П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 лютого 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Хустського районного суду від 13 грудня 2016 року (у складі судді Сідей Я.Я.) за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом у вересні 2015 р.

Після уточнення позовних вимог у вересні 2016 р. (т.1 а.с.123-127) просив визнати кредитний договір №146/08 від 23.06.2008 р., укладений між позивачем і відповідачем, недійсним.

На обґрунтування позовних вимог указав, що 23 червня 2008 р. між сторонами було укладено кредитний договір №146/08, відповідно до умов якого Банк надав позивачу кредит в сумі 45 000 доларів США. На забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами був укладений договір іпотеки № 148/08-01, предметом якого виступив будинок/квартира позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов кредитного договору відсоткова ставка була встановлена в розмірі 13,8% річних. Термін дії договору – до 22.06.2023 р.

Кредитний договір надавався для задоволення споживчих потреб позичальника.

Під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення останнім свідомого вибору схеми кредитування, а також указав у договорі занижені значення показників істотних умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту.

Факт приховання Банком важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами в договорі умовами до фактично встановлених із метою отримання прихованого прибутку і є введення в оману позивача. Банк при відсутності у позичальника індивідуальної ліцензії не мав права надавати позичальнику валютний кредит для споживчих цілей.

Рішенням Хустського районного суду від 13 грудня 2016 р. позов задоволено: визнано недійсним кредитний договір №146/08 від 23 червня 2008 р., укладений між ВАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» і ОСОБА_1

ПАТ АТ «Укргазбанк» просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та не правильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-позивач не навів жодних доказів того, що Банк умисно ввів в оману позивача та схилив останнього до підписання кредитного договору а також не спростував того факту, що волевиявлення позичальника в момент укладення угоди було вільним;

-також позивачем не було доведено, що умови укладеного кредитного договору буди несправедливими і що мав місце істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника в момент укладення спірного договору;

-висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи не доводять наявності несправедливих умов і наявності істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду споживача, які б слугували підставою для визнання кредитного договору недійсним;

-у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення – скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, із таких мотивів.

Суд виходив із того, що умови кредитного договору є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками через їх невідповідність обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що 23 червня 2008 р. між сторонами було укладено споживчий кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в сумі 45 000 доларів США (т.1 а.с.12-15).

Перед укладенням кредитного договору позичальником було підписано заяву позичальника-фізичної особи на отримання кредиту (т.1 а.с.30)., умови кредитування по програмі «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості (т.1 а.с.31-33).

Висновком судового експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 24 червня 2016 року № 1795 (т.1 а.с.93-114) встановлено, що оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) під час укладення кредитного договору від 23 червня 2008 р. виконано з недотриманням «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: - відсутні додатки на момент укладення кредитного договору, які містять розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту; - додаток № 1 до кредитного договору від 08 лютого 2008 року № 17/08 є невід`ємною частиною кредитного договору, але його реквізити не узгоджуються із реквізитами договору, укладеного 23 червня 2008 року за № 146/08; термін кредитування, наведений у графіку платежів, складає 168 місяців, що не узгоджується з фактичним терміном – 180 місяців, крім того, у пункті 7.4 договору вказаний інший термін дії договору – по 23 червня 2014 року (192 місяці); сума щомісячних платежів за кредитом, зазначена в додатку, арифметично не узгоджується з підсумком відповідної колонки – 45 000,00 доларів США (250 х 168 = 42000,00 доларів США); при розрахунку процентів у графіку платежів Додатку № 1 застосовано метод нарахування «30/360» (умовно 30 днів у місяці/360 днів у році), що не узгоджується з методом, визначеним договором – «факт/факт» (згідно з пунктом 3.1.6 договору – фактична кількість днів у місяці та році); - відповідно до пункту 1.1 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 13,80 %, у межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору не визначені, при цьому в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 16,83 %; - у межах наявних матеріалів встановлене абсолютне значення подорожчання кредиту, який на момент укладання кредитного договору складає 52 872,89 доларів США; - у межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу Національного банку України по відношенню гривні до долара США, за період з 23 червня 2008 року по 03 березня 2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 03 березня 2016 року, реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 40,11 %, при цьому абсолютне подорожчання за кредитним договором становить 674 326,57 грн.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

За приписами ст.ст.626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладання спірних договорів) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладання спірних договорів), яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладання кредитного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2007 року № 168, встановлюють надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому.

Одночасне застосування положень статей 229, 230 ЦПК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки та обману), а також статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як підстав для визнання недійсним договору, є неправильним, оскільки вони є взаємовиключними, проте, ухвалюючи рішення суду вирішують справу на підставі заявлених позивачем позовних вимог та у разі необхідності повинні їх уточнити.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, тобто дії банку, які передують укладенню договору.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги у зв`язку з невідповідністю умов кредитного договору положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

При цьому, задовольняючи позов, суд виходив із доведених позивачем обставин лише на підставі висновку експерта, однак, ухвалюючи рішення суд не встановив, які саме пункти кредитного договору є несправедливими та в чому виражена ця несправедливість по відношенню до споживача фінансових послуг, не зазначив у рішенні, на підставі яких ознак, указаних у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кваліфікував умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

Крім того, суд не надав оцінки діям позичальника, оскільки він підписавкредитний договір, погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором, певний період часу виконував умови договору. Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів. Позивач не звертався із заявою до Банку про внесення змін до умов договору, які він вважав несправедливими та такими, що призводять до погіршення його майнового стану та завдають йому збитки, факт отримання кредитних коштів та користування ними з 2008 року позивачем не оспорюється.

Підпис позивача під кредитним договором свідчить про те, що позичальник як споживач фінансових послуг був належним чином проінформований про всі детальні умови кредитного договору та його сукупну вартість із указівкою усіх обов`язкових умов, а отже Банком під час укладення із позивачем кредитного договору були дотримані всі норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, позичальником було підписано умови кредитування по програмі «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості) де в повній мірі було розписано всі детальні умови кредитного договору, який згодом було укладено між сторонами.

Матеріалами справи достовірно встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про кредитні умови, нарахування відсотків, нарахування і сплату пені, тобто одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Крім того здійснював погашення по кредитним зобов`язанням і не заперечує факту підписання кредитного договору кредитного договору.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції належить скасувати як суперечне положенням ст. 263 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Судові витрати в сумі 535,92 грн. (т.№1, а.с.173) відповідно до положень ст. 141 ЦПК України необхідно покласти на ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 203, 215, 229, 230, 526, 626-628, 1054 ЦК України, ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів`ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.

2. Рішення Хустського районного суду від 13 грудня 2016 року скасувати.

3. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 535 (п`ятсот тридцять п`ять) 92 грн. у відшкодування судового збору.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

6. Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 р.

Судді :