ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року

Справа № 160/9392/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Прудника С.В.

за участі секретаря судового засідання

Стогній К.В.,

за участі: позивача: представника позивача: представників відповідача:

не прибув Горєлової М.М. Литвин О.А., Романової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро позовну заяву ОСОБА_1 до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області, в якій просила суд:

- визнати протиправними дії Павлоградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Дніпропетровської області щодо відмови у визнанні нещасного випадку, який стався на ПАТ "Шахта імені А.Ф. Засядько'ІНФОРМАЦІЯ_2 у прийнятті актів про нещасний випадок форми Н-1 та форми Н-5 ; у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року;

- зобов`язати Павлоградське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Дніпропетровської області визнати факт нещасного випадку, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року; прийняти акт проведення спеціального розслідування аварії 1-ї категорії з груповим нещасним випадком форми Н-5 від 23.04.2015 року та акт № 47 про нещасний випадок форми Н-1 від 23.04.2015 року для призначення страхових виплат;

- призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року з дати настання права на страхові виплати.

В обґрунтування позову позивач зазначила про те, що останньою були надані всі необхідні документи для призначення страхових виплат, передбачені Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, в тому числі були надані оригінал акту форми Н-1 № 47 від 23.04.2015 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом та акт форми Н-5 про проведення спеціального розслідування, але відповідачем ці документи не були прийняті, оскільки були видані органами невизнаної Україною республіки. З такими діями відповідача позивач не згодна, оскільки аварія відбулась в переломний для України момент, коли українські рятівники не були допущені до рятувальної операції.

Відповідачем з урахуванням уточнень подано до суду відзив на позовну заяву, в якому Управління зазначає про те, що позивач надала акт Н-5 (мовою оригіналу) «Проведения специального расследования аварии І категории с групповым несчастным случаем, которая произошла 04.03.2015г. в 5 часов 25 минут» та акт Н-1 №47 від 23.04.2015 (мовою оригіналу) «О несчастном случае, связанном с производством», які складені на підприємстві, що розташовані на території, які тимчасово не підконтрольні органам державної влади України, затверджені органами і посадовими особами, які створені та обрані або призначені у порядку не передбаченому законодавством України та завірені печаткою невизнаної республіки. Також позивачем була надана до суду, копія довідки про заробіток № 201 від 07.04.2015, яка також засвідчена посадовими особами непідконтрольної території, що також не має юридичної сили. Відповідач стверджує, що, довідки, акти видані на тимчасово не підконтрольній території не можуть бути взяті до уваги, так як ставлять під сумнів дійсність таких документів і об`єктивність розслідування, а також легітимізує таку владу. Такі документи не мають юридичної сили в Україні. Відповідно до п. 26 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним страхуванням» робочі органи виконавчої дирекції фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування мають право перевіряти обґрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостях шляхом звіряння даних, зазначених у довідках, з відомостями про нараховану заробітну плату на підприємствах, в установах чи організаціях, але у зв`язку з тим, що ПАТ «Шахта ім. А. Ф. Засядько» знаходиться на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження неможливо. Отже, звертаючи увагу на вимоги позивача в п. 4 щодо призначення страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався на ПАТ «Шахта імені А. Ф. Засядько» 04.03.2015 року з дати настання права на страхові виплати, є неможливим у зв`язку з тим, що п. 5.2.5. Розділу 5 Порядку № 11 визначено, якщо справа про страхові виплати розглядається вперше по закінченні трьох років з дня смерті або з дати встановлення МСЕК причинного зв`язку смерті потерпілого з раніше отриманим ушкодженням здоров`я, страхові виплати призначаються з дня звернення за їх призначенням відповідно до чинних нормативно-правових актів. Таким чином, у зв`язку зі складною ситуацією на сході України, всі документи, які посвідчують факт, що повинно мати юридичне значення, та видані органами (комісіями) на непідконтрольній Україні території, не можуть мати юридичної сили в Україні оскільки між Україною та непідконтрольними територіями не встановлений документообіг. Документи з печатками непідконтрольної території не можуть бути використані державними органами України в тому числі Фондом соціального страхування України в особі Павлоградського відділення, оскільки видані органами та посвідчені особами, повноваження, яких не визнаються ані українським, ані міжнародним законодавством. Між тим, жодними нормативними актами України, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг не передбачено здійснення страхових виплат особам, які мають на це право по документам, що затверджені посадовими особами та органами, які обрані та створені в супереч Конституції та Законодавству України. Таким чином, довідки надані органами і організаціями, які відсутні в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, інформація, зазначена в них не несуть правової та юридичної сили. Відтак, Павлоградське відділення повністю дотримуючись норм та вимог законодавства України діяло у межах наданих йому повноважень та у встановлений Законом спосіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9392/19 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання 24.02.2020 року прибули представник позивача та представники відповідачів.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача та пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 віці 28 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть (Серія НОМЕР_1 ), яке видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області. Відповідно до означеного свідоцтва, місцем смерті ОСОБА_2 є місто Донецьк, Київський район, Донецька область.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , був прийнятий на ПАТ "Шахта імені А. Ф. Засядько" 01.12.2011 року учнем гірничого робітника підземного 1-го розряду з повним робочим днем під землею, згодом був переведений підземним гірничим робітником очисного вибою де і продовжував працювати до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2

Крім того, пільговою довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 16.03.2015 року № 71 о/к та № 72 о/к підтверджений пільговий характер праці ОСОБА_2 з 2011 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . До того ж, на пільгових довідках, та довідці про заробіток від 07.04.2015 року № 201 печатки, в яких значиться "Україна, Донецька область, м. Авдіївка ", що підтверджує факт роботи ОСОБА_2 на території України.

За фактом аварії 1-ї категорії з груповим нещасним випадком, яка відбулась 04.03.2015 року в 05 год. 25 хв. на ПАТ "Шахта імені А. Ф. Засядько" було проведено спеціальне розслідування та складений акт від 23.04.2015 року форми Н-5 та акт № 47 від 23.04.2015 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом загиблого ОСОБА_2 форми Н-1. Акти завірені печаткою невизнаної республіки.

В свою чергу, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який помер в зв`язку з нещасним випадком, який стався 04.03.2015 року на ПАТ "Шахта імені А. Ф. Засядько".

Позивач є внутрішньо переміщеною особою та перемістилась з тимчасово окупованої території України та проживає, відповідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 23.04.2015 року № 1216005607 за адресою: АДРЕСА_2 .

В зв`язку з тим, що на даний час позивач мешкає в м. Павлограді Дніпропетровської області, 14.06.2019 року остання звернулась до Павлоградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з заявою та відповідними документами для призначення страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався в ПАТ "Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року.

Однак, листом від 25.06.2019 року за № 24.2-05/2443 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до пункту 1 Рішення РНБО від 14.11.2014 року №875/2014 будь-які органи, їх посадові та службові особи, утворені за результатами так званих виборів 02.11.2014 року, які проводились в окремих районах Донецької та Луганської областей, є такими, що утворені, обрані, сформовані, призначені і діють всупереч Конституції та законам України. У зв`язку з цим, під час встановлення факту страхового випадку не можуть бути використані повідомлення, довідки, інші матеріали, які видані цими органами, посадовими чи службовими особами. Отже, у відділення Фонду не має підстав для призначення страхових виплат у зв`язку із тим, що нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (акт Н-1 від 23.04.20-15 року №47) стався на території непідконтрольній органам державної влади України.

Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини з приводу державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання унормовані приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999р. №1105-ХIV (далі за текстом - Закон №1105-ХIV).

У відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхові випадки: за соціальним страхуванням від нещасних випадків - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці; за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Згідно ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, а згідно з ч.7 цієї статті страхові виплати складаються зокрема із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров`я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, причину, час настання та групу інвалідності у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Надаючи оцінку доводам відповідача з приводу відсутності підстав для призначення ОСОБА_1 страхових виплат із посиланням на те, що нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (акт Н-1 від 23.04.20-15 року №47) стався на території непідконтрольній органам державної влади України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно ст. 133 Основного Закону систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.

Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, на думку суду, визнання, у виняткових випадках, актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

В іншому рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Враховуючи викладене суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття цих документів призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2018 по справі № 569/14531/16-а.

Посилання відповідача на те, що документи з печатками непідконтрольної території не можуть бути використані державними органами України в тому числі Фондом соціального страхування України в особі Павлоградського відділення, оскільки видані органами та посвідчені особами, повноваження, яких не визнаються ані українським, ані міжнародним законодавством, суд до уваги не приймає, оскільки відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови в прийняті акту Н-5 (мовою оригіналу) «Проведения специального расследования аварии І категории с групповым несчастным случаем, которая произошла 04.03.2015г. в 5 часов 25 минут» та акту Н-1 №47 від 23.04.2015 (мовою оригіналу) «О несчастном случае, связанном с производством» для розрахунку розміру щомісячних страхових виплат в разі смерті потерпілого.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду по справі № 175/4336/16-а від 28.08.2018 р. та по справі № 172/718/17 від 27.02.2018 р.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, доводи відповідача, щодо правомірності не прийняття наданих позивачем актів є необґрунтованими.

З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що вказана вище акти є належним доказами при розрахунку розміру щомісячних страхових виплат в разі смерті потерпілого.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Як зазначалось судом раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 23.04.2015 року № 1216005607 за адресою: АДРЕСА_2 .

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII).

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до вимог ст.173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-ХІV (далі - Закон України № 1105-ХІV).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 16 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку (ч. 5, 6 та 8 ст. 47 вказаного Закону).

Відповідно до ч.3 Розділ VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-XIV визначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", установлено, що:

1) особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів.

Матеріальне забезпечення виплачується застрахованим особам в установленому порядку через банки;

2) матеріальне забезпечення та соціальні послуги надаються за умови подання документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання, а у разі відсутності таких документів - на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі відсутності у зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення надається у мінімальному розмірі, встановленому правліннями фондів, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на його надання.

Абзацем1 п.1 Постанови Кабінету міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції", встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Правлінням Фонду соціального страхування України на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" прийнято постанову від 12.12.2018 № 27 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб" (далі - Порядок №27). Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Пунктом 1.1 Порядку №27, визначено, що цей Порядок поширюється на внутрішньо переміщених осіб, які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п.1.4 Порядку №27 призначення, продовження (відновлення) та припинення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад (далі - Комісії).

При цьому, п.2.1 Порядку №27 визначено, що страхові виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються робочим органом виконавчої дирекції Фонду або його відділенням за місцем фактичного проживання (перебування) за наявності документів, передбачених Порядком, та копії довідки про взяття на облік і рішення Комісії. Копії документів засвідчуються працівником управління (відділення) при пред`явленні оригіналів.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11 затверджено "Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат" (далі - Порядок №11), пунктом 1.1 якого визначено, що його дія поширюється на потерпілих від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання (далі - потерпілі) та осіб, які мають право на страхові виплати в разі втрати годувальника.

Так, відповідно до п. 1.3. Порядку №11 управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах (п.1.4 Порядку №11).

Між тим, як з`ясовано судом, у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень рішення у формі постанови не приймав, а відтак, відмови у призначенні та виплаті страхових виплат не вчиняв.

Так, листом від 25.06.2019 № 24.2-05/2443 відповідач по суті відмовляє позивачу у вирішенні питання про призначення страхових виплат, обґрунтовуючи відмову неможливістю врахування акту форми Н-1 від 23.04.2015 року № 47 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, який стався на території непідконтрольній органам державної влади України, проте відповідач не оформив відмову відповідно до вимог чинного законодавства - у вигляді постанови.

Відтак, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дії Павлоградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Дніпропетровської області щодо відмови у визнанні нещасного випадку, який стався на ПАТ "Шахта імені А.Ф. Засядько'' 04.03.2015 року; у прийнятті актів про нещасний випадок форми Н-1 та форми Н-5 ; у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. ОСОБА_3 " 04.03.2015 року; зобов`язання визнати факт нещасного випадку, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року; прийняти акт проведення спеціального розслідування аварії 1-ї категорії з груповим нещасним випадком форми Н-5 від 23.04.2015 року та акт № 47 про нещасний випадок форми Н-1 від 23.04.2015 року для призначення страхових виплат; призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхові виплати в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку з нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року з дати настання права на страхові виплати не підлягають до задоволення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що задовольняючи позов у спосіб, визначений ОСОБА_1 , суд фактично втрутиться у діяльність суб`єкта владних повноважень, що не припустимо згідно з чинним законодавством, а тому належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення страхових виплат та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд враховує, що обґрунтування адміністративного позову в його розширеному тлумаченні свідчить про порушення прав позивача щодо належного та своєчасного розгляду його заяви про відшкодування витрат на лікування із прийняття рішення по суті заяви.

У постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, враховуючи встановлення судом факту порушення прав позивача щодо неналежного розгляду його заяви щодо призначення страхових виплат, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та покласти на відповідача обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача від 14 червня 2019 року про призначення страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку із нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 24 лютого 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 25 лютого 2020 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку із нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року

Зобов`язати Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2019 року про призначення страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку із нещасним випадком, який стався на ПАТ ''Шахта імені А.Ф. Засядько" 04.03.2015 року та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 25 лютого 2020 року.

Суддя С. В. Прудник