Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 263/6022/16-ц

Провадження № 14-438 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Маріупольської міської ради Донецької області (далі - відповідач) про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою відповідача на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2016 року, ухвалене суддею Шатіловою Л. Г., й ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Мироненко І. П., Лісового О. О., Ткаченко Т. Б.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 16 травня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

1.1. Визнати неправомірними дії відповідача з прийняття рішення від 8 квітня 2016 року № 7/6-288 «Про припинення права оренди земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 та надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1 » (далі - оскаржене рішення).

1.2. Визнати незаконним і скасувати оскаржене рішення.

1.3. Зобов`язати відповідача винести на розгляд чергової сесії та повторно розглянути питання про надання позивачеві земельної ділянки в оренду строком на 10 років із земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 1412336300:01:017:0225) площею 0,0028 га з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража) на

АДРЕСА_1. 2 . Мотивував позов такими обставинами:

2.1. Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2015 року № 659, укладеного ним із ОСОБА_2 (далі - договір купівлі-продажу), став власником гаража (літ «А-1», площа 27,6 кв. м), розташованого на земельній ділянці площею 0,0028 га з кадастровим номером 1412336300:01:017:0225 у дворі будинку АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

2.2. Земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 6 червня 2011 року, укладеного з відповідачем (далі - договір оренди земельної ділянки).

2.3. Договір оренди земельної ділянки припинив дію. Тому ОСОБА_2 і позивач звернулися до відповідача із заявою про надання земельної ділянки в оренду строком на 10 років.

2.4. Відповідач прийняв оскаржене рішення, згідно з яким залишив у силі рішення відповідача «Про надання земельної ділянки для встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_2 » від 19 квітня 2011 року № 6/7-588 і відмовив позивачу у наданні земельної ділянки в оренду.

2.5. Оскаржене рішення відповідача є необґрунтованим і незаконним з огляду на приписи статті 120, пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 26 вересня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував оскаржене рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

4. Рішення суд першої інстанції мотивував так:

4.1. У договорі оренди земельної ділянки передбачений обов`язок позивача зі сплати орендної плати саме за користування земельною ділянкою, на якій розташований гараж.

4.2. Після відчуження ОСОБА_2 гаража з 11 червня 2015 року позивач став користувачем земельної ділянки.

4.3. В оскарженому рішенні не вказані підстави відмови позивачеві у наданні земельної ділянки у користування.

4.4. Порушуючи приписи чинного законодавства, відповідач оскарженим рішенням залишив земельну ділянку в оренді ОСОБА_2 , хоча її право власності на гараж було припинене.

4.5. Вимога про зобов`язання відповідача винести на розгляд чергової сесії та повторно розглянути питання щодо надання позивачу земельної ділянки в оренду строком на 10 років з розміром орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража) є передчасною, оскільки на час розгляду справи право позивача щодо такого повторного розгляду не було порушене.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 16 лютого 2017 року Апеляційний суд Донецької області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6. Ухвалу апеляційний суд мотивував так:

6.1. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного й обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

6.2. Доводи апеляційної скарги про порушення правил юрисдикції є безпідставними, оскільки правовідносини сторін є приватноправовими: у них орган місцевого самоврядування діє як власник, а не як суб`єкт владних повноважень. Прийняття відповідачем оскарженого рішення є реалізацією волі власника на укладення чи відмову в укладенні договору оренди, не змінює юридичну природу спірних правовідносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У березні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 10 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Відповідач касаційну скаргу мотивує так:

9.1. Суди попередніх інстанцій не врахували, що з переходом права власності на нерухоме майно (гараж) право користування земельною ділянкою відповідно до частини другої статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України також переходить до нового власника, однак без зміни цільового призначення земельної ділянки. Згідно з договором оренди земельної ділянки земельна ділянка була призначена для індивідуального гаражного будівництва (функціонування металевого гаража без права будівництва капітальних споруд). Однак, позивач, звертаючись із заявою до міської ради, просив надати йому земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража).

9.2. На час прийняття оскарженого рішення договір оренди земельної ділянки, укладений з ОСОБА_2 , був чинним, не був розірваним і недійсним не визнавався.

9.3. Згідно з Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 листопада 2015 року за ОСОБА_2 зареєстроване право оренди (користування) земельною ділянкою. Відповідно до статті 182 ЦК України, статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у покупця нерухомого майна (позивача) з моменту державної реєстрації переходу права власності на це майно не виникає автоматично права користування земельною ділянкою; останнє виникає лише після державної реєстрації цього права.

9.4. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Оскільки в оскарженому рішенні відповідач реалізував контрольні функції у сфері управління, спір слід вирішувати за правилами адміністративного судочинства.

(2) Позиції інших учасників справи

10. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

12. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

14. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

15. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час подання позову, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

16. Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).

18. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

19. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

20. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

21. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

22. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час подання позову.

23. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних або юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори - такі, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади. Якщо в результаті їх здійснення приймається рішення, на підставі якого особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин, і його треба розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17).

25. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач прийняв оскаржене рішення, яке, за твердженням позивача, всупереч частині другій статті 120 ЗК України та частині першій статті 377 ЦК України створює йому перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою після набуття права власності на гараж, що на ній розташований.

26. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення правил визначення юрисдикції, оскільки у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування виступає як суб`єкт права власності, а не як суб`єкт владних повноважень. Тому такі відносини мають приватноправовий характер.

27. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що в оскарженому рішенні він реалізував контрольні функції у сфері управління, а тому спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

28. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може вважатися способом захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оскарження цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17).

29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржене рішення є актом, необхідним для реалізації права на земельну ділянку. Тому спірні правовідносини мають приватноправовий характер, а оскарження вказаного рішення має відбуватися за правилами цивільного судочинства. (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 164/409/17).

30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що предмет позову, його підстави, суб`єктний склад учасників спірних правовідносин у справі № 263/6022/16-ц істотно відрізняються від таких предмета, підстав і суб`єктного складу у справі № 820/3507/15, про яку відповідач згадує у касаційній скарзі. Тому висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 7 червня 2016 року у справі № 820/3507/15, не можна застосувати для визначення юрисдикції суду у справі № 263/6022/16-ц.

(1.2) Щодо суті спору

31. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:

31.1. 11 червня 2015 року позивач уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким набув у власність гараж, розташований на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 на підставі укладеного нею з відповідачем договору оренди земельної ділянки.

31.2. 19 листопада 2015 року ОСОБА_2 подала до відповідача нотаріально засвідчену заяву за № 4961 про розірвання договору оренди земельної ділянки у зв`язку з продажем позивачу гаража.

31.3. 19 листопада 2015 року позивач подав до відповідача заяву про надання йому земельної ділянки в оренду строком на 10 років для обслуговування гаража, який належить йому на праві приватної власності.

31.4. 8 квітня 2016 року відповідач розглянув заяви ОСОБА_2 і позивача та прийняв оскаржене рішення про відмову позивачеві у наданні земельної ділянки.

32. До повноважень, зокрема, міської ради у галузі земельних відносин на території відповідного міста належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України (пункт «в» частини першої статті 12 цього кодексу).

33. Міська рада має повноваження передавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідної територіальної громади для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

34. Відмова органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина чотирнадцята статті 123 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення).

35. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

36. Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

37. Підставою позову позивач вказав вчинення відповідачем шляхом прийняття оскарженого рішення перешкод у правомірній реалізації позивачем права власності на придбане ним майно, що знаходиться на земельній ділянці.

38. Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

39. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону України «Про оренду землі»).

40. Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

41. Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене (див. постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду 19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 7 листопада 2018 року у справі №910/20774/17).

42. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

43. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).

44. Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

45. Частина друга статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (див висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16).

46. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (див. пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

47. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача:права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

48. Отже, після переходу до позивача права власності на гараж договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, припинив дію щодо ОСОБА_2 , однак діє на тих самих умовах стосовно позивача як нового власника гаража. З огляду на вказане щодо доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду зауважує, що на час прийняття оскарженого рішення договір оренди земельної ділянки, укладений відповідачем із ОСОБА_2 , був чинним, але не для останньої, а для позивача. Тому правильними є висновки судів першої й апеляційної інстанції про те, що оскаржене рішення, яким земельна ділянка залишена в оренді ОСОБА_2 , суперечить чинному законодавству України.

49. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

50. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивач просив змінити цільове призначення земельної ділянки, що суперечить чинному законодавству України.

51. Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, згідно з договором оренди земельної ділянки вона була призначена «для індивідуального гаражного будівництва (функціонування металевого гаража без права будівництва капітальних споруд)». Але 12 вересня 2011 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області ухвалив рішення у справі № 2-4199/11 (а. с. 119), яким визнав за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудований на земельній ділянці гараж (вказане рішення набрало законної сили 22 вересня 2011 року). Цей гараж придбав позивач і 19 листопада 2015 року подав до відповідача заяву про передання йому земельної ділянки «для індивідуального гаражного будівництва (обслуговування гаража)».

52. Категорії земель за основним цільовим призначенням визначає стаття 19 ЗК України. Однією з таких категорій є землі житлової та громадської забудови (пункт «б» частини першої вказаної статті). До них належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Такі ділянки можуть у межах норм, визначених цим кодексом, передаватися громадянам безоплатно у власність або надаватися їм в оренду не лише для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, але й для гаражного будівництва (стаття 40 ЗК України).

53. Крім того, відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі житлової та громадської забудови поділяються на землі житлової забудови (код 02) та землі громадської забудови (код 03). До перших належать: землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва. Останні поділяються на землі для будівництва індивідуальних гаражів (код 02.05) та землі для колективного гаражного будівництва (код 02.06).

54. Отже, відсутні підстави вважати, що у розумінні статей 19, 38 і 40 ЗК України цільове призначення земельної ділянки змінилося порівняно з тим, яке у неї було на час укладення договору оренди земельної ділянки.

55. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає по суті правильними висновки судів про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання незаконним і скасування оскарженого рішення. У частині відмови у задоволенні решти позовних вимог відповідач судові рішення не оскаржив.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

56. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

57. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

58. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу не обґрунтованою. Тому рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року, слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на відповідача.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

2. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко