ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 р.

Справа № 520/7676/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., повний текст складено 28.10.19 року по справі № 520/7676/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №20-40-57-06-528 та №20-40-57-06-527 від 21.03.2019 р.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення були прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області з порушенням норм чинного в Україні законодавства, не відповідають фактичним обставинам та суперечать діючому податковому законодавству, внаслідок чого зазначені податкові повідомлення - рішення щодо визначення сум податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є протиправними та підлягають скасуванню. Окрім того, відповідач невірно розраховував податок згідно оскаржуваних податкових повідомлень рішень виходячи з того, що належне позивачу на праві власності нежитлове приміщення відносяться до офісного, торговельного або готельного типів нерухомості та застосував ставку податку у розмірі 1 відсоток мінімальної заробітної плати, тоді як контролюючий орган повинен був застосувати ставку податку для будівель промисловості у розмірі 0,25 відсотка мінімальної заробітної плати.

21 жовтня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №20-40-57-06-528 та №20-40-57-06-527 від 21.03.2019 р.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки був нарахований відповідно до додатку № 1 Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у місті Харкові, згідно рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 року №126/11. Ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірах, визначеного вказаним рішенням. Вказує на обов`язок позивача сплатити податок незалежно від термінів прийняття рішення органів місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків. Посилаючись на викладені доводи вважає правомірно винесеними податкові повідомлення-рішення №20-40-57-06-528 та №20-40-57-06-527 від 21.03.2019 р.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу вказав на правомірність та обгрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення з огляду на викладені обставини. Звертає увагу на те, що фіскальний орган безпідставно використав при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельно ділянки ставку у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр бази оподаткування. Вважає, що ГУ ДФС у Харківській області порушено порядок адміністрування податку на рухоме майно, відмінне від земельної ділянки та порядку надіслання (вручення) податкових зовідомлень - рішень платникам податку. Також, звертає увагу на те, що отримано податкові повідомлення - рішення без розрахунку податкового зобов`язання.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області 21.03.2019 р. винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення:

- №20-40-57-06-528, яким ОСОБА_1 на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у сумі 17094,88 грн.;

- №20-40-57-06-527, яким ОСОБА_1 на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у сумі 39777,65 грн.

Позивач не погодившись із винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями - рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду скарги рішенням ДФС України від 08.07.2019 р. №5547/Б/99-99-11-05-01-25 скаргу фізичної особи ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення залишено без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" щодо встановлення податків та зборів на території м. Харкова на 2017 рік прийняте 22 лютого 2017 року, тому застосування контролюючим органом його положень з метою визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладення на позивача обов`язку сплати такого податку за 2017 рік, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), що регулює відносини, котрі виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Розділом 2 "Класифікація будівель та споруд" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507 (чинний з 01.01.2001 р.) визначено клас 125 "Будівлі промислові та склади".

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та ін. (розділ 1 Державного класифікатора).

До групи "Будівлі промисловості та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості" (код 125) належать: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та ін. за їх функціональним призначенням.

При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно положень п.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно пунктів 1-3 додатку № 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 542/7 від 22.02.2017 року "Про місцеві податки та збори у місті Харкові", ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об`єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Згідно договору купівлі-продажу від 13.07.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою Я.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1503, укладеному між ТОВ "Торговий дім "БМЗ" (в якості продавця) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (в якості покупців), продавець передав у спільну часткову власність покупців нежитлову будівлю літ. "Е-4" загальною площею 3205,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупці приймають в рівних частках, тобто, по 1/3 частці кожний.

Відповідно до інформації технічних паспортів на нежитлову будівлю, а саме експлікації приміщень, складених Харківським міським бюро технічної інвентаризації, належна позивачу 1/3 частина нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , є виробничим будинком, а переважна більшість приміщень є цехами, майстернями, складами та лабораторіями.

Таким чином, належна позивачу на праві власності 1/3 частина нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм функціональним призначенням є промисловим та виробничим приміщеннями, що підтверджується копіями технічних паспортів на виробничий будинок (в т.ч. експлікацією приміщень до плану поверхів виробничого будинку) Харківського міського БТІ та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.07.2017 року №91931386.

Таким чином, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості повинна бути застосована контролюючим органом 0,25 відсотка до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування як за промислові будівлі та склади.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, при обрахуванні ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 та 2018 роки та винесенні спірних податкових повідомлень - рішень контролюючий орган виходив з того, що належна позивачу на праві власності 1/3 частина нежитлового приміщення загальною площею 3205,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відносяться до офісного або торговельного типів нерухомості та застосував ставку податку 1 відсоток до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Також, апелянтом зазначено, що відсутні відомості щодо цільового призначення нежитлової будівлі та у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно такі відомості також відсутні, що вказує на обгрунтування апелянтом своїх висновків на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу на обов`язок суду враховувати Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Необхідність захисту права особи на мирне володіння майном відображена в практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України"). Будь-яке втучання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden.)

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь- якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" рішення у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії від 1 липня 2003 року).

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем помилково віднесено частину нежитлових приміщень позивача до будівель офісних та торгівельних, у зв`язку з чим невірно визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 1 % при нарахуванні ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є недопустимим для суб`єкта владних повноважень.

Крім зазначеного, контролюючим органом визначено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладено на позивача обов`язок зі сплати такого податку за 2017 рік.

Так, згідно положень ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.69 цього зазначеного вище Закону, органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до положень ст.265 Податкового кодексу України, на підставі ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на 11 сесії Харківської міської ради було прийнято рішення від 22.02.2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові", яким зокрема, встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори.

Згідно п.4 рішення №542/17 набирає чинності з 01.03.2017 року.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп.10.2, 10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5 статті 10 Податкового кодексу України).

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Так, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного суду від 21 травня 2019 року по справі №1840/3064/18 (адміністративне провадження №К/9901/7165/19), що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.

Тобто, для застосування рішення про встановлення місцевих податків (в даному випадку, податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки) у 2017 році, таке рішення повинно бути прийнято до 15 липня 2016 року.

Таким чином, оскільки рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" щодо встановлення податків та зборів на території м. Харкова на 2017 рік прийняте 22 лютого 2017 року, тобто після 15 липня 2016 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладення на позивача обов`язку сплати такого податку за 2017 рік, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено мінімальної ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, відповідного рішення міської ради про встановлення місцевих податків та зборів прийнято не було.

Так, згідно положень пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

З огляду на зазначене, колегія суддів вказує на те, що при визначенні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік положення пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України також не можуть бути застосовані.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень №20-40-57-06-528 та №20-40-57-06-527 від 21.03.2019 р., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно ОСОБА_1 оскаржуваних податкових повідомлень.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та наявність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року по справі № 520/7676/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

(підпис)

О.І. Сіренко

Судді

(підпис) (підпис)

В.А. Калиновський З.О. Кононенко

Повний текст постанови складено 24.02.2020 року