ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 лютого 2020 року справа №640/24858/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )

до

Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)

про

1) визнання протиправними дій відповідача щодо відмови здійснити нарахування та виплату з 01 січня 2000 року підвищення пенсії за вислугу років позивача як інваліда війни 2 групи в розмірі 350% від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік для осіб, які втратили працездатність з урахуванням виплат підвищення пенсії, що були проведені за період як інваліду війни 2 групи; 2) зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату з 01 січня 2000 року підвищення пенсії за вислугу років як інваліду 2 групи в розмірі 350% від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік для осіб, які втратили працездатність з урахуванням виплат підвищення пенсії, що були проведені за вказаний період як інваліду війни 2 групи

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії відповідача щодо нездійснення йому перерахунку та виплати пенсії як інваліду 2 групи в розмірі 350% від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік для осіб, які втратили працездатність з 01 січня 2000 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/24858/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

З листа відповідача від 12 грудня 2019 року №301747/02/Б-13016/1 за наслідками розгляду звернення позивача від 11 рудня 2019 року №Б-13016/1 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як особа з причиною інвалідності захворювання пов`язане з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС при виконанні обов`язків військової служби та має статус інваліда війни.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, чинній до 05 жовтня 2005 року, було визначено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV частина четверта статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була викладена в новій редакції, а саме: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

В пункті 1 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV, зазначено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2006 року.

Тобто, попередня редакція статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» втратила чинність, а положення частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у вищезазначеній редакції, які діють, починаючи 01 січня 2006 року та по теперішній час, передбачають підвищення до пенсії інвалідам війни II групи на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не на 350% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження призначення позивачу пенсії до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV частина четверта статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням чого у суду відсутня можливість встановити наявність правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років як інваліду війни 2 групи в розмірі 350% від прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко