ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року Справа № 902/709/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №902/709/19 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) (вул. Культури, 5, м. Харків, 61058)

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 16 439,12 грн понесених витрат на лікування

ВСТАНОВИВ:

Військово-медичний клінічний центр Північного регіону звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення 16 439,12 грн понесених витрат на лікування.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №902/709/19 в позові Військово-медичного клінічного центру Північного регіону до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення 16 439,12 грн понесених витрат на лікування відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору, покладені на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.

Апелянт вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 року у справі №902/709/19 незаконним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не були в повному обсязі досліджені докази, що надані позивачем, які підтверджують надання медичних послуг військовослужбовцям відповідача. Позивач зазначає, що ним було направлено на адресу відповідача рахунки на оплату медичних послуг №19,20 від 27.01.2017, а жодним нормативним документом не встановлено порядок направлення рахунків саме рекомендованими листами чи кур`єром.

Крім того, апелянт зазначає, що саме за результатами внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності у Військово - медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) за період з 01.01.2015 по 01.11.2016 №234/1/31/18 від 03.12.2016 було виявлено недоотримання фінансових ресурсів, внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств, зокрема, і відповідачу, на загальну суму 384108,20грн.

За наведених обставин, апелянт вважає, що пропущення строків направлення рахунків на оплату медичних послуг, які надані військовослужбовцям відповідача, що передбачені положенням постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/709/19/5360/19 від 25.11.2019 матеріали справи №902/709/19 витребувано у Господарського суду Вінницької області.

03.12.2019 матеріали справи №902/709/19 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі №902/709/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Північного регіону на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №902/709/19.

При цьому, апеляційним судом в ухвалі було роз`яснено учасникам справи, що враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги буде здійснюватися у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу - у строк до 27.12.2019 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 09.12.2019 у справі №902/709/19 отримано учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

02.01.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від Військової частини НОМЕР_2 відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у ньому, відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №902/709/19 - без змін.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, враховуючи заперечення викладені у відзиві, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Протягом 2015 -2016 років, під час проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей у Військово - медичному клінічному центрі Північного регіону (м. Харків) було надано медичну допомогу військовослужбовцям відповідача, а саме: солдату ОСОБА_1 на суму 6 171,00 грн; солдату ОСОБА_2 на суму 1428,07 грн; солдату ОСОБА_3 на суму 904,74 грн; старшому сержанту ОСОБА_4 на суму 1168,39 грн; старшому лейтенанту ОСОБА_5 на суму 600,86 грн; солдату ОСОБА_6 на суму 1855,51 грн; старшому солдату ОСОБА_7 на суму 1855,03 грн; солдату ОСОБА_8 на суму 2424,82 грн. Всього на загальну суму 16 439,12 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач до позовної заяви долучив копії медичних карток стаціонарного хворого № № 7187, 7186, 6266, 3271, 3066, 1045, 7343, 7377 та розрахунки витрат на лікування (а.с. 18-38).

Відповідно до аудиторського звіту від 03.12.2016 №234/1/31/18 Про результати внутрішнього фінансового аудиту фінансово-господарської діяльності та аудиту відповідності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 по 01.11.2016 аудитом встановлено ряд порушень вимог чинного законодавства щодо порядку організації та ведення фінансово-господарської діяльності у військових частинах № НОМЕР_1 та пп НОМЕР_3 , внаслідок яких мали місце недоотримання фінансових ресурсів, нестачі військового майна, незаконне списання військового майна, переплати грошового забезпечення, заробітної плати, видатків на відрядження, безпідставне завищення обсягу робіт, послуг, необлікування активів, невиконання в повному обсязі Положення про інвентаризацію №748, Положення про фінансове господарство військової частини №590, Методичних рекомендацій №905 та інших керівних документів (а.с. 39-43).

Як наслідок, встановлені порушення фінансово-бюджетної дисципліни, які призвели до втрат ресурсів, зокрема недоотримання фінансових ресурсів внаслідок безпідставного надання послуг військовослужбовцям інших міністерств та відомств на загальну суму 384 108,20 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання вимог Постанови КМУ 18.10.1999 року №1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями», після проведення аудиту, позивачем 11.03.2019 на адресу відповідача було направлено запит №577 про стягнення фактично понесених витрат на лікування з проханням здійснити оплату наданих медичних послуг військовослужбовцям відповідача (а.с. 14-15).

Також, матеріали справи містять рахунки - фактури від 27.01.2017 №13 та №14 щодо оплати наданих медичних послуг на суму 16 439,12 грн. (а.с. 16).

Натомість відповідачем не було здійснено відповідних дій на оплату наданих медичних послуг, що і стало підставою звернення з позовом до суду.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Відповідно до п. 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 (далі - Порядок) цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Згідно з п.5 Порядку Медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках. Надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.

У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.

Відповідно до пункту 6 Порядку рахунки на оплату медичної допомоги протягом п`яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев`язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).

Відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу (п.7 Порядку).

Позивачем на підтвердження своїх вимог до матеріалів справи долучено копію рахунку - фактури №13 від 27.01.2017 на суму 14201,72 грн. та копію рахунку-фактури №14 від 27.01.2017 на суму 2237,40 грн.

Однак, матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів надіслання на адресу відповідача рахунків на оплату послуг медичної допомоги військовослужбовцям у визначені пунктом 5 Порядку строки. Поряд з цим, факт їх отримання відповідачем заперечується самим відповідачем.

Доводи апелянта про те, що жодним нормативним документом не встановлено порядок направлення рахунків саме рекомендованими листами чи кур`єром відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про направлення (вручення) будь-якими засобами зв`язку рахунків №№13,14 від 27.01.2017 на адресу відповідача, згідно положень пункту 6 Порядку, який є підставою для відшкодування витрат на надання медичної допомоги згідно положень пункту 7 Порядку.

11.03.2019 позивач надіслав на адресу відповідача запит за № 577 про стягнення фактично понесених витрат на лікування, у додатку до якого долучив лише відомість витрат за перебування на лікуванні військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які знаходились у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (військовій частині A-3306) на лікуванні в 2015 - 2016 р.р. Із копії запиту вбачається, що позивач просив відповідача оплатити рахунки за надані медичні послуги, згідно із відомостей на суму 16 439,12 грн. У зазначених відомостях не вказано, на які саме рахунки ВЧ НОМЕР_1 повинна була здійснити перерахування коштів за надані послуги, та самі рахунки при надсиланні вказаного запиту надані не були.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено виконання вимог п. 7 Порядку, який передбачає порядок відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям, та не надано доказів, які б стверджували направлення рахунків до військової частини про оплату за лікування військовослужбовців.

Окрім того, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України які б свідчили про наявність направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги у відповідності до вимог п. 5 Порядку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Однак, як правомірно встановлено судом першої інстанції, позивачем в порушення вимог пункту 6 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923, не були у визначений пунктом 6 Порядку строк направлені (вручені) будь-якими засобами зв`язку рахунки на оплату медичної допомоги на суму 16439,12 грн., які є підставою для відшкодування витрат на надання медичної допомоги згідно положень п.7 даного Порядку, тому дана обставина дає підстави стверджувати про не виникнення у відповідача на час звернення позивачем до суду обов`язку провести розрахунок за послуги.

Встановивши зазначені обставини справи, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №902/709/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.