ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №0740/960/18

адміністративне провадження №К/9901/21460/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі №0740/960/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Закарпатській області про скасування вимоги зі сплати боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), в якому просив скасувати вимогу № Ф-0141991311 від 12 червня 2018 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 152639,74 грн, рішення № 0142011311 від 12 червня 2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 31344,77 грн.

На обґрунтування своїх вимог посилався на неправильність тлумачення відповідачем норми Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 22 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, позов задовольнив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

У період з 18 квітня 2018 року по 10 травня 2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено Акт від 17 травня 2018 року №537/13-11/ НОМЕР_1 (а. с. 133-168) (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема:

- пункту 1 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7 розділу III Закону № 2464-VI, зі змінами та доповненнями, абзацу другого підпункту 2 пункту 5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №499), зі змінами та доповненнями, що стало підставою для донарахування ЄСВ у загальній сумі 152639, 74 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 50001,27 грн, за 2016 рік в сумі 60805,47 грн, за 2017 рік в сумі 41833,00 грн;

-пункту 1.2 частини другої статті 6 Закону № 2464-IV, зі змінами та доповненнями, щодо неналежного ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок.

За результатами розгляду заперечень позивача на Акт перевірки, ГУ ДФС у Закарпатській області залишило висновки Акта перевірки без змін (а. с. 62 - 67).

На підставі висновків Акта перевірки, ГУ ДФС у Закарпатській області сформовано і направлено позивачеві вимогу № Ф-0141991311 від 12 червня 2018 року, якою від ФОП ОСОБА_1 вимагалося сплатити суму недоїмки з ЄСВ у розмірі 152639,74 грн (а. с. 68).

Також відповідачем прийнято рішення № 0142011311 від 12 червня 2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 31344,77 грн (а. с. 69).

Суди встановили, що підставою для висновків про порушення позивачем вимог Закону № 2464-VI стало те, що чистий оподатковуваний дохід від підприємницької діяльності за 2017 рік, за даними перевірки, складає 1557370,22 грн (валовий дохід 29528578,60 грн - валові витрати 27971208,38 грн = 1557370,22 грн) проти 823071,40 грн, заявленого ФОП ОСОБА_1 у декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, різниця заниження чистою оподаткованого доходу в сумі 734298,82 грн (а. с. 139).

Із загального обсягу задекларованих валових витрат у 2017 році перевіряючими виключено витрати пов`язані з утриманням транспортних засобів, що використовуються у підприємницькій діяльності і підтверджені первинними документами та відображені у акті перевірки.

При цьому, при розрахунку сум ЄСВ за 2015 - 2017 роки, відповідачем самостійно була визначена сума чистого доходу, отриманого платником податків в кожному конкретному місяці із застосуванням показника середньомісячного оподатковуваного доходу з посиланням на абзац 2 підпункту 2 пункту 5 розділу IV Інструкції № 449, відповідно до якого платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток). Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що норми Закону № 2464-Vl не передбачають можливості застосувати середньомісячний показник, оскільки платник може отримувати різний дохід у тому чи іншому місяці, відповідно платнику податків надано право визначати розмір такого доходу самостійно. Отже, платник єдиного внеску повинен нараховувати та обчислювати єдиний внесок саме із суми чистого оподатковуваного доходу за кожен календарний місяць. Водночас, контролюючий орган може виявити розбіжність лише на підставі первинних документів (згідно з Актом перевірки у цій справі розбіжностей не виявлено), а не шляхом математичного розподілу сукупного річного оподатковуваного доходу на дванадцять місяців.

Апеляційний суд зазначив, що в порушення вимог частин другої і третьої статті 9 Закону №2464-ІV відповідач, самостійно здійснивши обчислення суми єдиного внеску платника, не перевірив при цьому бухгалтерських та інших документів, що підтверджують розмір доходу, на суми якого відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок та безпідставно зробив висновок про розбіжність лише на підставі розподілу математичним шляхом сукупного річного оподатковуваного доходу на кількість місяців, в яких такий дохід отримано.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ФОП ОСОБА_1 згідно з даними річних податкових декларацій за 2015 - 2017 роки нараховував ЄСВ в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої частиною третьою статті 7 Закону №2464-ІV в повному обсязі без будь-якого заниження, а тому донарахована сума грошового зобов`язання з єдиного внеску у розмірі 152639,74 грн є безпідставною. Як наслідок, оскільки відсутні підстави для донарахування єдиного внеску, то й рішення відповідача № 0142011311 від 12 червня 2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягає скасуванню.

Також суди прийняли до уваги постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року №807/2377/15 (провадження №К/9901/36413/18), якою залишено без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, якими задоволені вимоги ФОП ОСОБА_1 з аналогічних підстав за попередній період 2013- 2015 роки.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Закарпатській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що задекларований позивачем чистий оподатковуваний дохід за 2015 і 2016 роки підтверджено під час перевірки, що зафіксовано в Акті перевірки. Проте за 2017 рік перевіркою встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності в сумі 734298,82 грн, що відбулося за рахунок безпідставного включення до складу витрат витрати, які пов`язані з утриманням транспортних засобів. Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги, що на підставі цього висновку Акта перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 166592,24 грн. Це податкове повідомлення-рішення було предметом судового розгляду у справі № 0740/959/18. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року, яке набрало законної сили 20 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Отже, на думку заявника касаційної скарги, висновок апеляційного суду про те, що відповідачем виявлено розбіжність лише шляхом математичного розподілу сукупного річного оподатковуваного доходу, а не на підставі первинних документів, суперечить обставинам справи. Скаржник зауважує, що під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач частково визнав правомірність оскаржуваної вимоги і надав суду виправлені дані книги обліку доходів і витрат за 2017 рік.

Відповідач вважає необґрунтованими посилання судів на постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року №807/2377/15 (провадження №К/9901/36413/18), оскільки предметом розгляду були правовідносини, які склались до прийняття Інструкції №449.

Інші доводи заявника касаційної скарги зводяться до правильного визначення контролюючим органом бази нарахування єдиного внеску, якою є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий.

Від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, доводи якого аналогічні мотивам судів попередніх інстанцій, викладеним в оскаржуваних судових рішеннях. На думку позивача, відповідач не виклав передбачених законом підстав для скасування судових рішень і не надав беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується касаційна скарга, тому просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ та рішення про застосування штрафних санкцій з позиції правильності визначення бази нарахування єдиного внеску для самозайнятих осіб (у цій справі - фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування).

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній до 1 січня 2017 року), яка визначає базу нарахування ЄСВ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацами третім, п`ятим частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній до 1 січня 2017 року), якою визначено порядок обчислення і сплати ЄСВ, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

З 1 січня 2017 року набрали чинності зміни до Закону № 2464-VI, внесені Законом України від 17 травня 2016 року № 1369-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за дітьми-інвалідами та інвалідами I групи» та Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), яка визначає базу нарахування ЄСВ, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзаци третій, п`ятий частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, змін не зазнали.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладене правове регулювання, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що періодом, за який фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувала єдиний внесок відповідно до Закону № 2464-VI (в редакції до 1 січня 2018 року) був календарний рік. При цьому, база нарахування єдиного внеску розраховувалася такою особою щомісяця виходячи з отриманого нею доходу, а за відсутності доходу у відповідному звітному році або окремому місяці звітного року, законодавство з 1 січня 2017 року встановлює обов`язок особи самостійно визначити базу для нарахування ЄСВ, але її розмір не може бути більшим за максимальний та меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Обчислення бази оподаткування єдиного внеску в обов`язковому порядку здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Розрахунок бази нарахування ЄСВ, наведений відповідачем, зводиться до визначення середньомісячного доходу позивача протягом 2015 - 2017 років, проте такий спосіб не передбачений статтею 7 Закону № 2464-VI або іншими нормами.

Подібні правовідносини були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який у постановах від 5 березня 2019 року у справі № 807/216/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 825/809/16 та від 3 грудня 2019 року у справі № 820/5378/16, від 16 січня 2020 року у справі №560/1614/19 виклав правову позицію щодо неправомірності дій органів доходів і зборів щодо самостійного розрахунку ними бази нарахування ЄСВ, який зводиться до визначення середньомісячного доходу платника єдиного внеску.

Щодо посилання скаржника на Інструкцію №449 варто зауважити, що абзац другий підпункту 2 пункту 5 розділу IV Інструкції, в редакції чинній на момент її прийняття, визначав, що базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується відповідна ставка, зазначена в пункті 3 розділу ІІІ цієї Інструкції.

Наказом Міністерства фінансів України від 28 березня 2016 року «Про внесення змін до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внесено зміни до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, шляхом викладення її у новій редакції. Зміни набрали чинності 17 травня 2016 року.

Абзац другий підпункту 2 пункту 5 цього розділу Інструкції, в новій редакції, визначав, що базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу ІІІ цієї Інструкції.

Отже, Інструкція №449 по іншому, ніж Закон № 2464-VI, визначає порядок розрахунку бази оподаткування єдиного внеску. Проте Інструкція №449 є підзаконним нормативним актом, який визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, і у разі суперечності її норм із нормами Закону № 2464-VI, підлягають застосуванню норми акта вищої юридичної сили - Закону.

Отже, в цій частині висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права є правильними.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою зафіксоване в Акті перевірки порушення - заниження ФОП ОСОБА_1 на суму 734298,82 грн бази нарахування ЄСВ - чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік, що відбулося у зв`язку з безпідставним включенням до складу витрат у 2017 році витрати на утримання транспортних засобів.

Проте ці обставини мають самостійне значення для оцінки правильності розрахунку і сплати позивачем ЄСВ у 2017 році.

Зазначене свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про сплату позивачем ЄСВ у 2017 році у повному обсязі виходячи з правильно визначеної бази нарахування ЄСВ є таким, що зроблений без встановлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд зазначене порушення норм процесуального права не усунув, мотивів неприйняття до уваги цієї обставини постанова апеляційного суду не містить, в той час як в апеляційній скарзі ГУ ДФС у Закарпатській області зазначало про виявлене під час перевірки порушення, яке судом першої інстанції залишено поза увагою.

Частина друга статті 9 Закону № 2464-VI зобов`язує платників податків обчислювати єдиний внесок на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Аналогічно відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 18 жовтня 2016 року (далі - Порядок № 435) Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Частина третя статті 9 Закону № 2464-VI і пункт 10 розділу IV Інструкції №449 встановлюють, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Оскільки за вищенаведених висновків база нарахування єдиного внеску розраховується фізичною особою - підприємцем, який обрав загальну систему оподаткування, щомісяця виходячи з отриманого нею доходу, а органом, який здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, висновки контролюючого органу про заниження доходу (прибутку) мають бути в обов`язковому порядку перевірені судом, оскільки мають вирішальне значення для всебічного і об`єктивного розгляду справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які можуть мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду на підставі належних та допустимих доказів необхідно встановити наявність чи відсутність порушення ФОП ОСОБА_1 норм чинного законодавства при визначенні бази нарахування ЄСВ у 2017 році і чи вплинуло це на розмір єдиного внеску, який розраховувався позивачем щомісяця виходячи з отриманого ним доходу та був сплачений за календарний рік. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції направляє справу до суду першої інстанції на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі №0740/960/18 скасувати.

Справу №0740/960/18 направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду