Саме у зв`язку з вказаними обставинами прокурором у позовній заяві зазначено, що заходи представницького характеру в інтересах держави вживаються через нездійснення уповноваженим органом державної влади захисту інтересів держави, не дивлячись на те, що інформацію про факт первинного виділення спірних земельних ділянок з порушенням вимог земельного законодавства Кабінетом Міністрів України отримано від прокуратури Київської області у липні 2018 року (лист Кабінету Міністрів України від 01.08.2018 р.№ 14128/0/2-18).

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою області листом від 23.01.2019 року № 05/1-109вих-19 повідомлено Кабінет Міністрів України про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського призначення.

При цьому, згідно з вимогами ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва може бути оскаржена саме суб`єктом владних повноважень, в інтересах якого прокурор вживає заходи представницького характеру. Однак доводи позовної заяви щодо нездійснення захисту інтересів держави Кабінет Міністрів України не оскаржує, заперечень проти представництва саме прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України не висловлює, що свідчить про належне виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час звернення до суду з даним позовом.

Судом не враховано, що в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 2, 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, прокурор звертається до суду з позовами не в інтересах конкретного суб`єкта владних повноважень та не у зв`язку з порушенням цивільних прав певного органу державної виконавчої влади, а саме в інтересах держави, у випадках порушення прав та законних інтересів держави. Звертає увагу на положення ст. 170 ЦК України, ст. 84 ЗК України, орган, визначений прокурором у якості позивача, виступає лише як представник держави у спірних правовідносинах, є особою, що реалізує цивільні та процесуальні права держави, надані імперативно. Отже, останній визначений позивачем у правовідносинах, пов`язаних з порушенням цивільних прав держави, а не у зв`язку з порушенням безпосередньо цивільних прав такого органу.

Вказує, що посилання суду на існування Державного комітету України по земельних ресурсах, як на орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є непослідовним, не ґрунтується на нормах земельного законодавства та не відповідає предмету спору.Враховуючи, що предмет та характер спірних правовідносин не відповідає виключним випадкам, визначеним абз. 9 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», органи Держгеокадастру України не мають права на звернення до суду з позовом в порядку здійснення контролю за використанням та охороною земель в інтересах держави у даному випадку, та не можуть бути визначені прокурором у якості позивача у цій справі, що безпідставно не враховано судом першої інстанції та свідчить про необґрунтованість такого висновку суду.

Стверджує, що перший заступник прокурора Київської області, звертаючись до суду з позовом у даній справі, діяв на виконання конституційної функції представництва інтересів держави в суді, в межах повноважень та в порядку, визначеному законом, а тому мав відповідну процесуальну дієздатність. Жодного визначеного законом випадку обмеження такої дієздатності чи її втрати судом у оскаржуваній ухвалі не зазначено. При цьому неналежне обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва, у тому числі обрання неналежного орану державної влади у якості позивача, не свідчить про втрату прокурором цивільної процесуальної дієздатності, а лише вказує на неналежне виконання вимог ст. 56 ЦПК України. Посилаючись на положення ст.ст. 49, 56, 185, 207 ЦПК України, вважає, що судом необґрунтовано вказано на відсутність у прокурора цивільної процесуальної дієздатності під час звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_76 просить апеляційну скаргу Прокурора Київської області залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Вважає, що ухвала суду прийнята судом з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Суд першої інстанції дійшов законного висновку, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 904/585/18, 23.10.2018 у справі №906/240/18, 25.04.2018 у справі N 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі N 924/1237/17).

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_76 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити ухвалу суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, за наявними в матеріалах справи адресами, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що виходячи із спірних обставин, викладених у позові та висунутих позовних вимог, з урахуванням ч. 9 ст. 149 ЗК України, ч. 2 ст. 20 ЗК України та з огляду на положення ч.ч.5-7 ст. 149 ЗК України (чинних на час виникнення спірних правовідносин) не можна дійти висновку, що саме Кабінет Міністрів України уповноважений державою на розпорядження спірними землями лісогосподарського призначення на час виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин в 2004-2005 роках центральним органом виконавчої влади в сфері земельних правовідносин був Державний комітет України по земельних ресурсах, Положення про який затверджено указом Президента України від 14 серпня 2000 року №970/2000, та який є юридичною особою.

Крім того спірні земельні ділянки вилучено за рахунок земель ДП «Димерського лісового господарства».

Тому суд дійшов висновку, що прокурором при зверненні з позовом у цій справі в інтересах держави безпідставно не зазначено належний орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу та не обґрунтовано нездійснення захисту таким органом /органами.

Крім того, прокурором не дотримано вимог абзацу 3 частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , відповідно до яких представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 09 жовтня 2019 року, суд першої інстанції послався на п.1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, відповідно до якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права. Зокрема, судом в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 260 ЦПК України належним чином не мотивовано висновок щодо відсутності у прокурора цивільної процесуальної дієздатності.

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вищевказаним приписам кореспондують відповідні приписи частин 4 та 5 ст. 56 ЦПК України, відповідно до яких прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення частин 4 та 5 ст. 56 ЦПК України та абзацу першого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України, відповідно до п. 4 ч. 4 якої позовна заява повертається у випадку, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Перший заступник прокурора Київської області зазначав, що оскаржувані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2004 року № 606 та від 07 лютого 2005 року № 48 прийнято всупереч вимогам ст. 6,14,19 Конституції України, ст. 20, 22, 35,37,56,84, 116, 118, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 42, 57 Лісового кодексу України, ст. 3,21,43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», посилаючись на те, що зміна цільового призначення лісових земель відбулась у спосіб, не передбачений законом, без погодження відповідного органу лісового господарства; ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей ( за виключенням винятку, передбаченого ч.2 ст. 56 ЗК України), надання спірних земель в оренду та в подальшому у приватну власність відбулось без припинення у спосіб, встановлений законом, прав попереднього землекористувача, на підставі рішення не уповноваженого суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим спірні розпорядження прийняті всупереч вимогам закону та не можуть вважатися вираженням волі держави, тому просив визнати недійсними вказані розпорядження.

Вказуючи, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника, прокурор вважав наявними правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь держави на підставі ст. 388 ЦК України, посилаючись на те, що розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією земельними ділянками лісогосподарського призначення не у спосіб, передбачений законом, не може розцінюватись як вираження волі держави.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор вказував на те, що відведення у користування та у приватну власність земель лісового фонду всупереч вимог земельного та лісового законодавства порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України.

Враховуючи, що Кабінет Міністрів України як орган державної влади, уповноважений державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, на захист порушених прав держави до суду не звертався, прокурор посилається на наявність у нього права на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю вказаного органу.

Крім того, посилався на те, що позовна заява про витребування лісових земельних ділянок із приватної власності у державну власність становить суспільний інтерес.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року ( а.с. 206, т. 1) було відкрито провадження у даній справі, мотивуючи ухвалу тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України. При цьому жодних недоліків позовної заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, як і підстав для застосуванняположень, передбачених п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.

Допустивши згідно з абзацом 2 частини 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави та відкривши провадження у справі, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов необґрунтованого висновку про те, що прокурором при зверненні з позовом в інтересах держави безпідставно не зазначено належний орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача.

Незгода суду першої інстанції з наведеним у позовній заяві на виконання вимог ч. 5 ст. 175 ЦПК України, ч.4, 5 ст. 56 ЦПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва не може бути підставою для залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно з вимогами ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу положень ст. 13, ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 ЗК України повноваження держави, як власника земель лісогосподарського призначення незалежно від площі, здійснює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Перший заступник прокурора Київської області, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України згідно з вимогами ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.56 ЦПК України зазначив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що подаючи позов в інтересах держави, спрямований на відновлення порушених прав держави як власника, прокурором належним чином у позовній заяві обґрунтовано, який саме орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з посиланням на те, що виключно Кабінет Міністрів України на даний час може набути право державної власності на спірне майно за позовною вимогою про його витребування (ч. 2 ст. 84 ЗК України).

Посилання суду першої інстанції на неможливість відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) дійти висновку, що саме Кабінет Міністрів України уповноважений державою на розпорядження спірними землями лісогосподарського призначення на час виникнення спірних правовідносин - колегія суддів вважає передчасними, оскільки питання наявності або відсутності на момент виникнення спірних правовідносин у органу, визначеного прокурором у якості позивача, прав власника спірних земель лісогосподарського призначення не підлягає вирішенню на стадії підготовчого провадження.

Питання, які підлягають вирішенню в ході підготовчого провадження визначені ст. 189 ЦПК України, дії суду у підготовчому засіданні визначені ч. 2 ст. 197 цього Кодексу.

Зазначеними процесуальними нормами не визначено обов`язку встановлення обсягу цивільних прав позивача на предмет позову на стадії підготовчого провадження, тоді як п.4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України передбачено, що питання наявності або відсутності порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду, зазначається судом у мотивувальній частині рішення суду.

Виходячи із положень ст.ст. 263 - 265 ЦПК України, відсутність порушеного права позивача встановлюється при розгляді справи по суті, та може бути підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, а не залишення позовної заяви без розгляду.

Також неможливо визнати обґрунтованим посилання суду на невизначення прокурором Державного комітету України по земельних ресурсах, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, враховуючи, що Держкомзем України на даний період часу ліквідований, а тому не міг бути визначений прокурором у якості позивача.

Згідно Указу Президента України від 08.04.2011 року № 455 його правонаступником є Державне агентство земельних ресурсів України, реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442.

Згідно з вимогами ст.ст. 15, 84, 122 ЗК України, у чинній редакції, органи Держгеокадастру України набувають та реалізують право власності держави виключно на землі державної власності сільськогосподарського призначення, а тому не можуть виступати позивачем у спорі стосовно земель лісогосподарського призначення державної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою Київської області листом від 23.01.2019 року № 05/1-109вих-19 повідомлено Кабінет Міністрів України про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва може бути оскаржена саме суб`єктом владних повноважень, в інтересах якого прокурор вживає заходи представницького характеру.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, доводи позовної заяви щодо нездійснення захисту інтересів держави Кабінет Міністрів України не оскаржує, заперечень проти представництва саме прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України не висловлює.

За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року по справі № 903/129/18 з аналогічних правовідносин, сам факт незвернення до суду органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що вказаний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки у власність держави.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду про відсутність у першого заступника прокурора Київської області повноважень на звернення з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у даній справі з огляду на відсутність відповідної вказівки чи наказу Генерального прокурора, або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції, оскільки як вбачається з доданого до позовної заяви листа Генеральної прокуратури України від 06.12.2018 № 05/1-633вих-18 за підписом заступника Генерального прокурора Стрижевської A.A., доручення на пред`явлення даного позову надано прокуратурі Київської області ( а.с. 91, том 1) та зазначено, що надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

З огляду на наведене, ухвалу суду не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки така ухвала постановлена при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, а тому скаргу слід задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Прокурора Київської області - задовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.