ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Київ № 320/6629/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії: головуючого судді Донця В.А.; суддів: Григоровича П.О., Костенка Д.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про призупинення дії постанови, визнання недійсною постанови в частині, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог):

- звернутись через Верховний Суд до Конституційного Суду України з питанням щодо невідповідності статті 22 Конституції України положень пункту 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стосовно надання права Кабінету Міністрів України встановлювати розмір пільг у готівковій формі та порядок надання таких пільг;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України привести постанову від 14.03.2018 №197 "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах" у відповідність до законів України;

- стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача десять мільйонів гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалами суду: від 15.02.2019 - відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання; від 01.04.2019 - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті; від 19.02.2020 - закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та недійсними пунктів 1, 4, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №197 "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах" на підставі пункту 6 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України судом продовжено розгляд справи в письмовому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Кабінет Міністрів України, визначаючи механізм надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах за рахунок відповідних місцевих бюджетів не врахував положення Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", зокрема, в частині обмеження кількості поїздок.

Представником відповідача подано відзив, в якому позов не визнається. Зокрема, у відзиві зазначено про безпідставність вимог щодо стягнення моральної шкоди, позаяк позивачем не зазначено в чому полягали моральні страждання, не надано розрахунку такої шкоди, не обґрунтовано причинно-наслідкового зв`язку між моральними стражданнями позивача та ухваленням Урядом України постанови від 14.03.2018 №197.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звернення через Верховний Суд до Конституційного Суду України з питанням щодо невідповідності статті 22 Конституції України положень пункту 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стосовно надання права Кабінету Міністрів України встановлювати розмір пільг у готівковій формі та порядок надання таких пільг. На думку суду, в даному випадку відсутні правові підстави для звернення до Верховного Суду щодо неконституційності Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

В даному спорі судом не застосовувались Положення та не надавалась оцінка пункту 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно не вирішувалось питання про незастосування цієї норми до спірних відносин, тому відсутні підстави для звернення до Верховного Суду.

Дослідивши письмові докази, суд установив.

Згідно з пенсійним посвідченням від 21.03.2018 №2184300037 ОСОБА_1 є пенсіонером у зв`язку з інвалідністю (друга група).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №197 "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах" затверджено "Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах", яким визначено механізм надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських (крім залізничного та річкового транспорту) та міжміських маршрутах за рахунок відповідних місцевих бюджетів у разі прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування.

Вважаючи протиправними пункти 1, 4, 6 вказаного порядку, позивач звернувся до суду з позовом.

Як уже вказувалось, ухвалою суду від 19.02.2020 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та недійсними пунктів 1, 4, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №197 на підставі пункту 6 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, позаяк судом установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 у справі №826/6434/18 (набрало законної сили 19.03.2019) визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №197.

З огляду на наведене, судом розглядається решта позовних вимог щодо зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Позивачем заявлено вимогу про зобов`язання Кабінету Міністрів України привести постанову від 14.03.2018 №197 "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах" у відповідність до законів України.

На думку суду, оскільки постанова Уряду України від 14.03.2018 №197 втратила чинність, вимога про зобов`язання відповідача привести у відповідність таку постанову задоволенню не підлягає.

Позивач просить стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача десять мільйонів гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України: особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша). Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4 частини другої); моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя).

В обґрунтування заявленої вимоги про стягнення 10 мільйонів моральної шкоди позивачем вказано, що внаслідок прийняття оскаржуваної постанови він зазнав душевних страждань і переживань.

На думку суду, вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, позаяк лише констатація завдання душевних страждань не є достатнім для стягнення моральної шкоди. Позивачем не наведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджуються такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на необґрунтованість вимоги про стягнення моральної шкоди, така вимога задоволенню не підлягає (наприклад, постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №807/596/17).

Судом установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Оскільки сторонами не надано доказів понесення судових витрат, такі витрати присудженню та розподілу не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно зі статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий суддя В.А. Донець

Судді П.О. Григорович

Д.А. Костенко