ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2457/19

19 лютого 2020 року

м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Куриляк М.Г.

представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Смаль Г.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2019 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 28.05.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася із заявою про призначення пенсії по віку 24.05.2019.

Рішенням Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.05.2019 №9 відмовлено в призначенні позивачці пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 26 років. Загальний стаж позивачки становить 24 роки 4 місяці 28 днів, оскільки періоди трудової діяльності в колгоспі за 1975, 1976, 1997, 1978, 1979, 1995-1996 роки враховано згідно фактично вироблених трудоднів, а не в повному обсязі, що порушує її право на соціальний захист та стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 26.11.2019.

15.11.2019 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.

26.11.2019 розгляд справи відкладено до 26.12.2019.

19.12.2019 представником позивача через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком №9 від 24 травня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 28.05.2019.

26.12.2019 в судовому засіданні розгляд справи відкладено на 29.01.2020.

03.01.2020 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог.

29.01.2020 в судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву і відзиві на позовну заяву про збільшення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні.

У зв`язку з витребуванням пенсійної справи оголошено перерву до 20.02.2020.

19.02.2020 від представника позивача адвоката Горського О.І. через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява про розгляд даної адміністративної справи за відсутності сторони позивача. Одночасно звертає увагу суду про порушення відповідачем права позивачки шляхом неправильного підрахунку стажу роботи за 1975,1976 і 1977 роки із врахуванням вимог ст. ст. 51, 193 КЗпП УРСР та вимог чинних на той час п.4 постанови Ради НК СРСР і Центрального комітету ВКП (б) від 13.04.1942 №508 "Про підвищення для колгоспників обов`язкового мінімуму трудоднів". Тому за обставин правильного розрахунку стажу роботи позивачки із врахуванням записів у її трудовій книжці страховий стаж становить більше 26 років, що дає право на призначення і отримання пенсії за віком.

В судовому засіданні 19.02.2020 заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши матеріали пенсійної справи позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах адміністративної справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд прийшов до таких висновків.

24.05.2019 представник позивача звернулась до Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши документи, які зазначені в розписці - повідомленні.

24.05.2019 Бережанським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за №9.

Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком мотивоване тим, що при зверненні у травні 2019 року до Бережанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону №1058-ІV позивачкою було подано такі документи:

- трудова книжка колгоспника № НОМЕР_1 , видана 29.06.1978;

- довідка про колгоспний стаж № 188 від 18.04.2019;

- копії свідоцтв про народження дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- витяг з ДРАЦС громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Відповідно до даних документів, загальний стаж роботи склав 24 роки 4 місяці 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком згідно пункту 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-XII), Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058- IV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно абзацу 2 пункту 1 статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку 60 років право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Враховуючи вище зазначене, підставою для призначення пенсії за віком позивачці необхідно мати наявність двох умов: наявність віку та страхового стажу роботи.

Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто для призначення пенсії їй на момент звернення для призначення пенсії за віком після досягнення 59 років необхідно мати страхового стажу не менше 26 років.

Згідно поданих документів Бережанським об`єднаним управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до страхового стажу позивачки було зараховано такі періоди:

- з червня 1975 по 25.02.2000 - робота в колгоспі "Дружба", с/с "Відродження" згідно довідки від 18.04.2019 №188 на підставі книг обліку трудового стажу і заробітної плати колгоспників, консервного заводу, і теплиць, книг обліку праці і розрахунків із членами с/с "Відродження" за 1994, 1998-2000 роки, виданої Потуторською сільською радою (документи колгоспу "Дружба", с/с "Відродження" знаходяться на зберіганні в Потуторській сільській раді), а саме:

- з 15.06.1975 по 31.12.1975 -65 л/д;

- з 01.01.1976 по 31.12.1976 - 59 л/д;

- з 01.01.1977 по 3І.12.1977 - 91 л/д;

- з 01.01.1978 поЗІ.12.1978 - 1 рік;

- з 01.01.1979 по 31.12.1979 - 293 л/д;

- з 01.01.1980 по 31.12.1983 - 4 роки;

- з 01.01.1984 по 04.09.1984 - 8 місяців 4 дні (207 л/д);

- з 01.01.1985 по 12.04.1985 - 3 місяців 12 днів (88 л/д);

- з 01.01.1986 по 08.10.1986 - 9 місяців 8 днів (237 л/д);

- з 01.01.1987 по 31.12.1994 - 8 років;

- з 01.01.1995 по 31.12.1995 - 287 л/д;

- з 01.01.1996 по 31.12.1996 - 262 л/д;

- з 01.01.1997 по 31.12.1998 - 2 роки;

- з 01.01.1999 по 31.12.1999 - 297 л/д;

- з 01.01.2000 по 25.02.2000 - 1 місяць 25 днів;

- з 10.03.2000 по 31.12.2001 - 1 рік 9 місяців 22 дні - робота на ТзОВ "Відродження";

- з 05.09.1984 по 31.12.1984 - 3 місяці 27 днів - догляд за дитиною до досягнення трирічного віку;

- з 13.04.1985 по 31.12.1985 - 8 місяців 19 днів - догляд за дитиною до досягнення трирічного віку;

- з 09.10.1986 по 31.12.1986 - 2 місяці 23 днів - догляд за дитиною до досягнення трирічного віку.

При цьому взято до уваги, що трудова книжка колгоспника позивачки належним чином не оформлена, оскільки періоди роботи у колгоспі Дружба та с/с "Відродження" не підтверджені - у графі "На основі чого внесено запис (документ, його дата і номер)" відсутні відомості, також кількість печаток не співпадає з кількістю записів, а деякі із записів посвідчені печаткою с/с "Відродження" за період роботи в колгоспі "Дружба".

Суд зазначає, що будь-які сумніви та суперечності щодо вказаного мали б усунути відповідні довідки, тому що у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

У поданій до відповідача довідці від 18.04.2019 №188 на підставі книг обліку трудового стажу і заробітної плати колгоспників, консервного заводу, і теплиць, книг обліку праці і розрахунків із членами с/с "Відродження" за 1994, 1998-2000 роки, виданої Потуторською сільською радою Бережанського району Тернопільської області за період роботи 1975,1976,1977 роки в колгоспі "Дружба" є встановлений мінімум, який позивачкою не був відпрацьований, а в період роботи з 1979 по 2000 роки відсутні відомості про встановлений мінімум.

Згідно довідки від 21.05.2019 №300, виданою Потуторською сільською радою Бережанського району Тернопільської області колгосп "Дружба" реорганізовано в селянську спілку "Відродження"16.03.1993, а селянську спілку "Відродження" в ТОВ "Відродження" 10.03.2000.

Зі змісту архівної довідки від 01.04.2019 №129/03-02, виданої архівним відділом Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області у документах архівного фонду колгосп "Дружба" Бережанського району Тернопільської області рішень про зарахування в трудовий стаж позивачки 1975,1976,1977,1978 років не виявлено.

Також протоколів по колгоспу "Дружба" та с/с "Відродження", ТОВ "Відродження" за 1975-1978 роки на зберігання до Потуторської сільської ради Бережанського району Тернопільської області не надходили, що підтверджується довідкою від 21.05.2019 №302.

Вказані довідки подані до адміністративного позову, але відсутні в матеріалах пенсійної справи.

Також до матеріалів адміністративної справи долучено довідку Потуторського НВК "ЗНЗ І-ІІІ ступенів - ДНЗ" Бережанської районної ради Тернопільської області від 21.05.2019 №31 про те, що ОСОБА_2 (дівоче прізвище позивачки) ІНФОРМАЦІЯ_5 , дійсно навчалася у Потуторській середній школі з 01.09.1970 по 26.06.1977, яка відсутня в матеріалах пенсійної справи, та дає підставу для розгляду питання зарахування стажу роботи в період 1975-1977 років із врахуванням положень ст.ст.51,193 КЗпП УРСР та вимог чинних на той час п.4 постанови Ради НК СРСР і Центрального комітету ВКП (б) від 13.04.1942 №508 "Про підвищення для колгоспників обов`язкового мінімуму трудоднів".

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, зокрема, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі членства в колгоспах, незалежно від характеру, тривалості роботи і перерв. При цьому, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому разі, якщо не встановлювався мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Відповідно до пункту 1 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника.

Відповідно до пункту 2 Основних положень трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

У трудовій книжці колгоспника позивачки зазначено про кількість відроблених людиноднів за рік в господарстві, тобто кількість відроблених трудоднів (або людиноднів), а також встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік та вказано, що ОСОБА_1 відпрацювала:

- за 1975 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 65, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 160,

- за 1976 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 59, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 140,

- за 1977 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 91, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1978 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 76,5, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1979 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 293, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1980 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 307, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1981 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 307, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1982 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 308, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1983 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 306, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1984 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 207, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1985 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 88, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 120,

- за 1986 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 237, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1987 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 307, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 160,

- за 1988 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 306, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1989 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 305, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1990 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 310, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1991 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 313, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1992 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 306, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1993 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 320, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1994 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 311, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1995 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 287, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180,

- за 1996 рік - кількість відроблених людиноднів за рік - 262, при встановленому мінімумі трудоднів (або людиноднів) за рік 180.

Згідно пункту 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

При цьому при розрахунку стажу роботи позивачки відповідачем враховано відсутність засвідчення у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою та взято до уваги довідку Потуторської сільської ради Бережанського району Тернопільської області від 18.04.2019 №188, виданої на підставі книги обліку трудового стажу і заробітної плати колгоспників, консервного заводу, і теплиць, книг обліку праці і розрахунків із членами с/с "Відродження" за 1994, 1998-2000 роки, в якій за період роботи 1975,1976,1977, роки в колгоспі "Дружба" є встановлений мінімум, який позивачкою не був відпрацьований, а в період роботи з 1979 по 2000 роки відсутні відомості про встановлений мінімум.

Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю в такому порядку: загальна кількість відпрацьованих людино-днів ділиться на 25,4.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано.

Суд зауважує, що у позивача наявна трудова книжка колгоспника, яка дає можливість встановити характер роботи позивача в колгоспі та безпосередню зайнятість позивача у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспі.

Наявність інших довідок на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Відтак, дії відповідача щодо не зарахування в повному обсязі стажу роботи в колгоспі позивача за наявними в трудовій книжці записами є такими, що тягнуть за собою несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів позивача.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За таких обставин, суд вважає за можливе здійснити розрахунок трудового стажу позивача за записами, що містяться в трудовій книжці колгоспника, враховуючи також те, що відповідачем не оспорюється праця позивача в колгоспі, а незарахування відповідачем до стажу роботи позивача всього періоду роботи в колгоспі з підстав того, що в трудовій книжці відсутні відомості у графі "На основі чого внесено запис (документ, його дата і номер)" є безпідставним, оскільки такий стаж роботи позивача підтверджений трудовою книжкою колгоспника.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту", у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 16.09.2015 по справі №21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.

Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком відповідач діяв необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію позивачу за віком.

Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Бережанського об`єднаного Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії №9 від 24.05.2019 і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.05.2019 на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірність відмови у зарахуванні спірного періоду до стажу роботу позивачки.

Як передбачено пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Таким чином, враховуючи повноваження суду, визначені наведеною нормою, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн., згідно квитанції №10 від 22.10.2019.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бережанського об`єднаного Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії №9 від 24.05.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.05.2019 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп., сплачений згідно квитанції №10 від 22.10.2019.

Реквізити учасників справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.