня

2016 року № 105-04-01 його звільнено з роботи з 26 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 29 серпня 2016 року, Рівненським державним гуманітарним університетом видано наказ від 23 вересня 2016 року № 205-04-01 про прийняття позивача на посаду доцента кафедри економічної теорії на 0,75 ставки з 26 вересня 2016 року за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік. 28 серпня 2016 року комісією у складі начальника відділу кадрів та двох працівників відділу кадрів складено акт про відмову позивача від ознайомлення з наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01, разом з тим на наказі Рівненського державного гуманітарного університету від 23 вересня

2016 року № 205-04-01 є підпис позивача про ознайомлення його із зазначеним наказом.

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 жовтня 2016 року, наказом від 10 жовтня 2016 року він переведений на 0,1 ставки доцента кафедри на термін укладеного договору на 2016/2017 навчальний рік з 10 жовтня 2016 року. З даним наказом позивач ознайомився, що підтверджується його підписом на наказі.

12 квітня 2017 року позивач отримав повідомлення ректорату Рівненського державного гуманітарного університету про закінчення терміну строкового трудового договору в останній день щорічної відпустки 2017 року, про що свідчить його підпис у списку науково-педагогічних працівників Рівненського державного гуманітарного університету, з якими у 2017 році закінчується термін дії строкового трудового договору (контракту), що є додатком № 1 до наказу від 31 березня 2017 року № 51-01-01.

Відповідно до витягу з наказу від 15 травня 2017 року № 64-04-01, позивачу надано щорічну відпустку за 2016/2017 навчальний рік на 51 календарний день у період з 01 липня 2017 року по 20 серпня 2017 року.

Наказом від 12 червня 2017 року № 92-04-01 позивача звільнено з роботи з посади доцента кафедри економічної теорії з 20 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту) на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 у кінці серпня 2017 року не звернувся із заявою про прийняття його на посаду доцента кафедри економічної теорії з 01 вересня 2017 року за строковим трудовим договором на 2017/2018 навчальний рік,

22 вересня 2017 року Рівненський державний гуманітарний університет направив йому повідомлення від 20 вересня 2017 року № 01-09/1252, яким повторно доводив до його відома про припинення з ним трудових відносин

з 20 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту), та про необхідність прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки і виконання формальностей щодо звільнення.

Відповідно до витягу з книги реєстрації трудових книжок, ОСОБА_1 отримав на руки оригінал трудової книжки 29 вересня 2017 року, остаточний розрахунок з ним при звільненні роботодавцем проведений 15 вересня 2017 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують.

Трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов`язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн (частина перша статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Частиною третьою статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту», чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

За змістом абзацу четвертого пункту 5 Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України 26 листопада 2015 року

№ 1230) при прийнятті на роботу (переведенні на іншу посаду, продовженні трудових відносин) після успішного проходження конкурсу рекомендовано укладати строковий трудовий договір (контракт) строком на 5 років. Строк трудового договору (контракту) рекомендовано установлювати за погодженням сторін, але не більше ніж на п`ять років. При цьому необхідно враховувати, що внесення пропозиції щодо строку трудового договору (контракту) є правом кожної із сторін, крім посад деканів факультетів, директорів навчально-наукових інститутів, завідувачів (начальників) кафедр, для яких передбачено обрання строком на п`ять років відповідно до частини першої статті 43 та частини шостої статті 35 Закону України «Про вищу освіту».

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що оскільки наказом від 23 вересня 2016 року № 205-04-01 позивача призначено доцентом кафедри економічної теорії за строковим трудовим договором на 2016/2017 навчальний рік до закінчення терміну перебування у щорічній відпустці, а тому звільнення позивача з 20 серпня 2017 року після закінчення терміну перебування у щорічній відпустці за 2016/2017 навчальний рік, за закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи та не надали належної оцінки доводам позивача про те, що на час звільнення він працював у Рівненському державному гуманітарному університеті за безстроковим трудовим договором, оскільки після закінчення строку дії строкового трудового договору, укладеного між ним та відповідачем на 2015/2016 навчальний рік, трудові відносини між сторонами не були припинені, є необгрунтованими, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема наказом від 10 червня 2016 року № 105-04-01, відповідно до якого ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв'язку із закінченням терміну трудового договору, передбаченого частиною другою статті 36 КЗпП України, та в подальшому за його заявою від 29 серпня 2016 року укладений новий строковий трудовий договір на 2016/2017 навчальний рік на посаду доцента кафедри економічної теорії.

Твердження заявника про те, що він ознайомився з наказом про прийняття його на роботу на посаду доцента кафедри економічної теорії на 2016/2017 навчальний рік лише після отримання пропозиції роботодавця перевести його на цілу ставку з 10 жовтня 2016 року з умовою ознайомитися з наказом

від 23 вересня 2016 року № 205-04-01, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач був належно ознайомлений з укладеним між сторонами строковим трудовим договору на 2016/2017 навчальний рік, відповідач завчасно попередив позивача про закінчення терміну строкового договору. Позивач не виявив волевиявлення на укладення нового строкового трудового договору на 2017/2018 навчальний рік, його посилання на те, що наказ від 23 вересня 2016 року № 205-04-01 не містить визначеного строку дії трудового договору, є неспроможними оскільки у ньому чітко визначено про прийняття позивача на роботу на 2016-2017 рік навчальний рік. Поняття «навчального року» є загальновідомим, який охоплює період, що розпочинається у День знань - 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року.

Установивши, що затримка у видачі позивачу трудової книжки відбулася не з вини відповідача, який завчасно, до закінчення строку дії трудового договору, письмово повідомив ОСОБА_1 про те, що у разі відмови від укладення нового трудового договору йому необхідно прибути у відділ кадрів (каб. 21) у кінці терміну дії строкового трудового договору для виконання всіх формальностей щодо звільнення та отримання трудової книжки, суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність, передбачених частиною п`ятою статті 235 КЗпП України підстав для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, як правильно зауважив апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2017 року по

15 вересня 2017 року, зазначене виключає подвійне стягнення з роботодавця на користь робітника середнього заробітку за порушення трудового законодавства при звільненні працівника, за той же період.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовими рішеннями, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня

2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак