ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року м. Київ № 640/11208/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участю третіх осіб - Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя», Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невжиття заходів щодо забезпечення притягнення співробітників Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України до відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, виходячи із викладених у листі ОСОБА_1 від 10.05.2019 № 11/05 обставин та доказів, якими вони обґрунтовуються;

визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невжиття заходів щодо забезпечення притягнення директора Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, виходячи із викладених у листі ОСОБА_1 від 10.05.2019 № 11/05 обставин та доказів, якими вони обґрунтовуються.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного реагування на обставини, викладені ним у листі від 18.03.2019 № 18/03 щодо притягнення до відповідальності співробітників Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та директора Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя ОСОБА_2 , які вчинили правопорушення, пов`язані з корупцією.

Вищезазначена протиправна бездіяльність відповідача, на думку позивача, порушує встановлене частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» його законне право на звернення до органів державної влади із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, в частині незабезпечення належного розгляду звернення громадян, а також встановлене пунктом 8 частини першої статті 21 Закону право позивача на участь у здійсненні громадського контролю за виконанням законів у сфері запобігання корупції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнав в повному обсязі та не погоджується з наведеними обставинами позову.

Представник відповідача зазначив, що за результатами опрацювання звернення позивача встановлено, що розгляд питань, порушених у ньому, не належить до його повноважень, визначених статтею 11 Закону України «Про запобігання корупції». Оскільки звернення позивача не містило інформації про факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, реальний, потенційний конфлікт інтересів, а містило лише інформацію про можливі порушення вимог Законів України «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації, розгляд якої належить до повноважень інших державних органів, відповідачем відмовлено у задоволенні звернення позивача та рекомендовано було звернутися до відповідних компетентних органів. На підставі викладеного, представник позивача просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2019 залучено до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Український науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» та Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та запропоновано останнім надати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Представником Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» (далі - ДП «Діпромісто», третя особа 1) подано письмові пояснення, в яких зазначив, що вважає позов необґрунтованим, а твердження позивача викладені у зверненні щодо перевищення ДП «Діпромісто» своїх повноважень під час визначення грифу ДСК та про те, що в діях посадових осіб ДП «Діпромісто» при складанні актів перегляду грифів обмеження доступу містобудівної документації є склад правопорушення або корупційні діяння не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають дійсності, просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 замінено третю особу Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України правонаступником - Міністерством розвитку громад та територій України (далі - третя особа 2, Мінрегіон).

Представником Мінрегіон подано до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, просив відмовити у задоволенні позову повністю. З твердженнями позивача про те, що Мінрегіоном не надано відповіді на його звернення, у зв`язку з чим він звернувся зі скаргою до НАЗК щодо притягнення співробітників Мінрегіону до відповідальності, третя особа не погоджується, вважає це неналежним способом захисту порушеного права та зазначила, що відповідь на звернення третьою особою надана листом від 10.05.2019.

Позивачем подано до суду відповіді на відзив та на пояснення третіх осіб, в яких посилається на необґрунтованість і недоведеність тверджень останніх.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом від 10.05.2019 №11/05 щодо вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, співробітниками Мінрегіону, ДП «Діпромісто» вимог Законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та з інших питань.

Національним агентством з питань запобігання корупції розглянуто звернення позивача та надано відповідь листом від 30.05.2019 № 20-27/45909/19, в якому зазначив, що розгляд питань, порушених у зверненні, не належить до повноважень Національного агентства, визначених статтею 11 Закону, та рекомендовано звернутись до компетентних органів у встановленому законодавством порядку.

Позивач вважає, що на виконання повноваження щодо реалізації антикорупційної політики, відповідач повинен був вжити заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні пов`язаних з корупцією правопорушень, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що до повноважень Національного агентства належать здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права, зокрема: приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти; отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону; проводити перевірки організації роботи із запобігання і виявлення корупції в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, зокрема щодо підготовки та виконання антикорупційних програм; ініціювати проведення службового розслідування, вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, надсилати до інших спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції матеріали, що свідчать про факти таких правопорушень; інші права, передбачені законом.

У своєму зверненні до відповідача від 10.05.2019 №11/05, позивач зазначив, що 18.03.2019 звернувся до Мінрегіону з листом, в якому виклав обставини щодо вчинення, на його думку, директором ДП «Діпромісто» ОСОБА_2 правопорушення, пов`язаного з корупцією, а саме ДП «Діпромісто» своїм листом від 23.01.2019 №Д-147 надало Управлінню архітектори та містобудування Сумської міської ради акт №4 про перегляд грифу обмеження доступу на містобудівну документацію від 11.12.2018.

Позивач стверджує, що ДП «Діпромісто» немає права визначати перелік відомостей, що становлять службову інформацію, а також перелік документів, що містять таку інформацію, у складі затвердженого рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 №1943-МР проекту внесення змін до Генерального плану міста Суми. Позивач вважає, що складений ДП «Діпромісто» акт №4 від 11.12.2018 перегляду грифу обмеження доступу на містобудівну документацію не відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на вищезазначене, позивач вважає, що директор ДП «Діпромісто» ОСОБА_2 вчинив правопорушення, яке пов`язане з корупцією, оскільки цим забезпечив уникнення відповідальності начальника Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради за невиконання судового рішення.

Також у зверненні позивач зазначив, що, на його думку, протиправність дій директора ДП «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя ОСОБА_2 щодо забезпечення складання акту № 4 від 11.12.2018 перегляду грифу обмеження доступу на містобудівній документації полягає у тому, що цей акт був складений всупереч пунктам 1, 2 частини 1, частини 2 статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частині 11 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також на підставі тих актів центральних органів виконавчої влади (наказу Держгеокадастру від 29.07.2015 № 212, наказу Мінрегіону від 06.06.2011 № 68, наказу ДСНС України від 22.11.2016 № 600), які встановлюють переліки виключно тих внутрівідомчих відомостей, що становлять службову інформацію, виключно в межах Держгеокадастру, Мінрегіону та ДСНС України.

Такими діями, позивач вважає, що посадові особи Мінрегіону та ДП «Діпромісто порушили вимоги статей 38, 42 Закону України «Про запобігання корупції», що відповідно є правопорушеннями, пов`язаними з корупцією.

За приписами статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що:

корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей;

правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Статтею 38 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, під час виконання своїх службових повноважень зобов`язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Згідно зі статтею 42 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні обов`язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускають зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що позивач зміст допущених, на його думку, порушень посадовими особами Мінрегіону та ДП «Діпромісто» фактично пов`язує із недотриманням ними вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Разом з тим позивачем не доведено та не підтверджено жодними доказами наявність факту вчинення вказаними особами корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, реальний чи потенційний конфлікт інтересів, які свідчили б про допущення третіми особами діянь, які порушують встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги.

Отже, оскільки звернення позивача не містило інформації про факти вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, а зазначено лише інформацію про можливі порушення вимог Законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та інших правових норм, розгляд якої належить до повноважень інших державних органів, у відповідача були відсутні підстави для задоволення звернення позивача.

Більш того, відповідачем у своєму листі від 30.05.2019 звернуто увагу та рекомендовано позивачу для розгляду питань, порушених ним у зверненні, звернутися до відповідних компетентних державних органів, зокрема до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

В обґрунтування наявності порушених прав та інтересів, позивач посилається на те, що протиправна бездіяльність НАЗК порушує законний інтерес позивача щодо його зацікавленості у належному виконанні даним НАЗК, як суб`єктом владних повноважень, встановлених законодавством функцій та обов`язків у сфері управлінської діяльності, а саме здійснення належної реалізації антикорупційної політики.

Як встановлено судом, на звернення позивача до відповідача останнім надано відповідь, в якій проінформовано заявника про те, що розгляд питань, порушених у зверненні, не належить до повноважень Національного агентства, визначених статтею 11 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд зауважує, що у даному випадку позивач реалізував надане йому право на звернення до НАЗК, водночас, в результаті отримання відповіді на звернення у останньої не виникло жодних правовідносин з НАЗК, які б стосувалися правомірності чи протиправності рішень, дій чи бездіяльності НАЗК.

Більш того, НАЗК жодним чином не порушило право позивача на звернення, оскільки звернення від позивача було прийняте, зареєстроване та розглянуте у встановленому порядку, строки, та в межах повноважень, передбачених Законом.

Позивачем у справі не наведено обґрунтованих тверджень щодо того, яким чином оскаржувана, на думку позивача, протиправна бездіяльність відповідача порушує права позивача, тобто породжує, змінює або припиняє його права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко