№ 2/183/2559/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.;

секретаря судового засідання Пащенко А.С.,

розглянувши , в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Спаської сільської ради Новомосковського район Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру України в Дніпропетровській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

17.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:

- зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, передати у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:003:0006;

- зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, передати у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,29 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:001:0004.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що, на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 24 листопада 1992 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння на землю за № 52, вона являється власником земельної ділянки площею 0,72 гектарів, відповідно рішення Спаської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 30 жовтня 1992 року за №18.

Відповідно до зазначеного Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 24 листопада 1992 року, земельна ділянка складається з двох земельних ділянок: 0,43 га. та 0,29 га., загальна прощею 0,72 га.

Позивач, на виконання вимог ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, та Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13.03.1992 року, звернулася до Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області з заявою про затвердження технічної документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , та передачі її у власність.

02.03.2017 року Рішенням №17-13 /УІІ Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), їй затверджено технічну документацію щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , та передано у приватну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:003:0005, а також зобов`язано зареєструвати право власності на земельну ділянку згідно чинного законодавства.

Крім того, рішенням №190-20/У від 10.11.2009 року Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, позивачці надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га. в АДРЕСА_7 та площею 0,29 га. в АДРЕСА_4 на території Спаської сільської ради, та замовити технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність та надати її на затвердження до Спаської сільської ради.

На виконання зазначеного рішення 10.11.2009 року за №190-20/У, позивач звернулася до землевпорядної організації щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,18 га., та 0,29 га.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Номер витягу НВ - 1206020392018 від 13.04.2018, останній містить інформацію про розроблену технічну документацію відділом у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а також про здійснення державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер: 1223286500:04:003:0006, площею 0,18 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Номер витягу НВ - 1205785302018 від 08.02.2018, останній містить інформацію про розроблену технічну документацію відділом у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. А також про здійснення державної реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер: 1223286500:04:001:0004, площею 0,29 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Між тим, рішенням №29-29/VII та 35-29/VII від 11.07.2018 року Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, позивачці відмовлено у затверджені технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,18 га., та 0,29 га. та зазначено про замовлення у відповідній ліцензійній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність та погодити його у встановленому Законом Порядку.

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр», зазначено, що: «Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.».

В свою чергу, Закон України «Про землеустрій» визначає, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 25 ЗУ «Про землеустрій», зазначено, що: «Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є одним із видів документації із землеустрою .

В свою чергу, статтею 123 ЗК України передбачено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, яке в тому числі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №677, визначено випадки, за яких розробка проекту відведення не вимагається. Так, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, або передається у користування за договорами оренди, сервітуту, сеперфіцію, емфітевзису без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів). В таких випадках достатньо розробляти технічну документацію із землеустрою.

Позивач звертає увагу, що Спаська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, одним рішенням надає дозвіл на розроблення технічної документації, та після розроблення такої документації відмовляє в затвердженні такої. При цьому, технічна документація із землеустрою щодо відновлення меж в натурі на земельну ділянку площею 0,25 га. затверджена, а технічну документацію на земельну ділянку площею 0,18 га. для ведення особистого селянського господарства (огород) із загальної площі 0,43 га. визначеної вищевказаним Державним актом, відмовлено в затверджені.

Таким чином, позивач зазначає, що належна їй земельна ділянка загальною площею 0,72 гектарів набута до 2004 року на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 24 листопада 1992 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння на землю за № 52, відповідно рішення Спаської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 30 жовтня 1992 року за №18.

Відповідач, як орган місцевого самоврядування, порушує її права всі її спроби врегулювання спору мирним шляхом позитивних результатів не надали.

Не зважаючи на те, що вимоги відповідача щодо розроблення проекту землеустрою є незаконними та безпідставними, позивач за наполегливим наполяганням відповідача звернулася до землевпорядної організації, яка має відповідну ліцензію на здійснення землевпорядних робіт. Підчас розроблення проекту землеустрою, на якому наполягав відповідач, позивачем було витрачено власні грошові кошти, які для неї є значними, тому не маючи іншого способу порушеного права, вона звернулася до суду з означеним позовом.

Ухвалою суду від 17 травня 2019 року відкрите провадження по справі (а.с. 116-117).

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучене Головне управління Держгеокадстру у Дніпропетровській області (а.с. 161-162)

У відзиві на позов Спаська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області наполягала на відмові у задоволенні позову, вважають, що позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, оскільки позивач не оскаржує прийняті органом місцевого самоврядування рішення. На думку відповідача прийняте ними рішення може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства, а оскільки позивач його не оскаржує, то умовно погоджеється з таким рішенням. Також представник відповідача звертає увагу, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у виді зобов`язання органу місцевого самоврядування вчиинити певні дії є порушенням волевиявлення органу місцевого самоврядування, і вважає, що така позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 року у справі № 712/10864/16-а, відповідно до яких суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування, та не можуть їх підміняти (а.с. 123-127).

У відповіді на відзив позивач посилаючись на вимоги ст.ст. 13,19,55 Конституції України, ст.ст. 116, 118, 123 ЗК України, звертає увагу суду на, що вказаними нормами встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Також, позивач зазначає, що обираючи спосіб захисту порушеного права, вона зважала і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка зводиться того, щоб надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Також позивач звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, що викладена у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, відповідно до якого спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. В даному випадку, позивач вважає, що покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення, не може свідчити про втручання у дискреційні повноваження відповідача, а є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Крім того, у відповіді на відзив позивач посилається на те, що земельна ділянка, що перебуває у ОСОБА_1 , загальною площею 0,72 гектарів, передана була їй на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 24 листопада 1992 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння на землю за № 52, відповідно рішення Спаської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 30 жовтня 1992 року за №18. Відповідно до ч.1 Постанови Верховної ради Української РСР від2 7 березня 1991 року N 889-XII, «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», затверджено форми державних актів, в тому числі на право довічного успадковуваного володіння землею. Цим же нормативним актом передбачено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі держання у спадщину жилого будинку або його придбання. Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень. Землеволодільці зобов`язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів. Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом ( 561-12 ). Відповідно до розділу 2 Методичних рекомендацій щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України від28.11.2012, Протокол № 2, зазначено, що «II. Документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку. До 02.05.2009 документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт. При цьому позивач звертає увагу, що принцип визнання державою прав на нерухомість, що виникли до початку функціонування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, передбаченої Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", закладений у частині четвертій статті 3 вказаного Закону, обумовлює, що звернення власників земельних ділянок за проведенням державної реєстрації права власності на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі державних актів, якими посвідчуються права власності на земельні ділянки, відбуватиметься у разі, якщо оформлення права власності на землю та його реєстрація були проведені згідно з чинним у відповідний час законодавством, втім, особа бажає укласти правочин щодо відповідної земельної ділянки. Крім того, власник землі може звернутися за державною реєстрацією права, що виникло до 01.01.2013, з метою отримання всіх привілеїв, що дає їх державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Інститут права приватної власності на землю був введений в Україні у 1992 році. Втім, за часів проведення в Україні земельної реформи форми державних актів на право власності на земельну ділянку неодноразово змінювались, внаслідок чого виникає ситуація, при якій для отримання позивачу у власність земельної ділянки, необхідно, щоб орган місцевого самоврядування прийняв відповідне рішення про передачу земельної ділянки у власність, для подальшої її реєстрації в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, позивач наполягає на тому що в діях Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, вбачається протиправна свідома поведінка, направлена на порушення законних прав та інтересів Позивача та ігнорування норми закону.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, з підстав, визначених у позові та у відповіді на відзив, в подальшому звернулися до суду з заявою про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача в підготовчому судовому засіданні позов не визнав, в судове засідання не з`явився, не повідомив про причини своєї неявки.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважала обґрунтованими вимоги позивача та доведеними належними доказами.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Суду надано копію Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 24 листопада 1992 року Спаською сільською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння на землю за № 52, у відповідності до якого ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 0,72 гектарів, відповідно рішення Спаської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 30 жовтня 1992 року за №18. Землю надано у довічне успадкування, володіння для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 86-87).

До державного акту суду подано копію технічного звіту по встановленню меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого підсобного господарства в с.Дмитрівка Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 88-114), який, як і зазначений вище державний акт містить схематичні дані про довічне успадкування позивачем двох земельних ділянок: 0,43 га. та 0,29 га., загальна прощею 0,72 га.

Правові підстави набуття права власності та права користування земельною ділянкою до 1 січня 2002 року визначалися статтями 6, 7 ЗК України 1990 року.

Так, згідно з частино п`ятою статті 7 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання позивачу у користування земельної ділянки) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЗК України (у редакції, що була чинною на дату прийняття рішення про надання у довічне успадковувань володіння земельної ділянки) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність", який був чинний на час отримання позивачем зазначеного вище Державного акту, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 328 ЦК України, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок набуття права користування чи права власності на землю регулювався главою 2 ЗК України 1990 року.

Так, статтями 17-19 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб`єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Органи, до повноважень яких були віднесені питання в галузі регулювання земельних відносин, та обсяг їх компетенції, у тому числі щодо надання земельної ділянки в користування або у власність у період 1994 - 2001 років визначалися статтями 9 - 12 ЗК України 1990 року.

Оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то наслідком прийняття зазначеними органами, їх посадовими особами рішень із порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону, або з перевищенням своїх повноважень є визнання таких рішень недійсними (стаття 112 ЗК України 1990 року, стаття 152 ЗК України 2001 року, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2001 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ").

Згідно ч. 1 ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час придбання земельних ділянок позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею визнавався документом, що посвідчує право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

02.03.2017 року Рішенням №17-13 /УІІ Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ОСОБА_1 затверджено технічну документацію щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , та передано у приватну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:003:0005, а також зобов`язано ОСОБА_1 зареєструвати право власності на земельну ділянку згідно чинного законодавства (а.с. 13).

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_1 , на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 02.12.2017 року, являється власником земельної ділянки, кадастровий номер 1223286500:04:003:0005 площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 62-63).

Рішенням №190-20/У від 10.11.2009 року Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га. в АДРЕСА_7 та площею 0,29 га. в АДРЕСА_4 на території Спаської сільської ради, зобов`язано ОСОБА_2 І . замовити технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність та надати її на затвердження до Спаської сільської ради (а.с. 14).

На виконання зазначеного рішення 10.11.2009 року за №190-20/У, позивачем виготовлено технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,18 га., та 0,29 га (а.с. 19-38).

Суду надано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Номер витягу НВ - 1206020392018 від 13.04.2018, у відповідності до якого останній містить інформацію про розроблену технічну документацію відділом у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а також про здійснення державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер: 1223286500:04:003:0006, площею 0,18 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 15).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Номер витягу НВ - 1205785302018 від 08.02.2018, останній містить інформацію про розроблену технічну документацію відділом у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а також про здійснення державної реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер: 1223286500:04:001:0004, площею 0,29 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 33).

Між тим, рішенням №29-29/VII та 35-29/VII від 11.07.2018 року Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, позивачці відмовлено у затверджені технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,18 га., та 0,29 га. та зазначено про замовлення у відповідній ліцензійній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність та погодити його у встановленому Законом Порядку. (а.с. 66-67).

Частиною 1 Постанови Верховної ради Української РСР від2 7 березня 1991 року N 889-XII, «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», затверджено форми державних актів: - на право довічного успадковуваного володіння землею; - на право постійного володіння землею; - на право постійного користування землею.».

Так, відповідно до вказаної постанови, у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі держання у спадщину жилого будинку або його придбання. Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень. Землеволодільці зобов`язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів. Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом.

Розділом 2 Методичних рекомендацій щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України від 28.11.2012, передбачено, що до 02.05.2009 документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", власник землі може звернутися за державною реєстрацією права, що виникло до 01.01.2013, з метою отримання всіх привілеїв, що дає їх державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи наведене, розглядаючи питання про можливість проведення державної реєстрації права власності на підставі державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку, слід враховувати наступне.

Інститут права приватної власності на землю був введений в Україні у 1992 році.

Дійсно, за часів проведення в Україні земельної реформи форми державних актів на право власності на земельну ділянку неодноразово змінювались.

Як зазначав суд вище Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.91 № 889-XII "Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок" було затверджено, зокрема форми державних актів , в тому числі на право довічного успадкованого володіння землею.

Земельний кодекс УРСР від 18.12.90 № 561-XII, на виконання статей 17 і 23 якого було затверджено форми вказаних державних актів, не передбачав можливості передачі земельних ділянок у приватну власність як фізичним, так і юридичним особам: земельні ділянки надавалися лише у володіння і користування. Державні акти на право довічного успадкованого володіння землею та на право постійного володіння землею не давали змоги укладати будь-які правочини з земельними ділянками, права на які посвідчувалися цими документами.

Законом України "Про форми власності на землю" з 30.01.92 запроваджено в Україні поряд з державною - колективну і приватну форми власності на землю.

Частиною другою статті 17 Земельного кодексу УРСР від 18.12.90 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.92 № 2196-XII) передбачалося, що власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При цьому частиною четвертою статті 18 Кодексу було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Земельний кодекс Української РСР (ЗК УРСР) від 8 липня 1970 року передбачав, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Відповідно до статей 13-15 ЗК УРСР земля в Українській УРСР надавалась громадянам СРСР в безоплатне користування. Землекористування могло бути безстроковим або тимчасовим (короткостроковим і довгостроковим). Стаття 20 ЗК УРСР передбачала, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств, організацій та погосподарських книгах сільських Рад.

Стаття 50 ЗК УРСР передбачала, що землі сільськогосподарського призначення надаються у безстрокове користування громадянам для ведення особистого господарства без застосування найманої праці. Крім земель, наданих у безстрокове користування, громадянам могли надаватись землі і в тимчасове користування.

В свою чергу, земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року у статті 7 передбачав право постійного (без заздалегідь встановленого строку) та тимчасового користування (короткострокового і довгострокового). Крім того, земля могла надаватись у довічне успадковуване володіння громадянам, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства.

Крім того, пунктом 10 статті 28-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.

Також згідно із пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Отже, державні акти, видані у період дії Постанови ВРУ № 2201 (з 23.06.1992 по 08.01.2004), є чинними правовстановлюючими документами, що підтверджують права власності на земельні ділянки.

Окремо слід зазначити, що державний акт на право приватної власності на землю видавався виключно громадянам, підписувався Головою відповідної Ради народних депутатів, а також реєструвався відповідною радою за місцем розташування земельної ділянки в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Дані про реєстрацію права власності на земельну ділянку не вносилися до електронної бази даних, кадастрова зйомка із зазначенням координат при його видачі в переважній більшості випадків не здійснювалась. (Методичні рекомендації щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалені колегією Державної реєстраційної служби України 28 листопада 2012 року, протокол № 2).

Окремо слід зазначити, що Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року, не містить конкретного визначення, як саме повинні бути встановлені межі земельної ділянки у натурі, та які саме документи при цьому повинні бути складені.

Конкретно вказане питання було визначено при затверджені Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Як зазначено у пункті 1.2 Інструкції «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

У пункті 2 наказу Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року про затвердження вищезазначеної Інструкції вказано, що межові знаки, які встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) до набрання чинності цим наказом, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки.

Пунктом 4.1. даної Інструкції визначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Отже, вказані норми свідчать, що раніше встановлені межові знаки, які в тому числі передані на зберігання ОСОБА_1 (а.с. 105) є дійсними, а у разі їх втрати, можливе відновлення межових знаків та відновлення меж земельної ділянки.

Крім того, слід врахувати, що позивачем надано копію Державного акту на право, який містить плани зовнішніх меж земельних ділянок та опис цих меж, а також Інвентаризація земельної ділянки, каталог координат кутів зовнішніх меж землекористування стосовно земельних ділянок, які належать позивачу.

З аналізу зазначених норм закону вбачається, що для отримання у власність земельної ділянки, яка перебувала у ОСОБА_1 , загальною площею 0,72 гектарів на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 24 листопада 1992 року,необхідно органом місцевого самоврядування, прийняти відповідне рішення, про таку передачу земельної ділянки у власність, для подальшої її реєстрації в реєстрі речових прав на нерухоме майно.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону, а саме.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Пунктом 8 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13.03.1992 року встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Так, відповідно до змісту ст.ст.1,78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.1 ст. 116 ЗК України).

Згідно ч.1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підставі якої передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122Земельного кодексу України (ч.4 ст. 55 Закону України «Про землеустрій»).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності (ч.14 ст. 186 ЗК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 3 ст. 24 цього Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Разом з тим, поряд з загальною компетенцією, ст. 26 вищевказаного закону закріплює питання, які вирішуються радами виключно на пленарних засіданнях, що є основною організаційно-правовою формою діяльності рад.

До таких повноважень, зокрема, відносяться повноваження, пов`язані з вирішенням відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст. 26 Закону).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Як зазначалося вище вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст. 118 ЗК України).

Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що ОСОБА_1 в установлений законом спосіб звернулася з приводу затвердження технічної документації на земельну ділянку призначену для ведення особистого селянського господарства до Спаської сільської ради Новомосковського району, до компетенції якої віднесено вирішення вказаного питання.

Проте в порушення ст. 122 ЗК України, ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування» Спаська сільська рада Новомосковського району прийняла рішення, яке суперечить зазначеним нормам законом, пославшись на необхідність виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр», земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

В свою чергу, Законом України «Про землеустрій» визначає поняття документації із землеустрою (землевпорядна документація), якими є затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 25 ЗУ «Про землеустрій» передбачено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); та інші.

Щодо посилання відповідача на те, що справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, суд відхиляє посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі 712/10864/16-а, оскільки у вказаний постановах висловлено позицію, що в адміністративному порядку спір є публічно-правовим за умови, якщо на земельну ділянку не встановлено речового права фізичної особи або третіх осіб.

Проте суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду України від 07 листопада 2018 року у справі № 515/42/17, де вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим відповідно до п.1 ч. 1 ст. 19 КАС України поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 фактично має намір вирішити цивільний правовий спір щодо набуття у власність земельної ділянки, тобто існує спір про право, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч. 4 ст. 11 ЦК у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд керується наступними нормами процесуального закону.

Так,статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У відповідності до приписів ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно до положень ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Разом з тим склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані наступні документи: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимог.

В матеріалах справи міститься квитанція про оплату позивачем гонорару адвокату Коломоєць С.В. у розмірі 3000 грн., акт виконаний робіт адвокатом, договір про надання правової допомоги.

Таким чином, до матеріалів справи позивачем подано документального підтвердженні витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн., а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на правову допомогу у зазначеному розмірі.

Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені ним судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 3842,00 грн. (а.с.1-5).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Спаської сільської ради Новомосковського район Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру України в Дніпропетровській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,18 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:003:0006.

Зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Спаську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, передати у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,29 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1223286500:04:001:0004.

Стягнути зі Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), судові витрати в розмірі 6842 грн., що складаються з судового збору в розмірі 3842,00 грн., та витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Сорока.