ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2020 р. Справа№ 920/768/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.02.2020,

розглянувши апеляційну скаргу Сумської міської ради

на рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 (повний текст складено 06.12.2019)

у справі №920/768/19 (суддя В.В. Яковенко)

за позовом Сумської міської ради

до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Універмаг «Луцьк»

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Сумська міська рада (далі, позивач або Рада) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі, відповідач або АМКУ) про скасування рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2019 №9 у справі №06-06/02-2019 (далі, Рішення).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Універмаг «Луцьк» (далі, третя особа).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вищезазначене Рішення АМКУ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи та не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не було спростовано правомірності і обґрунтованості висновків Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, викладених у Рішенні від 29.05.2019 №9 у справі №06-06/02-2019. Позивачем не доведено наявності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення адміністративної колегії, у тому числі з підстав невідповідності висновків, викладених у Рішенні адмінколегії, обставинам справи. Суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття відповідачем оспорюваного Рішення у межах наданих йому повноважень та про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 26.12.2019 (про що свідчить відбиток вхідного штемпеля Господарського суду Сумської області) Сумська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19 та прийняти нове рішення, яким позов Сумської міської ради задовольнити повністю, скасувати рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2019 №9 у справі №02-06/02-2019.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- кваліфікуючою ознакою порушення законодавства про захист економічної конкуренції є негативний вплив на конкуренцію (як такий, що призвів, так і такий, що може призвести) у вигляді недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Отже, у рішенні органу антимонопольного комітету повинно бути встановлено та відображено, в чому конкретно виявився негативний вплив на конкуренцію конкретних дій органу місцевого самоврядування, що визнані антиконкуретними. Всупереч зазначеному, в оскаржуваному Рішенні АМКУ від 29.05.2019 №9 відсутні будь-які докази того, що по-перше, дії Сумської міської ради чинять негативний вплив на конкуренцію та по-друге, в якому саме вигляді (недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції);

- в оскаржуваному Рішенні АМКУ від 29.05.2019 не встановлено коло суб`єктів господарювання, які є конкурентами між собою, і при цьому сплачують податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; не досліджено, яким чином диференціація ставок податків вплинула на їх конкурентоспроможність;

- суд першої інстанції вдався до аналізу та оцінки правомірності застосування Радою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 та дійшов висновку, що Радою протиправно визначено код класифікатора 1230.1.1. Однак, ДК 018-2000 не регулює відносини конкуренції між суб`єктами господарювання чи конкурентами. Висновки відповідача, що поділ підкласу не передбачений ДК 018-2000, не має впливу на конкуренцію. Рішення АМКУ від 29.05.2019 №9 не містить обґрунтування того, що саме встановлення ставки податку у графі 1230.1.1. якимось чином вплинуло на стан конкуренції на ринку;

- судом першої інстанції залишились поза увагою доводи Сумської міської ради про те, що дії останньої по встановлення ставок податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідають нормам та вимогам Податкового кодексу України. Крім того, рішення Ради №3577-МР до його прийняття направлялось в Антимонопольний комітет України для розгляду та погодження на виконання вимог Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Антимонопольний комітет України у своєму рішенні від 27.09.2018 №524-р (пункти 30-32) зазначив, що встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у меншому розмірі за максимальний, що визначений Податковим кодексом України в межах територіальної громади міста Суми, не надає переваг суб`єктам господарювання та не містить вибіркового характеру. Всупереч зазначеному, відповідач у Рішенні АМКУ від 29.05.2019 №9 дійшов протилежного висновку, що Рішення №3577-МР створює для окремих суб`єктів господарювання дискримінаційні умови порівняно з іншими суб`єктами господарювання, за яких такі суб`єкти господарювання не матимуть змоги конкурувати з іншими суб`єктами господарювання на ринку при тому, що Рішення АМКУ №3577-МР відповідає нормам та вимогам Податкового кодексу України;

- у межах адміністративної справи №480/631/19 не досліджувалось питання впливу рішення на конкурентоспроможність ПрАТ «Універмаг «Луцьк» чи на конкуренцію на певному ринку в цілому, а тому посилання господарського суду на це рішення в адміністративній справі є безпідставним;

- позовні вимоги Сумської міської ради, в тому числі, стосувалися і визнання незаконним пункту 2 резолютивної частини Рішення АМКУ від 29.05.2019 №9. У пункті 2 резолютивної частини Рішення АМКУ від 29.05.2019 №9 Сумську міську раду зобов`язано у двомісячний строк з дня отримання цього Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього Рішення (тобто шляхом внесення змін до Рішення Сумської міської ради №3577-МР), шляхом забезпечення рівних умов оподаткування та встановлення однакових ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки як для місцевих, так і немісцевих власників нерухомості. Виконання цього зобов`язання відповідача суперечитиме Податковому кодексу України, оскільки відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У зв`язку із зазначеним Рішення АМКУ від 29.05.2019 №9 в частині встановлення зобов`язання є протиправним та підлягає скасуванню.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник третьої особи у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 29.01.2020, зазначає наступне:

- суд першої інстанції правомірно зазначив, що дії позивача, які полягали у встановленні ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- обставини, встановлені у межах адміністративної справи №480/631/19, є преюдиційними;

- щодо доводів позивача про неправомірність застосування судом Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, то суд першої інстанції правомірно обґрунтував свою правову позицію, виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 №483. Твердження позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 є безпідставними, оскільки ця постанова КМУ для розмежування ставок податків застосовує саме дані ДК 018-2000;

- твердження позивача про не взяття судом до уваги висновків, викладених у рішенні АМКУ від 17.09.2018 №524-р, вже неодноразово досліджувалось у межах справи №480/631/19, де судами зроблено висновок, що викладені у вказаному рішенні АМКУ висновки не вказують на відсутність переваг для суб`єктів господарювання при визначенні ставки податку в залежності від місця податкової реєстрації;

- посилання скаржника на неможливість виконання пункту 2 спірного рішення АМКУ не стосуються предмету спору в даній справі, водночас, рішення суду в цій частині є правомірним.

04.02.2020 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив суд залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві відповідач наголосив на наступному:

- застосування різних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для суб`єктів господарювання, які є власниками однакового типу нерухомості і здійснюють діяльність на однакових товарних ринках, зокрема, торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, надання послуг, здачі в оренду комерційної нерухомості, безпосередньо не впливає на структуру товарних ринків та самостійність прийняття суб`єктами господарювання господарських рішень, проте, воно суттєво нівелює власні досягнення суб`єктів господарювання як джерело здобуття ними переваг у конкуренції за допомогою протиправних зовнішніх чинників. За таких умов дія конкурентних механізмів спотворюється. Отже, диференціація згідно з Рішенням №3577-МР ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) платника податку, не передбачена жодним нормативно-правовим актом, встановлена без належних на те повноважень та є порушенням частини 2 статті 19 Конституції України, статей 4 та 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 4 та 266 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Враховуючи викладене, дії Сумської міської ради, які полягають у встановленні згідно з рішенням від 20.06.2018 №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми» ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми, правомірно кваліфіковані адміністративною колегією Територіального відділення як порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- посилання Сумської міської ради на висновки, викладені у рішенні Антимонопольного комітету України від 27.09.2018 №524-р «Про визнання підтримки суб`єктів господарювання, зазначеної у повідомленні, такою, що не є державною допомогою відповідно до Закону», прийнятому за наслідками розгляду повідомлення про нову державну допомогу, надісланого листами Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 14.06.2018 № 06.01-16/1958 та від 18.07.2018 № 06.01-16/2252, яке було подано на виконання статті 9 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» за встановленою формою (преамбула Рішення від 27.09.2018 №524-р) на підставі статей 8 та 10 цього ж Закону (абз. 37 Рішення від 27.09.2018 №524-р) є необґрунтованим з огляду на те, що при його прийнятті відповідність Рішення №3577-МР вимогам законодавства про захист економічної конкуренції взагалі не досліджувалася і не могла досліджуватися. Разом з тим, Територіальне відділення звертає увагу суду на зміст абзацу 32 Рішення від 27.09.2018 №524-р, на який, зокрема, посилається позивач, зазначаючи про хибність висновків адміністративної колегії Територіального відділення при прийнятті Рішення адмінколегії: «Таким чином, встановлення ставок по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у меншому розмірі за максимальний, що визначений Податковим кодексом України та встановлення пільг для фізичних та юридичних осіб, які встановлені відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України в межах територіальної громади міста Суми не надає переваг суб`єктам господарювання та не містить вибіркового характеру». Територіальне відділення абсолютно погоджується з таким висновком Антимонопольного комітету України, оскільки саме по собі встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у меншому розмірі за максимальний, що визначений Податковим кодексом України, є правомірним відповідно до вимог підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, який встановлює лише верхню межу ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, але ж зазначене не визнавалося Рішенням адмінколегії порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Згідно з Рішенням адмінколегії порушенням законодавства про захист економічної конкуренції визнано встановлення різних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (зокрема, у меншому розмірі за максимальний, що визначений Податковим кодексом України) для окремого типу нерухомості, а саме: торгових центрів, універмагів та магазинів в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) їх власників, які здійснюють діяльність на однакових товарних ринках, зокрема, торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, надання послуг, здачі в оренду комерційної нерухомості. При цьому, абзац 32 Рішення від 27.09.2018 №524-р не містить жодних висновків щодо відповідності вимогам законодавства, зокрема, Податкового кодексу України, дій позивача, які відповідно до Рішення адмінколегії були кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Сумська міська рада зазначає, що ДК БС не може використовуватися з метою врегулювання правовідносини у сфері справляння податків і зборів, а тому дія зазначеного класифікатора на спірні правовідносини не поширюється. Таке посилання позивача є необґрунтованим з огляду на той факт, що, як зазначалося вище, згідно з приміткою 1 у додатку 1 до Рішення №3577-МР «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» класифікація будівель та споруд, код та найменування визначені Сумською міською радою саме відповідно до ДК БС. Крім того, позивач зазначає, що ДК БС укладено не на підставі Податкового кодексу України та не з метою визначення об`єктів оподаткування, ДК БС не зареєстрований Міністерством юстиції України у встановленому порядку, отже він не є нормативно-правовим актом, а тому його положення не можуть бути застосовані до правовідносин, що регулюються нормами Податкового кодексу України. Твердження позивача, що ДК БС не може застосовуватися до правовідносин, що регулюються нормами Податкового кодексу України, спростовується самим цим кодексом, який містить посилання на ДК БС. Таке посилання міститься, зокрема, в статті 266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (підпункт «ж» підпункту 266.2.2);

- відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами 1 та 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Разом з тим, на думку Територіального відділення, факт вчинення Позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як і настання негативних наслідків для конкуренції внаслідок вчиненого порушення згідно з Рішенням адмінколегії, є доведеним. Для прикладу, як встановлено Територіальним відділенням в ході розгляду справи №02-06/02-2019, у разі застосування дискримінаційних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (на рівні 1,5% розміру мінімальної заробітної плати за 1 м.кв.), встановлених Рішенням №3577-МР, заявник - суб`єкт господарювання, що зареєстрований за межами міста Суми - ПрАТ «Універмаг «Луцьк», має сплатити 1 609 364 грн за рік. При цьому, у разі застосування ставки податку на рівні 0,24% розміру мінімальної заробітної плати за 1 м.кв. як для об`єктів нежитлової нерухомості власників, зареєстрованих у м. Суми, сума податку для зазначеного суб`єкта господарювання зменшиться до 257 601,17 грн, або в 6,25 рази. Безумовно, що зазначене має негативний вплив на здатність таких суб`єктів господарювання конкурувати на ринку із суб`єктами, для яких згідно з Рішенням №3577-МР встановлюються привілейовані умови оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки (суб`єкти господарювання, що мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми);

- неможливість виконання рішення органу Антимонопольного комітету України (якщо таке дійсно має місце), прийнятого відповідно до наданих йому повноважень, не може бути підставою для визнання недійсним такого рішення;

- Господарським судом Сумської області при прийнятті оскаржуваного рішення правомірно враховано обставини, встановлені рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі №480/631/19.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 апеляційну скаргу Сумської міської ради у справі №920/768/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19, призначено до розгляду апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19 на 18.02.2020.

23.01.2020 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому зазначив, що найближчий суд до якого може прибути представник відповідача - це Господарський суд Сумської області.

31.01.2020 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому зазначив, що найближчий суд до якого може прибути представник апелянта - це Господарський суд Сумської області.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 та від 03.02.2020 вищевказані клопотання сторін були задоволені, призначено справу №920/768/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 18.02.2020.

У судовому засіданні 18.02.2020, яке проводилось у режимі відеоконференції, судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 18.02.2020 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2019 №9 у справі №06-06/02-2019:

- визнано, що Сумська міська рада своїми діями, які полягали у встановленні згідно з рішенням від 20.06.2018 № 3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми» (далі - Рішення) ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми, вчинила порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- зобов`язано Сумську міську раду у двомісячний строк з дня отримання цього Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього Рішення, шляхом забезпечення рівних умов оподаткування та встановлення однакових ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки як для місцевих, так і немісцевих власників нерухомості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з прийнятим Рішенням АМКУ від 29.05.2019 №9 у зв`язку з тим, що комісією при прийнятті рішення не доведено обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки, що викладені у рішенні, позивач вважає такими, що не відповідають обставинам справи.

Спірні правовідносини сторін у даній справі виникли стосовно правомірності прийняття рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наявності або відсутності підстав для його скасування, наявності або відсутності підстав для зобов`язання вчинити певні дії.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

За змістом частини 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державну допомогу суб`єктам господарювання», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (частина 1 статті 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Згідно з приписами статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист економічної конкуренції» цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» закріплені, зокрема, наступні визначення:

- економічною конкуренцією (конкуренцію) є змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

- суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Згідно з абз. 8 частини 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Відповідно до статті 48, частин 1-2 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Положеннями статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Пунктом 2 статті 25 Господарського кодексу України передбачено, що органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції на підставі пункту 3 частини 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Господарські суди під час розгляду справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи при цьому на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого Комітету.

Як вбачається із матеріалів справи, Рішення АМКУ №9 від 29.05.2019 отримане позивачем 10.06.2019, про що свідчить відмітка на супровідному листі про направлення вищевказаного рішення.

Позивач 25.07.2019 звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №9 від 29.05.2019, тобто в межах встановленого строку.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Сумської міської ради у даній справі та відсутності підстав для скасування Рішення АМКУ з огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що одним із основних принципів місцевого самоврядування є законність.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є, зокрема, питання щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки, збори.

У відповідності до п. 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територіальних громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

Відповідно до п.п. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, встановлення якого належить до повноважень місцевих рад.

Рішенням №3577-МР Сумська міська рада встановила на території міста Суми:

- ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, залежно від місця розташування (зональності) та типів об`єктів нерухомості;

- пільги для фізичних осіб та юридичних осіб, наданих відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- межі розташування (зональності) об`єктів нерухомого майна.

Рішенням АМКУ №9 від 29.05.2019 встановлено, що дії позивача, які полягали у встановленні згідно з рішенням від 20.06.2018 №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми» ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми, є антиконкурентними діями, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

У рішенні адмінколегії зазначено, що встановлення Сумською міською радою різних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника, зменшує вплив власних досягнень суб`єктів господарювання, оскільки кращі умови діяльності отримує суб`єкт господарювання не за рахунок власних досягнень (ціни, якості товарів і послуг, умов реалізації, якості обслуговування тощо), а у зв`язку із певним місцем основної податкової реєстрації (юридичної адреси). Відтак, передбачена законодавством диференціація ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, між суб`єктами господарювання окремої територіальної одиниці, не є співставною з непередбаченою законодавством диференціацією ставок цього ж податку в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника нерухомості.

Як вбачається з додатку 1 до рішення Сумської міської ради №3577-МР, розміри ставки відрізняються залежно від: коду та найменування будівель, визначених відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого та введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (далі ДК БС); особи - платника податку (фізична особа, юридична особа); місця розташування об`єкта оподаткування (1 зона - центральна, 2 зона - прилегла до центральної, 3 зона - за межами центральної, 4 зона - периферійна), місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси).

Відповідно до таблиці №1 за кодом 1230.1 «Торгові центри, універмаги, магазини крім вказаних в підпункті 1230.1.1» наведені ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) для юридичних осіб 1 зони - 0,25, 2 зони - 0,24, 3 зони - 0,23, 4 зони - 0,21; за кодом 1230.1.1 «Торгові центри, універмаги, магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами міста Суми» наведені ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) для юридичних осіб 1 зони - 1,5, 2 зони - 1,5, 3 зони - 1,5, 4 зони - 1,5.

Отже, у відповідності до рішення Сумської міської ради №3577-МР суб`єкти господарювання, які є власниками однакового типу нерухомості і здійснюють діяльність на однакових товарних ринках, зокрема, торгівлю продовольчими і непродовольчими товарами, надання послуг, здачі в оренду комерційної нерухомості, повинні сплачувати різний відсоток ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в залежності від місця власної податкової реєстрації (юридичної адреси).

Відповідно до статті 4 Податкового кодексу податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на таких принципах:

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку.

Сумська міська рада, приймаючи рішення №3577-МР, порушила вказані принципи податкового законодавства, адже встановила дискримінаційні умови для суб`єктів господарювання залежно від місця походження капіталу, а саме місця реєстрації юридичної особи.

Окрім того, рішенням №3577-МР порушено принцип нейтральності оподаткування, оскільки для однакових типів об`єктів нерухомості (торгові центри, універмаги та магазини) були встановлені різні ставки податку (для торгових центрів, власники яких мають місце основної податкової реєстрації за межами міста Суми ставка податку в 6,25 разів вища, ніж для торгових центрів, власники яких мають місце основної податкової реєстрації у м. Суми).

Встановлення різних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника, навпаки зменшує вплив власних досягнень суб`єктів господарювання, оскільки кращі умови діяльності отримує суб`єкт господарювання не за рахунок власних досягнень (ціни, якості товарів і послуг, умов реалізації, якості обслуговування тощо), а у зв`язку із певним місцем основної податкової реєстрації (юридичної адреси).

Таким чином, в результаті прийняття вказаного рішення №3577-МР суб`єктам господарювання, які зареєстровані або мають юридичну адресу за межами м. Суми та мають торгові центри, універмаги чи магазини у м. Суми, Сумською міською радою створені дискримінаційні та несприятливі умови діяльності порівняно з конкурентами на ринку роздрібної торгівлі у м. Суми.

У відповідності до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.5.1. п. 266.5. статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Таким чином, органи місцевого самоврядування, приймаючи рішення щодо розміру ставки податку на нерухомість, мають враховувати такі ознаки нерухомого майна: місце розташування (зональність) об`єкта; тип об`єкту нерухомості.

Податковий кодекс України розділяє об`єкти оподаткування нерухомого майна на житлову та нежитлову нерухомість.

Межі розташування (зональності) об`єктів нерухомого майна в межах міста Суми та класифікація об`єктів нерухомості передбачені додатком №3 рішення №3577-МР.

Як вірно наголосив суд першої інстанції, форму типового рішення про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 №483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі, постанова КМУ від 24.05.2017 №483).

Постанова КМУ від 24.05.2017 №483 також диференціює розмір (ставку) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в залежності від зони адміністративно-територіальної одиниці, щодо якої приймається рішення, ставки встановлюються залежно від зони.

Отже, законодавець допускає диференціацію ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, між суб`єктами господарювання однієї територіальної одиниці (в нашому випадку м. Суми), які з великою вірогідністю потенційно можуть конкурувати між собою.

У преамбулі рішення Сумської міської ради №3577-МР зазначено, що останнє прийняте на підставі пункту 12.3 статті 12, статті 266 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 483, якою затверджені форми «Типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (додаток 1 до Типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Як уже зазначалося вище, абзацом 8 частини 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною 1 статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

- обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

За змістом статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивну обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається (частина 2 статті 31 Господарського кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що вищевстановлені обставини справи свідчать про створення рішенням Сумської міської ради №3577-МР переваг для власників об`єкта оподаткування в залежності від юридичної адреси (реєстрації та походження капіталу) платника місцевого податку.

Приміткою другою типової форми «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», затвердженої постановою КМУ від 24.05.2017 №483 визначено, що класифікація будівель та споруд, код та найменування зазначаються відповідно до ДК БС.

Згідно з приміткою 1 у додатку 1 до рішення №3577-МР «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» класифікація будівель та споруд, код та найменування щодо яких визначаються ставки оподаткування також зазначена відповідно до ДК БС.

Відповідно до ДК БС клас «Будівлі торгівельні» з кодом 1230 містить вичерпний перелік 9 підкласів, а саме:

1230 - будівлі торгівельні;

1230.1 - торгові центри, універмаги, магазини;

1230.2 - криті ринки, павільйони та зали для ярмарків;

1230.3 - станції технічного обслуговування автомобілів;

1230.4 - їдальні, кафе, закусочні тощо;

1230.5 - бази та склади підприємств торгівлі і громадського харчування;

1230.6 - будівлі підприємств побутового обслуговування;

1230.9 - будівлі торгівельні інші.

Таким чином, підклас, який визначається до п`ятого знаку, є останнім рівнем у структурі класифікації будівель та споруд у класі 1230 «Будівлі торгівельні», а код 1230.1.1 взагалі не передбачений ані ДК БС, ані типовою формою «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», затвердженою постановою КМУ від 24.05.2017 №483.

Таким чином, позивач протиправно визначив для торгових центрів, універмагів, магазинів код ДК БС 1230.1.1., висновки суду першої інстанції із приводу чого є обґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем доведено, що дії позивача, які полягали у встановленні ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для окремого типу нерухомості, а саме: торгові центри, універмаги та магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами м. Суми у більшому розмірі у порівнянні із аналогічним типом нерухомості, власники якої мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50, абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Виходячи з вищевикладеного, рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення в частині зобов`язання позивача вчинити певні дії (зобов`язати Сумську міську раду у двомісячний строк з дня отримання

цього Рішення припинити порушення законодавства про захист економічної

конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього Рішення, шляхом

забезпечення рівних умов оподаткування та встановлення однакових ставок

податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки як для місцевих, так

і немісцевих власників нерухомості) є правомірним.

Поруч із вищенаведеним, судом взяті до уваги доводи відповідача та третьої особи та враховано під час вирішення цього спору обставини, встановлені рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, яким задоволено адміністративний позов ПАТ «Універмаг «Луцьк» до Сумської міської ради та визнано незаконним та нечинним рішення Сумської міської ради від 20.06.2018 №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми» в частині встановлення диференційованої ставки податку залежно від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб`єктів господарювання, а саме - визнати незаконним та нечинним пункт 1230.1.1. (найменування класифікації будівель та споруд - «Торгові центри, універмаги, магазини, власники яких мають місце основної податкової реєстрації (юридична адреса) за межами міста Суми») Додатку 1 до рішення Сумської міської ради №3577-МР від 20.06.2018, яким визначено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв.м. (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) в розмірі 1.5 відсотків для юридичних осіб; зобов`язано Сумську міську раду опублікувати резолютивну частину рішення суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19 у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення Сумської міської ради від 20.06.2018 №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми», після набрання рішенням законної сили.

Мотиви відхилення доводів апеляційної скарги позивача

Твердження скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 є безпідставними, оскільки постанова Кабінету Мінстрів України від 24.05.2017 №483 для розмежування ставок податків застосовує саме дані ДК БС 018-2000 (примітка 2 до Додатку 2 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»).

Твердження позивача, що ДК БС не може застосовуватися до правовідносин, що регулюються нормами Податкового кодексу України спростовуються самим змістом цього Кодексу, який містить посилання на ДК БС 018-2000 (підпункт «ж» підпункту 266.2.2. статті 266 Податкового кодексу України).

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції доводів позивача про те, що рішення Сумської міської ради №3577-МР до його прийняття направлялось в Антимонопольний комітет України для розгляду та погодження на виконання вимог Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» і Антимонопольний комітет України у своєму рішенні від 27.09.2018 №524-р (пункти 30-32) зазначив, що встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у меншому розмірі за максимальний, що визначений Податковим кодексом України в межах територіальної громади міста Суми, не надає переваг суб`єктам господарювання та не містить вибіркового характеру, що, на думку позивача, спростовує висновки, викладені у рішенні АМКУ від 29.05.2019 №9, колегією суддів відхиляються, оскільки вищевказаними пунктами рішення АМКУ від 27.09.2018 №524-р визначено лише правомірність встановлення ставок податку на нерухоме майно в меншому розмірі за максимально встановлений Податковим кодексом України. У висновках вказаного рішення АМКУ міститься посилання на відсутність переваг суб`єктам господарювання при встановленні ставок податку в залежності від типів об`єкту нерухомості та місця їх розташування в межах територіальної громади м. Суми, однак, ці висновки не вказують на відсутність переваг для суб`єктів господарювання при визначенні ставок податку в залежності від місця податкової реєстрації (юридичної адреси).

Доводи скаржника із приводу безпідставності посилання суду першої інстанції на рішення суду в адміністративній справі №480/631/19, оскільки в останньому не досліджувалось питання впливу рішення Ради на конкурентоспроможність ПрАТ «Універмаг «Луцьк» чи на конкуренцію на певному ринку в цілому, оцінюються судом критично, оскільки, як вбачається зі змісту оскарженого у даній справі рішення місцевого господарського суду, Господарський суд Сумської області не посилався на рішення суду в адміністративній справі №480/631/19 як на безпосередній доказ, що підтверджує порушення Радою вимог антиконкурентного законодавства. Водночас, визнання незаконним та нечинним у межах справи №480/631/19 рішення Сумської міської ради від 20.06.2018 №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми» в частині встановлення диференційованої ставки податку залежно від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) суб`єктів господарювання є у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційною обставиною, яка не могла бути не взята судом до уваги.

В апеляційній скарзі позивач також посилався на те, що у рішенні органу антимонопольного комітету повинно бути встановлено та відображено, в чому конкретно виявився негативний вплив на конкуренцію конкретних дій органу місцевого самоврядування, що визнані антиконкуретними. Всупереч зазначеному, в оскаржуваному Рішенні АМКУ від 29.05.2019 №9 відсутні будь-які докази того, що дії Сумської міської ради чинять негативний вплив на конкуренцію та в якому саме вигляді (недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції).

Із приводу вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» лише можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами 1 та 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Разом з тим, як вбачається із вищевстановлених обставин справи, факт вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як і настання негативних наслідків для конкуренції внаслідок вчиненого порушення згідно з Рішенням адмінколегії, є доведеним.

Так, у рішенні АМКУ зазначено, що встановлення Сумською міською радою різних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника, зменшує вплив власних досягнень суб`єктів господарювання, оскільки кращі умови діяльності отримує суб`єкт господарювання не за рахунок власних досягнень (ціни, якості товарів і послуг, умов реалізації, якості обслуговування тощо), а у зв`язку із певним місцем основної податкової реєстрації (юридичної адреси). Відтак, передбачена законодавством диференціація ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, між суб`єктами господарювання окремої територіальної одиниці, не є співставною з непередбаченою законодавством диференціацією ставок цього ж податку в залежності від місця основної податкової реєстрації (юридичної адреси) власника нерухомості. У результаті прийняття вказаного рішення №3577-МР суб`єктам господарювання, які зареєстровані або мають юридичну адресу за межами м. Суми та мають торгові центри, універмаги чи магазини у м. Суми, Сумською міською радою створені дискримінаційні та несприятливі умови діяльності порівняно з конкурентами на ринку роздрібної торгівлі у м. Суми.

Так, як встановлено Територіальним відділенням в ході розгляду справи №02-06/02-2019, у разі застосування дискримінаційних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (на рівні 1,5% розміру мінімальної заробітної плати за 1 м.кв.), встановлених Рішенням №3577-МР, заявник - суб`єкт господарювання, що зареєстрований за межами міста Суми - ПрАТ «Універмаг «Луцьк», має сплатити 1 609 364 грн за рік. При цьому, у разі застосування ставки податку на рівні 0,24% розміру мінімальної заробітної плати за 1 м.кв. як для об`єктів нежитлової нерухомості власників, зареєстрованих у м. Суми, сума податку для зазначеного суб`єкта господарювання зменшиться до 257 601,17 грн, або в 6,25 рази. Безумовно, що зазначене має негативний вплив на здатність таких суб`єктів господарювання конкурувати на ринку із суб`єктами, для яких згідно з Рішенням №3577-МР встановлюються привілейовані умови оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки (суб`єкти господарювання, що мають місце основної податкової реєстрації в межах м. Суми).

Таким чином, у рішенні АМКУ доведено, що дії Сумської міської ради чинять негативний вплив на конкуренцію.

Стосовно посилання скаржника на неможливість виконання пункту 2 спірного рішення АМКУ, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому, законодавець не пов`язує здійснення повноважень органів Антимонопольного комітету України, передбачених частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в тому числі щодо прийняття рішення про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, з можливістю його реального виконання, яка у свою чергу, не може бути підставою визнання рішення АМКУ недійсним. Крім того, спір щодо можливості виконання чи неможливості виконання рішення АМКУ може мати місце, в тому числі в судовому порядку, зокрема, у разі його невиконання відповідачем у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у встановлений строк.

Разом з тим, слід наголосити, що зобов`язання щодо припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановлене в пункті 2 резолютивної частини Рішення адмінколегії, не містить жодних посилань на те, що його виконання має відбуватися шляхом внесення змін до Рішення №3577-МР або ж прийняття будь-якого акту щодо припинення його дії до закінчення податкового 2019 року.

У даному контексті відповідач та третя особа у відзивах на апеляційну скаргу позивача зазначили, що Сумською міською радою 19.06.2019 прийнято рішення №5302-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яке набрало чинності з 01.01.2020 року (з одночасною втратою чинності Рішенням №3577-МР), відповідно до якого забезпечуються рівні умови оподаткування та, зокрема, встановлюються однакові ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як для місцевих, так і немісцевих власників нерухомості.

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності визначених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування чи визнання недійсним оскаржуваного Рішення, не спростовано правомірності і обґрунтованості висновків адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, викладених у рішенні від 29.05.2019 №9 у справі №06-06/02-2019 щодо вчинення Сумською міською радою порушення, передбаченого пунктом 3 статті 50 та абзацом 8 частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, внаслідок яких окремим групам суб`єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, у зв`язку з чим, з урахуванням виключних повноважень органів Антимонопольного комітету України щодо оцінки та кваліфікації наявних дій як відповідного порушення, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, дійшла висновку про прийняття відповідачем оспорюваного Рішення у межах наданих йому повноважень та про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування Рішення від 29.05.2019 №9.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги Ради у даній справі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Сумської міської ради є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2019 у справі №920/768/19 залишити без змін.

Матеріали справи №920/768/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.02.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

О.О. Євсіков