ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

Головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

за участю учасників судового провадження:

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11

представника потерпілого ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12018260000000053 від 07.02.2018 року за апеляційнимискаргами потерпілої ОСОБА_10 ,захисника ОСОБА_7 ,захисника ОСОБА_8 ,обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2019 року відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, неодруженого, приватного підприємця, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскарженого судового рішення.

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Обрано ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши під варту із зали суду.

___________________________________________________________________________________

ЄУНСС: 720/751/18

Провадження №11-кп/822/38/20 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_13

Категорія: ст.286 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання тримання під вартою з 27 квітня 2018 року по 02 травня 2018 року

Стягнуто з ОСОБА_6 у дохід держави витрати за проведення судових експертиз на загальну суму 10918 грн.

Внесену заставу у сумі 140960 грн. повернуто ОСОБА_14 .

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 100000 гривень моральної шкоди.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи апелянта.

Потерпіла ОСОБА_10 у поданій апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненому кримінальному правопорушенні, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді семи років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Свої вимоги потерпіла обґрунтовує тим, що районний суд при призначенні обвинуваченому покарання недостатньою мірою взяв до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, не врахував її думку, як потерпілої, оскільки вона просила призначити більш суворе покарання, а саме у виді 7 років позбавлення волі.

Стверджує, що невизнання вини обвинуваченим у вчиненому, відсутність каяття, а також те, що ОСОБА_6 не намагався попросити вибачення чи будь-яким іншим чином виправити ситуацію, свідчить про небажання стати на шлях виправлення, а тому є всі підстави для призначення більш суворого покарання.

Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 у поданій апеляційній скарзі просить скасувати вирок і закрити кримінальне провадження у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Посилається на те, що вирок районного суду є незаконним та необґрунтованим.

Зокрема, посилається на те, що протокол огляду місця ДТП від 07.02.2018 року, протоколи слідчого експерименту, висновки судових експертиз та інші документи органів досудового розслідування складені зі значними процесуальними порушеннями та не можуть бути поставлені в основу обвинувачення, оскільки цими матеріалами чітко не встановлено місце зіткнення транспортних засобів у момент ДТП, однак суд першої інстанції не надав цьому належної оцінки та не задовольнив ряд обґрунтованих клопотань сторони захисту, що у свою чергу свідчить про неповноту судового розгляду.

Захисник стверджує про невідповідність висновків районного суду фактичним обставинам справи та просить повторно дослідити ряд письмових доказів, наданих прокурором та стороною захисту, допитати свідків, потерпілих, експертів та обвинувачених, а також скасувати ухвалу слідчого судді від 29.11.2018 року про відмову у задоволенні клопотання захисника про проведення слідчого експерименту, та визнати недопустимими доказами висновки судових експертиз №105-А від 05.03.2018 року, №112-А від 05.03.2018 року, №106-А від 06.03.2018 року, №113-А від 06.03.2018 року №111-А від 21.03.2018 року, №212-А від 18.04.2018 року через отримання їх внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок і закрити кримінальне провадження у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та заявляє аналогічні вимоги щодо визнання недопустимими доказів та клопотання щодо повторного дослідження письмових доказів, допиту свідків, потерпілих та обвинуваченого.

Захисник стверджує, що районний суд допустив неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого вирок підлягає скасуванню.

Обвинувачений ОСОБА_6 у поданій апеляційній скарзі також ставить питання про скасування вироку районного суду та закриття провадження у справі у зв`язку із недоведеністю його винуватості у вчиненому.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що при проведенні слідчого експерименту було допущено значну кількість процесуальних порушень, не встановлено місце зіткнення транспортних засобів у момент ДТП, а висновки судових експертиз є неточними та не можуть бути поставлені в основу обвинувачення, а тому його вина недоведена.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , 06 лютого 2018 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz 220», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Т-26-03 сполученням «Чернівці-Хотин-Недобоївці», в межах населеного пункту с. Рідківці, Новоселицького району, Чернівецької області, на швидкості більше 50 км/год., що перевищує допустиму в межах населеного пункту.

Проїжджаючи 15 км + 100 м. вказаної автодороги, водій ОСОБА_6 проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не вибравши безпечної швидкості руху, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а) 10.1, 12.1 та 12.4 «Правил дорожнього руху», здійснив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки ВАЗ 2106», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався назустріч в межах своєї смуги руху.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки «BA3-2106», ОСОБА_15 спричинено смерть, яка настала від гострої масивної внутрішньої кровотечі, що розвернулась внаслідок закритої тупої травми тулуба з розривом висхідного відділу аорти.

Водію автомобіля марки «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у переломів 6, 8, 10 ребер зліва, закритого поперечно-скалкового перелому лівої стегнової кістки на межі середньої та верхньої третини зі зміщенням відламків, розриву селезінки в середній третині з ушкодженням капсули та паренхіми, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя.

Вироком суду визнано доведеним, що своїмидіями ОСОБА_6 вчинив кримінальнеправопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_15 та заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_11 .

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_6 , його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали свої подані апеляційні скарги та заперечили проти апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 .

Потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та представник потерпілого ОСОБА_12 підтримали апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 та заперечили проти апеляційних скарг обвинуваченого та захисників.

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисників, долю вирішення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 залишив на розсуд апеляційного суду.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, заслухавши учасників судового засідання у судових дебатах, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла наступного.

Колегією суддіввстановлено, що ОСОБА_6 , 06 лютого 2018 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz 220», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Т-26-03 сполученням «Чернівці-Хотин-Недобоївці», в межах населеного пункту с. Рідківці, Новоселицького району, Чернівецької області, на швидкості більше 50 км/год., що перевищує допустиму в межах населеного пункту.

Проїжджаючи 15 км + 100 м. вказаної автодороги, водій ОСОБА_6 проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не вибравши безпечної швидкості руху, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а) 10.1, 12.1 та 12.4 «Правил дорожнього руху», здійснив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки ВАЗ 2106», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався назустріч в межах своєї смуги руху.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки «BA3-2106», ОСОБА_15 спричинено смерть, яка настала від гострої масивної внутрішньої кровотечі, що розвернулась внаслідок закритої тупої травми тулуба з розривом висхідного відділу аорти.

Водію автомобіля марки «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у переломів 6, 8, 10 ребер зліва, закритого поперечно-скалкового перелому лівої стегнової кістки на межі середньої та верхньої третини зі зміщенням відламків, розриву селезінки в середній третині з ушкодженням капсули та паренхіми, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.

Мотиви Суду.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог дотримався у повній мірі.

Винуватість ОСОБА_6 районний суд обґрунтував ретельно дослідженими у судовому засідання доказами та дійшов вірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи та клопотання, зазначені в апеляційних скаргах захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо необхідності повторного дослідження всіх письмових та речових доказів і повторного допиту свідків та експертів та у зв`язку із цим позбавлення обвинуваченого права на доступ до правосуддя.

Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Тобто, обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження судом першої інстанції, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні.

Колегією суддів встановлено та стороною захисту підтверджено, що судом першої інстанції були задоволені всі клопотання захисників про виклик та допит зазначених в апеляційній скарзі свідків та експертів. Вказаних осіб було приведено до присяги та попереджено про кримінальну відповідальність і детально допитано, у тому числі, і стороною захисту у судових засіданнях суду першої інстанції, їхні показання були безпосередньо отримані районним судом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 районним судом не викликалися, оскільки сторона захисту у судовому засіданні суду першої інстанції не наполягала на виклику та допиті свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що підтверджується матеріалами фіксування судового засідання. Проте, захисники безпідставно подали клопотання про виклик зазначених свідків в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Що стосується повторного дослідження письмових доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, то перелічені захисниками документи були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції за участю сторін, та їм надана відповідна правова оцінка у вироку.

Таким чином,незгода сторонизахисту зоцінкою заявленихв апеляційнійскарзі доказівне єпідставою дляїх повторногодослідження. Вказану правову позицію висловлює і Верховний Суд у своїй постанові від 22 січня 2020 року у справі №713/559/19.

Колегія суддів зауважує, що повторне заявлення стороною захисту у суді апеляційної інстанції аналогічного за змістом клопотання про дослідження усіх письмових та речових доказів, допиту свідків та експертів, розцінюється як дії, спрямовані на безпідставне затягування апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження з метою порушення розумних строків розгляду справи судом, що є неприпустимим та порушує основні засади кримінального провадження, передбачені п.7 ст.129 Конституції України та п.21 ст.7 КПК України.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення на підставі всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наступних доказів:

1)витяг з ЄРДР від 07.02.2018 року за номером кримінального провадження №12018260000000053 (т.1 а.п.1-2).

Доводи сторони захисту, наведені в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_6 «був визнаний винуватим та фактично набув статусу підозрюваного» ще до моменту внесення відомостей до ЄРДР на підставі рапорту поліцейського від 03 год. 16 хв. 07.02.2018 року, колегія суддів вважає юридично неспроможними, оскільки даний документ не розглядався судом як доказ винуватості ОСОБА_6 та у вироку суду йому у винуватість не ставився.

Більше того, згідно ч.1 ст.42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України.

До моменту вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 не мав та не міг мати такого статусу, а тому зазначений документ не може свідчити про вказану захисником обставину.

2)протокол огляду місця події від 07.02.2018 року (т.1 а.п.17-37);

Під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди в протоколі відображено місце дорожньо-транспортної пригоди, елементи дороги, стан та вид дорожнього покриття, умови освітлення, положення транспортних засобів на місці пригоди, локалізацію пошкоджень транспортних засобів, сліди осипу, розливу рідин та уламків транспортних засобів.

До протоколу долучена схема ДТП, складена слідчим, і підписана слідчим та понятими. Жодних зауважень до складеного протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього учасниками не заявлено. Всупереч доводам захисника, схема до протоколу ОМП підписана особою, яка її складала, а саме слідчим СУ ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_18 , який, згідно даного протоколу, брав безпосередню участь в огляді місця події, визначений начальником органу досудового розслідування слідчим у даному кримінальному провадженні(т.2 а.п.3), зазначений в ЄРДР як слідчий в даному кримінальному провадженні, вніс відомості за фактом вчинення ДТП до ЄРДР (т.2, а.п. 1-2).

Поняті ОСОБА_19 та ОСОБА_20 були допитані судом першої інстанції, попереджені про кримінальну відповідальність та будучи під присягою, надали суду показання, згідно яких вони брали участь під час огляду місця ДТП 07.02.2018 року від початку до кінця цієї процесуальної дії. Перед початком огляду їм були роз`яснені їх права, заміри поняті проводили особисто, зміст протоколу був їм озвучений працівниками поліції та повністю зрозумілий, жодних заперечень та зауважень не виникало, поняті підписували протокол на кожній сторінці особисто на місці огляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відмова районним судом у задоволенні клопотання сторони захисту про витребування інформації від оператора мобільного зв`язку щодо місцезнаходження понятих на момент огляду місця ДТП та про проведення судової почеркознавчої експертизи щодо підписів понятих у протоколі є обґрунтованою та не порушує право на захист, оскільки відсутні підстави для сумнівів у достовірності, взаємоузгодженості та послідовності показань ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , наданих суду першої інстанції.

Необґрунтованими є також посилання сторони захисту на те, що на схемі ДТП не зазначено всіх необхідних відомостей, оскільки вся інформація, виявлена слідчими на місці події, була внесена до протоколу ОМП та схеми ДТП, відображена на ілюстраціях, доданих до протоколу, у достовірності та своєчасності виготовлення яких у колегії суддів сумнівів немає, та засвідчена незаінтересованими особами (понятими).

3)висновку щодо результатів медичного огляду на стан сп`яніння водія ОСОБА_6 від 07.02.2018 року та висновку судово-токсикологічної експертизи від 12.02.2018 року №229 (т.1 а.п.44,47);

Щодо доводів, викладених у апеляційній скарзі сторони захисту про те, що біологічні зразки (кров), відібрані з порушенням закону та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного ти іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», то вони є також безпідставними.

Згідно вироку районного суду, факт перебування ОСОБА_6 під час ДТП у стані алкогольного сп`яніння підтверджується наявними у матеріалах кримінального провадження висновком щодо результатів медичного огляду та висновком токсикологічної експертизи.

Відповідно до вищевказаного висновку експерта, безпосередньо дослідженого судом першої інстанції, надані експерту біологічні зразки були належно збережені та опечатані, відсутні відомості щодо порушення цілісності упакування.

Більше того, показник рівня етанолу в крові ОСОБА_6 в 1,95‰, зазначений у висновку експерта, відповідає аналогічному показнику, вказаному у висновку лікаря Чернівецького обласного наркологічного диспансеру.

Той факт,що слідчийзабрав ізлікарні тасамостійно передавємність зкров`ю надослідження експерту,не єпідставою длявизнання висновкуексперта недопустимимдоказом. Дана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, у справі №601/1929/13-к (постанова ВС від 10 грудня 2019 року).

При цьому, всупереч доводам апелянтів, у слідчого не було необхідності відбирати зразки для проведення експертизи у порядку, передбаченому ст.245 КПК України, оскільки, відповідно до положень Розділу І п.8 вищевказаної Інструкції, у разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я, що й було виконано.

Більше того, обвинувачений ОСОБА_6 надав лікарю у присутності слідчого кров для дослідження добровільно, будь-яких відомостей щодо примусового відібрання біологічних зразків на дослідження або незгоди ОСОБА_6 з результатами, вказаними у висновку лікаря-нарколога, матеріали справи не містять.

Крім того, ні результати висновку лікаря-нарколога, ні результати висновку судово-токсикологічної експертизи після їх отримання ОСОБА_6 та його захисник, що здійснював захист на стадії досудового розслідування, не оскаржували та не заперечували.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок лікаря-нарколога №443 від 07.02.2018 року та висновок токсикологічної експертизи №229 від 12.02.2018 року є належними та допустимими доказами та свідчать про наявність у водія ОСОБА_6 стану алкогольного сп`яніння на момент ДТП, що спростовує доводи сторони захисту в цій частині.

4)висновки експертиз №105-А, №112-А (т.1 а.п.58-70), №113-А, №106-А (т.1 а.п.80-82, а.п.87-92), №111-А (т.1 а.п.98-109).

Доводи сторони захисту щодо незаконного проникнення експертом до автомобіля «Mercedes-Benz 220», номерний знак НОМЕР_1 колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки висновки автотехнічних експертиз №105-А та №112-А від 05.03.2018 року, №113-А та №106-А від 06.03.2018 року, трасологічної експертизи №111-А від 21.03.2018 року складені значно пізніше в часі після визнання постановою слідчого від 07.02.2018 року вказаних автомобілів речовими доказами, а саме після винесення слідчим суддею ухвали від 15.02.2018 року про надання тимчасового доступу до транспортних засобів із можливістю їхнього вилучення на період проведення досудового розслідування (т.1, а.п. 75).

Крім того, колегія суддів вважає, що огляд транспортного засобу експертом не є слідчою дією, проведення якої потребує дозволу слідчого судді, та не оформлюється жодними процесуальними документами (наприклад, протоколом огляду, обшуку тощо), а тому вказані висновки експертів не можуть бути визнані недопустимими доказами, як про те стверджують захисники у поданих апеляційних скаргах.

Клопотання про тимчасовий доступ до автомобілів «Mercedes-Benz 220», номерний знак НОМЕР_1 та «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 із можливістю їх вилучення на період досудового розслідування подане слідчим 08.02.2018 року, тобто на наступний день після їх тимчасового вилучення із місця ДТП, що спростовує доводи сторони захисту про те, що вказані транспортні засоби без будь-якої санкції були незаконно вилучені у обвинуваченого та потерпілого.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №111-А від 21.03.2018 року (т.2 а.п. 98-109), складеної експертом ОСОБА_21 , попередженим належним чином про кримінальну відповідальність за складення завідомо неправдивого висновку, зіткнення автомобіля «Mercedes-Benz 220», номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 відбулося на правій смузі руху в напрямку м.Хотин, а саме на смузі руху автомобіля «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 .

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції судовий експерт ОСОБА_21 підтвердив та роз`яснив складений ним висновок та викладені у ньому методи дослідження та заключення.

Що стосуєтьсямісця оглядуавтомобіля «BA3-2106», номерний знак НОМЕР_2 , то колегія суддів визнає безпідставними доводи сторони захисту, та погоджується із показаннями експерта, наданими суду першої інстанції, згідно з якими місце перебування транспортного засобу та проведення експертизи не впливає на його висновок.

Крім того, твердження сторони захисту про порушення експертом ОСОБА_21 порядку використання методик та теоретичних розробок при проведенні експертизи, а також неповноти наданої інформації, що призвело до недостовірності висновку, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки експерт несе персональну відповідальність за свій висновок, у тому числі, кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. За умови неповноти наданої інформації, експерт, у порядку ст.69 КПК України, міг звернутися до слідчого за додатковими необхідними відомостями, або повідомити про неможливість проведення експертного дослідження за наявними даними, чого зроблено не було, що свідчить про достатній обсяг інформації, наданий слідчим для експертного дослідження.

Колегія суддів зазначає, що у вказаних висновках також повністю описано технічний стан, вигляд та локалізацію ушкоджень автомобіля «ВАЗ-2106», який був втрачений із незалежних від суду причин, про що вказує і сторона захисту в апеляційних скаргах, однак, даних, наданих експерту для дослідження, було достатньо для складання повного та належного висновку щодо вказаного автомобіля.

5)висновок експертизи №154/19-29 від 06.09.2019 року (т.2 а.п.229-236).

Згідно вказаного висновку, враховуючи зафіксовану слідову інформацію у протоколі огляду місця ДТП від 07.02.2017 року та додатків до неї, виявлено під час огляду місця події зіткнення автомобілів «Mercedes-Benz 220» номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля «BA3-2106» номерний знак НОМЕР_2 відбулося на смузі руху в напрямку с.Клішківці. Тобто,за допомогоюданого висновкуексперта судпершої інстанціївстановив місцезіткнення автомобілівв данійдорожньо-транспортнійпригоді насмузі рухуавтомобіля «BA3-2106»д.н.з. НОМЕР_2 підкеруванням потерпілого ОСОБА_11 . Це дало змогу суду першої інстанції також встановити ту обставину, що автомобіль «Mercedes-Benz 220» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням обвинуваченого ОСОБА_6 , порушивши ПДР України, виїхав на зустрічну смугу руху.

Вміст електронного носія, наданого експерту, всупереч доводам сторони захисту, цілковито відповідає вмісту електронного носія, дослідженого у судовому засіданні суду першої інстанції, що було підтверджено районним судом при безпосередньому порівнянні вмісту вказаних носіїв під час судового засідання.

Районний суд визнав даний висновок експертизи належним та допустимим доказом, з чим також і погоджується колегія суддів при перевірці доводів сторони захисту в апеляційному порядку.

При цьому, твердження сторони захисту щодо збирання експертом за власною ініціативою даних щодо автомобіля «ВАЗ-2106» колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки інформація щодо зовнішнього вигляду та габаритів вказаного автомобіля є ілюстративною та довідковою, загальною для автомобілів такого класу, вона могла міститися як у методичних матеріалах, так і на електронних ресурсах. Експерт власноруч не проводив заміри автомобіля та не збирав інші докази, а тому така інформація є допустимою при проведенні експертизи.

6)висновок експертизи №271-Н від 23 березня 2018 року, яким встановлено тяжкість тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_11 внаслідок ДТП.

Твердження сторони захисту про порушення слідчим порядку отримання історії хвороби потерпілого ОСОБА_11 , сумнівність наданої експерту медичної документації і як наслідок недопустимість доказу висновку судово-медичної експертизи №271-мд від 30.03.2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.242 КПК України, призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

В залежності від конкретних обставин слідчий вирішує, чи самому витребувати певні документи, чи звертатись до слідчого судді з клопотанням про надання доступу до речей та документів.

З огляду на вказані положення закону, той факт, що медична карта потерпілого лікувальною установою була видана без ухвали слідчого судді про доступ до документів з правом їх вилучення, не може бути підставою вважати, що цей документ є недопустимим доказом.

Інформація, яка міститься в медичній карті потерпілого, стосується виключно його особи, при цьому від потерпілого не надходило ніяких заяв чи скарг про порушення його прав та свобод при отриманні слідчим вказаної документації та надання її експерту.

Крім того, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не свідчить про сумнівність їх походження та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку.

Сторона захисту не клопотала про надання доступу до медичних документів потерпілого, а тому вищевказані доводи щодо їх відсутності в матеріалах справи колегія суддів визнає також безпідставними.

7)висновок експерта №79 щодо встановлення причини смерті ОСОБА_15 .

Сторона захисту у судовому засіданні апеляційного суду посилалася на незаконні дії судмедексперта при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_15 та недопустимість як доказу висновку експерта №79, проведеного на підставі постанови слідчого від 08.02.2018 року.

Відповідно до постанови слідчого СУ ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_18 від 08.02.3018 року, у кримінальному провадженні №12018260000000053 від 07.02.2018 року, призначено судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_15 .

Згідно висновку експерта № 79, безпосередньо дослідженого судом першої інстанції (т.1 а.п.39-41), судово-медична експертиза проведена на підставі вищевказаної постанови від 08 лютого 2018 року та закінчена 26 лютого 2018 року, тобто об`єктивно після внесення відомостей до ЄРДР та винесення постанови слідчим.

При цьому колегія суддів допускає ймовірність проведення саме розтину трупа 07.02.2018 року, оскільки, відповідно до ст.72 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» №2802-XII від 19.11.92 року (зі змінами), патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Разом з тим, зважаючи на те, що експерт у своєму висновку посилається конкретно на постанову слідчого про призначення судово-медичної експертизи від 08.02.2018 року, винесену після внесення відомостей до ЄРДР, вказаний висновок, на переконання апеляційного суду, є належним та допустимим доказом.

8)висновок автотехнічної експертизи від 18.04.2018 року №212-А, якою встановлено, що водій ОСОБА_6 не виконав вимоги п.10.1 ПДР, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням ДТП (т.1 а.п.74-77).

У своїй апеляційній скарзі захисники також просять визнати недопустимим доказом висновок судової автотехнічної експертизи №212-А від 18.04.2018 року, при цьому не наводячи жодних обґрунтувань його недопустимості внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

9)протокол проведення слідчого експерименту від 04 квітня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_11 (т.2 а.п.48-56).

Апеляційні доводи захисників та обвинуваченого щодо недопустимості вказаного доказу спростовуються показаннями свідка ОСОБА_22 , який був статистом під час слідчого експерименту, та свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які були понятими.

Свідок ОСОБА_22 районному суду пояснив, що був статистом та керував транспортним засобом «Mercedes-Benz», біля нього на пасажирському сидінні під час проведення слідчого експерименту перебував ОСОБА_6 , який залучив також свого адвоката ОСОБА_25 . Свідок пояснив, що рухався так, як вказував ОСОБА_6 , при чому зауважень щодо вказівок слідчого в учасників слідчого експерименту не було.

Свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_24 під час допиту судом першої інстанції, під присягою, попереджені про кримінальну відповідальність, вказали, що під час проведення зазначеного, а також двох інших слідчих експериментів, жодних зауважень чи заперечень від водіїв обох транспортних засобів-учасників ДТП не надходило.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вказаний доказ є належним та допустимим, а отже, обґрунтовано поставлений районним судом в основу обвинувачення ОСОБА_6 .

При цьому, заперечення сторони захисту на ухвалу районного суду про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_6 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, виходячи із змісту цієї слідчої дії та з урахуванням того, що таке клопотання стороною захисту на стадії досудового розслідування не заявлялося, суд вмотивовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання і дійшов вірного висновку, що результати наявного в матеріалах справи слідчого експерименту можуть бути перевірені шляхом детального аналізу всіх інших наданих доказів, що відповідає положенням ст.333 КПК України.

10)інформація про телефонні дзвінки з мобільного номеру ОСОБА_6 , згідно якої встановлено, що безпосередньо до моменту ДТП обвинувачений розмовляв по мобільному телефону.

Крім наведеного вище, винуватість ОСОБА_6 доведена показаннями потерпілих та свідків, безпосередньо допитаних районним судом, у тому числі, за участю сторони захисту:

Потерпілий ОСОБА_11 , надав показання в суді першої та апеляційної інстанцій, що 06 лютого 2018 року ввечері був водієм транспортного засобу «ВАЗ-2106» д.н.з. НОМЕР_2 та їхав з м.Чернівців до с.Топорівці Новоселицького району. В салоні автомобіля на передньому пасажирському сидінні перебував його брат ОСОБА_11 , на задньому правому сидінні ОСОБА_26 , позаду водія ОСОБА_15 . Проїхавши с.Рідківці, на повороті він побачив як назустріч з повороту виїхав на великій швидкості автомобіль з яскравим світлом фар, рухаючись по їхній смузі. ОСОБА_11 намагався повернути кермо вправо та виїхати на узбіччя, однак не встиг уникнути зіткнення.

Потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 надали показання, згідно яких вони є батьками загиблого ОСОБА_15 , який 06 лютого 2018 року повертався з м.Чернівців з друзями, та по дорозі з їх автомобілем допустив зіткнення автомобіль під керівництвом ОСОБА_6 . Вважають, що ОСОБА_6 винуватий у скоєнні ДТП, оскільки керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, їхав на великій швидкості, під час руху розмовляв по телефону. Потерпіла ОСОБА_10 просила як районний так і апеляційний суд призначити обвинуваченому покарання у виді 7 років позбавлення волі, оскільки ОСОБА_6 не визнав вину у вчиненому, не розкаявся у скоєному кримінальному правопорушенні, особисто не намагався відшкодувати заподіяну шкоду, а загибель їхнього єдиного сина зруйнувала нормальний уклад життя їхньої родини.

Свідок ОСОБА_11 надаврайонному судупоказання,згідно яких06лютого 2018року близько22год.50хв.був пасажиромна передньомупасажирському сидінніавтомобіля «ВАЗ2106»д.н.з. НОМЕР_2 підкеруванням йогобрата потерпілого ОСОБА_11 ,що рухавсяу межахсвоєї смугируху.За с.Рідківціу напрямкус.Топорівціперед поворотомна їхсмугу назустрічвиїхав автомобіль з увімкненим дальнім світлом фар. Водій ОСОБА_11 повернув кермо вправо, з`їхав правими колесами на узбіччя, однак не зміг уникнути зіткнення через те, що зустрічний автомобіль Mercedes їхав на великій швидкості.

Свідок ОСОБА_26 в суді першої інстанції надав показання, що 06 лютого 2018 року приблизно о 22 год. 50 хв. він, потерпілий ОСОБА_11 , свідок ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , після футболу поверталися з м.Чернівців в с.Топорівці Новоселицького району на автомобілі «ВАЗ 2106», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_11 , автомобіль рухався в межах своєї смуги руху. Він сидів на задньому правому сидінні. За с.Рідківці в напрямку с. Топорівці, Новоселицького району перед поворотом на їх смугу виїхав автомобіль, ОСОБА_11 керуючи автомобілем повернув кермо вправо, заїхавши правими колесами на узбіччя. Зустрічний автомобіль їхав на великій швидкості з включеним дальнім світлом фар, а тому уникнути зіткнення не вдалось. На місце ДТП була розмітка, яку можна було побачити.

Свідок ОСОБА_27 районному суду надав показання, згідно яких, 06 лютого 2018 року він також був на футболі в м.Чернівці та їхав у тому ж напрямку, що автомобіль «ВАЗ-2106» д.н.з. НОМЕР_2 із запізненням близько 5 хвилин. Проїхавши с. Рідківці перед поворотом в напрямку с. Топорівці Новоселицького району побачив ДТП за участю автомобіля ВАЗ та автомобіля Mersedes. Автомобіль ВАЗ знаходився на узбіччі в напрямку с. Топорівці а автомобіль марки Merсedes в напрямку м.Чернівців. На дорозі було багато осипів від машин. На місце ДТП була розмітка, яку можна було побачити.

Свідки ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_33 надали районному суду показання, що вони не є очевидцями моменту зіткнення, а приїхали на місце ДТП невдовзі по тому. Асфальтне покриття дороги було сухе, проглядалась розмітка на дорозі перед поворотом та у місці зіткнення. Вони викликали швидку та повідомили поліцію про ДТП.

Свідки ОСОБА_34 та ОСОБА_35 працівники Колінківецької амбулаторії Хотинського району, надали районному суду показання, згідно яких вони отримали повідомлення про ДТП, при виїзді на місце надали першу медичну допомогу постраждалим. В автомобілі Mercedes водія не було, а встановити його не вдалось. Дорога була суха, розмітка проглядалась погано.

Свідок ОСОБА_36 районному суду надав показання, що їхав по роботі з с.Топорівці в с.Рідківці Новоселицького району за поворотом перед с.Рідківці побачив ДТП, на дорозі проглядалась розмітка, асфальтне покриття дороги було сухим.

Свідок ОСОБА_37 суду першої інстанції надала показання, що вона проживає неподалік місця ДТП в с. Рідківці, Новоселицького району, побачила ДТП. Вона викликала швидку, в одній машині було четверо хлопців а в іншій один хлопець, з яким вона намагалась відкрити двері від автомобіля «ВАЗ-2106».

Свідок ОСОБА_38 районному суду надав показання, згідно яких на прохання ОСОБА_6 він на початку лютого 2018 року привіз його до Новоселицького ВП, де останній мав прийняти участь в огляді автомобіля. Першим оглянули автомобіль марки «Mercedes- Benz 220» на території штрафмайданчику Новоселицького ВП а автомобіль марки ВАЗ-2106 оглядався на території СТО в м. Новоселиця. Під час проведення огляду експертом автомобілі не піддомкрачувались, не перевірялось чи обертаються колеса, ніхто не сідав в автомобіль, капоти автомобілів не відкривались.

Крім того, твердження сторони захисту про те, що судом першої інстанції пропущено стадію доповнень та ухвалено перейти до судових дебатів, також є необґрунтованими.

Відповідно до ст.363 КПК України, після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з`ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв`язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Колегією суддів встановлено, що всі клопотання учасників, у тому числі, і захисту, районним судом перед переходом до судових дебатів були розглянуті, що підтверджується журналом судового засідання суду першої інстанції (т.5 а.п.52-54), а незгода захисників із рішенням суду по суті їхніх заявлених, у тому числі повторних, клопотань не тягне за собою визнання таких дій суду незаконними, а стадію судового розгляду, що передує судовим дебатам пропущеною.

Що стосується доводів сторони захисту про не вирішення долі речових доказів у вказаному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що вони не є підставою для скасування вироку, оскільки, відповідно до ст.539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Саме у такому порядку вирішуються, у тому числі питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (п.14 ст. 537 КПК України).

До питань про будь-які сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, які належить вирішувати суду у порядку ст. 539 КПК України відносяться також питання, що виникли в процесі виконання вироків, зокрема: про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду (Постанова Пленуму ВСУ №11 від 21.12. 1990 року із змінами «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироків»), що надає стороні захисту право вирішити долю речових доказів на вищевказаній стадії.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що районним судом, всупереч доводам сторони захисту, під час судового розгляду вказаного кримінального провадження чітко встановлено місце зіткнення транспортних засобів «ВАЗ-2106» д.н.з. НОМЕР_2 та «Mercedes-Benz 220», д.н.з. НОМЕР_1 , та встановлено, що воно відбулося на смузі руху автомобіля «ВАЗ-2106», висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Крім того, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження повною мірою забезпечено принцип змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, обставин, які б завадили сторонам скористатися своїми процесуальними правами у наданні інших доказів, не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 2 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 31 липня 2012 року у справі «Принда проти України» (Заява № 10904/05), наголосив, що стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Право на життя) стосується не лише смерті в результаті використання сили представниками держави. Вона визначає також позитивний обов`язок держав учасниць Конвенції щодо вжиття належних кроків з метою захисту життя тих, хто знаходиться під їхньою юрисдикцією. Цей обов`язок застосовується щодо будь-якої діяльності, яка може стосуватися права на життя, включаючи заподіяння смерті в результаті дорожньо-транспортних пригод, і потребує наявності ефективної судової системи, яка зможе визначити причину загибелі та притягнути винних до відповідальності.

Також ЄСПЛ у справах «Зоріна та інші проти України» (рішення від 14 лютого 2019 року заява № 20295/07), «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» від 14 квітня 2015 року заява № 24014/05, вказав, що після виникнення зобов`язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов`язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції вищевказаних критеріїв ефективності було дотримано, повно, всебічно та об`єктивно досліджено всі фактичні обставини кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України.

У рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, заява № 25, ЄСПЛ наголошує на необхідності дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що зібрані стороною обвинувачення та безпосередньо досліджені районним судом докази, всупереч доводам сторони захисту, є належними, достовірними та допустимими і поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Разом з тим, доводи, наведені у апеляційній скарзі потерпілої щодо необхідності призначення більш суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_6 колегія суддів вважає обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст.50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в межах санкції за ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції навів у вироку відомості про тяжкість вчиненого злочину, особу винного, який на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, те, що він раніше не судимий, позитивну характеристику з місця проживання, пом`якшуючу та обтяжуючу обставину, тому призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, вважаючи, що це є достатнім та необхідним для перевиховання та виправлення обвинуваченого.

Разом з тим, при призначенні покарання ОСОБА_6 не взяв до уваги думку потерпілих, зокрема, потерпілої ОСОБА_10 , яка послідовно наполягала на більш суворій мірі покарання, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.50, 65 КК України, не обґрунтував належним чином своє рішення.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Вищевказані обставини районним судом враховані не повною мірою, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання із ухваленням в цій частині нового вироку.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів керується вимогами ст.65 КК України, та призначає його в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, тяжкість вчиненого злочину, те що обвинувачений не визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні та не розкаявся.

В якості обставини, що, відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого, колегія суддів визнає відшкодування потерпілому ОСОБА_11 завданої матеріальної шкоди.

Обставиною, що обтяжує покарання, колегія суддів визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на ряд грубих порушень пунктів ПДР, допущених ОСОБА_6 , що призвело до скоєння ним ДТП, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, рухався із перевищенням швидкості, дозволеної у межах населеного пункту, виїхав на зустрічну смугу, не переконався у безпеці такого руху, безпосередньо до моменту ДТП розмовляв по мобільному телефону, чим своїми діями наражав оточуючих на небезпеку.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.56 КПК України, потерпілий має право висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому.

Колегія суддів враховує позицію потерпілої ОСОБА_10 , яка у районному та апеляційному суді послідовно наполягала на призначення більш суворого покарання, наводячи відповідні аргументи на підтримку своїх вимог.

При цьому, потерпілий ОСОБА_11 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також підтримав позицію ОСОБА_10 щодо необхідності призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

Колегія суддів також звертає увагу на посткримінальну поведінку обвинуваченого, який одразу після скоєння ДТП не намагався надати допомогу потерпілим в будь-який спосіб, покинув місце ДТП, у суді першої інстанції та в апеляційному суді свою винуватість у вчиненому не визнав, не розкаявся.

Незважаючи на те, що стороною захисту заявлялося клопотання про його допит, відмовився давати показання на підставі ст.63 Конституції України, проте відшкодував матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_11 , що об`єктивно не узгоджується з його позицією щодо невизнання вини у скоєному.

Також колегія суддів враховує, що наслідком скоєного стала зміна нормального укладу життя двох сімей, а саме, що потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зазнали непоправної шкоди загибель їх єдиного сина ОСОБА_15 , який був особою молодого віку, а ОСОБА_11 зазнав небезпечних для життя тяжких тілесних ушкоджень та втрати важливого внутрішнього органу селезінки.

Наведені обставини свідчать про виняткову суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, а тому колегія суддів доходить висновку про необхідність призначення більш суворого покарання.

Згідно ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання, яке буде, на думку колегії суддів, достатнім та необхідним для перевиховання та виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним в майбутньому нових правопорушень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 задовольнити повністю.

Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2019 року у кримінальному провадженні №12018260000000053 від 07.02.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 7(семи)років позбавленняволі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В решті вирок районного суду залишити без змін.

Вирок районного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_6 , який перебуває під вартою у той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3