Номер справи місцевого суду: 521/5241/18

Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: адвоката ПрАТ «СК «АРКС» - Деревецького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, який у подальшому був нею уточнений, до ПрАТ «СК «АХА Страхування», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 02 листопада 2017 року між нею та ПрAT «CK «АХА Страхування» був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу «Все включено» № 366543 а7оа, яким застраховано належний позивачу автомобіль, марки Land Rover Range Rover Sport, НОМЕР_4, 2016 року випуску.

05 лютого 2018 року невідома особа, шляхом підпалу пошкодила повністю автомобіль, марки BMW, який належить ОСОБА_2 .. Крім того, в ході горіння автомобіля, марки BMW було пошкоджено передню частину та частково ліву сторону сусіднього автомобіля, марки Range Rover Sport, який належить ОСОБА_1 ..

Позивач зазначила, що, згідно Листа відповідача, вих. №1640/12цв від 15.02.2018р. їй було відмовлено у виплаті страхового відшкодування щодо заявленого випадку через відсутність правових підстав для визнання заявленого випадку страховим.

Також, позивач посилаючись на ст. 1187 ЦК України, звернулася до відповідача ОСОБА_2 про виплату грошових коштів за шкоду, спричинену внаслідок горіння її автомобіля. Однак, як вказує позивач, відповідач ОСОБА_2 відмовилася сплатити їй грошові кошти.

На підставі зазначеного, ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд задовольнити його вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, в подальшому подала заяву про розгляд справи без її участі.

Також стороною відповідача ОСОБА_2 було надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в провадженні Малиновського ВП в м. Одесі перебуває кримінальне провадження №12018160470000426 від 05.02.2018 року за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 194 України, в рамках якого, ОСОБА_2 перебуває у процесуальному статусі потерпілого.

ОСОБА_2 зазначає, що вона не вчиняла жодних дій, пов`язаних із неправомірним використанням транспортного засобу, що могли б призвести до знищення майна та спричинення матеріальної шкоди, а тому просила суд відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 ..

Представник відповідача ПрАТ «СК «АХА Страхування» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до п. 26.2. Договору страхування страхувальник зобов`язаний: своєчасно і в повному розмірі вносити страхові платежі, однак згідно бази даних страховика, 2-й платіж по Договору ОСОБА_1 було сплачено лише 05.02.2018 р., замість встановленого строку 02.02.2018 р., тобто з порушенням строків встановлених Договором.

Також, відповідач, вказує, що в квитанціях позивача зазначено дату та час оплати страхового платежу, а саме 05.02.2018р. о 18:22 та 18:30, в свою чергу, згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань пожежа сталася приблизно о 17:20 год. 05.02.2018р..

Тому, на думку представника відповідача ПрАТ «СК «АХА Страхування», у зв`язку з несвоєчасною сплатою страхувальником, ОСОБА_1 2-го страхового платежу у встановлені Договором строки, на момент настання події (05.02.2018р.) Договір не діяв, що виключає відповідальність Страховика по заявленому випадку.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «АХА Страхування» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду (страхове відшкодування), у розмірі 1 012 275,55 гривень.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2018 року.

В апеляційній скарзі ПрАТ «СК «АХА Страхування» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Крім того, від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених сторін у справі в судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 626 ЦК кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування -

це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

У статті 8 Закону України «Про страхування» зазначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як зазначено у частині 1 статті 26 Закону України «Про страхування» підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом.

У пункті 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про страхування» вказано, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, та у разі, зокрема, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. Договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика, протягом десяти робочих днів, з дня пред`явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом частини 1 статті 988 ЦК України, страховик зобов`язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки Land Rover Range Rover Sport, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2016 року випуску (т. 1, а. с. 58).

05 лютого 2018 року шляхом підпалу було пошкоджено повністю автомобіль марки BMW, що належить ОСОБА_2 . В ході горіння автомобіля марки BMW було пошкоджено передню частину та частково ліву сторону сусіднього автомобіля марки Land Rover Range Rover Sport, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження - 12018160470000426 (т. 1, а. с. 7-8).

Актом про пожежу від 05 лютого 2018 року, встановлено, що 05 лютого 2018 року о 17.20 в м. Одесі по вул. Івана та Юрія Лип, 11, виникла пожежа у відсіку двигуна легкового автомобілю, що належить ОСОБА_4 . Причина пожежі - запалювання з зовні невстановленою особою (т. 1, а. с. 215).

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та довідки ГУ НП в Одеській області, в провадженні Малиновського ВП в м. Одесі перебуває кримінальне провадження №12018160470000426 від 05 лютого 2018 року за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 194 України, в рамках якого, ОСОБА_2 перебуває у процесуальному статусі потерпілого. Особа, яка скоїла правопорушення, не встановлена (т. 1, а. с. 212 - 213).

02 листопада 2017 р. між ОСОБА_1 та ПрAT «CK «АХА Страхування» був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу «Все включено» № 366543 а7оа, яким застраховано належний позивачу автомобіль марки Land Rover Range Rover Sport, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2016 року випуску (т. 1, а. с. 10-23).

Відповідно до п. 4 договору були застраховані майнові інтереси позивача, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем марки Land Rover Range Rover Sport, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2016 року випуску (т. 1, а. с. 10). Розділом 9 договору передбачені страхові випадки, на підставі яких здійснюються страхові виплати: «Викрадення», «ДТП», «Збитки, внаслідок інших подій» (т. 1, а. с. 11).

Сума страхового платежу становить 75 562,50 грн. (п. 14 договору), який сплачується наступним чином: 1-й платіж, у сумі 18 890,64 грн., повинен був бути внесений, у строк до 03.11.2017р.; 2-й платіж, у сумі 18 890,62 грн., повинен був бути внесений, у строк до 02.02.2018р.; 3-й платіж у сумі 18 890,62 грн., повинен був бути внесений, у строк до 03.05.2018р.; 4-й платіж, у сумі 18 890,62 грн., повинен був бути внесений, у строк до 03.08.2018р. (п. 18 договору) ( т. 1, а. с. 123, 124).

Перший платіж за договором, у сумі 18 890,64 грн. був внесений позивачкою ОСОБА_1 на рахунок ПрAT «CK «АХА Страхування» у строк до 03 листопада 2017 року, що сторонами не заперечується.

Згідно п.п. 19.1., п.п. 19.2. п. 19 договору строк дії договору: дата початку дії договору: 04 листопада 2017 року; дата закінчення дії договору - 03 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 124).

Відповідно до п. 24 договору страховий випадок - виникнення пошкоджень ТЗ чи втрата ТЗ внаслідок однієї події, зазначеної у п. 25.2 договору.

Згідно п.п. 25.1. п. 25 договору, страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 25.2 договору. (т. 1, а. с. 124).

Відповідно до п.п. 25.2.3. п. 25 договору, до страхових ризиків відносяться: збитки, внаслідок інших подій, зокрема, пошкодження або знищення (повна загибель) ТЗ , його окремих складових частин, внаслідок протиправних дій третіх осіб, передбачених Кримінальним кодексом України (т. 1, а. с. 124 -125 ).

Згідно п.п. 26.1.3. п. 26 договору, страховик зобов`язаний, при настанні страхового випадку, здійснити виплату страхового відшкодування, в порядку та в строк, згідно з розділом 29 договору. (т. 1, а. с. 125).

Відповідно до п. п. 29.12. п. 29 договору, при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку, розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. В окремим випадках, розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи (т. 1, а. с. 127).

09 лютого 2018 року позивач звернулася до ПрAT «CK «АХА Страхування» із заявою та відповідним повідомленням про настання страхової події та надала всі необхідні за умовами договору страхування документи. Копію повідомлення позивача до страховика про настання страхової події надало суду ПрAT «CK «АХА Страхування» (т. 1, а. с. 131-132).

Листом від 15 лютого 2018 року ПрAT «CK «АХА Страхування» повідомило позивача про відсутність правових підстав для визнання заявленого випадку страховим та здійснення виплати страхового відшкодування щодо заявленого випадку у зв`язку з тим, що згідно п. 26.2. договору страхувальник обов`язаний: своєчасно і в повному розмірі вносити страхові платежі, згідно п. 18 договору страховий платіж у розмірі 75 562,50 грн. сплачується наступним чином: 1-й платіж, у сумі 18 890,64 грн. - у строк до 03.11.2017р.; 2-й платіж у сумі 18 890,62 грн. - у строк до 02.02.2018р., але згідно бази даних страховика, 2-й платіж у сумі 18 890,62 грн. ОСОБА_1 було здійснено 05 лютого 2018 року (т. 1, а. с. 28).

У розділі 30 договору зазначено наступне «Випадки, що не є страховими. Збитки, що не відшкодовуються страховиком. Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування» (т. 1, а. с. 127-128 ), серед підстав, визначених цим розділом, відсутні посилання для відмови у виплаті страхування через несплату чергового платежу за договором.

Відповідно до п. п. 31.1.2. договору, у випадку ненадходження або надходження не в повному обсязі на розрахунковий рахунок чи до каси страховика чергової та кожної наступної частини страхового платежу в сумі відповідно до п. 18.2 договору та в строк, вказаний в п. 18.3 договору, відповідальність страховика за договором припиняється з 00-00 годин дня, наступного за днем, зазначеним в цьому договорі, як дата граничного строку спати відповідної чергової частини страхового платежу (т. 1, а. с. 129).

02 березня 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулась із заявою про проведення авто-товарознавчого дослідження з метою визначення вартості відновлювального ремонту, належного їй автомобіля марки Land Rover Range Rover Sport, держаний номерний знак НОМЕР_2 , який було пошкоджено до судового експерта Міністерства юстиції України ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 30).

Судовий експерт Федотов Ф.В. повідомив ПрAT «CK «АХА Страхування» листом про місце, час і дату проведення експертизи вказаного автомобіля (т. 1, а. с. 59).

07 березня 2018 року, судовий експерт Федотов Ф.В. склав Акт огляду транспортного засобу - автомобіля марки Land Rover Range Rover Sport, держаний номерний знак НОМЕР_2 , у якому зазначив загальний стан автомобілю на час його пошкодження (т. 1, а. с. 56-57).

Висновком експерта №6176 щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобілю марки Land Rover Range Rover Sport», державний номерний знак НОМЕР_4 , складеним судовий експертом ОСОБА_5 з фото таблицею та ремонтною калькуляцією встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля складає - 1 023 900,55 грн. ( т. 1, а. с. 30-55).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, виходячи з фактичних обставин справи, після настання страхового випадку 5 лютого 2018 року та визначення розміру страхового відшкодування, сам факт несплати з 02.02.2018р. по 05.02.2018р. позивачем 2-го платежу, у сумі 18 890,62 грн., не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування та не передбачає автоматичного припинення дії договору, термін дії якого визначений договором до 03 листопада 2018 року. Отже, подія загоряння автомобіля, внаслідок підпалу, у даному випадку трапилась в період дії договору страхування. Факт настання події, дотримання вимог закону щодо його повідомлення, розмір визначеної шкоди страховою компанією не оскаржуються.

Тому у страховика виник обов`язок сплати страхового відшкодування за страховим випадком, з урахуванням суми франшизи, яка передбачена п.п. 10.3. договору добровільного страхування наземного транспорту від 02.11.2017р., згідно до якої, франшиза застосовується по страховому випадку: збитки, внаслідок інших подій: 0,50% від страхової суми, встановленої на період дії договору. З урахуванням страхової суми, визначеної п. 11. договору добровільного страхування наземного транспорту від 02.11.2017р., в розмірі - 2 325 000 грн., сума франшизи складає: 11 625грн..

Відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у визнанні пожежі автомобіля страховим випадком і виплаті страхового відшкодування за укладеним договором страхування, а тому зі страховика на користь страхувальника підлягає стягненню страхове відшкодування, що відповідає розміру понесених прямих фактичних збитків, пов`язаних з вартістю відновлювального ремонту автомобіля, у розмірі 1 012 275,55 грн., розрахованих, відповідно до умов договору страхування, за вирахуванням франшизи.

Посилання адвоката Шишлова Олександра Євгеновича в інтересах ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки на момент настання випадку (17:20 05.02.2018р.) договір не діяв через припинення відповідальності страховика з 03 лютого 2018 року у зв`язку з несплатою страхувальником ОСОБА_1 в строки передбачені договором чергового страхового платежу, тому пожеже, внаслідок якої сталось пошкодження ТЗ, не вважається та не визнається страховим випадком згідно умов договору, не приймаються до уваги за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».

Аналізуючи зазначені норми процесуального права, Європейську конвенцію з прав людини та застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини справи та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що у даному випадку формальне порушення строку сплати страхувальником чергового страхового платежу не може служити підставою для відмови страховиком у відшкодуванні страхового відшкодування, оскільки таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме позитивні наслідки відшкодування страхового відшкодування є більш важливими, чим формальне порушення строку сплату чергового страхового платежу.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Таке рішення суду першої інстанції буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме статті 6 (право на справедливий суд), статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту позивача від формальних дій страховика), статті 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), статті 1 Першого протоколу (захист власності та права мирно володіти своїм майном).

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 21 лютого 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

П.М.Черевко